Проаналізуйте взаємозв’язок внутрішньоособистісних конфліктів та адиктивної поведінки

Визначте шляхи попередження внутрішньо особистісних конфліктів

Знаючи причини та фактори, що сприяють виникненню внутрішньоособистісних конфліктів, особливості їх переживання, можна обгрунтувати умови їх попередження.

Внутрішньособистісний конфлікт — це конфлікт, що відбува­ється в психічному світі особистості.

Серед умов попередження внутрішньособистісних конфліктів виділяються наступні:

• бажано приймати складні життєві ситуації як данність буття;

• доцільно формувати життєві цінності й дотримуватися їх;

• необхідно бути гнучким та адаптивним;

• посту гаючись в незначному, не бажано перетворювати це у систему;

• треба сподіватися на найкращий розвиток подій, та взагалі ба­зуватися на позитивному світосприйнятті та оптимістичному ставленні до життєвих ситуацій, що є важливою умовою і по­казником психічного здоров'я людини;

• необхідно не стільки прагнути до задоволення всіх своїх по­треб, а зменшити їх;

• в боротьбі проти появи внутрішньособистісних конфліктів і пе­реживань — вміння володіти своїми емоціями та психічними станами,

• розвиток вольових якостей та умінь довільної саморегуляції;

• доцільно постійно уточнювати та коректувати для себе ієрар­хію ролей;

• бажано прагнути до високого рівня розвитку особистісної зрілості;

• необхідно прагнути до того, щоб оцінка власного Я відповідата дійсному Я, тобто бажано забезпечувати адекватність самооцінки;

• доцільно не накопичувати проблеми і негативні переживання;

• не бажано прагнути реалізовувати все водночас, а створювати пріоритети в реалізованих програмах і завданнях;

• доцільно не брехати, навіть в незначних питаннях, тому що брехня може створювати внутрішньособистісні проблеми, не­приємні ситуації у спілкуванні, які викликають переживання та актуалізацію почуття провини;

• якщо вдача змінює Вам, не панікуйте і не дратуйте себе зайви­ми переживаннями тощо.

Страх перед дійсністю визиває прагнення бігти від реальності. В більшій мірі страхі властиві людям з низькою пристосовуваністю до труднощів і низькими адаптаційними здібностями. У пошуках за­собів захисту від напруги, стресу у таких людей найчастіше розви­ваються форми адиктивної поведінки. Адиктивна поведінка – одна з форм деструктивної поведінки, котра має прояв у прагненні від уникання реальності шляхом змінення власного психічного стану за посередництвом прийому деяких речовин або постійної фіксації уваги на визначених предметах або вищих видах діяльності, що су­проводжується розвитком інтенсивних емоцій.

Сутність адиктивної поведінки міститься в тому, що, прагнучи уникнути від реальності штучним шляхом, люди прагнуть змінити власний психічний стан для набуття ілюзії безпеки, набуття рівнова­ги. Цей процес настільки захоплює людину, що починає управляти її життям. Людина стає безпорадною перед власною пристрастю. Во­льові зусилля слабнуть і не дають можливості протистояти адикції. Виникають взаємні труднощі в процесі сумісної діяльності адикції з іншими людьми. Потреба в самопізнанні, самозтвердженні і підтвер­дженні особистості з аддиктивними особливостями реалізують, на­самперед, у контактах з подібними.

У спілкуванні з іншими порушуються, викривлюються і втрача­ють цінність такі значущі механізми міжособистісної перцепції як іден­тифікація, емпатія, рефлексія. Адикт обмежує розвиток особистісного потенціалу, насамперед: комунікативний, пізнавальний, моратьний, творчий та естетггчний. Таким чином, прагнення бігти від проблем і ілюзія комфорта прирікають эдикта на особистіший застій, нереалізо-ваність або повне руйнування. Оточуючі люди відчувають незадоволе­ність такою поведінкою, підвищуються конфлікти. Роблячи спробу за­побігти ускладнених конфліктних ситуацій, адикт навпаки все більше розширює зону конфлікту та збільшує кількість невирішених проблем, а значною мірою ускладнює життя собі та своїм близьким.

