Що означає поняття «літературна мова»? Унормованість літературної мови. Типи мовних норм. 3 страница

Ці слова в загальнолітературному вживанні мають інші, нерідко переносно-метафоричне лексичне чи фразеологічне значення.

2. Оголошення - це інформаційний документ, в якому подається інформація, адресована певному колу зацікавлених осіб. Мета - інформувати про різні події життя особи: навчання, роботу, обмін чи продаж квартири, різні культурно-громадські та наукові заходи. Оголошення подаються на сторінках газет, журналів та окремих афішах. Залежно від характеру оголошення, в ньому зазначаються організатори певних заходів, час і місце їхнього проведення, умови входу (платні, безплатні).

За змістом оголошення поділяються на два види:

1) оголошення про будь-яку подію;

2) оголошення про потребу в послугах.

Оголошення, в якому інформується про певну подію, має такі реквізити:

— назва виду документа (оголошення),

— текст, що містить дату, місце проведення заходу (події), організатора, зміст події та умови;

— підпис (назва установи чи колегіального органу, прізвище або посада особи, яка дає оголошення) - у разі потреби.

Оголошення про потребу в послугах або можливість їх надання містить такі реквізити:

— назва виду документа (оголошення),

— заголовок,

— текст,

— адреса автора оголошення.

Назва оголошення пишеться посередині рядка великими літерами (14 кегль) і виділяється напівжирним шрифтом. Тексти оголошень можуть бути різними за обсягом.

Білет № 21

Термінологія (від латинського terminus – рубіж, межа) – сукупність термінів, що обслуговують певну сферу знань, пов’язаних із системою понять: мистецтво, техніка, виробництво тощо. Це особливий пласт лексики, який піддається свідомому регулюванню та упорядкуванню. На думку вчених, слово “термін” уперше з’явилося у Німеччині 1876 року. Синонімом термінології у цьому значенні є терміносистема.

Основою української термінології є народна термінологія, а також міжнародна, що сформувалася у європейських мовах на базі грецької та латинської мов. Її розвиток тривалий час гальмувався нерівноправним становищем в імперських державах української науки, культури, освіти, мови.

Становлення української наукової термінології почалося з другої половини ХIХ ст. і пов’язано з іменами І. Верхратського, М. Драгоманова, В. Левицького, І. Гавришкевича та інших, діяльністю наукових товариств: імені Т. Шевченка (у Львові), “Просвіта” (у Києві), імені Г. Квітки-Основ’яненка (у Харкові) та різних термінологічних комісій, завданням яких було збирання та упорядкування народної термінології з різних галузей знань. На кінець ХIХ – початок ХХ ст. українська мова мала свою наукову термінологію з філософії, політичної економії, мистецтва, юриспруденції, природничих наук, фінансової справи тощо.

Відновлення української державності 1917 року, розширення суспільних функцій мови активізували процес збирання, творення та нормалізації української термінології. Якісно новий етап у її розбудові починається з 1921 року після об’єднання всіх термінологічних комісій в Інституті української наукової мови (ІУНМ), на який покладалося завдання спрямувати процес розвитку української наукової мови на вироблення лінгвістами наукових засад, розробку різногалузевої термінології. До 1930 року ІУНМ видав 16 термінологічних словників (переважно російсько-українських: “Словник природничої термінології”, 1928; “Словник ботанічної номенклатури”, проект, 1928; “Практичний словник виробничої термінології” І. Шелудька, 1931, та ін.). У зв’язку із згортанням політики українізації ця робота припинилася. Відродження української термінології припадає на 50 – 60-і рр. 1957 року Президія АН УРСР створила Словникову комісію, яка виробляла основні засади укладання галузевих словників, формувала авторські колективи. Відтоді до 80-х рр. видано серію термінологічних (як перекладних, так і тлумачно-довідкових) та енциклопедичних словників: “Російсько-український технічний словник” (1961), “Російсько-український сільськогосподарський словник” (1963), “Енциклопедію кібернетики” (т. 1 – 2, 1973) та ін.

