Розвиток русько-візантійських відносин у 9-12ст

Ініціатором русько-візантійських відносин була Русь. Етапи русько-візантійських відносин:1. Етап встановлення звязків Русі з візантійською колонією в Криму-Херсонесом. Це не було вигідно візантійцям, бо Херсонес втрачав свій прибток, а Візантія втрачала Херсон як оборонний форпост від русів.2.Епат харектеризується спробами Русі встановити безпосередній зв'язок з містами прибережних чорноморських провінцій Візантії. Мабуть встановлення цих звязків далеко не було мирним. Ймовірно, руси вчиняли набіги на прибережні міста Понта. Житіє Стефана Амастрідського говорить про те, що руси захопили м.Амастріду. 3. Етап. Це початок безпосередніх контактів Русі з Константинополем. Першу згадку маємо уБертинських аналах, де згадуються посли від «хакана» до ім. Феофіла. Не маючи змоги повернутися дніпровським шляхом вони поверталися іншою дорогою і прибули в Інгельгейм до Людовіка Благочестивого. Знаємо, що князі Асколь і Дір здійснили декілька походів на Константинополь-860, 866 та 874 роках.

Договори князя Олега 907, 911 років стосувалися унормування відносин між державами, регламентували торгівлю руських купців у Константинополі і передбачала службу руських контингентів у візантійській армії. Угода була досить вигідною для обох сторін.

Князь Ігор організував невдалий похід на Царгород (941) і планував взяти реванш, плануючи похід 944 р. однак, імператор Роман Лакапін вирішує питання мирним шляхом – відправляє до Ігоря послів. Внаслідок був підписаний договір 944 р. менш вигідний для русів, ніж договір 911 р.

У 957 р. до столиці Імперії для владнання торговельних умов і політичних зв’язків прибула княгиня Ольга, прийняла християнство в Константинополі. Прийомом в Константинополі Ольга залишилась незадоволеною, оскільки угода залишилась без змін. Намагаючись вплинути на позицію константинопольського двору Ольга у 959 р. відправила послів до Оттона І з метою зав'язати переговори про організацію християнської церкви на Русі. Однак, спроба була невдалою.

За князювання Святослава Русь розглядалася Візантією як сила, якої треба було остерігатися і одночасно пробувати використати з вигодою для себе 971 року була підписана угода згідно з якою Святослав зобов’язувався не воювати з Візантією і відмовлявся від претензій на Болгарію та Крим. А імператор зобов’язувався переконати печенігів не нападати на Святослава на шляху до Русі.

За часів В.Великого. Ім. Василій 2 звернувся по допомогу, Володимир погодився за умовами видати за нього заміж свою сестру Анну. Також прозвучала заява Володимира про готовність охреститися. Хрещення, а водночас і шлюб Володимира з Анною, можливо, відбулося у Корсуні в 987 р. По приїзді князя до Києва, він охрестив своїх синів і киян (офіційне хрещення 988 р.).

Протягом майже всього часу князювання Ярослава Мудрого в Києві русько-візантійські відносини були дружніми. Проте, 1043 р. спалахнула русько-візантійська війна. Конфронтація з Візантією тривала до 1046 р. і закінчилася новою угодою, скріпленою шлюбом сина Ярослава Всеволода з родичкою імператора Константина IX Марією.

На цьому суперечності не припинилися, варто згадати спробу князя Ярослава позбутися залежності від Візантії в церковних справах поставивши без згоди Патріарха в 1051 р. Іларіона митрополитом, але по смерті Ярослава його наступники відмовляються від подібних дій.

Ярославовичі залишаються союзниками Візантії. Активну участь візантійської дипломатії у руських справах, добре помітно на прикладі Олега Святославовича, котрого дядьки позбавили спадщини – Чернігівської землі.

Продовжується традиція укладання шлюбів. Важливу роль зіграв Володимир Мономах, визнавши самозванця Лжедіогена спадкоємцем візантійського престолу і видав за нього дочку Марину. У 1122 р. новий союз було скріплено шлюбом між сином візантійського імператора Іоанна Комніна та дочкою Мстислава Володимировича.

Протягом ХІІ ст. продовжуються непорозуміння в церковній політиці між Візантією та окремими правителями на Русі. Дещо занепадає торгівля Києва з Візантією.

Варто відзначити, що 1104 р. було закріплено перший випадок прямого політичного союзу Візантії з окремим руським князівством. Дочка перемишльського князя Володаря була видана за сина імператора Олексія Комніна. Такий союз був досить вигідним для обох сторін.

Галицькі князі виступали на стороні Візантії у сутичках з половцями в середині ХІІ ст. Конфронтація між Візантією і Галицьким князівством наступила після загибелі Адроніка Комніна (родича князя Ярослава Осьмомисла) у 1185 р. коли до влади прийшла династія Ангелів – відповідно змінилися відносини між Візантією та Галицьким князівством. Проте, конфронтація між імперією та князівством не була тривалою.

Отже, відносини Київської Русі з Візантійською імперією пройшли еволюцію від конфронтації до співпраці. Протягом ІХ-Х ст. Русь укладає ряд угод, що сприяють розвитку торгівлі з Візантією, утвердженню руської держави на міжнародній арені. Окремо варто розглядати питання прийняття християнства на Русі, а також вплив візантійського Патріархату на розвиток Руської Церкви. У ХІІ ст. спостерігаємо розвиток відносин окремих удільних руських князівств і правителів з Візантією.

Дата добавления: 2015-05-08