Приватне право

СИСТЕМА РИМСЬКОГО ПРАВА

Публічне право

- Державне право Стародавнього Риму

- Адміністративне право

- Кримінальне право

У Стародавньому Римі

- Цивільне право

- Право народів

- Преторське право

У сучасному праві

- Цивільне право

- Сімейне право

- Торговельне право

2. Понятгя та загальна характеристика римського публічного права.

Римське приватне право протиставлялось jus publicum - публічному праву. В період становлення республіки римська правова система складалася з двох галузей - права приват­ного і права публічного. Давньоримський юрист Ульпіан (бл. 170-228 pp.) так визначив ці поняття: «Публічне право, яке (стосується) стану Римської держави, приватне, що (стосуєть­ся) вигоди окремих осіб» (Д. 1.1.2)* Ульпіан пояснював, що слід розрізняти вигоду громадську і вигоду приватних осіб. Якщо йдеться про державний інтерес, правовий статус дер­жави чи її органів або окремих посадових осіб, регулювання відносин, які мають суспільний інтерес, то це галузь публіч­ного права. Якщо ж мова йде про інтерес окремих приват­них осіб, майнові відносини між ними, їх правовий статус в

зв'язку з цим, - це сфера приватного права. Отже, на думку Ульпіана, критерієм розмежування приватного і публічного права є характер інтересів. Якщо право захищає інтереси держави, то це публічне право, якщо ж воно захищає інте­реси приватних осіб, то приватне право. Природно, слід мати на увазі, що йдеться про право рабовласницького суспіль­ства, в якому інтереси приватних осіб були також далеко неоднакові і часто між собою не співпадали.

3. Рецепція римського приватного права та характерні особливості її етапів.

РЕЦЕПЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА - запозичення з елементів рим­ського права деякими європейськими країнами, яке розпочалося в XII ст. і активно проводилося в XV - XVI ст. Р.р.п. привела до того, що в бага­тьох країнах римське приватне право стало чинним, а в інших справило великий вплив на формування національного цивільного права. Голов­ною причиною Р.р.п. у феодальній Європі, стало поширення товарних відносин. Існуюче феодальне право не мало норм, що регулюють договірні відносини. Натомість римське право містило положення, які дава­ні юридичне визначення реаліям виробничих зв'язків товарного госпо­дарства. Р.р.п. створювала єдину загальноєвропейську базу для розвитку торгівлі, на противагу партикуляризму звичаєвого права. Для королівсь­кої влади привабливість римського права полягала в тому, що воно міс­тило державно-правові положення, які обґрунтовували абсолютизм, тобто слугувало боротьбі із феодальною роздробленістю. Вивчення римського права розпочалося в XI ст. Зокрема, в Болонському універси­теті діяла школа глосаторів. У Франції в XII - XIII ст. римське право викладалося в університетах. У XVI ст. утворилася так звана історична школа права, представники якої намагалися тлумачити окремі інститути римського права на основі загальних даних історії. У XV - XVI ст. ви­даються підручники, довідники, словники, що сприяло Р.р.п. Зростання авторитету римського права призвело до його поширенню в Німеччині, Франції та інших державах Європи. В Англії Р.р.п. була сприйнята лише в окремих положеннях. Тут римське право вплинуло на встановлення рі­зниці між особистим та речовим правом, на правовий режим рухомого майна та деякі інші інститути. Р.р.п. відбувалася в різних країнах конти­ненту з різною інтенсивністю, але всюди мала великий вплив на розви­ток права. Наприклад, багато норм римського приватного права містять­ся в цивільних кодексах Франції (1804 р.) та Німеччини (1896 p.). Внаслідок багатовікової Р.р.п., в Європі (за винятком Великої Британії та Скандинавії) сформувався відносно однорідний правовий простір, що має назву романо-германська правова система.

4. Історична роль римського приватного права та його значення для сучасної юриспруденції.

Найширше рецепіювалося саме римське приватне право, а римське публічне право такого поширення не набуло

Європейська наука цивільного права розвивалася на ос­нові рецепійованого римського приватного права. Римська юриспруденція відзначалася не лише теоретичною ґрунтов­ністю, а й практичною загостреністю. Тільки на основі роз­в'язання окремих казусів, конкретних практичних висновків були розроблені загальні цивілістичні теорії, дані наукові пояснення багатьом правовим явищам (теорія відповідаль­ності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, за деліктні правопорушення тощо).

Таким чином, наука цивільного права виявилася просяк­нута духом римського приватного права, що наклало свій певний відбиток на її подальший розвиток.

Рецепійоване римське приватне право було чинним три­валий час в багатьох країнах Європи як загальне. Воно зали­шило глибокий слід в правосвідомості, цивільному законо­давстві та в науці цивільного права. Його покладено в осно­ву сучасного цивільного законодавства багатьох країн, і зна­ти його необхідно вже хоча б тому, що без цього важко осяг­нути сутність сучасних інститутів цивільного права. До того ж, римську юриспруденцію відзначає висока техніка право-творчості, вміння аналізувати конкретні правовідносини, добре аргументувати свої висновки. Формулювання право­вих ідей римськими юристами відзначаються чіткістю, ла­конізмом, глибиною змісту, витонченістю форми. Ці ідеї є взірцем для сучасних юристів. Такої ж характеристики за­слуговують і преторські едикти.

Багато висновків, висловлювань римських юристів з ча­сом не тільки не втратили свого правового значення, а й стали крилатими, перетворилися в юридичні презумпції (по­ложення, що не потребують доведення). Наприклад, pater est quem nuptiae demonstrant - батьком дитини прийнято вважати того, хто знаходиться в шлюбі з його матір'ю. Тако­го ж значення набули афоризми: dominus sentit periculum - ризик випадкової загибелі (речі) завжди несе власник; prior tempore - potior jure - перший за часом - сильніший за правом; periculum est in mora - прострочення (виконання) тягне за собою ризик випадкової загибелі (речі.); nemo debet bis puniri pro uno delicto - ніхто не може бути покараний двічі за одне й те саме правопорушення. Ці та багато інших афоризмів видатних римських юристів увійшли в скрабни-цю світової правової культури і стали надбанням сучасної юриспруденції.

5. Поняття і види джерел римського права.

Слово «дже­рело» означає місце, грунт чи умови, з яких щось випливає, витікає, походить. Можна назвати це і витоками права В одному випадку це матеріальні умови, з яких народжується чраво, грунт, на якому воно проростає; в другому - різно­манітні умови, що впливають на зміст права, в третьому - форми, в яких воно реалізується, виникає і живе, врешті-решт це й пам'ятки правової культури, звідки дістаємо знання про існування в ті чи інші часи відповідного права, відо­мості про його зміст тощо.

Дата добавления: 2015-05-10