Періоди вогневого ураження противника в наступі

А тема

А тема

циклічні зміни угруповань

Під час циклічних змін відбуваються зміни в біотопах, але вони не призводять до зміни одного біоценозу на інший. Направлені нециклічні зміни виникають внаслідок руйнування біотопу, і тоді відбувається змінювання одного біоценозу на інший. Наведемо приклади.

Поступальні зміни відбуваються під час відновлення зруйнованих біогеоценозів (наприклад, перетворення кинутих агроцено-зів на природні екосистеми, відтворення лісів і степів на місці згарищ тощо) або при оборотних змінах кліматичних умов (вологості, середньорічної температури тощо). Спричинюють ці зміни процеси, які відбуваються всередині біогеоценозів.

Екзогенні процеси – геологічні процеси, що відбуваються на поверхні Землі та в її приповерхневих шарах (вивітрювання, денудація, абразія, ерозія, діяльність льодовиків, підземних вод); зумовлені, головним чином, енергією сонячної радіації, силою тяжіння і життєдіяльністю організмів; тісно пов'язані з ендогенними процесами. Протилежне – ендогенні процеси. – зумовлений зовнішніми причинами; який утворився на земній поверхні й у верхній частині земної кори під впливом процесів вивітрювання, діяльності води й організмів (про мінерал і мінеральний комплекс).

Ендоге́нні процеси геологічні процеси, пов'язані з енергією, яка виникає у надрах Землі.

Екологічні сукцесії — закономірний направлений процес, який можна передбачити.

Така послідовна незворотна зміна біоценозів, що відбувається на одній і тій самій території в результаті впливу природних або антропогенних факторів, називається сукцесією.

Сукцесійна серія – це Зміна одного біоценозу іншим у ході сукцесії

Первинна сукцесія це: заселення організмами незайманої території (оголеної материнської породи). Вторинна сукцесія — це: відновлення властивого даній місцевосці угруповання після завданих ушкоджень.

Клімаксові екосистеми здатні до тривалого самопідтримування у відповідному діапазоні умов.

екосистема - це сукупність живих організмів, які пристосувалися до спільного проживання в певному середовищі існування, утворюючи з ним єдине ціле.

Угруповання і неживе середовище функціонують разом як екологічна система (екосистема). Угрупованню відповідає термін біоценоз, а екосистемі - біогеоценоз. Таким чином накладаються не тільки два терміни - екосистема (запропонований А.Тенслі) і біогеоценоз (запропонований В.М.Сукачовим), а й два дещо різних підходи. Екосистемою, наприклад, може бути, за широким трактуванням західних учених, і океан, і крапля води. В уявленні В.М. Сукачова, біогеоценоз - це екосистема в межах конкретного фітоценозу.

1. Має характерний видовий склад. Існує дві характерні групи видів:

2. Має необхідний набір видів. продуценти, консументи, редуценти.

3. Характеризується певною тривалістю в часі

4. Має свою територію і межі

Виділити межі між двома біоценозами нескладно, якщо їх абіотичні та біотичні чинники помітно відрізняються (озеро і лука, ліс і поле, болото і лука річної заплави). Однак і в межах цих біоценозів, якщо уважніше їх дослідити, можна побачити дрібніші повночленні утворення. Найчастіше межі біоценозу визначаються з урахуванням характерних життєвих форм (дерева, чагарники, лісові, лучні чи степові трави), тобто членуванням фітоценозу. Складність у вивченні біоценозів полягає в тому, що тваринні організми можуть мігрувати у сусідні фітоценози і тому не можна стверджувати, що певному рослинному угрупованню обов'язково відповідає якесь одне угруповання тварин. Одне рослинне угруповання може служити кормовою базою для кількох видів консументів, і навпаки, один вид тварин може годуватися в декількох різнотипних рослинних угрупованнях. Тому вивчення біоценозів вимагає глибоких досліджень не лише флори і фауни, але і функціонування окремих чинників біоценотичної системи.

