Позов про повернення краденого (condictio ex causa furtiva)

Позов про повернення одержаного неспра­ведливо чи за неправильною підставою (condictio ex causa injusta)

Деліктні зобов'язання

- Особиста образа

- Крадіжка

- Неправомірне знищення або пошкодження чужого майна

- Пограбування

- Погроза

- Обман

- Обман кредитора

Зобов'язання ніби з деліктів

- Відповідальність судді за постанову несправедли­вого вироку

- Відповідальність господарів житлових будинків за викинуте або вилите

- Небезпечне для пішоходів виставлене, підвіше­не або вивішене що-небудь. що може впасти на людей

- Неправомірні дії працівників готелів, заїжджих дворів і кораблів, які завдали шкоду майну жильців і пасажирів

Ведення чужих справ без доручення (negatiorum gestio) - це правовідношення, в якому одна сторона - гестор - проявляє турботу про майновий інтерес другої особи - господаря - без якого-небудь доручення з його боку.

67.Місце деліктних зобов'язань в системі позадоговірних зобов'язань.

До позадоговірних зобов'язань належить група деліктних зобов'язань — ex delicto, тобто зобов'язань, що виникали з цивільних правопорушень. На відміну від квазіконтрактних зобов'язань, в основу яких переважно покладено дозволені дії, в основу деліктних зобов'язань покладено, навпаки, тільки неправомірні дії.

Приватним правопору­шенням (delictum privatum), на відміну від кримінального злочину, вважалася неправомірна дія, яка порушує інтереси окремих приватних осіб. До неї належали також протиправ­ні дії, які сучасне право відносить до тяжких кримінальних злочинів (наприклад, такі, як крадіжка, дія, що призвела до каліцтва).

Деліктна відповідальність, на відміну від договірної, фор­мувалася зовсім за іншим принципом, а саме за принципом кумуляції.

Деліктна відповідальність при вчинені делік­ту кількома особами ніби помножувалась на їх число. Ко­жен з тих, хто заподіяв шкоду, відповідав повною мірою (наприклад, за позовом із крадіжки штраф зобов'язані опла­тити в повному обсязі всі злодії, які брали участь в крадіжці).

Неповнолітні за римським правом не могли вступати в договірні відносини, і, отже, нести дого­вірну відповідальність. Деліктна відповідальність наступала і для них.

Деліктом визнавалися і несли відповідальність тільки ті правопорушення, що в за­коні визначалися як: а) особиста образа; б) крадіжка; в) не­правомірне знищення або пошкодження чужого майна.

Для настання деліктної відповідальності вимагалася на­явність певного юридичного складу: а) фактична шкода, що заподіяна протиправними діями однієї особи іншій; б) вин­на протиправність дій особи, що вчинила шкоду; в) зазна­чена протиправна дія визнана законом як приватноправо­вий делікт.

Особиста образа - injuria. Цим терміном позначалася будь-яка неправомірна дія, все, що вчинялося не по праву, — omne quod non jure fit.

Крадіжка - furtum - це будь-яке протиправне і корисливе посягання на чужий майновий інтерес.

Неправомірне знищення або пошкодження чужого майна - damntim injuria datum.

68.Зобов'язання ніби з приватних деліктів.

Позадоговірні цивільні правопорушення, що вчиняли шко­ду будь-кому і не підпадали під ознаки делікту, дістали на­зву ніби делікти (квазіделікти) Це четверта група підстав виникнення зобов'язань (квазіделіктних).

Найпоширенішими серед них були кілька недоз-волених дій.

1. Відповідальність судді за постанову несправедливого виро­ку. Навмисне неправильне або недбайливе вирішення судо­вої справи, а також порушення інших суддівських обов'язків визнавалося неправомірною дією — ніби деліктом і несло майнову відповідальність. Суддя, який виніс явно неспра-

2. Відповідальність господарів житлових будинків за викину­те або вилите. Господар чи інший житель житлового при­міщення, з якого було щось викинуто або вилито на дорогу, площу або тротуар, де звичайно ходять або їздять люди, відпо­відають за заподіяну шкоду Не мало значення, ким була

часово знаходився в будинку, відповідальності не ніс. Меш­канці, що проживали разом, несли солідарну відповідальність Позов, що випливав з такого недозволеного вчинку, не був деліктним, оскільки відповідальність за ним наступала без вини, а деліктна відповідальність мала місце лише за наявності вини, проте він наближався до деліктного.

