Суди і процес в Речі Посполитій

Вищими судовими інстанціями були господарський суд, головний трибунал і сеймовий суд. Як суди першої інстанції судили вони магнатів і панів.

Статутами 1566 і 1588 років до виключної підсудності господарського суду було віднесено такі справи: про державні злочини; про злочини проти посадових осіб; за позовами, що торкалися інтересів государя і державної скарбниці; за скаргами на незаконні дії посадових осіб… Найбільше навантаження господарський суд мав як апеляційна інстанція за скаргами на рішення інших судів.

Для того, щоб розвантажити господарський суд, у 1581 році було видано закон про утворення вищого суду – головного трибуналу, на якій покладалося завдання апеляційного перегляду справ (на рішення гродських, земськихі підкоморських судів) і розгляду деяких справ за першою інстанцією.

Рішення головного трибуналу виносилися більшістю голосів і оскарженню не підлягали.

Законом 1588 року було проведено реорганізацію сеймового суду, до складу якого крім государя і пани-ради вводилися вісім депутатів від сейму. Сеймовому суду були підвласні всі справи за державними злочинами.

Для шляхти існували суди, які були створені ще в Великому князівстві Литовському: земські, гродські та підкоморські.

Досить вагомою була судова компетенція Церкви. В українських землях існували два види церковних судів: духовні, що розглядали справи про порушення догматів православної віри; домінальні, які виступали як сдуи власника над залежними від Церкви людьми.

Суд у містах з правом на самоврядування здійснювався лавними та бурмистерськими судами.

36. Система управління в Запорізькій Січі (друга половина ХУІ – перша половина XVII ст.ст.)

Запоріжжя стало зародком нової української державності. Козаки створили органи влади, які поступово зосереджувалися у руках козацької адміністративної та судової влади.

Кіш очолював виборний кошовий отаман. Йому допомагали виборний суддя, писар, обозний осавул, хорунжий. Найважливіші питання військового та політичного характеру розглядалися на засіданнях Військової ради.

Існували також ради на рівні куренів, які називалися сходками і які збиралися для вирішення питань місцевого значення.

На Запорізькій Січі державна система народилася з військової організації, тому державні органи, адміністративно-територіальна система, посади були як військовими одиницями так і державними. Кошовий отаман (гетьман), військовий суддя та військовий писар складали так звану військову старшину. Вони обиралися Військовою радою щорічно 1 січня.

Кошовий отамана (гетьман) зосереджував у своїх руках вищу військову, адміністративну і судову влад. Його влада не була абсолютною, він звітувався перед Військовою радою, його повноваження обмежувалися річним терміном перебування на посаді.

Військовий суддя був другою службовою особою на Запоріжжі. Він здійснював суд над козаками і призначав начальника артилерії.

Військовий писар завідував канцелярією і вів всі письмові справи Запоріжжя.

Військовий осавул слідкував за дотриманням козаками порядку в Січі, відав охороною кордонів, заготівлею продовольства для війська тощо.

37. Соціально-правовий статус козацтва в період Гетьманщини.

1552—1554 рр. український магнат Дмитро Вишневецький (Байда) об’єднав поодинокі групи козаків, створивши на о. Мала Хортиця козацький центр, унікальну військову формацію — Запорозьку Січ. Запорозька Січ поділялася на 38 військових підрозділів — куренів.
Курінь — це низова військова одиниця, очолювана курінним отаманом. У складі куреня було кілька десятків козаків. Вони обирали курінного отамана терміном на один рік. Курінний отаман займався господарськими, фінансовими і військовими справами куреня. Об’єднання кількох куренів називалося сотнею. На чолі сотні стояв сотник. До його адміністрації входили: писар, декілька хорунжих та осавулів. Сотник мав адміністративні, військові, господарські, фінансові функції, а також судові у цивільних справах.
Полк об’єднував кілька сотень козаків. На чолі полку стояв полковник, який у своїй діяльності опирався на адміністрацію: кошового обозного, полкового писаря, полкового суддю, декількох полкових хорунжих і бунчужних.
Кіш — центральний орган управління, очолюваний гетьманом. Запорозька Січ поділялася на 58 територіальних одиниць — паланок на чолі з полковниками.
Вищою інстанцією Запорозької Січі як військово-політичного об’єднання була Загальновійськова рада. Вона збиралася двічі на рік — на Різдвяні свята і на Покров. Вона вирішувала питання війни і миру, військових походів, заслуховувала звіти й обирала на термін до одного року найвищих посадових осіб.
Найвища адміністративна, військова, судова і духовна влада належала кошовому отаману (пізніше — гетьману). На Січі функціонувала козацька Рада — своєрідний козацький парламент, який обирав гетьмана і козацьку старшину, а також вирішував найважливіші питання Запорозької Січі. На територію Запорозької Січі жінки не допускалися. Постійно проживати мали право тільки неодружені чоловіки.
Наголосимо, що соціальний статус козака визначався ні походженням, ні багатством, ані віком, а лишень давністю перебування на Січі. Можна стверджувати, що фактично на терені України з’явилося унікальне для Європи військово-територіальне утворення із своїми правилами співжиття.