Існують різні види адиктивної поведінки як фармакологічного, так і нефармакологічного характеру. Вони представляють собою се­рйозну' погрозу для психічного і фізичного здоров'я не тільки самих адиктів, але й тих, хто їх оточує. Значна шкода надається міжособи-стісним стосункам. Адиктивна поведінка стає реальною проблемою реалізації особистісних ресурсів, що є суттєвою складовою у повно­цінному функціонуванні суспільства.

Бажання змінити настрій і подолати внутрішньособистісш конф­лікти досягається за допомогою різних адиктивних агентів або форм, що змінюють психічні стани та переживання внутрішніх конфліктів.

• фармакологічні форми (алкоголь, наркотики, токсичні речови­ни, ліки та ін.);

• нефармакологічні форми (азартні ігри, комп'ютер, секс, голо­ду вання та переїдання, трудоголізм та ін).

Види адиктивної поведінки мають специфічні властивості і прояви, вони не рівноцінні і за своїми наслідками Водночас з осо-бистісним занепадом розвиваються серйозні порушення на психіч­ному рівні та рівні організму. Підвищена потреба у збільшенні дози може визвати втрату контроля і смерть від передозування.

Профілактика адиктивної поведінки як прояву і наслідку внутрішньоособистісних конфліктів

Назва напрямку	Мета	Методи реалізації
Соціальний	Профілактика розвитку залеж­ності, психоло­гічна і соціальна адаптація	1. Формування мотивації на повну відмову від вживання наркотиків. 2. Формування мотивації на зміну поведінки. 3. Розвиток проблем долаючої поведінки. 4. Формування соціально-підтримуючої пове­дінки і стратегії пошуку соціальної підтримки в просоціальних мережах
Психологіч­ний	Розвиток моти­вації на зміну життєвого сте­реотипу подо­лання формую­чої залежності	1. Подолання бар'єрів усвідомлення емоційних станів. 2. Усвідомлення формуючої залежності від психоактивних речовин, як проблеми особис­тості. 3. Розвиток когнітивнихі поведіннових страте­гій проблем долаючої поведінки (стратегії роз­в'язання проблем, пошуку прийняття соціаль­ної підтримки, розпізнавання і модифікація стратегій уникання). 4. Аналіз, усвідомлення і розвиток особистості і середовища ресурсів подолання проблеми фор­муючої залежності від психоактивних речовин
Медичний та біологічний	Нормалізація фі­зичного і психіч­ного розвитку, біологічного та фізичного го­меостазу	1. Фарматерапія. 2. Оздоровчі заходи

В табл. надано основні напрямки і шляхи профілактики адиктивної поведінки як прояву і деструктивних наслідків внутріш-ньоособистісних конфліктів.

Особливу увагу в контексті внутрішньоособистісних конфліктів, має специфічна поведінка адиктів у міжособистісних стосунках, а саме:

• знижена витривалість труднощів, що обумовлено наявністю ге­доністичної установки (прагнення до негайного отримання за­доволення та удоволення власних бажань);

• підвищена образливість, підозрілість, конфліктність;

• прагнення справляти на оточуючих позитивне враження, але при цьому адикти, як правило, нудні, одноманітні люди у по­всякденному спілкуванні;

• нездатність до глибоких позитивних емоційних стосунків;

• уникання від відповідальності у прийнятті рішень та пошук ви-правдовувальних аргументів в даний момент;

• стереотипність, повторюваність поведінки;

• необов'язковість та недотримання домовленостей:

• прагнення говорити неправду схильність до обманів: обман са­мого себе; обман оточуючих, членів сім'ї, колег; обман «світу в цілому», прагнучи вплинути на оточуючих.