Сучасне уявлення про біосферу

Вперше термін "біосфера" – "сфера життя" – був використаний австрійським вченим-геологом Едуардом Зюссом (найвизначніша праця "Лице Землі" про розвиток земної кори) ще в минулому столітті (1875). Однак він не дав визначення цього поняття. Сучасне його тлумачення, яке прийняте в усьому світі, належить українському вченому

В.І.Вернадський розглядає життя як вищу форму розвитку матерії на Землі. Живі організми, – стверджує вчений, – перетворюють космічну сонячну енергію у земну, хімічну і створюють нескінченну різноманітність нашого світу. Отже, біосфера – це оболонка Землі, яка включає частини атмосфери, гідросфери і літосфери, заселені живими організмами.

а) біосфера являє собою оболонку життя – ділянку існування живої речовини;

б) біосферу можна розглядати як ділянку Земної кори, зайнятої трансформаторами, які переводять космічні випромінювання в діяльну земну енергію – електричну, хімічну, механічну, теплову і т.д.

. Структура біосфери

Біосфера – це сфера життя. Тобто це не тільки жива речовина, а весь той простір, де зосереджене життя. До біосфери належить нижня частина атмосфери, вся гідросфера і верхня частина літосфери, куди проникло життя. Тобто людина і її живі супутники проникли вглиб на декілька кілометрів. Біосфера – це частина географічної оболонки Землі, де проявляється дія ферментів.

. Ієрархія біосфери

Структуру біосфери слід розглядати з позиції ієрархії систем. М.Ф. Реймерс (1994) пропонує такі принципи формування ієрархії: 1) дублювання відносно різноякісних структур, які становлять у своїй організованій сукупності щось нове, тобто наявність властивостей емерджентності (древні говорили: ціле більше окремих його частин); і 2) визначення функціональної мети організації у рамках зв'язків зі середовищем і внутрішніми можливостями системи. Розміри системи або характер розмірів – це просторова її протяжність (об'єм, площа) або маса, а також мінімальна (максимальна)

Вертикальна структура біосфери

Рис. 7.4. Вертикальна структура біосфери. 1 – ультрафіолетове проміння; 2 – межі снігу; 3 – грунт і едафон; 4 – печерні тварини; 5 – нафтові бактерії.

Рис. 7.5. Поширення живих організмів залежно від висоти і глибини: 1 – край материкового схилу; 2 – материковий схил; 3 – абіссальна котловина; 4 – ультраабіссальна западина.

ГОРИЗОНТАЛЬНА СТРУКТУРА БІОСФЕРИ виражається у функціональному підпорядкуванні екосистем різного рівня організації (рис.13) типологічних та регіональних одиниць.

Розвиток системного підходу в біосферології сприяв істотному розширенню розуміння сутності класичних аспектів взаємодії організмів (та їхніх сукупностей) з довкіллям. На цій базі розширилось і тлумачення феномену екосистем. Так, за Р.С. Фосбергом (1963, с. 7),

Вертикальна структура біосфери. (За Реймерсом, 1994).

Тварини як розміщені від екватора до пів., і півд.., з півдня на північ, із заходу на схід і навпаки.

Ноосфера

Людина своєю спрямованою свідомою працею перетворює земну оболонку, а отже і біосферу і переводить її в новий геологічний стан – ноосферу. Тобто створюються нові, що раніше не існували, біогеохімічні процеси. На планеті створюються у величезній кількості нові вільні метали і їх сплави, що раніше в такому стані не існували. Наприклад, Al, Ca, Mg. Досить різко змінюється і порушується тваринно-рослинне життя. Створюються нові раси і види. Зараз в біосфері відбуваються такі зміни, наслідки яких навіть важко передбачити.

7.4.1.2. Потоки енергії й енергетична класифікація екосистем

Потік сонячної енергії, який надходить до біосфери, приводить в дію біохімічний кругообіг. Як зазначено, на відміну від кругообігів води та інших речовин потік енергії рухається в одному напрямку. Якщо падаючий потік сонячної енергії має радіальний (вертикальний) напрямок, то подальший його шлях має здебільшого горизонтальний (латеральний) характер. Латеральні теплові потоки рухаються від перегрітого сонцем поля, лугу чи водного плеса до лісу чи парку. Правда, значна частина сонячного тепла повертається радіальним потоком назад в атмосферу. Особливо сильний радіальний потік відбитого від земної поверхні сонячного тепла спостерігається погодної безхмарної ночі.

