Основні етноси і державні утворення на території України: розселення, устрій, господарство

Період 4-7 ст.-час Великого переселення народів.

Прийшовши з Прибалтики і витіснивши аланів, у III ст. н. е. своє панування у Північному Причорномор'ї встановили східно-германські племена готів. Частину готів, яка оселилася в пониззі Дніпра, стали називати остготами. Готські племена, які осіли між Дніпром та Дунаєм, отримали назву вестготи. Найбільшої могутності політичне об'єднання готів досягло в середині IV ст. за остготського короля Германаріха. Стол. Було м.Данпарстат. Наприкінці правління Германаріха почалася війна готів проти антів. Спадкоємець Германаріха Вінітарій 375 р. вбив антського князя Божа із синами і старійшинами. Але вже наступного року готи були розгромлені племенами гунів, які підтримали антів.

Різні версії розселення готів: Топилков вважав, що готи на території України розселилися між Азовським морем та Карпатами, Чорним морем та Каспійським. Буданова натомвсть вважає, що готи прийшли з Прибалтики у Причорномор’я і далі пішли на захід на Правобережжя і Придністров’я. Рибаков взагалі такої думки, що готи-поліетнічна культура-антські, сарматські племена.

Основним впливом готів на ситуацію на українських теренах є падіння Малої Скіфії та відповідно створення готської держави.

Щодо гунів, то питання їх походження також не зовсім зрозуміле. Побутує думка, що гуни-тюркські племена, що сформувалися у Центральній Азії і прибули в Європу наприкінці 4 ст. Таку думку висловив ще у 18ст. Жозеф де Буїн ототожнивши гунів з китайськими сюнами. Таку думку підтримував також Лев Гумільов додаючи, що гуни-конгломерат різних племен, що прибушви з Азії в Європу, утворив свою імперію у Подунавї.

Існує й інша думка, згідно якої гуни-місцеві словянські племена не повязані з китайськими сюнами. На захисті такоїх теорії стоять джерела: 1.Так, К.Птолемей у 2 ст. розташовує гунів між роксоланами і бастармами, в районі Дніпра. Фулосторбіг пише, що гунів ще називали неврами.

Амміан Марцеліан гунів описує як варварів і вказує, що живуть вони десь за Азовським Морем. Цю ж версію підтверджує Прокопій Кесарійський. Надзвичайно цінним матеріалом є записи візантійського посла Пріска Панійського, який у 448 році їздив до Аттіли і залишив після себе спогади. Він гунів називає скіфами, а центром держави розташовує десь біля Дніпра. Отож версія ототожнення гунів з сюнами не виглядає правдоподібною, натомість версія про автохтонність гунів викликає зацікавлення, однак потребує ще докладного обгрунтування.

Відомо, що гуни утворили велике державне об'єднання на теренах між Доном і Карпатами. Найбільшою військовою міццю це об'єднання вирізнялося, коли його очолював Аттіла. У 447 р. він здійснив військовий похід на Східну Римську імперію і дійшов до Константинополя. У 451 р. відбулася грандіозна битва на Каталаунських полях, у результаті якої було зупинено просування гунів на захід. Після смерті Аттіли 453 р. гунська держава починає занепадати. У 469 р. гуни зазнали поразки від Візантії і після цього розсіялися по різних землях.

На зміну гунам прийшли анти, які, перетинаючи Причорномор'я і Дунай, прагнули дістатися багатих центрально- і південноєвропейських земель. У VI ст. анти зіткнулися з кочовою ордою аварів. Це був великий племінний союз, у якому провідну роль відігравали тюркомовні племена. На території колишньої римської провінції Паннонії авари утворили свою державу, яка називалася Аварський каганат. Відомо, що у війні аварів проти Візантії 601—602 pp. анти виступили союзниками візантійців. Боротьба виявилася досить виснажливою і завершилася остаточним розпадом Антського союзу. Після цього в VII ст. на території розселення східного слов'янства сформувалися 14 племінних об'єднань, регіони розташування і назви яких відомі з літопису «Повість минулих літ». На території сучасної України розселилися племена полян, дулібів (бужан, волинян), деревлян, сіверян, уличів, тиверців, білих хорватів.

