Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Загальна характеристика договору ренти. 2 страница




Особисті немайнові правовідносини подружжя — це врегу­льовані нормами сімейного права відносини стосовно особистих немайнових благ та інтересів осіб, які перебувають у шлюбі.

 

70. Зміна та припинення договорів.

Зміна або розірвання договору, за загальним правилом, допуска­ється лише за згодою сторін. При цьому правочин, спрямований на зміну або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Винятки із загального правила щодо добровільності зміни або розірвання договору можуть бути передбачені договором або без­посередньо законом. Зокрема, договір може бути змінено або розір­вано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встанов­лених договором або законом. (Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розрахо­вувала при укладенні договору).

Від розірвання (зміни) договору слід відрізняти односторонню повну або часткову відмову від договору, яка можлива лише у випад­ках, прямо передбачених законом або договором. Так, наприклад, відповідно до ст. 849 ЦК, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від дого­вору підряду та вимагати відшкодування збитків.

У разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір вважається відповідно розірваним або зміненим.

Особливою підставою розірвання або зміни договору є істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. У цьому випадку договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання (ст. 652 ЦК).

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сто­рона не могла усунути після їх виникнення за всієї турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Крім того, для зміни договору необхідна наявність ще однієї із двох умов:

1) розірвання договору суперечить суспільним інтересам;

2) розірвання договору потягне для сторін (чи однієї з них) за­подіяння шкоди, яка значно перевищує витрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

У разі зміни договору за взаємною згодою зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо, а у разі розірвання договору зобов'язан­ня сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо договір змінюється або розривається за рішенням суду, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

За загальним правилом, сторони не мають права вимагати повер­нення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору. Втім, згідно з ч. 4 ст. 653 ЦК сторони мають право своєю домовленістю передбачити повернення пере­даного за договором. Такі самі наслідки можуть бути встановлені спеціальним приписом закону.

У кожному разі, якщо договір змінений або розірваний у зв'яз­ку з істотним його порушенням однією зі сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розір­ванням договору.

Відшкодування збитків є заходом відповідальності і, отже, до неї застосовуються правила ЦК та інших актів законодавства, якими регулюються відносини відповідальності. Зокрема, згідно зі ст. 614 ЦК особа, істотне порушення договору якою було підставою зміни (розірвання) договору, звільняється від відшкодування збитків, якщо доведе, що порушення договору сталося не з її вини.

 

71. Поняття та загальна характеристика договору управління майном.

За договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача) (ст. 1029 ЦК).

Правове регулювання договору здійснюється главою 70 ЦК, а також законами України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" і "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю".

Юридичні ознаки договору: взаємний, реальний та відплатний.

Сторонами договору є установник управління та управитель, а у випадках, передбачених договором, — вигодонабувач.

Установником управління є власник майна, а в передбачених законом випадках:

1) орган опіки та піклування, якщо власником майна є фізична особа, місце перебування якої невідоме або її визнано безвісно відсутньою;

2) опікун або орган опіки та піклування, якщо власником майна є малолітня особа або фізична особа, яку визнано недієздатною;

3) неповнолітня особа за дозволом батьків (усиновлювачів) або піклувальника, якщо власником майна є ця неповнолітня особа;

4) піклувальник, якщо власником майна є особа, цивільну дієздатність якої обмежено.

Управителем може бути суб'єкт підприємницької діяльності. Управителем не може бути: а) орган державної влади, орган влади АРК, орган місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом; б) вигодонабувач.

Істотними умовами договору є перелік майна, що передається в управління, та розмір і форма плати за управління майном.

Предметом договору можуть бути: а) підприємство як єдиний майновий комплекс; б) нерухома річ; в) цінні папери; г) майнові права; ґ) інше майно. При цьому, майно, передане в управління, має бути відокремлено від іншого майна установника управління та від майна управителя.

Не можуть бути предметом договору управління майном грошові кошти, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено законом.

У разі переходу права власності на майно, що є предметом договору управління, від установника управління до іншої особи договір управління не припиняється, крім випадків, коли право власності на майно переходить внаслідок звернення на нього стягнення.

Договір управління майном є строковим договором, строк чинності якого встановлюється в договорі. Якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на 5 років.

Форма договору: письмова, а договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Змістом договору є права та обов'язки сторін.