Схильність до адиктивної поведінки розглядається як особис-тісне новоутворення, воно формується постійно і складається з та­ких компонентів:

• відсутність мотивації досягнення;

• несформованість функції прогнозування поведінки;

• низький рівень самосвідомості;

• екстернатьний докус контролю;

• низький рівень самоповаги;

• протирічність самооцінки та рівня досягнень;

• тенденції до уникання реальності.

Виникненню внутрішньоособистісних конфліктів та їх наслідку у різних формах адиктивної поведінки сприяють: моральна незрілість особистості; індивідуатьно-біологічні та психологічні особливості; де­фіцит ресурсів особистості та компенсаторних можливостей.

40. Назвіть найбільш конструктивні методи подолання внутрішньоособистісних конфліктів

Пристосування, поступливість Дії людини спрямовані на збереження або відновлення сприятливих відносин з опонентом шляхом згладжування розбіжностей за рахунок власних інтересів. Даний підхід можливий, коли внесок людини не дуже великий або коли предмет розбіжності більш важливий для опонента. Таке поводження в конфлікті використовується, якщо ситуація не особливо значима, якщо важливіше зберегти гарні відносини з опонентом, чим відстоювати свої власні інтереси, якщо в людини мало шансів на перемогу, мало влади.

Відхилення. Дана форма поводження вибирається тоді, коли людина не хоче відстоювати свої права, співробітничати для вироблення рішення, утримується від висловлення своєї позиції, ухиляється від суперечки. Цей стиль припускає тенденцію відходу від відповідальності за рішення. Таке поводження можливо, якщо результат конфлікту для людини не особливо важливий або ситуація занадто складна і вирішення конфлікту зажадає багато сил у його учасників, або в людини не вистачає влади для рішення конфлікту у свою користь.

Протиборство, конкуренція. Характеризується активною боротьбою індивіда за свої інтереси, застосуванням усіх доступних йому засобів для досягнення поставлених цілей: застосування влади, примуса, використання залежності інших учасників від нього. Ситуація сприймається людиною як украй значима для нього, як питання перемоги або поразки, що припускає тверду позицію стосовно опонентів і непримиренний антагонізм до інших учасників конфлікту у випадку їхнього опору.

Співробітництво. Дана форма означає, що індивід активно бере участь у пошуку рішення, яке задовольняє всіх учасників взаємодії, не забуваючи при цьому і свої інтереси. Передбачається відкритий обмін думками, зацікавленість всіх учасників конфлікту у виробленні загального рішення. Дана форма вимагає тривалої роботи й участі всіх сторін. Якщо в опонентів є час, а рішення проблеми має для усіх велике значення, то при такому підході можливо всебічне обговорення питання, яке викликало розбіжності і вироблення загального рішення з дотриманням інтересів всіх учасників.

Компроміс. У цьому випадку дії учасників спрямовані на пошуки рішення за рахунок взаємних поступок, на вироблення проміжного рішення, що влаштовує обидві сторони, при якому особливо ніхто не виграє, але і не втрачає. Такий стиль поводження застосовується за умови, що опоненти мають однакову владу, мають взаємовиключні інтереси, у них немає великого резерву часу на пошук кращого рішення, їх влаштовує проміжне рішення на визначений період часу.

Стилі ухилення і поступливості не припускають активного використання конфронтації при вирішенні конфлікту. При протиборстві і співробітництві конфронтація є обов'язковою умовою вироблення рішення. З огляду на, що рішення конфлікту припускає усунення причин що його породили, можна зробити висновок, що тшьки стиль співробітництва реалізує дану задачу цілком. При ухиленні і поступливості вирішення конфлікту відкладається, а сам конфлікт переводиться в приховану форму.

Компроміс може принести лише часткове вирішення конфліктної взаємодії, тому що залишається досить велика зона взаємних поступок, а цілком причини не усунуті.

У деяких випадках вважається, що конфронтація в розумних, контрольованих межах більш продуктивна з погляду вирішення конфлікту, чим згладжування, ухилення і навіть компроміс, хоча даного твердження дотримуються не усі фахівці. Разом з тим виникає питання про ціну перемоги і що являє собою поразку для іншої сторони. Це вкрай складні питання при управлінні конфліктами, тому що важливо, щоб поразка не з'явилася базою формування нових конфліктів і не привелася б до розширення зони конфліктної взаємодії.

