Що означає поняття «літературна мова»? Унормованість літературної мови. Типи мовних норм. 2 страница

Крім цього, існує чимало типових спілкувальних ситуацій, для яких характерна впорядкована парадигма мовних знаків (формул), вибір яких є дуже важливим в етикетному мовленні.

Лист службовий або офіційний — це поширений вид документації, один із засобів обміну інформацією.

Офіційні листи належать до основних засобів встановлення офіційних, службових контактів між підприємствами, організаціями, установами, фірмами та закладами.

Види офіційного листування

Дипломатичне — офіційне листування міждержав­них установ чи іноземних представництв у дипло­матичній практиці.

Адміністративне — офіційне листування між органами управління (органи влади, керівні органи) та виконавцями (установи, підприємства, організації), а також їхніми структурними підрозділами.

Ділове (комерційне) — листування напівофіційного характеру між фірмами, установами тощо.

За тематичною ознакою ділові листи поділяють на:

I. Комерційні — використовуються при підготовці до укладення комерційної угоди, а також під час виконання умов договорів. До них відносяться такі ділові листи:

лист-відповідь — лист, що містить відомості, за які попередньо було зроблено запит;

лист-запит — лист, в якому адресант звертається з певним питанням до адресата, наприклад, звернення однієї сторони до іншої про бажання укласти угоду, як правило, без зазначення умов угоди або уточнити якесь питання при здійсненні угоди;

лист-інформація — містить інформацію про стан якихось справ, що можуть цікавити ту організацію, до якої цей лист надсилається;

лист-попередження — лист, в якому адресат попереджається про припинення попередньої домовленності, у разі невиконання ним своїх зобов'язань;

лист-пропозиція (оферта) — заява особи про бажання укласти угоду із зазначенням конкретних умов угоди;

лист-претензія (рекламація) — претензії до сторони угоди, яка порушила прийняті на себе за договором зобов'язання, і вимога відшкодування збитків;

лист-нагадування — містить нагадування про виконання домовленостей, зобов'язань і заходи, які будуть прийняті у разі їхнього невиконання;

II. Некомерційні — використовуються при вирішенні різноманітних організаційних, правових питань, економічних взаємин. До них відносяться:

лист-гарантія — містить в собі підтвердження певних зобов'язань або умов й адресується окремій організації чи установі.

інформаційний лист (лист-повідомлення) — передбачає інформування про якісь події чи факти, які становлять інтерес або можуть зацікавити адресата;

лист-підтвердження — містить підтвердження отримання якогось товару, згоди з чим-небудь, якогось факту тощо;

лист-подяка — містить вираз подяки з якогось приводу;

лист-привітання — містить вітання з якогось приводу;

лист-запрошення — містить запрошення на якийсь захід;

лист-прохання — містить прохання зробити або припинити якусь дію, спонукати до дії тощо;

лист-рекомендація — лист із попереднього місця роботи, що характеризує професійні якості здобувача роботи або лист із рекомендаціями відомого адресату листа партнера, фірми.

лист-співчуття — містить співчуття з якогось приводу;

інструкційний лист — містить вказівки та роз'яснення підвідомчим організаціям;

супровідний лист — складається для повідомлення адресату про направлення якихось супровідних (неадресованих) документів, матеріальних цінностей тощо

За структурою виділяють такі ділові листи:

Регламентовані — укладаються за певним встановленому зразку.

Нерегламентовані — містять авторський текст і складаються у вільній формі, не мають встановленого зразка.

За кількістю адресатів

Звичайні — надсилаються на одну адресу від імені одного кореспондента.

Циркулярні — надсилаються цілій низці установ (наприклад, керівною установою до своїх структурних підрозділів (кілька адрес)).

Колективні — надсилаються на одну адресу, але пишуть його від імені кількох кореспондентів.

За формою відправлення ділові листи можуть бути:

Конвертові — надіслані за допомогою пошти в конверті (поштове відправлення).

Електронні — надіслані в електронному вигляді на e-mail (електронна пошта).

Факсові — надіслані факсом (факсове повідомлення).

Структура тексту листа

Текст листа складається, як правило, зі вступної й основної частин, логічно пов’язаних між собою. У вступ­ній частині зазначаються факти, події, обставини, що спричинили написання листа, посилання на нормативні документи, інструкції тощо. В основній частині викладається зміст листа, в залежності від його тематичної ознаки - прохання, пропозиція, повідомлення тощо.