3. Небезпечне для пішоходів виставлене, підвішене або вивіше­не що-небудь, що може впасти на людей. Недбало прикріплена вивіска, небезпечно виставлені на вікні вазони, підвішені на стіні будинку предмети, виставлені або підвішені на балконах речі тощо — все це, знесене вітром або за будь-яких інших причин зірване зі свого місця, може впасти на перехожих і завдати їм певної шкоди. Будь-хто, що помітив подібне, міг закласти позов до господаря будинку, в якого що-небудь підвішено або виставлено, позов про сплату штрафу в розмірі 10 тисяч сестерцій і усунення небезпеки. Відповідальність наставала незалежно від вини і наявності шкоди.

4. Неправомірні дії працівників готелів, заїжджих дворів і кораблів, які завдавали шкоди майну жильців і пасажирів, В цьому разі несли відповідальність господарі, які зобов'язані були відшкодувати заподіяні працівниками збитки в по­двійному розмірі.

При пропажі зданих на схов речей жильці могли заявити кондикційний позов до господарів заїжджих дворів, готелів і кораблів. За шкоду, заподіяну працівниками госпо­дарів заїжджих дворів, готелів і кораблів, жильцям і пасажи­рам потерпілі могли закласти квазіделіктний позов безпосе­редньо до тих, хто вчинив шкоду, а в разі їх неплатоспро­можності — до їхніх господарів.

5. Шкода, заподіяна рабом або твариною чужому майну або особі. І в цьому разі наставала квазіделіктна відповідальшстг» їхнього господаря. Виною власника раба чи тварини, що заподіяли шкоду, вважалась відсутність належного нагляду за тваринами і рабами. Власник раба чи тварини, що заподі­яли шкоду, був зобов'язаний відшкодувати її чи за ноксаль-ним позовом видати тварину чи раба.

69.Поняття і загальні положення римського спадкового права.

Спадкування — перехід майна після смерті його власника до інших осіб. Під майном прийнято розуміти сукупність прав і обов'язків померлого. Отже, до складу спадщини на-

Спадкове право — сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб.

Особа, після смерті якої залишилося майно, називається спадкодавцем.

Особи, до яких переходить у встановленому порядку май­но померлого, називаються спадкоємцями. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи

Спадкове майно, спадкова маса, або спадщина, — майно (права і обов'язки), що залишилося після смерті померлого власника. Це сукупність прав і обов'язків померлого, яка визначається на момент смерті спадкодавця.

Перехід майна померлого (наступництво) до інших осіб можливий за однією із двох правових підстав — чи за запо­вітом, чи за законом.

Римське спадкове право не допускало одночасного спад­кування за заповітом і за законом: nemo pro parte testatus, pro parte intestatus decedere potest — не може бути спадку­вання в одній частині майна померлого за заповітом, а в другій — за законом.

Разом з тим наступництво у правах і обов'язках померлого могло бути двояким за характером — чи універсальним, чи сінгулярним. За універсальним наступництвом до спадкоємців переходили права й обов'язки як єдине ціле, все повністю.

Cінгулярне наступництво - до окремих осіб переходили лише права спад­кодавця, не обтяжені обов'язками.

Cмерть спадкодавця дістала назву відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини римське право вважа­ло день смерті спадкодавця. При цьому в спадкоємців ви­никало право на набуття спадщини, а не на саму спадщину Для набуття спадщини необхідно було її прийняти, тобто здійснити передбачені законом дії, попередньо визначивши коло осіб, які відповідно до закону могли мати право на набугтя спадщини, і закликати їх до прийняття спадщини — закликання до спадкування. Закликаний до спадкування спадкоємець повинен був висловити свою волю на прий­няття спадщини або на відмову від неї.

70. Основні етапи розвитку римського спадкового права.

У багатовіковій історії римського спадкового права можна помітити чотири етапи: а) спадкування задавнім цивільним правом; б) спадкування за преторським едиктом; в) спадку­вання за імператорськими законами; г) спадкування в праві Юстініана.

Спадкування за давнім цивільним правом — hereditas — рег­ламентувалося Законами XII таблиць, які передбачали спад­кування за заповітом і спадкування за законом. Вважалося абсолютно нормальним після смерті глави сім'ї залишати його майно тій самій сім'ї, оскільки воно створювалося працею всіх її членів.

Дата добавления: 2015-05-10