Із становленням України як суверенної держави проблема національної термінології набуває державної ваги. Термінологічна робота ведеться в таких напрямах: створення термінологічних словників (здебільшого перекладних, у тому числі три книги академічного “Російсько-українського словника наукової термінології” (“Суспільні науки”, “Біологія. Хімія. Медицина”, “Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос”)); розробка державних стандартів на терміни та визначення, які охопили всі основні науково-технічні сфери, дослідження формування окремих терміносистем та вироблення теоретичних засад кодифікації української термінології.

У розв’язанні проблеми національної термінології беруть участь Інститут української мови та Комітет наукової термінології НАН України, Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології Держстандарту та Міносвіти України.

Науково-технічний прогрес, що охопив усі сторони нашого життя, наповнив мову новими поняттями, які характеризують різні професії. Мова представників різних галузей виробництва дедалі збагачується, і цей процес відбувається завдяки формуванню мови представника будь-якої професії, усуненню мовних примітизмів, збагаченню науково-технічною, суспільно-політичною лексикою і термінологією, появою нових понять.

Що ж означає лінгвістичний термін “професіоналізм”?

Професіоналізм (від латинського professio (professionis) – офіційно зазначене заняття, спеціальність) – слово або вислів, притаманні мові певної професійної групи. Звичайно професіоналізмами називають емоційно забарвлені елементи, що виступають як розмовні синоніми-еквіваленти до стилістично індивідуальної професійної номенклатури чи слів-термінів і часто виходять за межі літературної норми: у водіїв легкова машина підвищеної прохідності має назву бобик, руль – бублик, автопокришка – гума, легковий автомобіль – кінь; у друкарів і журналістів помилка називається ляп, нижній кінець сторінки, книжки – хвіст; у льотчиків літак “Іл-2” – горбатий, а слід, що його залишає реактивний літак, – ковбаса-зебра і т. ін. Такі професіоналізми є метафоризованими словами загального вжитку. Деякі з них з часом входять у нормативне вживання: двірник – пристрій для очищення вітрового скла (склоочисник) – у водіїв; ліхтар, боковик – підзаголовок, винесений за поля тексту, – у друкарів і т. ін. [30].

Але частіше до професіоналізмів відносять слова і вислови, уживані в певному професійному середовищі з метою детальнішого членування дійсності в сфері спеціальних інтересів. Так, у минулому в лексиці українських хліборобів і чумаків поряд із загальновживаним словом “віл” використовувалися численні спеціальні назви цієї тварини залежно від зовнішніх ознак, робочих якостей тощо: багрій – віл чорнобурої масті; галій – чорний; гостяк – худий; гулий – однорогий; козій – віл із загнутими назад рогами; швейнога – віл, у якого під час ходи задні ноги зачіпаються одна об одну; шмалько – той, що швидко ходить, тощо. У словнику рибалок є значна кількість спеціальних назв човнів та їх частин, неводів, найменувань вітрів залежно від їхньої сили, напряму тощо. Часом професіоналізми мають локальний характер і накладаються на територіально-діалектні відмінності в лексиці. Так, в окремих південно-західних говорах верстат (ткацький) має назву кросна, а його деталі – колесо, перечниця – триб (або сучка), шайда. У традиційних народних професіях (столярів, мулярів, шевців, гончарів і т. ін) спеціальний професійний словник охоплює близько 300 назв.

З професійною лексикою тісно пов’язана спеціальна термінологія окремих галузей науки, техніки, мистецтва тощо. Вони мають певну кількість спільних елементів. Проте між ними є істотні відмінності: у професійній лексиці при детальній диференційованості назв окремих предметів, їх частин та видових понять немає назв для широких категорій однакових чи подібних реалій, а кожна назва за своїм походженням і структурою звичайно ізольована від інших, тоді як у термінології слова, що означають близькі поняття, становлять утворення від однакових коренів. Професіоналізми виникають стихійно на власній мовній основі, а галузеві терміни переважно творяться свідомо, часто з використанням іншомовних слів та словотворчих засобів. Професіоналізми вживаються у художній літературі для відтворення особливостей життя і побуту певного професійного середовища. Друга група професіоналізмів – це загальнозрозумілі слова, які, проте, не є літературними. Знати мову професії – означає знати лексику, логіку висловленнь, структуру формулювань. Професіоналізми наявні в повсякденному мовленні працівників багатьох підприємств, установ.