Тексти листів у порівнянні з іншими документами є найдемократичнішими та найбагатшими щодо вико­ристання лексико-граматичних і стилістичних мовних засобів.

Написання ділового листа — це справжнє мистецтво, адже тексти листів найменшою мірою трафаретизовані та уніфіковані. «Зазвичай ми дбаємо лише про те, щоб чітко і лаконічно викласти інформацію, а забуваємо, що ця кореспонденція не просто важлива частина бізнесу, а й наше обличчя»[1]. Щоб оволодіти мистецтвом листування, слід засвоїти правила ведення ділової кореспонденції.

Службові листи пишуть чи друкують на бланку або чистому аркуші паперу лише з одного боку. Якщо лист складається з декількох аркушів, то на бланку виконується лише перша сторінка, а наступні - на чистих аркушах. Для зручності з обох боків сторінки залишають поля: ліве — не менш як ЗО мм; праве — не менше 8 мм; верхнє— 20 мм; нижнє—16 — 19мм.

Нумерація сторінок. У листах, оформлених на двох і більше аркушах паперу, нумерацію сторінок починають з другої. Номери сторінок проставляють посередині верхнього поля арабськими цифрами на відстані не менш як 10 мм від верхнього краю. Біля цифр не ставлять ніяких позначок.

Рубрикація. Це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої. Рубрикація є зовнішнім вираженням композиційної будови листа. Найпростіша рубрикація в листах — поділ тексту на абзаци.

Абзац указує на перехід від однієї думки до іншої і має становити три інтервали від поля.

Типовий абзац має три частини:

1) зачин (формулюється тема абзацу, тобто повідомляється, про що йтиметься далі);

2) фраза (викладається головна інформація абзацу);

3) коментарі (підсумовується те, про що йшлося в абзаці).

Текст листа друкується через півтора чи два інтервали. У тексті не повинно бути виправлень чи підчищень.

Не слід надсилати листа, написаного через копіювальний папір, це свідчить про неповагу до адресата.

Узвичаєно відповідати на листи якомога швидше. Фахівці з культури ділового листування конкретизують термін написання відповіді адресатові залежно від змісту листа[2].

Правила ввічливості вимагають відповісти на одержаний лист протягом 7—10 днів.

Отримавши лист-запит, що потребує докладного розгляду, слід упродовж трьох днів повідомити, що лист одержано, й дати остаточну відповідь протягом 30 днів.

Не слід відповідати на листа нашвидкуруч, зопалу, одразу після одержання прикрих, вражаючих відомостей.

Реквізити офіційного листа

Основні (реквізити) листа за державним стандартом такі:

1. Державний герб (для державних підприємств). Має бути розташований посередині бланка або ліворуч над серединою рядка з назвою організації;

2. Логотип або емблема організації, установи чи підприємства. Відтворюється поряд із назвою організації;

3. Зображення державних нагород. Розташовуються у верхньому лівому кутку або посередині;

4. Код організації, установи чи підприємства;

5. код документа за ОКУД (якщо є);

6. найменування організації. Повна назва установи, організації чи підприємства — автора листа. Відтворюється угорі ліворуч за допомогою штампа або друкарським способом. (Назва структурного підрозділу. Дозволяється друкувати машинописним способом у верхньому лівому кутку);

7. поштова та телеграфна адреса; 8. номер телефону; 9. номер факсу, телетайпа;

8. номер рахунку в банку; Розташовують у верхньому лівому кутку, оформляють відповідно до поштових правил.

9. дата; Дату (день, місяць, рік) записують здебільшого словесно-цифровим способом. На бланках дату листа ставлять ліворуч угорі на спеціально відведеному для цього місці. Якщо лист написаний не на бланку, то дату вказують під текстом зліва.

10. індекс документа;

11. посилання на індекс та дату вхідного документа;

12. адресат; Листи адресують організації, установі чи підприємству, службовій або приватній особі. Назву установи і структурного підрозділу подають у називному відмінку, а найменування посади й прізвище — у давальному.

Якщо листа адресовано керівникові установи, назва якої входить у найменування посади, то прізвище й посаду подають у давальному відмінку, а назву установи — у родовому.