Переговори. Переговори представляють широкий аспект спілкування, що охоплює багато сфер діяльності людини. Як метод вирішення конфліктів переговори являють собою набір тактичних прийомів, спрямованих на пошук взаємоприйнятих рішень для конфліктуючих сторін.

41. Визначте зміст міжособистісних конфліктів та підходи до їх класифікації

Конфлікти у взаємодії людей, які прийнято називати міжособистісними, відрізняються специфічними особливостями і безліччю видів, що виділяються за різними підставами класифікації згідно з теоретичними позиціями авторів і особливостями підходів. Узагальнена класифікація міжособистісних конфліктів, що включає різні підстави класифікацій та види конфліктів, представлена в табл. 4.

Класнфікация міжособистісних конфліктів(3а підручником Ложкіна)

За спрямова ністю	За мотивами	За наслідками	За корисними уявленнями конфліктуючнх	За емоційною силою дії на конфлікту ючих	За обємом дії	За терміном дії	За формою прояву	За джерелом виникнення
Суспільн і ідеологічні	Позитивно направлені реальні чи ілю­зорні	Позитивні	Внутрішньородові	Сильні (які зачіпають соціальний статус, честь, престиж, особистісне достоїнство)     Слабкі (не зачіпають соціальний статус, честь, престиж, особистісне достоїнство)	Широкі (зачіпають інтереси великих групп людей)	Короткочасні Зажаті	Внутрішні Зовнішні Організовані	Об»єк­тивні
Професійні	Негативно- направлені реальні чи ілю­зорні	Негативні	Міжродові	Локальні (не виходять за сферу інтересів конфлікту ючих)	Разові	Неорганізовані Навмисні	Суб'єк­тивні
Побутові					Повторю вальні	Спонтанні

У міжособистісному конфлікті незалежно від його виду існують як мінімум два учасники або дві конфліктуючі сторони і визначена конкретна ситуація їх взаємодії, в якій відбуваються ці інцеденти і розвиваються їхні наслідки. Міжособистісний конфлікт можна охарактеризувати виходячи з предмета спору, зіткнення; складу учасників; місця, де він відбувається; методів його залагодження.

Психологічне вивчення особливостей причин, видів і методів регуляцій конфліктів у міжособистісних відносинах базується на таких основних підходах:

- мотиваційному;

- когнітивному;

-діяльнісному;

- організаційному.

Домінуючим у вивченні міжособистісних конфліктів є мотиваційний підхід. Його основоположниками є М. Дойч, Л. Козер, Г. Зіммель, К. Ледерер, Дж. Бертой, К. Мітчелл, Н. Таузард, Н. Тимашев, К. Райт та ін. У відповідності з цим підходом міжособистісний конфлікт - це форма конфронтації, або антагоністичних взаємозв'язків, соціальних сутностей, тобто протиборство несумісних індивідуальних намірів, цілей, мотивів, інтересів, направляють поведінку конфліктуючих сторін. У мотиваційному підході до вивчення міжособистісних конфліктів широко застосовують поняття "конкуренція".

Когнітивний підхід до вивчення конфліктних ситуацій розглядається у дослідженнях Н. Фригіної і М. Крогіуса, а в зарубіжній літературі - у працях скандинавських і швейцарських психологів. Когнітивний підхід досліджує конфлікт в аспекті впливу когнітивного, суб'єктивного світу особистості на її поведінку.

Діяльний підхід дослідження міжособистісних конфліктів дає змогу проаналізувати рівень ефективності спільної діяльності індивідів. Діяльний підхід як об'єктивні детермінанти міжособистісних конфліктів виокремлює суперечності предметно-діяльнісного характеру, зумовлені спільною груповою діяльністю.

