Хар-р та особливості судового процесу Гетьманської України

Суб'єктами судового процесу у Гетьманщині були чоловіки з 18 років та жінки з 14 — літнього віку. Сторонами не мали права виступати також невільни­ки, позбавлені честі, піддані церковній анафемі. Від імені одружених жінок в су­ді виступали їхні чоловіки, за неодружених — батьки. Лише вдови могли пред­ставляти в суді свої інтереси та інтереси власних дітей.

Суддями у Гетьманщині виступали козацькі старшини та міщани, що досягли 21-річного віку, але не старші 70-ти років, котрі мали певний майновий ценз.

Не могли бути суддями жінки, а також прокляті церквою, нехрещені, а з націо­нальних меншин євреї та цигани.

Судовий процес у Гетьманщині розпочинався з подачі письмової або усної заяви про злочин чи позову з цивільної справи. У поданні необхідно було вказа­ти причини спору, прізвища свідків, а також, по можливості, подати докази по справі. У свою чергу суд мав з'ясувати відповідність поданої заяви процесуаль­ним нормам і лише після цього направляв обом сторонам виклики на судове за­сідання. В разі, якщо відповідач двічі не з'являвся на судове засідання, вирок ви­носився без його участі. Якщо ж не з'являвся позовник, то він програвав справу вже на першому засіданні.

До смертної кари особа засуджувалася тільки після ухвалення вироку геть­маном. Вона не застосовувалася до вагітних жінок, неповнолітніх хлопців віком до 16, а до дівчат — до 13 років. Якщо засудженого до смерті неодружена дівчи­на обирала собі за чоловіка — він залишався живим.

52. Цивільне право в Україні в складі Російської імперії(ХІХ – поч. ХХст)

Звід законів Російської імперії вперше дав визначення права власності як права „володіти, користуватися і розпоряджатися майном вічно і потомствено". Найважливіша ознака права власності полягала саме в поєднанні володіння, користування і розпорядження. Цивільне право того часу розрізняло повне право власності і неповне, коли був відсутній хоч один із на­званих компонентів.

Значне місце приділялося зобов'язальному праву. Договори укладалися як письмово, так і усно, але для таких їх видів, як позика, дарування, поклажі угоди укладалися тільки в письмовій формі.. способи забезпечення виконання договорів:

· поручництво;

· неустойка;

· завдаток;

· застава рухомого та нерухомого майна.

Серед численних видів договорів найважливішими були:

· договір обміну. Обмін нерухомого майна заборонявся, крім окремих ви­падків. Рухоме майно можна було обмінювати без обмежень;

· договір запродажу полягав у тому, що одна зі сторін зобов'язувалася дообумовленого терміну продати рухоме чи нерухоме майно. У договорі вказува­лася ціна товару, а також сума неустойки;

· договір оренди міг укладатися на термін не більший 12 років. Договір оренди нерухомого майна укладався у письмовій формі, рухомого—дозволялося укладати усно;

· договір постачання і підряду розглядався законодавцем як один вид дого­вору;

· договір позики. Відсоток від позиченої суми не міг перевищувати 6%
річних;

· договір товариства — договір окремих осіб, які об'єднувалися в одну ор­
ганізацію.

Успадкування здійснювалося як за заповітом, так і за законом. Заповіт ук­ладався особою „при здоровому глузді і твердій памяті", що досягла 21-річного віку.

За відсутності заповіту майно переходило до спадкоємців за законом. Ними були як сини, так і дочки, однак перевага надавалася першим. Дочки при живих братах отримували 1/14 частину нерухомого майна і 1/8 частину рухомого. Ма­теринська спадщина ділилася порівну. За звичаєвим правом хату отримував син. В разі, коли хтось із синів перебував на службі в армії, хата з двором діставалася йому.

Якщо подружжя було бездітним, то у випадку смерті одного із них інший отримував 1/7 частину нерухомого і 1/4 частину рухомого майна.

Дата добавления: 2015-05-10