В адресі можна вказувати лише назву посади, без прізвища та ініціалів особи, яка цю посаду обіймає. Це припустимо тільки за умови, якщо ця посада єдина в установі, організації чи на підприємстві.

Якщо особа, якій надсилають листа, має вчене звання або науковий ступінь, то ці відомості подають перед прізвищем. Ступені й звання можна записувати у скороченій формі.

До реквізиту «адресат» може входити поштова адреса. Якщо лист адресовано установі, поштову адресу вказують після назви установи, структурного підрозділу й прізвища службової особи.

Реквізити адресата друкують з правого боку у верхній частині сторінки. Кожний елемент — назву установи, підрозділу, посаду, прізвище та ініціали особи, поштову адресу — подають з нового рядка і з великої літери. На конверті повторюють адресу отримувача листа, починаючи з «Кому», а потім указують «Куди».

13. заголовок до тексту; Починати листа необхідно із звертання, яке є загальноприйнятою формою ввічливості. Проблема вибору звертання є доволі делікатною.

В українській мові звертання вживають у формі кличного відмінка. Заміна його формою називного відмінка на зразок «Шановна Оксана Дмитрівна!», «Шановний директор!» є ненормативною.

Зазвичай звертання до службової особи завершують знаком оклику і перше слово тексту листа пишуть з великої літери і з абзацу.

Відсутність звертання може бути витлумачено як зневагу до адресата і порушення етикету ділового листування.

14. текст; Текст листа складається з двох частин: опису фактів або подій, що послужили підставою для написання листа; висновків та пропозицій.

Позначку про наявність додатка роблять ліворуч під текстом з нового рядка. Є два способи оформлення цього реквізиту:

1) якщо лист містить додатки, про які згадувалося в тексті, або ті, що пояснюють його зміст, то відмітку оформляють так: Додаток: на _ арк. у _ прим.

2) якщо лист містить додатки, не зазначені в тексті, то їх слід перелічити із вказівкою на кількість сторінок у кожному з них і кількість примірників.

Якщо ж лист містить велику кількість додатків, то окремо складають їх список, а в листі після тексту зазначають: Додаток: відповідно до списку на __ арк.

15. підпис; 16. прізвище та телефон виконавця. Підписує службовий лист переважно керівник установи (організації, підприємства), його заступник чи керівник структурного підрозділу. Якщо лист написано на бланку установи, то зазначають лише посаду, ініціали та прізвище особи, яка підписує лист (назву установи не повторюють).

Якщо лист написано не на бланку, то вказують повну назву установи, посаду, ініціали та прізвище особи, котра підписує лист.

Білет № 18

Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів та по телефону

Загально прийнятими формами ділової комунікації у роботі фахівців є ділові бесіди, наради, збори, переговори, ділові зустрічі, коеференції тощо. Особливості кожної форми ділової комунікації включають такі критерії:

Мету проведення

Контингент учасників

Регламент

Комунікативні засоби

Організацію просторового середовища

Очікуваний результат

Діловабесіда - це цілеспрмована бесіда із заздалегідь спланованим результаиом і скерована на вирішення певних завдань, виробничих проблем і питань.

Види ділової бесіди:

Кадрові (співбесіди під час прийому на роботу, звільнення тощо)

Проблемні (вони зумовлені фактами порушення дісципліни на виробництві або відхилиннями від встановлених норм і правил у діяльності організацій)

Структура ділової бесіди:

Привітання Передача інформації Аргументування Спростування доводів співрозмовника Прийняття рішень

Однією іщ форм проведення переговорів є нарада, яка проводиться з метою вирішення виробничих питань на підприємствах та установах.

Типи нарад: Проблемна Інструктивна

2. Відомість — це різновид обліково-фінансового документа, який найчастіше використовується в бухгалтерській справі, в системі банку та ін.

Розрізняють такі види відомостей:

— платіжні;

— накопичувальні;

— на виплату пенсій, заробітної плати тощо.

Класифікаційні ознаки відомостей як документа:

ü за походженням — службовий;

ü за місцем створення — внутрішній;

ü за призначенням — обліково-фінансовий;

ü за формою — типовий;

ü за ступенем гласності — для службового користування;

ü за стадіями створення — оригінал, копія;

ü за терміном зберігання — терміновий.