До професіоналізмів належать слова загальнонародної мови, але вжиті в особливому значенні, специфічному для певної професійної сфери. Наприклад, літературна норма не допускає вживання абстрактних іменників у множині, а в мові професійній такі випадки трапляються.

У межах одного колективу, однієї спеціальності може народжуватися безліч нових професіоналізмів. Ці нові слова виникають за рахунок словоскладання, нових префіксів та суфіксів. Найпоширенішими є префікси до- (доукомплектувати, дообладнати), недо- (недопромисел, недовнесок), за- (задебетувати, запроцентувати), над-, серед- та суфікси --ість, -ат, -ація.

Чим вищою буде мовна культура і організованішим колектив, тим менше з’являтиметься професіоналізмів, особливо в діловому мовленні. Такі професіоналізми вживаються здебільшого в усному мовленні. У писемному спілкуванні, зокрема в діловому, вживання таких слів небажане. Важливою частиною лексики літературної мови є лексика виробничо-професійна, що служить на означення трудових процесів, матеріалів, знарядь, обстановки праці і діяльності людини. Люди працюють у найрізноманітніших сферах життя, і в процесі виробничого трудового спілкування у них створюється специфічна, пов’язана з їхньою діяльністю, виробничо-професійна лексика. Вироблення такої лексики пов’язане із спеціалізацією самої трудової діяльності людей. Так, рибалки або моряки мають специфічні назви вітрів за їх напрямком, за місцем, звідки вони дують, і т. ін. Мисливці мають слова-назви для різних видів співу птахів, свої особливі назви частин тіла різних тварин і тому подібне. Хлібороби вживають спеціальні назви для різних процесів обробки землі (оранка, пар, підняття пару, зяблювання; боронування, скородіння і тому подібне); для обробки і збирання різних культур (підгортання (картоплі), брання (льону); жнива, возовиця, молотьба; косовиця, гребовиця, волочіння, вершіння і тому подібне). Виробничо-професійну лексику літературна мова застосовує в художніх творах при змалюванні трудової діяльності людей різних професій, що виводяться в певному творі, а також для типізації дійових осіб.

Зразком використання професійно-виробничої лексики в плані художньої типізації може бути, наприклад, мова капітана Чумаченка з “Прапороносців” О. Гончара, пересипана словами-термінами його професії (до вступу в армію він був інженером-електриком). Це такі слова в його мові, як виключення струму, високовольтна дуга, електрик, йонізоване повітря, металеві щогли, напруга (електрична), обрив (дрота), рубильник та інші, або навіть цілі словесні ряди чи речення, що складаються з таких професійних лексичних елементів. Наприклад, у розмові з Кармазіним останню фразу свого співбесідника (Кармазіна) “Воїн постійно, вдень і вночі, живе, так би мовити, ідейним, громадським життям” Чумаченко доповнює від себе такими словами (словосполученнями) своєї професії: “Наелектризований струмом високої прекрасної напруги” (О. Гончар).

У дожовтневій українській літературній мові вживалася і розвивалася переважно лексика, позв’язана з сільськогосподарським виробництвом (близька до загальновживаної і побутової лексики села): лущіння, громадіння; черезполосиця та інші; також – назви різних сільськогосподарських рослин (коноплі, плоскінь, матірка...) і процесів обробки різних сільськогосподарських продуктів.

Виробничо-промислову лексику, пов’язану з добуванням нафти, широко подає І. Франко в численних своїх творах (“Борислав сміється”, “Boa constrictor”, “Бориславські оповідання”). Багату професійну робітничу лексику, лексику праці маємо, наприклад, у такому уривку: “А всі муляри, зайняті кругом на широкій площі: хто тесанням каміння на фундаменти, хто гашенням вапна в двох глибоких чотиригранних вапнярках, усі копатільники, що копали ями під підвалини, теслі, що позаду, мов жовни, цюкали, обтісуючи здоровенні ялиці та дубове делиння, трачі, що різали тертиці ручними пилами, цегляри, що складали в стоси свіжо привезену цеглу,... – усі зупинилися і перестали робити, мов величезна страшенна машина” (І. Франко, “Борислав сміється”).