Великим енергетичним потенціалом відзначаються латеральні потоки повітряних мас (вітер), які, проникаючи в лісові чи лугові фітоценози, розхитують стовбури і стебла, розворушують листові пластинки чи квіти, піднімають і переносять насіння, охолоджують нагріте рослинне середовище, сприяючи тим самим подальшій трансформації збудженої механічної енергії в теплову чи хімічну.

Латеральні снігові замети сприяють накопиченню вологи у полезахисних смугах та узліссях лісових екосистем, що згодом підвищить енергію біохімічних процесів. Латеральні потоки енергії приливів сприяють швидшому кругообігу мінеральних елементів живлення, переміщенню корму і відходів. Людство навчилося використовувати додаткову енергію природи, створивши сучасні технології відновлювальної енергії.

Розглянемо радіальні і латеральні потоки енергії, джерелом яких є антропогенна діяльність. Передусім це радіальні потоки хімічних, металургійних, гірничопереробних підприємств і теплових електростанцій, які виносять в атмосферу величезну кількість токсичних викидів. Далі вони вже латеральними повітряними потоками (часто трансконтинентальними) переносяться на великі віддалі і знову таки радіальними потоками опускаються на земну поверхню. Ці потоки механічної енергії є транспортом для хімічної енергії, яка проявляє себе в біологічних процесах конкретних наземних і водних біогеоцеиозів.

Артилерійські підрозділи у наступі беруть участь у загальному і безпосередньому вогневому ураженні противника.

Загальне вогневе ураження противника здійснюється в усій смузі наступу (контрнаступу), на всю глибину оперативної (тактичної) побудови оборони противника, що протистоїть, нанесенням вогневих ударів силами і засобами, які безпосередньо підпорядковані старшому загальновійськовому командиру.

Безпосереднє вогневе ураження противника здійснюється у смугах наступу (контрнаступу) загальновійськових частин (підрозділів) в інтересах виконання окремих тактичних завдань в обмежений термін ударами авіації, ракетних військ і вогневими нальотами (вогнем) артилерії. Воно проводиться з метою ураження головного угруповання військ противника і створення сприятливих умов для його остаточного розгрому й успішного виконання бойових завдань загальновійськовими підрозділами.

Змістом вогневого ураження противника артилерією є одночасне або послідовне ураження об’єктів (цілей) противника вогнем артилерії за єдиним і узгодженим за метою, завданнями, місцем і часом з діями загальновійськових підрозділів та інших засобів вогневого ураження замислом і планом з метою рішучого ураження його головного угруповання.

Як правило, засоби вогневого ураження (авіація, ракетні війська і артилерія) застосовуються по об’єктах (цілях) противника у своїх зонах відповідальності відповідно до своїх вогневих можливостей з рознесенням за часом.

Вогнева перевага – це здатність вогневих засобів, у тому числі й артилерії бригади успішно виконувати вогневі завдання, не допускаючи суттєвої протидії вогневих засобів противника.

Завоювання та утримання вогневої переваги над противником у наступі бригади досягається:

- створенням чисельної і якісної переваги над противником у вогневих засобах (у тому числі й артилерії);

- випередженням у відкритті вогню артилерією;

- раптовістю і високою ефективністю вогню артилерії;

- своєчасним і надійним ураженням артилерією найбільш важливих об’єктів (цілей) противника - тактичних засобів ядерного та хімічного нападу; наземних елементів РВК (РУК) та систем ВТЗ; пунктів управління військами і зброєю; артилерійських (мінометних) батарей (взводів); живої сили і вогневих засобів; складів боєприпасів, ПММ та ін.; вертольотів на посадкових майданчиках; протитанкових засобів; засобів ППО та ін.

Боротьба із завоювання та утримання вогневої переваги – це не короткочасний етап дій артилерії. Вона здійснюється постійно під час виконання усіх тактичних завдань артилерії.