Реквізити відомостей:

1. Назва виду документа.

2. Номер документа.

3. Заголовок.

4. Період, який охоплює подана інформація (наприклад: за січень-лютий 2003р.)

5. Текст: таблиця відповідної форми та змісту.

6. Візування.

7. Хто склав або перевірив.

Особливості розміщення реквізитів, їх послідовність на трафаретних бланках залежить від виду відомості.

Білет № 19

Термін та його ознаки. термінологія як система

Термін (від латин, terminus - межа, кінець) - це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини.

Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. Виокремлюють такі основні групи термінологічної лексики: математичну (ділене, дільник, косинус, логарифм, частка), фізичну (молекула, коливання, статика, індукція), мовознавчу (фонема, афікс, парадигма, синтаксис, метатеза), літературознавчу (лейтмотив, верлібр, хорей, сюоїсет, фабула, анапест), філософську (діалектика, гносеологія, абсолют, апріорі, інтенція), фінансову (банк, кредит, лізинг, своп, баланс), хімічну (кисень, іонізація, оксиди, хімічна реакція), біологічну (рецептор, клітика, гомеостаз, мезодерма), музичну (октава, квінтет, акорд, гармоніка), спортивну (ферзевий гамбіт, гросмейстер, аут, тайм, сет, раунд) тощо.

Серед системи термінів кожної галузі вирізняють дві складові - термінологію і терміносистему.

Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство)', 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та інші термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей), називають терміносистемами, або термінологічними системами.

Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають сукупності термінів системного характеру:

o логічними (якщо між поняттями певної галузі науки існують системні логічні зв'язки - а вони є в кожній науці,- то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними);

o мовними (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові тощо}.

Термінологія - це не хаотична сукупність слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

Науку, що вивчає термінологію, називають термінознавством. Біля витоків творення української термінології стояли науковці І. Верхратський, В. Левицький, О. Курило, О. Огоновський, І. Пулюй та інші. Вони доклали багато зусиль до вироблення фахової термінології з різних наукових і технічних ділянок, прагнули до того, щоб термінологія була "всеукраїнська і поєднувала елементи власне національного і міжнародного"67.

Незважаючи на відмінності й багатогранність сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять, існує низка спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці.

Основні ознаки терміна ^ Системність: кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення, а за межами своєї терміносистеми він може мати зовсім інше значення. ^ Точність: термін повинен якнайповніше й найточніше передавати зміст поняття, яке він позначає, неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями. ^ Прагнення до однозначності у межах своєї терміносистеми: якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, це зумовлено їх призначенням, але повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) не вдається. ^ Наявність дефініції: кожний науковий термін має дефініцію(означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна: нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення, відсутність синонімів, інтернаціональний характер, стислість, відкритість і динамізм системи, що виявляється у процесах термінологізації, ре- і детермінологізації, постійному поповненні системи новими термінами; прозорість внутрішньої форми терміна, що поліпшує Його сприйняття і збереження у терміносистемі.

Термінологія виконує такі основні функції - позначає наукові поняття і задовольняє потреби спілкування фахівців - за умови, якщо вона є загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.

Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Значення термінів зафіксовано у спеціальних словниках, довідниках. Розрізняють такі види: словники терміносистем, затверджені у вигляді стандартів; словники термінології (універсальні енциклопедії, галузеві енциклопедії, галузеві термінологічні словники).

Перекладні словники - найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько-українськими най частоті і ішл ми є англійсько-українські, латинсько-українські тощо, окрім того, ще укладають тримовні, значно рідше - чотири-семимовними.

Енциклопедично-довідкові словники фіксують терміни, подають пояснення наукових понять. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин - назви поняття і його означення (дефініції*).

Тлумачно-перекладні словники - це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення. Цікавою лексикографічною працею, яку можна вважати певним символом нашого часу є "Тлумачно-термінологічний словник з ринкової економіки" (Харків, 1994), де, крім тлумачення, подано відповідники до українського терміна російською, англійською, німецькою, французькою, іспанською мовами.

Кілька років тому електронні словники перевернули свідомість лінгвістів, перекладачів, самих лексикографів та пересічних громадян, що мають справу з іноземною мовою. Електронний словник - комп'ютерна база даних, що містить особливим чином закодовані словникові статті, які дозволяють добирати потрібні слова, часто з урахуванням морфологічних форм і особливостей поєднання слів.

