Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Характеристика й значення




Руська правда» складається з норм різних галузей права, насамперед цивільного, кримінального й процесуального. При цьому кримінальне й цивільне правопорушення принципово не розрізнялося: і те, й інше розглядалося як кривда, шкода. Покарання передбачало грошові виплати: «віру» - на користь князя і «головщину» - на користь потерпілого або його родичів. Тілесних покарань «Руська правда» не знала, за винятком кари для холопів за побиття вільної людини. Смертної кари цим актом також не передбачалося. Розміри грошових виплат, як і в більшості інших феодальних кодексів, залежали від соціальної належності потерпілих. Найбільші покарання призначалися за шкоду, спричинену представникам панівної верхівки. Норми цивільного права стосувалися права власності, спадкування, договорів купівлі-продажу, позики тощо. Судовий процес за «Руською правдою» переважно мав змагальний характер.

Поняття права власності та права зобов’язання за Цивільним кодексом 1963 р.

Розділ "Право власності" характерний для "законодавства краї­ни, що побудувала соціалізм і перейшла до поступового будівниц­тва комуністичного суспільства".

По-перше, право власності закріплене як єдине офіційно виз­нане речове право. Хоча в юридичній літературі була висловлена точка зору (А.В. Венедиктов) про те, що до речових прав належить також право оперативного управління, помітного поширення вона не набула. Можливо, тому, що співвідношення власності і "опера­тивного управління" має швидше адміністративний, ніж цивільно-правовий характер.

По-друге, у зв'язку з ліквідацією приватної власності, зміною економічного ладу, прийняттям нової Конституції СРСР змінила­ся класифікація форм власності. ЦК виходив із існування соціаліс­тичної власності і особистої власності фізичних осіб на майно, призначене для задоволення їх матеріальних І культурних потреб (ст.ст.87, 88).

Детальніше, ніж раніше, врегульовані питання, пов'язані зі здій­сненням права спільної власності. Передбачено, що спільна влас­ність може бути частковою (із заздалегідь визначеними частками) і сумісною (без попереднього визначення часток, котрі, однак, при­пускаються однаковими).

Спеціальна глава 12 присвячена регулюванню виникнення і припинення права власності, моменту його виникнення, розподілу ризику випадкової загибелі тощо.

Для захисту права власності передбачено насамперед віндика-ційний позов. Привілеї держави з віндикації її майна доповнені аналогічними привілеями для колгоспів, інших кооперативних і громадських організацій (ст.146).

71. «Руська правда»

«Руська Правда» (тут правда в значенні лат. iustitia, грец. διχαίομα) — збірка стародавнього руського права, складена в Київській державі у XI—XII ст. на основі звичаєвого права.

Руська Правда мала безпосередній вплив на всі правові пам'ятки литовської доби в історії України (наприклад, «Судебник» Казимира IV, 1468); за посередництва Литовських Статутів (1529, 1566, 1588) деякі норми увійшли до українського права гетьманської доби.

Попри упривілейоване становище вищих прошарків суспільства, всі вільні перебували під опікою Руської Правди, головним завданням якої було давати можливість сторонам боронити свої права на життя, здоров'я і майно, а судові — підставу до справедливого вироку. Характеристичною прикметою Руської Правди була еволюція в бік гуманності (наприклад, заміна кари смерти грошовою карою).

Руська Правда є важливим історичним джерелом, яке допомагає дослідникам відтворювати діяльність адміністративного княжого апарату, виявляти нюанси суспільного розшарування, досліджувати вияви фінансових операцій, стежити за технікою управи ріллі, господарським знаряддям та врожаєм. Руська Правда становить важливе джерело для пізнання найдавніших норм українського звичаєвого права, а згодом княжого законодавства і судових вироків, вона мала безпосередній вплив на всі пам'ятки литовсько-руської доби, а зокрема на Судебник Казіміра Яґеллончика 1468 і Литовський Статут (1529, 1566, 1588). За посередництвом Литовського Статуту норми Руської Правди вміщені також у найвизначнішій пам'ятці українського права гетьманської доби «Права, по которымъ судится малороссійскій народъ» (1743). Сліди Руської Правди помітні також у працях та правничих збірниках інших слов'янських народів, зокрема польських статутах короля Казіміра В. 14 ст. та інших. Проте, за твердженням Ф. Леонтовича, «московське законодавство в час Судебників губить усякий зв'язок з старовинно-руським правом».

Списки Руської Правди, що дійшли до нас, належать за часом свого походження до різних сторіч: найбільше старі списки - XIII в., найбільше пізні - XVII.

Зважаючи нате, що в деяких із списків Руської Правди остання мала і такі назви, як "Суд Ярославль Володимировича" (Синодальний список), або "Суд Ярослава Князя і устав про всякі податки" (Пушкінський список), "Суд Ярославль Володимировича указ" (список князя Оболенського) і т.д. - перші дослідники Руської Правди, росіяни історики Татищев, Шлецер, Карамзін і ін.-прийшли до висновку, що "Правда" являла собою збірник офіційного походження, а власне - збірник законів князя Ярослава Мудрого. До цієї думки названих учених схиляло і те, що літописець, розповідаючи про поміч у 1016 році, що надали новгородці князю Ярославові під час його боротьби з князем Святополком, додав, що Ярослав дав їм на подяку за цю поміч Російську Правду ("Дав їм Правду і стомившись списав, говорив так: по цій грамоті ходите, як писав вам, так і тримаєте").

Але подальшими науковими дослідженнями Руської Правди цей погляд про офіційне її походження був цілком відкинутий: зміст "Правди" не складається винятково з юридичних норм; у "Правді" поміщається і матеріал, що треба віднести до судових рішень, є й артикули, що узагалі не мають відношення до права; про князя говориться як про третю особу і т.д. На тій самій підставі відкинуті думки і тих учених, що думали (Бєляєв, Погодин і ін.), що Руська Правда являє собою збірник законів Ярослава і його синів (Ярославович) із додатками Володимира Мономаха.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 494; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.013 сек.