Правоздатність

Рабська пекулія.

Рабовласники надають рабам певне майно для управління, спочатку просте,

а потім все складніше. Цьому сприяли дві обставини. З одного боку,

рабовласники, маючи в провінціях великі земельні наділи, маєтки та інші

об'єкти приватної власності, не завжди могли і бажали безпосередньо

займатися господарськими справами. Все частіше ведення цих справ вони

доручають рабам. З другого боку, раби в таких дорученнях були дуже

заінтересовані: а) це полегшувало їхню долю; б) при сумлінному веденні

господарства вони розраховували на певну прихильність господаря; в)

дбайливість і просто господарська спритність цавали рабу можливість

накопичити певні кошти для викупу свободи.

Отже, такі форми експлуатації рабів почали швидко поширюватись. Надання

рабу певного майна для управління дістало назву рабська пекулія

Здатність людини бути носієм певних прав називається правоздатністю.

Римські юристи не мали відповідного сучасному поняттю визначення

правоздатності, хоча й користувалися цим поняттям. Правоздатність як

здатність вільної людини бути носієм прав виникала з моменту її народження.

Проте, як вважали римські юристи, в деяких випадках правоздатність може

виникнути і до народження дитини. Юрист Павло зазначав:«Хто знаходиться в

утробі, охороняється, нібито він знаходиться серед людей, оскільки йдеться

про вигоди самого плоду». Отже, якщо батько дитини, що ще не народилась,

помре, то при розподілі спадщини має бути врахована частка того, хто ще не

народився. Моментом народження римські юристи визнавали відділення дитини

від утроби матері та її крик. У мертвої дитини правоздатність не виникала.

Зрозуміло, правоздатність могла виникнути тільки у вільнонароджених. З

моменту народження дитина є носієм прав; вона могла бути власником,

суб'єктом інших цивільних прав, наприклад спадкоємцем тощо. Від її імені

законними представниками здійснювалися будь-які цивільно-правові правочини.

Правоздатність припинялася смертю людини. Римське право прирівнювало до

смерті продаж у рабство, полон, засудження до тяжких видів покарання

(довічна каторга). Якщо людина будь-яким чином отримувала знову свободу, її

правоздатність відновлювалася, хоча і не завжди в попередньому обсязі.

Правоздатність — це здатність бути носієм прав. У зв'язку з цим виникає

запитання: носієм яких саме прав може бути людина? В принципі — будь-яких,

але в даному випадку йдеться про зміст цивільної правоздатності, про те, з

яких конкретних цивільних прав вона складалась. Правоздатність римського

громадянина складалась з двох основних елементів: права брати законний

шлюб, в якому діти набувають статусу римського громадянина, і права

торгувати, яке включало в себе право бути власником будь-якого майна,

здійснювати будь-які цивільно-правові правочини (продавати, дарувати,

здавати в найм, обмінювати тощо), бути спадкоємцем і спадкодавцем, вести

цивільно-правові спори в суді тощо.

Повна правоздатність у вільної людини відповідно до римського права

наставала за наявності певних умов: свободи, римського громадянства і

сімейного стану глави сім'ї.

Дата добавления: 2015-05-10