Поняття та види спадкування. Прийняття спадщини. 5 страница

Виконавець відповідає перед замовником за порушення договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, якшо не доведе, що порушення договору сталося не з його вини. Виконавець зобов'язаний відшкодувати замовнику реальні збитки у межах ціни робіт, в яких виявлено недоліки, якщо договором встановлено, що вони підлягають відшкодуванню в межах загальної ціни робіт за договором.

Договір на виконання науково-дослідних або дослідно- конструкторських та технологічних робіт є консенсуальним договором, укладається в письмовій формі і набуває чинності з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов.

45. Спадкування по праву давання (представлення!!!). Спадкова трансмісія. Відумерлість спадщини.

Онуки (правнуки), прабаба, прадід, племінни­ки спадкодавця, двоюрідні брати та сестри спад­кодавця не включаються до складу жодної з черг спадкоємців за законом. Але з цього не виходить, що вони не визнаються спадкоємця­ми за законом ні при яких обставинах. Онуки (правнуки), прабаба, прадід, племінники спадко­давця, двоюрідні брати та сестри спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на момент від­криття спадщини не має в живих того родича, який був би спадкоємцем. Вони спадкують ту частку, яка належала б їх відповідному родичу, якби він був живий. Тобто це батько чи мати, дід чи баба, брат чи сестра спадкодавця, дядько чи тітка спадкодавця, що повинні були б успад­ковувати, але померли до відкриття спадщини. Таке спадкування називається спадкуванням по праву представлення.

Відповідно до 1266 статті ЦК право представлення буде виглядати таким чином:

— при спадкуванні за правом представлен­ня онуки (правнуки) спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за зако­ном їхнім матері, батькові, (бабі, дідові), якби вони були б живими на момент відкриття спадщини;

— прабаба, прадід, спадкують ту частку спад­щини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були б живими на момент відкриття спадщини;

— племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім батькові, матері (братові або сестрі спад­кодавця), якби вони були б живими на момент відкриття спадщини;

— двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім батькові, матері (дядькові та тітці спадкодавця), якби вони були б живи­ми на момент відкриття спадщини.

Якщо спадкування за правом представлен­ня здійснюється кількома особами, частка їх­нього померлого родича ділиться між ними по­рівну.

При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступе­ня споріднення.

Наприклад, успадковуючи в порядку права представлення, онуки (правнуки) виявляються закликаними до спадкування разом зі спадко­ємцями першої черги. При розділі спадкового майна вони як би представляють своїх раніше померлих батька і матір.

Онуки і правнуки виступають як безпосе­редні і самостійні спадкоємці в майні спадко­давця, а не як спадкоємці тих осіб, яких вони представляють. Це означає, що онуки (правну­ки) відповідають по боргах самого спадкодав­ця. А по боргах своїх батьків, які вмерли до відкриття спадщини, вони відповідають у тому випадку, якщо в порядку самостійного закли­ку до спадщини, яка залишилася після помер­лого батька, вони її прийняли.

Онуки і правнуки спадкодавця порівну по­діляють ту частку, яка б переходила за законом їхньому померлому до відкриття спадщини ба­тьку. Розподіл частки, яка б переходила при спадкуванні за законом їхньому померлому батьку, провадиться на підставі принципу одна­кового розміру одержуваних часток.

Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після від­криття спадщини, не встигши її прийняти, право на належну йому частку спадщини переходить до його спадкоємців. Це називається спадковою трансмісією. Зазначена частка спадщини відходить до його спадкоємців за законом, або, якщо він встиг скласти заповіт, до його спадкоємців за заповітом.

Спадкоємці померлого спадкоємця успадковують лише ту частку спадщини, яка перейшла б до нього. Отже спадкова трансмісія не стосується тієї частини спадщини, на яку претендують інші спадкоємці. Крім того, спадкова трансмісія не стосується права на прийняття обов'язкової частки в спадщині, яка має індивідуальний характер, а тому не поширюється на спадкоємців особи, яка мала право на таку частку.