Виробничо-професійна лексика (як і термінологія) та фразеологія може бути використана для створення гумористичного ефекту, коли вона навмисно вводиться в невластиве їй середовище.

2. Телеграма - це документ, який передаеться телеграфом, має гранично стислий текст, викликаний потребою негайного втручання в певну справу, термінового інформування когось про щось. Текст телеграми містить словесну та цифрову інформацію. Телеграма пишеться без абзаців, переносів, розрізнення великих та малих літер, розділових знаків (при потребі вони передаються словами), іноді – без службових слів.

Телеграма оформляється на бланку і заповнюжться двома особами:

- Відправником (він складає текст, вказує адресу призначення та відправлення телеграми, їїкатеогрію – звичайна чи термінова, серію художнього бланка – за бажанням);

- Працівником відділення зв’язку (фіксує дату і час прийому, кількість слів, визначає вартість телеграми згідно з тарифом).

Телеграми бувають звичайні, термінові, урядові.

Реквізити:

1. Герб. 2. Назва міністерства 3. Назва виду документа. 4. Номер. 5. Адресат. 6. Текст. 7. Адресант.

Білет № 22

В філологічних (лінгвістичні) словниках предметом пояснення є слово. Залежно від того, з якої точки зору воно розглядається, лінгвістичні словники бувають різних типів.

Тлумачні словники, в яких дається пояснення значень слів з точки зору їх вживання в сучасній мові.

Перекладні словники, в яких подається переклад слів з однієї мови на іншу. Бувають двомовними, чотиримовними та ін.

Термінологічні, в яких пояснюються терміни з тієї чи іншої галузі науки. Вони бувають одно- і двомовні, перекладні.

Етимологічні словники, в яких пояснюється походження, розвиток і первинне значення слова.

Орфографічний словник подає правильний правопис, правильний наголос і правильні граматичні форми вміщених у ньому слів.

Орфоепічні словники дають одночасно і властиву слову правильну вимову, і наголос.

Словники іншомовних слів, які пояснюють слова і терміни, засвоєні з інших мов.

Історичні словники, в яких подаються і пояснюються слова, що вживалися раніше.

Діалектологічні словники, в яких дається лексика, вживана в певній місцевості, на певній території.

Фразеологічні словники, в яких дається пояснення значень фразеологічних зворотів або подається їх переклад з однієї мови на іншу.

Синонімічні словники, в яких подаються синонімічні ряди, або гнізда, повнозначних слів даної мови

Частотні словники, в яких фіксується частота вживання слів і словоформ на підставі обстеження текстів або записаних уривків усного мовлення

Словники власних імен, в яких фіксуються вживані в даній мові власні імена

Обернені або зворотні словники, в яких слова розміщуються за алфавітом у зворотному порядку літер: не з початку слова, а з кінця.

Топонімічні словники, в яких описуються назви географічних об”єктів

Словники мови окремих письменників, в яких подаються й пояснюються всі вживані в творах того чи іншргр письменника слова.

2. Статут - це зведення правил, що регулюють основи організації і діяльності установ певної галузі господарства

Реквізити:

1. Гриф затвердження. 2. Назва виду документа. 3. Заголовок. 4. Текст, що складається з таких підрозділів:

- загальні положення;

- основна діяльність: у чому полягає її порядок;

- планування й облік роботи;

- призначення допоміжних служб;

- взаємодія з іншими органами, що здійснюють подібну діяльність;

- специфічні особливості діяльності;

- відповідальність організацій за виконання зобов’язань і порядок розгляду суперечок, пред’явлення претензій, позовів;

- заохочення;

- дисциплінарні стягнення.

Текст статуту розбивають на параграфи (статті, пункти), які групують у розділи (позначаються римськими цифрами).

Статути після їх затвердження підлягають обов’язковій реєстрації а органах Міністерства фінансів України.

Білет № 23

1. Пароніми - слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки -ся.