Організаційний підхід широко застосовується для аналізу конфліктів насамперед у сфері управлінських відносин.

Кожен із запропонованих підходів по-своєму ефективний і дає змогу визначити напрямок розвитку міжособистісного конфлікту, його причини, зміст і наслідки.

Для практичної роботи з міжособисгісної роботи з конфліктами доцільно провести класифікацію цих конфліктів. Таку класифікацію проводять по наступним чинникам: а) по сферах існування; б) по ефекту і функціональним наслідкам; в) по критерію реальное) Розглянемо більш докладно виділені нами групи.

По сферах існування конфлікти можна поділити на: ділові, сімейні, майнові, побутові, (наприклад: під час атестації начальник виступив із цілим рядом зауважень в адресу працівника, вказавши на серйозні прорахунки в роботі. Зауваження були серйозними і обгрунтованими. У відповідь працівник заявив, що його керівник зводить з ним особисті рахунки - діловий конфлікт).

По своєму ефекту і функціональним наслідкам міжособистісні конфлікти бувають: конструктивні і деструктивні. Зазвичай в такого роду конфліктах існують як конструктивна сторона так і деструктивна, різниця в тому, яка із сторін переважає в конфлікті. Конструктивна сторона полягає в тому, що сприяє проясненню взаємовідносин між сторонами і налагодженню способів покращення поведінки учасників конфлікту. Деструктивна сторона проявляється тоді, коли один із опонентів використовує недозволені методи боротьби, прагне психологічно подавити партнера, дискредитує і принижує його в очах оточуючих. По критерію реальності М. Дойч виділив такі типи конфліктів:

- істинний конфлікт, який існує об'єктивно і сприймається адекватно;

- випадковий або умовний конфлікт, який залежить від обставин;

- зміщений конфлікт, коли за конфліктом приховується інший, невидимий, скритий, який лежить в основі явного;

- невірно приписаний, конфлікт між сторонами, які помилково не вірно сприйняли один одного, а тому неправильно із толкували проблеми;

- латентний (скритий) конфлікт, який повинен був би відбутися, але його немає, тому, що по певних причинах він не признається сторонами;

- неправдивий (обманний) конфлікт, тоді, коли відсутні об'єктивні основи конфлікту і він існує тільки чере'і помилки сприйняття і розуміння.

За безпосередніми соціально-психологічними причинами виокремлюкгь такі види міжособистісних конфліктів:

• конфлікти, викликані непорозуміннями в передаванні та сприйманні інформації (відсутність або брак інформації; хибна інформація; відмінності в розумінні важливості інформації; розбіжності в інтерпретації інформації; несхожість у порядку та способах оцінки інформації);

• конфлікти, викликані особливостями взаємодії (виразні емоції; хибне тлумачення і стереотипність мислення; відсутність зворотного зв'язку; часто повторювані негативні вчинки, відмінності в критеріях оцінки ідей та поведінки тощо);

• конфлікти, що виникли на рівні службово-комунікативної взаємодії, тобто «вертикальні» й «горизонтальні» (перші можуть бути типу «працівник — керівник» чи навпаки, залежно від того, хто є ініціатором конфлікту, а другі — типу «працівник — працівник»; ініціатива може йти від одного з працівників або ж від обох одночасно).

За ознакою «об'єктивність — суб'єктивність причини» конфлікти поділяють на ділові (в основі ділового конфлікту лежить цілком конкретна об'єктивна причина, пов'язана з предметно-діловими розбіжностями) та емоційні (джерела емоційних конфліктів криються передусім в особистісно- прагматичних інтересах опонентів, їх психологічній несумісності). Конфлікти між двома учасниками (так звані діадні конфлікти) є найпоширенішим типом міжособистісного ділового чи емоційного конфлікту, де в ролі опонентів постають дві особи, кожна з яких є суб'єктом — носієм певних цінностей, інтересів та думок. І саме діадний конфлікт різниться емоційною запальністю й напруженістю і перебігає, як правило, у відкритій формі.

Дата добавления: 2015-05-08