Право на прийняття спадщини спадкоємцями, що приймають спадщину в порядку спадкової трансмісії, здійснюється на загаль­них підставах протягом того строку, що залишився після смерті їх спадкодавця, що прийняв спадщину але не встиг її отримати у зв'язку зі смертю. Якщо строк, що залишився для подання заяви про прий­няття спадщини, менший, ніж 3 місяці, він продовжується до З місяців (ст. 1276 ЦК).

Відмінності між спадковою трансмісією та спадкуванням за правом представлення полягають у такому.

По-перше, спадкування за правом представлення настає в тому випадку, якщо спадкоємець помер раніше спадкодавця (ст. 1266 ЦК), а спадкова трансмісія застосовується, якщо спадкодавець помер раніше, але спадкоємець також помирає і не встиг до цього прий­няти спадщину (ст. 1276 ЦК).

По-друге, спадкова трансмісія поширюється як на спадкування за законом, так і на спадкування за заповітом, у той час як спадку­вання за правом представлення можливе лише при спадкуванні за законом.

По-третє, спадкова трансмісія можлива стосовно будь-якого спадкоємця померлого, а за правом представлення спадкує лише особа, зазначена у ст. 1266 ЦК.

Порядок оформлення спадщини в разі спадкової трансмісії звичайний: спадкоємці померлого спадкодавця подають заяву про прийняття спадщини до нотаріуса за місцем відкриття спадщини після спадкодавця, який помер першим.

Частина 1 ст. 1277 ЦК визначає долю спадщини, яка внаслідок дії якихось об'єктивних чи суб'єктивних чинників не переходить до жодного зі спадкоємців.

Зокрема, це:

— відсутність спадкоємців за заповітом і за законом;

— усунення спадкоємців за заповітом і за законом від права на спадкування;

— фактичне неприйняття спадкоємцями за заповітом і за зако­ном спадщини;

— відмова спадкоємців за заповітом і за законом від прийняття спадщини.

Натомість, ст. 1277 ЦК встановлює, що у згаданих вище випад­ках суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Варто звернути увагу на те, що визнання спадщини відумерлою відбувається не автоматично за наявності таких обставин, а лише за наявності рішення суду. Але рішення про визнання спадщини відумерлою суд приймає не з власної ініціативи, а за заявою від­повідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ст. 1221 ЦК). Таким чином, установлені певні процесуаль­ні гарантії, спрямовані на захист прав осіб, котрі можуть претенду­вати в таких випадках на спадкове майно.

Загальний строк для прийняття спадщини складає 6 місяців (ст. 1270 ЦК). На відміну від цього, ч. 2 ст. 1277 ЦК передбачає, що заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Таким чином, встановлено "подвійний" строк для прийняття спадщини: 6 місяців на з'ясування питання, чи буде прийнята спадщина спадкоємцями за заповітом або за законом і ще 6 місяців для з'ясування питання, чи є претен­зії на спадкове майно з боку інших осіб (співвласників, кредиторів тощо).

Спадщина, яка визнана судом відумерлою, переходить у влас­ність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Оскільки спадщина може бути визнана судом відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1277 ЦК), виникає питання про долю спад­щини, відносно якої така заява не подана (наприклад, внаслідок недбалості працівників органу місцевого самоврядування). Зі змісту та сенсу ст. 1277 ЦК випливає, що подача такої заяви є не правом, а обов'язком органу місцевого самоврядування. Отже, зазначений орган не має права ухилитися від подачі заяви до суду. Виконання цього обов'язку забезпечується правилами ст. 14 ЦК, а також нормами, які регулюють відносини місцевого самовря­дування.

До територіальної громади, яка стала власником відумерлого майна, переходять як права, так і обов'язки спадкодавця. Зокрема, на громаду покладаються обов'язки відшкодування майнової шкоди (збитків), завданих спадкодавцем; відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя; сплати неустойки, яка була присуджена судом креди­торові зі спадкодавця за життя спадкодавця.

Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнан­ня її відумерлою нотаріусом за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, відповідними органами місцевого самоврядування. Охорона спадкового майна триває від моменту, коли стало відомо про відсутність спадкоємців, неприй­няття ними спадщини або усунення від спадщини, і до визнання спадщини відумерлою та переходу її у власність органів місцевого самоврядування (ст. 1283 ЦК).

Дата добавления: 2015-05-10