Ще одну загрозу для слов'ян у ті часи становили напади болгарських племен. Перша згадка-354 рік. До кінця V століття стають відомі два основних булгарських племені: кутригури і утигури. Останні розселяються по берегах Азову в районі Таманського півострова. Кутригури поселяються між вигином нижнього Дніпра і Азовським морем, контролюючи у тому числі і степи Криму аж до стін грецьких колоній на півострові. Обєднані племена утворили у 7ст. Велику Болгарію в приазовських степах.. Під хазарськимтиском Болгарія розпалася на Волзьку Болгарію та Дунайську Болгарію. Частина булгар залишилася на своїх корінних землях — в Передкавказзі і причорноморських степах. Незабаром вони, як свідчать археологічні дані, зайняли Кримський півострів і частково просунулися в північному напрямі — в степ і лісостеп Придніпров'я. У середньовічних джерелах вони були відомі як «чорні болгари».

У середині VII ст. у Прикаспії та Приазов'ї утворилася багатонаціональна держава на чолі з хозарами — Хозарський каганат. Хозари були войовничим народом. Вони підкорили своїй владі полян, сіверян, радимичів, в'ятичів і примусили їх сплачувати данину. Через столицю Хозарського каганату — місто Ітіль у пониззі Волги — проходили важливі міжнародні торговельні шляхи. Хозарський каганат стояв на перешкоді розвитку господарського життя слов'ян; запекла й довготривала боротьба східних слов'ян з хозарами розпочалася задовго до утворення Київської держави.

15. Писемні та археологічні джерела про розселення ранніх словян у Сх. Європі.\

Перші Письмові свідчення про словян датуються 1-2 ст. і належать римським авторам. Так вперше термін венеди щодо словян вжив Пліній Старший у своїй «Природничій історії». Він пише, що у Сарматії, яка простягалася від Волги до Вісли живуть скіфи, сармати,0 венеди- про словян, герри (етн. Прин. Незясована).

Корнелій Тацит у праці «Про пох. Та розт. Германії» пише, що венеди заселяють землі між племенами певкінів та феннів. Певкіни, свеби-германські племена, фенни-фіно-угорське нас. Сх. Прибалтики. Клавдій Птолемей у «Посібнику з географії» пише, що венели населяють Сарматію вздовж Венедської затоки (Балтійське море). Усі троє називали слов’ян венедами і розповідали про них як про окремий народ, що мешкав на схід від Вісли, в оточенні германців, фракійців, сарматів, балтів

Етнонім словяни зявився у 6-7 ст. у творах візантійських авторів. Так, Йордан у праці «Про походження та діяння готів» пише, що венеди відомі під назвами антів, венедів та склавинів за Йорданом, венеди мешкали в басейні Вісли, анти – у Подніпров’ї, склавини між Дністром і Дунаєм. Прокопій Кесарійський пише, що словяни і анти живуть на більшій частині берега Істра-Дунаю. Цікавим джерелом є Певтінгерова карта. Її зміст відповідає реаліям 1 ст. Це довідник, де зображено усі дороги та міста римської імперії. На карті венеди розташовані в подніпровї та в Карпатах. Серед західноєвропейських джерел варто згадати хроніку Фредригара та Історію лангобардів П. Диякоан, де згадуються альпійські та далматинські словяни. Можна зробити висновок, що римські автори знали словян під іменем венедів і розташовували їх на схід від Вісли. Візантійські автори знають словян під назвами венедів, антів, склавинів і розташовують їх по берегах Дністра і на схід до Дніпра.

Археологічні джерела намагаються вказати більш ранні. Існує припущення, що першою прасловянською культурою була Тшинецько-комарівська, поширена у сер 2 тис. До не. –поч. 1 тис. До н.е. між Одером і Дніпром. Археолог Бран вважає першою прасловянською культурою зарубинецьку, пош. У Середньому Подніпровї у 3 ст. до н.е.-2 ст. н.е. Ще одну археологічну модель етногенезу словян малює Б.Рибаков. Він до літописних антів та склавинів 4-5 ст. відносить їх тотожні археологічні культури- пеньківська, празько-корчацька, колочинська. Венедів він ототожнює з Зарудинецькою археологічною культурою 2 ст. до н. е.

Дата добавления: 2015-05-08