Стандартизація термінології - це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія обов'язкова для вживання в офіційних, наукових, ділових, виробничих текстах.

Основи стандартизації термінів було закладено у Німеччині в кінці XIX - на початку XX ст., коли виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В. Вюстер.

В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство імені Тараса Шевченка (кінець XIX - початок XX століття), навколо якого гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20-ті - початок 30-х років). Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів, освіта, наука, виробництво потребує єдиної, зручної, логічної української термінології. З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, схвалену урядом. У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології.

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:

o систематизують поняття певної галузі науки чи техніки; переділяють їх з категоріями (предмети, процеси, якості, величини тощо);

o розмежовують родові та видові поняття;

відбирають усі терміни галузі, узятої для стандартизації, зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та інших джерел:

o розподіляють терміни за групами: а) вузькоспеціальні терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні);

o визначають з групи термінів-синонімів нормативні (інші терміни також подають, але з позначенням нерекомендований);

o добирають еквіваленти англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів; формулюють українською мовою означення (дефініції*) поняття;

o мовознавці рецензують стандарт. Стаття стандарту має таку будову:

o назва поняття українською мовою;

o скорочена форма терміна;

o недозволений (нерекомендований) синонім;

o родове поняття;

o видове поняття;

o еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мовами;

o дефініція (означення);

o формула або схема.

2. Витяг з протоколу - це відтворення частини протоколу, яка стосується розгляду окремого питання. Його складають, надсилають (абс передають) окремим особам чи підприємствам на їхню вимогу.

Реквізити:

1. Назва виду документа. 2. Заголовок протоколу. 3. Дата протоколу. 4. Текст витягу. 5. Дата складання витягу. 6. Підпис секретаря або голови засідання. 7. Печатка.

Від протоколу витяг відрізняється тим, що в ньому подається ухвала лише з одного питання, тому порядок денний не зазначається. Витяг засвідчується підписами голови та секретаря зборів і скріплюється печаткою.

У протоколі роблять помітку про витяг, а також зазначають, кому його вручено або надіслано.

Білет № 20 Слова, об’єднані сферою поширення, утворюють певні лексичні групи: 1) загальновживану лексику і 2) лексику обмеженого вживання.

До загальновживаної лексики належать слова, використання яких вільне, не обмежене. Подібна лексика складає стійку основу

Сучасної української мови. У ній за тематичною ознакою можуть бути виділені найрізноманітніші лексико-семантичні парадигми: слова, що називають явища, поняття суспільно-політичного життя, економічні поняття, явища культурного життя, побутові найменування і т. д. і т. п.

У лексиці обмеженого вживання з точки зору соціально-діалектної сфери поширення виділяються слова, по-перше, притаманні тим чи іншим територіальним говорам, діалектам (так звані діалектизми), по-друге, спеціальні, професійно-термінологічні, а також жаргонно-арготичні.

Жаргонно-арготична

1. Найбільшу групу становлять слова, нейтральні з стилістичного погляду, вони належать до Загальновживаної лексики, якою користується кожний, хто володіє українською мовою. Стилістично нейтральними є, наприклад, такі слова, як Батько, син, рука, волосся, хата, вітер, дерево, залізний, зелений, два, той, вона, думати, ходити, тут, близько, весело І т. д. сфера їх вживання не обмежена усною чи письмовою формою або якимсь одним різновидом літературної мови, вони використовуються в усіх стилях її, бо такі слова відомі кожній людині.

До загальновживаної лексики належать назви оточуючих речей, тварин, рослин, явищ природи і суспільного життя, людської діяльності і культури, найрізноманітніших прикмет і якостей, почувань і стану людини тощо, тобто слова, пов’язані з повсякденним життям усіх членів мовного колективу. Загальновживані слова здебільшого належать до стійкого лексичного фонду мови.

Категорія загальновживаних слів не є замкненою і застиглою: вона весь час поповнюється новими словами у зв’язку з розвитком матеріальної і духовної культури найширших мас населення. Так, наприклад, слова Електрика, радіо, лекція, конференція Понад 60 років тому не були загальновживаними; потім такими не були слова Відео, комп’ютер. Тепер вони стали звичайними, отже і загальновживаними.