38. Розкрити зміст і дати правову оцінку договору «Березневі статті» 1654 року

У січні 1654 р. у Переяславі було укладено попередній договір про умови переходу Війська Запорозького під владу Московського царя, а також про гарантії для Війська Запорозького. Після цього уряд Б. Хмельниць­кого розробив конкретні умови договору з Росією, що були пере­дані російському цареві. Цей документ відомий в історії як Статті Б. Хмельницького, або Прохальні статті. Він складався з 23 пунктів (статей). 14 березня 1654 р. цей документ було передано цареві. Після попереднього вивчення його було повернуто на доопрацю­вання та редагування. 21 березня царю було подано документ, який складався вже з 11 статей. При скороченні його зміст майже не змінився. Цар і бояри розглянули статті та'супроводили кожну з них своїм указом. У такому вигляді документ став відомий як Березневі, чи Московські статті. 27 березня 1654 р. українські посли отримали цей документ і три царських жалувані грамоти - Війську Запорозькому, козацькій старшині та про передання Чигиринського староства "на гетьманську булаву".

Сукупність цих чотирьох документів і становила власне текст договору, що фактично був конституцією козацької держави.

За ним підтверджувалися недоторканність суспільного ладу України, попередній порядок управління та судова система, права і привілеї козацтва. Оригінал цього договору не зберігся.

Березневі статті 1654 р. були сформульовані не зовсім ясно, а тому обидві сторони вкладали в них різний зміст і кожна під­ходила до нього, зважаючи лише на свої інтереси. Україна бачила в ньому лише військовий союз, про що свідчить активна дипломатична діяльність гетьмана в наступні роки, а Москва від перших днів намагалася перетворити протекторат на інкорпорацію.

Об'єктивно цей договір відповідав інтересам обох сторін. Він засвідчив повну незалежність України від Польщі, для війни з якою Україна здобула сильного союзника. На її території було збережено власну військову, адміністративну й судову владу, ліквідовано переслідування православної церкви та її віруючих. Росії ж, зі свого боку, було дуже вигідно прийняти в підданство край із багатими землями, майже з тримільйонним населенням. Росія також звернула увагу на вигідне геополітичне положення України. Немале значення мало й те, що Україна в той час мала визнання багатьох країн Європи та Близького Сходу. До того ж Україна захищала Росію з півдня від нападів турецьких і татарських орд.

39. Розкрити зміст і дати юридичну оцінку документу «Привілей війську Запорозькому» 1654 року + 40. Розкрити зміст і дати юридичну оцінку документу «Привілеї шляхти» 1654 року.

В березні 1654 року українське посольство прибуває до Москви. 14 березня посли подали письмовий текст проекту договору з 23 статей, що фіксували умови, на яких уряд Української держави передбачав об’єднання з Московською державою. На цьому документі був підпис Богдана Хмельницького і печатка Війська Запорозького.

Статті проекту стосувалися різних сторін майбутніх міждержавних відносин України і Московської держави…

Але саме у першій статті йшла мова про підтвердження «прав і вольностей» Війська Запорозького, а фактично прав і вольностей всієї України, оскільки формула «Гетьман з Військом Запорозьким» репрезентували в юридичних і дипломатичних документах Українську Гетьманську державу, що склалася в роки Визвольної війни 1648-1654 років.

У статті говорилося про непорушність прав і вольностей козацького стану в управлінні, суді і приватних правових відносинах.

Друга стаття обумовлювала кількість козацького війська – збройних сил України - 60 тисяч…

А третя стаття передбачала підтвердження прав та вольностей української шляхти.

41. Законодавчий процес, передбачений в Конституції Пилипа Орлика (1710 р.)

Конституція Пилипа Орлика складається з преамбули та 16 статей. В тексті документа її автори називають Українську державу Україною, Малою Руссю, Військом Запорізьким. Згідно з конституцією, законодавча влада надається Генеральній Раді (парламенту), до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі (ст. 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.

Таким чином, було закладено певну форму постійного парламентаризму, — хоча і з епізодичними сесійними зборами, на відміну від традиційних для Гетьманщини чорних (загальних військових) та дорадчих старшинських рад. Таке утворення мало на меті контроль за діяльністю виконавчої влади. Вперше було передбачено введення до законодавчого органу виборних представників від полків (адміністративно-територіальних одиниць) та Запорозької Січі. Проте норми їхнього представництва у конституції не було встановлено. Через процедуру виборності генеральної та іншої старшини конституція частково успадкувала та унормувала звичаєву практику загального козацького (народного) безпосереднього парламентаризму Запорозької Січі, запровадивши парламентаризм представницький і забезпечивши при цьому незалежне становище обранців від волі гетьмана. У період між сесійними зборами Генеральної Ради її повноваження виконував гетьман разом із Радою генеральної старшини (ст. 6). Ці інститути уособлювали найвищу виконавчу владу. Проте абсолютистські можливості гетьмана і його владні повноваження було суттєво звужено (статті 6, 7, 8). Гетьмана було позбавлено права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику, створювати адміністрацію, яка була б підпорядкована особисто йому, карати винних. На період виконання служби гетьманові для його поважного стану надавалися рангові маєтності з чітко визначеними прибутками.

Дата добавления: 2015-05-10