Дипломат — посадова особа, яка займається дипломатичною діяльністю. Дипломант — особа, відзначена почесним дипломом за видатні успіхи в якій-небудь галузі. Дипломник — автор дипломної роботи, підготовленої в училищі, технікумі чи вузі.

Синоніми — це слова відмінні одне від одного своїм звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням. Синоніми поділяються на три основні групи: 1) лексичні синоніми, що відрізняються смислових відтінками (відомий — видатний — славетний — знаменитий); 2) стилістичні синоніми — це слова, що відрізняються стилістичним і емоційними забарвленням (говорити — мовити — пророчити — верзти); 3) абсолютні синоніми — зовсім не відрізняються значенням і в усякому контексті можуть вживатися без будь-якої відмінності (століття — сторіччя).

Омоніми - слова, які однакові за звучанням, написанням, але мають різне значення.(коса, ключ) Антоніми - слова з протилежним значенням (чорний - білий)

2. Постанова - цим терміном називають види документів.

1. Заключна частина протоколу засідання зборів, правління, президії тощо. Ця постанова входить у протокол чи додається до нього, за потреби може оформлятися як витяг із протоколу.

2. Правовий акт, що приймається вищими й деякими центральними органами колегіального управління та стосується кардинальних проблем.

Постанова оформляється на бланку.

Реквізити:

1. Назва виду документа. 2. Дата. 3. Індекс. 4. Місце видання. 5. Заголовок. 6. Текст, що складається із таких частин:

- Констатуючої (викладаються мотиви дій, дається посилення на розпорядчий документ вищого органу – підстава для видання постанови);

- Розпорядчої (текст викладається в наказовій формі).

7. Підписи. 8. Візи. 9. Гриф узгодження. 10.Коди.

У кожному пункті постанови перераховуються дії, виконавці (організація, підрозділ або осоюа) і термін виконання.

Датою постанови є дата засідання, на якому її прийнято.

Підписують постанову голова і секретар.

Білет № 24

Багатозначні слова і контекст. Синонімічний вибір слова.

Лексика - це сукупність уживаних у мові слів, з якими пов’язані певні значення, закріплені у суспільному вжитку. Це найменш консервативний елемент мовної системи. Одні слова виходять з ужитку(назавжди або згодом повертаються, набувши нового значення), інші з’являються як питомі або запозичені.

Мовознавство - це комплексна наука, оскільки вивчає мову з різних поглядів, на різних рівнях.

Одним з розділів мовознавства є лексикологія - вивчення словникового складу мови. Лексикологія досліджує словниковий склад мови у певному з’вязку з іншими словами. Лексикологія досліджує слова з погляду походження(слово питоме, тобто створене на різному грунті, чи іншомовне), з історичної точки зору(слово сучасне чи застаріле), у плані вживання(слово активного чи пасивного запасу).

Отже, одиницею лексики є слово- звук або комплекс звуків, що має певне значення і вживається у мовленні як самостійне ціле, яке має подвійну природу.

Зовнішній бік слова - його звукова оболонка, внутрішній - значення слова.

Без зовнішньої оболонки слово не може бути почуте, без внутрішнього наповнення воно буде незрозумілим.

Звукова оболонка- форма слова, значення слова- його зміст. Тож слово існує завдяки єдності форми і змісту.

“Літак – Стрибак”

“Велий - Великий”, “велий”- зникло, але залишилися слова- похідні: велич, величина, великий, велелюдний, велемовний, велемудрий.

Частини слова теж мають певне значення, приміром - ові- є показником Д.в іменника однини чоловічого роду, але самостійно в мовленні не вживається, тому не може бути словом.

Основна функція слова - називна, номінативна.

Одна з найважливіших рис модельного мислення - здатність до узагальнення, абстрагування, тобто виділення найістотніших ознак, властивостей предметів і явищ в навколишній дійсності: завдяки абстрагуванню в людському мисленні з’явилися поняття.

Поняття – відображення в свідомості людини істотних ознак явищ, предметів дійсності. Слово здатне називати не лише даний, конкретний предмет чи явище, а й поняття.

Так, називаючи слово “півострів” ми здатні уявити не тільки Крим, а й узагальнене поняття – “частина суходолу, з трьох сторін оточена водою”.

