Система римського приватного права

Конкубінат.

Фактичні шлюбні відносини людей, які не могли вступити в законний римський

шлюб (різне громадянство чи стан), дістали назву конкубінат. Йшлося про

стійке співжиття чоловіка і жінки з наміром утворити сім'ю, а не

короткочасний тимчасовий зв'язок, який суворо притискувався з часів Августа

(ряд суворих законів, спрямованих на зміцнення моральних підвалин сім'ї,

переслідування перелюбства, особливо з боку жінки).

Конкубінат практично не мав ніяких правових наслідків Діти, народжені в

конкубінаті, не набували імені й статусу свого батька, не мали права на

аліменти, не могли стати спадкоємцями після його смерті, не одержували

статусу шлюбних дітей, на них не поширювалась батьківська влада. Жінка в

таких відносинах не поділяла громадського становища і соціального стану

свого фактичної о чоловіка та ін.

Цивільне право у Стародавньому Римі складалося з трьох систем: цивільне

право; право народів; преторське право. Ці три системи в сукупності

складали римське цивільне право. Цивільне право Стародавнього Риму —

споконвічне, сугубо національне і найдавніше право, що регулювало майнові

відносини винятково між римськими громадянами. Воно відзначалося

національною обмеженістю, обтяжливим формалізмом, стійким консерватизмом.

Римська держава на той час являла собою місто-державу Рим, і дія цивільного

права обмежувалася територією Риму, що надавало йому замкнутого характеру.

Основним джерелом були Закони XII таблиць, прийняті ще в період становлення

республіки (451— 450 рр. до н.е.).Цивільне право не могло довго

задовольняти потреби римського рабовласницького суспільства, що бурхливо

розвивалося. Його норми перестали відображати соціально-економічні умови

рабовласницького ладу, які швидко змінювалися. Вони не забезпечували

чіткого регулювання нових майнових відносин, що виникали на руїнах

римського тоталітаризму. Цивільне право не здатне було регулювати майнові

відносини між римськими громадянами, з одного боку, і громадянами, які

проживали за межами Риму, з другого. Однак потреба в цьому зростала,

оскільки римляни вели жваву торгівлю зі своїми сусідами. Прийшлося визнати

основні цивільні права і за неримлянами, що проживали навколо Риму, за так

званими перегрінами. Саме в цей період (III—І ст.ст. до н.е.) Рим розпочав

завойовницькі війни проти сусідніх народів, що призвело до підкорення

всього Апеннінського півострова, а потім і Середземномор'я. Місто-держава

поступово перетворилося на величезну державу. Підкорені Римом народи мали

високий рівень культури, в тому числі і правової, яка виявляла зворотний

вплив і на римське цивільне право. Так виникла ще одна система римського

приватного права — право народів як різновид римського цивільного права.

Воно вигідно відрізнялося від цивільного права: більшою рухливістю,

відсутністю обтяжливого формалізму і національної обмеженості, властивих

римському цивільному праву. Названі системи існували і розвивалися

паралельно, проникаючи одна в одну і взаємно збагачуючись. Право народів

було більш змістовним і цивільне право вбираю в себе нові правові ідеї,

конструкції, інститути. Системи почали зближуватись, але через деякий час

стали безнадійно відставати від вимог цивільного обороту, що бурхливо

розвивався. Їхні норми виявилися безсилими, немічними під натиском нових

правових явищ, треба було шукати більш ефективні правові засоби і способи.

Одночасно з розвитком цивільного права і права народів виникла ще одна

система римського цивільного права — преторське право, що склалося в

результаті практичної діяльності преторів і деяких інших магістратів.

Преторське право регулювало майнові відносини як між римськими громадянами,

так і перегрінами, але застосовувалося в разі нездатності регулювання нових

відносин нормами цивільного права і права народів.

Дата добавления: 2015-05-10