Участь артилерії у вогневому ураженні противника в наступі організовується і здійснюється за періодами (рис. 17):

- артилерійської підтримка висування і розгортання наших військ;

- артилерійської підготовки атаки;

- артилерійської підтримки військ, що наступають.

Рисунок 17 - Періоди вогневого ураження противника і тактичні завдання артилерії в наступі

У разі необхідності може здійснюватися артилерійська підтримка висування і розгортання наших військ із глибини або зайняття вихідного положення для наступу шляхом проведення вогневих нальотів по засобах розвідки та вогневих засобах противника, які впливатимуть на хід виконання завдання.

Вогневе ураження противника під час відбиття контратак противника здійснюється відповідно до принципів вогневого ураження противника в обороні.

Кількість періодів може бути різною і буде визначатися кожного разу конкретними умовами обстановки, в яких узгоджено застосовуються звичайні і високоточні боєприпаси. При цьому більша частина боєприпасів високої точності застосовується для ураження найбільш важливих цілей, насамперед малорозмірних та високозахищених.

Для застосування боєприпасів високої точності в усіх періодах вогневого ураження може надаватися визначений час.

43. Артилерійська підготовка відбиття атаки противника

Артилерійська підготовка відбиття атаки противника здійснюється з метою: дезорганізації та затримання висування і розгортання головних сил противника в атаку; порушити його управління військами і зброєю; нанести ураження підрозділам першого ешелону і резервам; знизити ефективність вогневої підготовки противника. Батарея залучається до ураження: засобів ядерного та хімічного нападу; артилерійських і мінометних батарей; пунктів управління; живої сили та вогневих засобів і бойової техніки, які висуваються у колонах або розгортаються у бойовий порядок. Вогневі завдання з ураження противника на дальніх підступах батарея виконує, як правило, з тимчасових ВП. Для забезпечення виконання цих завдань використовуються pозвідувально-коригувальні вертольоти і РЛС.

Вона починається з підходом противника до раніше намічених рубежів але не пізніше виходу противника на рубіж розгортання у батальйонні колони або з моменту виявлення початку зайняття противником вихідного положення для наступу (атаки) і триває до переходу його в атаку.

Основними об’єктами (цілями) для ураження будуть: тактичні засоби ядерного і хімічного нападу противника; наземні елементи систем високоточної зброї; артилерійські і мінометні батареї; колони військ противника при висуванні; танкові і мотопіхотні підрозділи на рубежах розгортання.

Для виконання вогневих завдань буде залучатися вся або більша частина артилерії частин (підрозділів), що обороняються.

З метою швидкого відкриття вогню по колонах противника, що висуваються, вогонь у підрозділах готується завчасно, розраховані дані по планових цілях повинні бути у старших офіцерів батарей.

Під час вогневої підготовки противника командири артилерійських підрозділів особисто спостерігають за діями противника.

Ураження артилерійських і мінометних батарей, ПУ, РЛС розвідки буде здійснюватися, як правило, з початком його вогневої підготовки. Частина артилерії буде виконувати завдання з тимчасових ВП, застосовуючи зосереджений вогонь і вогонь по окремих цілях.

Колони противника на дальніх підступах уражаються зосередженим вогнем, як правило, із тимчасових вогневих позицій, на напрямку висування головних сил проводиться дистанційне мінування місцевості.

На рубежах розгортання у ротні і взводні колони, підрозділи противника уражаються зосередженим і масованим вогнем артилерії, а також здійснюється дистанційне мінування місцевості.

З підходом противника до зони ураження високоточними боєприпасами підрозділи відкривають вогонь у першу чергу по танках противника, які атакують.

У міру наближення противника до переднього краю наших військ щільність вогню артилерії збільшується. Артилерія у цей період веде рухомий і нерухомий загороджувальний вогонь з метою відсікти піхоту противника від танків і зірвати його атаку.

Установки ПТРК відкривають вогонь з максимальної дальності пуску, а протитанкові гармати – з дальності прямого пострілу.

При наступі противника з положення безпосереднього зіткнення артилерійське відбиття наступу противника починається, як правило, з початком вогневої підготовки противника і триває до переходу його в атаку.

Дата добавления: 2015-05-08