На основі значення відбувається поділ слів на самостійні(повнозначні) і несамостійні(службові).

Реальний зміст слова становить його лексичне значення. Значення формальної належності, виражене не цілим словом, а його елементами(-ові, -ем, -ами в іменниках; -ить, -е, -є, в дієсловах), є граматичним значенням слова.

Повнозначні слова мають і лексичне, і граматичне значення. Службові слова лексичних значень не мають, оскільки вони не позначають назв будь-яких понять або уявлень. Для них характерні граматичні значення.

Лексичне значення хоч і стійке, проте не залишається абсолютно незмінним. Згодом слово може змінити значення, набути нового.

Дружина – 1) Збройний загін давньоруського князя; 2) Добровільне об’еднання людей для виконання певних дій-санітарна дружина, добровільна народна дружина.

В значенні слова узагальнюються поняття про однорідні предмети і явища. Ступінь узагальнення в різних словах не однаковий. В одних узагальнюються поняття про конкретні речі, властивості, діі.

Ніж, ложка, виделка – однорідні предмети для споживання їжі, водночас кожне з них називає окремий предмет з одного ряду.

Блакитний – конкретний колір багатьох речей, водночас однієї речі:(блакитна стрічка).

Слова, що є назвами, співвідносними з конкретними речами, об’єктами, властивостями, діями, називаються словами з конкретним значенням(око, вухо, ніс, клен, каштан, яблуня, сидить, лежить, писав, читав, братиме, бігтиме, піде, візьме).

Крім таких слів, у кожній мові є лексика, не співвідносна з конкретними ознаками, діями, предметами. Це слова, які використовують для називання понять, що мисляться поза зв’язком з конкретними предметами, та явищами.

Сміх – радість, печаль(сум) – плач, завтрашній – майбутній, учора – в минулому, бігти – квапитися.

У других складників кожної пари слів ступінь узагальнення набагато вищий, ніж у перших.

Тому такі слова звуться словами з абстрактним значенням.

Отже, абстрактне – узагальнене значення.

Багатозначність слова

Гострий ніж – має колючий або гострий ріжучий край: основне, вихідне – пряме значення.

Гостре питання – незріле, але складне для розв’язання завдання; болюче питання: решта значень – переносні значення.

Суть полісеміі полягає в перенесенні назви на інший предмет – метафора(подібність за формою): дзвоник – прилад і ботанічна назва; голка – стрижень для шиття і тверда колючка на тілі їжака.

Метонімія – (перенесення на підставі суміжності): випив кухоль(посудина і вміст); читаю Драча (автор і його твори); столове срібло(матеріал і виріб); гомоніла Україна(народ і країна); захист грав добре(гра і люди).

Синекдоха – (заміна частини цілого, вживання однини замість множини):

троянда(кущ і квіти), риба(замість риби) не може жити без води.

Синоніми – (гр.synonymos – одноіменний) – слова, близькі або тотожні за значенням, які по різному називають те саме поняття.

Синоніми – повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів; подібність слів, морфем, фразеологічних одиниць за значенням при відмінності їхньої звукової форми.

Синоніміка – сукупність синонімів певної мови, розділ лексикології, що вивчає синоніми.

Синоніми відрізняються відтінками значень або стилістичними забарвленнями чи обома цими ознаками:

Хуртовина, завірюха, буран, заметіль, хуга, віхола, метелиця, сніговій, сніговійниця, сніговиця, хурделиця.

Сукупність одиниць мови, співвідносних між собою при позначенні тих самих явищ, предметів, ознак, дій називається синонімічним рядом, у складі якого виділяється одне слово, семантично наймісткіше і таке, що не має додаткових стилістичних характеристик.

Воно зветься основним(стрижневим, опорним).

Це семантична домінанта – представник головного значення, який підпорядковує додаткові значення.

Високий – довготелесий, чугуївська верста.

Існують:

Лексичні синоніми(подібні чи тотожні слова за значенням): обличчя – пика, синець – фінгал.

Морфологічні синоніми(варіанти форм слів на позначення того й самого поняття):

Гуляє(нейтр.) – гуля(обмежений діапазон уживання), питає(нейтр.) – пита(обм.д.уж.).