2. Близька своїм характером до загальновживаної Лексика специфічно побутова, Пов’язана з явищами побуту різних соціальних груп населення.

Вона обіймає слова, що називають предмети одягу, їжі, господарства, житла, розваг та ін., а також їх деталі (плахта, кісник, бриль, коцюба, рогач, ослін, бандура, весілля).

Серед побутової лексики можна виділити загальновживані слова, тобто такі, які означають назви предметів і явищ, поширених у побуті всіх груп населення, що користуються українською мовою (постіль, шапка, сніданок).

Але, крім них, є багато й таких специфічно-побутових слів, які активно вживались лише представниками окремих суспільних груп, а не всіма членами мовного колективу.

Наприклад, слова Запаска, очіпок, покутя, макогін Були поширені тільки в селянській лексиці, а Пальто, одеколон, варення, буфет Раніше активно вживались тільки в мові міського населення тощо.

Побутова лексика змінюється звичайно із зміною побуту її носіїв.

3. Велику групу становить Професійно-виробнича лексика, До якої належать слова, що вживаються для назв різних знарядь, матеріалів, явищ і процесів виробництва, як наприклад: домна, вагранка, руда, верстат, прядка, цівка, веретено, терпуг, долото, бетон, газифікація, електрозварювання І т. д. У кожній виробничій галузі створюється своя, специфічна для неї лексика, зв’язана з діяльністю людей, що працюють в цій галузі.

Найбільш значною групою в спеціальній лексиці є наукові і технічні терміни, що утворюють різноманітні термінологічні системи.

До термінологічної лексики відносять слова чи словосполучення, що використовуються для логічно точного визначення спеціальних понять, встановлення змісту понять, їх ознак. Отже, для терміна (на відміну від не терміна) особливою характерною функцією є функція визначення, що називається дефінітивною (лат. Ле/іпіо — Визначення), а саме термінологічне розкриття змісту поняття — дефініцією.

Терміни, як правило, однозначні. Багатозначність термінів, як і їх синонімія (пор. В лінгвістиці, Чи Мовознавстві; моносемія однозначність), А також омонімія (реакція хімічна Чи Реакція суспільно-політична) І антонімія (полісемія Моносемія)

Визначаються звичайно в числі недоліків.

До власне професійної лексики належать слова, вирази, які не є суворо взаконеними, науково визначеними найменуваннями тих чи інших виробничо-технічних, сільськогосподарських та інших професійних понять.

Одні з подібних найменувань набувають ознак

Напівофіційних, але визначених в галузі їх поширення професійних слів. Вони нерідко включаються в спеціальні словники, але обов’язково з вказівкою на чисто професійне їх значення. Наприклад: в мисливстві відомо кілька назв лисиці: Проста, руда (чи Сиводушка), лісова, червоно-бура, чорнобурка, чорна, біла, карсун, караганка, запашиста лисиця.

Інші професійні слова лишаються Вузькопрофесійними, що вживаються в розмовному мовленні людей, об’єднаних родом певних занять.

Такі слова є професійно-жаргонними. Так, у поліграфістів рядок, що не ввійшов у текст, називають Висячим.

Широкого поширення в літературній мові вузькопрофесійні слова звичайно не отримують, тобто сфера їх вживання залишається обмеженою. Частіше за все це розмовне мовлення представників тієї чи іншої професії. Однак, нерідко буває так, що відбувається так звана термінологізація професійних слів і виразів. У такому випадку вони стають єдиним офіційно взаконеним найменуванням.

У той же час поширення науково-технічної термінології і власне лексики, їх інтенсивне проникнення в різні сфери життя призводить до того, що в мові, поряд з процесом термінологізації загальновживаних слів, спостерігається і зворотний процес – засвоєння літературною мовою термінів, тобто їх детермінологізація. Часте вживання філософських, мистецьких, літературознавчих, медичних, фізичних, хімічних, виробничо-технічних і багатьох інших термінів і термінологічних сполучень зробило їх загальновживаними лексичними одиницями: Аргумент, поняття, свідомість; драма, концерт, контакт, контур, напруга, роман, стиль; аналіз, синтез.

Дата добавления: 2015-05-08