Синтаксичні(різні синтаксичні конструкції, вживані для вираження тієї самої думки):

Для створення (нейтр. з відтінком книжності) – щоб створити(нейтр.) – з метою створення (книжно – офіційний варіант).

Уміле й доречне використання синонімів – один з найважливіших показників майстерності мовця. На основі синонімії будуються такі стилістичні явища, як

Перифраза – описовий зворот мови, за допомогою якого передається зміст іншого слова не прямо, а через характерні ознаки: хитрюща згубниця курей – лисиця;

Евфемізм – пом’якшує або завуальовує зміст сказаного: ви помиляєтеся, ваші слова не відповідають істині – ви брешете, заснути навіки – померти, міні – зачіска – лисина.

Синонімія якнайкраще репрезентує лексичне багатство мови і є невичерпним джерелом стилістики.

2. Акт - це документ, який містить рішення щодо законів, указів, постанов і скаладається на підтвердження фактів, подій, явищ, вчинків, пов’язаних з діяльністю установ та окремих осіб. Акт складається кількома особами з метою обєктивного фіксування подій, фактів або певної ситуації. Виклад і форма регламентовані. Текст акта має дві частини:

- Вступну (вказують підстави для складання акта, перелічуються особи, що складають акт, а також присутні);

- Констатуючу (викладаються мета й завдання акта, хатактер проведеної роботи, даються висновки)

Після слова Підстава вказується документ чи усне розпорядження службової особи щодо необхідності та юридичної ваги певного акта.

Після слова Складено перераховуються особи, які склали акт або були присутні під час його складання, і обов’язково зазначаються їхні посади, ініціали й прізвища. Якщо акт готувався комісією, то першим друкується прізвище голови, прізвища інших членів комісії розташовуються в алфавітному порядку.

У кінці акта (перед підписами) зазначається кількість примірників і вказується місце їх зберігання.

Реквізити:

1. Назва установи. 2.Гриф затвердження. 3. Назва виду документа. 4. Номер та дата складання. 5. Місце складання.

6. Заголовок. 7.Текст. 8.Підписи. 9 Дата. 10. Печатка.

Білет № 25

складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення

Дотримуючись вимоги лаконічного, максимально стислого письма, під час укладання ділових паперів на позначення по­нять чи значень широко користуються системою скорочень, яка розроблена й рекомендована Держстандартом України (ДСТУ 3582 — 97), що чинний від 1998 року.

Основні правила скорочення:

1. Скороченню підлягають різні частини мови. Одне й те саме скорочення застосовується для всіх граматичних форм од­ного й того самого слова, незалежно від роду, числа, відмінка й часу.

2. Неприпустиме одне скорочення для двох різних за зна­ченням слів без додаткового пояснення.

3. У скороченому слові слід залишати не менше ніж дві букви, незалежно від прийому, який використовується. Під час відсікання крапка ставиться, а під час стягування ні.

4. Скорочення слова до однієї початкової літери припус­кається тільки для загальноприйнятих скорочень: к. (карта), м. (місто), с. (сторінка) та ін.

5. Іменники та інші частини мови, крім прикметників і дієприкметників, скорочують лише за наявності їх у переліку особливих випадків скорочень слів. Під час скорочення іменників ураховуються відмінкові закінчення однини або множини: д-р (доктор), д-ри (доктори) м-во (міністерство), м-ва (міністерства) та ін.

6. Прикметники й дієприкметники, що закінчуються на: -авський -ентальний –ільський -адський -енький –інський -ажний -ерський –ірський -азький -еський –істий -айський -ецький –ічий -альний -євий –ічний -альський -ивний –кий -аний -инський –ний -анський -ирський –ній -арський -истий –ований -ативний -иський –овий -атський -ицький –овськнй -ацький -ичий –одський -евий -ичний –ольський -енський -іальний –Орський -ельний -івний –ський -ельський -івський –уальний -енип -ійний –чий -енний -ійський –яний -енський -ільний –янський скорочують відсіканням цієї частини слів.

Дата добавления: 2015-05-08