Права та обов'язки управителя:

1) зобов'язаний управляти майном відповідно до умов договору. Причому він може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління (ч. 1 ст. 1037 ЦК);

2) має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на майно, передане в управління (ч. 2 ст. 1037 ЦК);

3) зобов'язаний управляти майном особисто (ч. 1 ст. 1038 ЦК);

4) має право доручити іншій особі (замісникові) вчинити від його імені дії, необхідні для управління майном, якщо це передбачено договором управління майном або цього вимагають інтереси установника управління або вигодонабувача у разі неможливості отримати в розумний строк відповідні вказівки установника управління. Причому управитель відповідає за дії обраного ним замісника як за свої власні (ст. 1041 ЦК);

5) зобов'язаний повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочини, про те, що він є управителем, а не власником майна. Якщо такої вказівки немає управитель зобов'язується перед третіми особами особисто (ч. 2 ст. 1038 ЦК);

6) має право на плату, встановлену договором, а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням майном (ч. 1 ст. 1042 ЦК);

7) має право відраховувати належні йому грошові суми безпосередньо з доходів від використання майна, переданого в управління, якщо це передбачено договором (ч. 2 ст. 1042 ЦК);

8) зобов'язаний відшкодувати установникові управління завдані збитки, а вигодонабувачеві — упущену вигоду, якщо не доведе, що вони виникли внаслідок непереборної сили, винних дій установника управління або вигодонабувача (ч. 1 ст. 1043 ЦК);

9) несе субсидіарну відповідальність за боргами, що виникли у зв'язку із здійсненням ним управління: а) якщо вартості майна, переданого в управління, недостатньо для задоволення вимог кредиторів; б) у разі вчинення правочинів із перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень, за умови, що треті особи, які беруть участь у правочині, доведуть, що вони не знали і не могли знати про перевищення управителем повноважень або встановлених обмежень (у цьому разі установник управління може вимагати від управителя відшкодування завданих ним збитків) (частини 2, 3 ст. 1043 ЦК);

10) має право вимагати розірвання договору, якщо установник управління не попередив управителя і сам управитель не знав і не міг знати про те, що майно, яке передано в управління, є предметом договору застави (ст. 1039 ЦК).

Правам та обов'язкам управителя кореспондують відповідні права та обов'язки установника управління майном.

Відповідно до ст. 1040 ЦК звернення стягнення на майно, передане в управління, за вимогою кредитора установника управління не допускається, крім випадку визнання установника управління банкрутом або звернення стягнення за вимогою заставодержателя на майно, що є предметом договору застави. У разі визнання установника управління банкрутом договір управління цим майном припиняється і воно переходить до ліквідаційної маси.

Договір управління майном припиняється у разі:

1) загибелі майна, переданого в управління;

2) припинення договору за заявою однієї із сторін у зв'язку із закінченням його строку;

3) смерті фізичної особи-вигодонабувача або ліквідації юридичної особи-вигодонабувача, якщо інше не встановлено договором;

4) відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором;

5) визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності або смерті;

6) відмови управителя або установника управління від договору управління майном у зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном;

7) відмови установника управління від договору з іншої, ніж указано в попередньому пункті, причини за умови виплати управителеві плати, передбаченої договором;

8) визнання фізичної особи-установника управління банкрутом;

9) повного завершення сторонами договору управління майном;

10) дострокового припинення управління майном, якщо це передбачено цим договором, або за рішенням суду.

Законодавець встановлює порядок та наслідки припинення договору управління майном. Зокрема, в разі відмови однієї сторони від договору вона повинна повідомити другу сторону про це за 3 місяці до припинення договору, якщо договором не встановлено інший строк. А в разі припинення договору управління майном майно, що було передане в управління, передається установникові управління, якщо інше не встановлено договором.

 

72. Підстави та наслідки позбавлення батьківських прав. Порядок поновлення батьківських прав.

Позбавлення батьківських прав є крайнім засобом сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належне виховання своїх дітей. Такий засіб може застосовуватись тільки за рішенням суду. Закон встановлює ряд підстав, з яких батьки можуть бути позбавлені батьківських прав. Найперше, до таких підстав відноситься відмова батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я без поважних причин і невиявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування. Коли жінка поступає в пологовий будинок, то вона пред'являє паспорт, але бувають випадки, коли жінки поступають без паспорта. Здебільшого це ті особи, які мають намір залишити дитину в пологовому будинку і відмовитися від неї. В основному від дітей відмовляються одинокі матері, але бувають випадки, коли від дитини відмовляються і сімейні пари, мотивуючи свою відмову наявністю дітей і скрутним матеріальним становищем. У кожному конкретному випадку суд, вивчаючи матеріали справи, визначає, чи є поважною причина відмови від дитини. І якщо суд визнав, що особа без поважних причин відмовляється забрати дитину з пологового будинку, а тим більше - не виявляє щодо неї батьківського піклування протягом півроку, така особа може бути позбавлена батьківських прав за рішенням суду.

Другою підставою позбавлення батьківських прав є ухилення від виконання матір'ю чи батьком своїх обов'язків по вихованню дитини. Таке ухилення повинно бути навмисним, коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки. Не може бути позбавлена батьківських прав особа, яка не виконує своїх батьківських обов'язків внаслідок душевної хвороби, тривалого відрядження, створення перешкод з боку іншого з батьків, з яким проживає дитина.

Третьою підставою позбавлення батьківських прав є жорстоке поводження з дитиною.

Четвертою - хронічний алкоголізм або наркоманія батьків дитини.

П'ятою підставою можуть бути будь-які види експлуатації дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва.

Шостою - засудження батька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Неповнолітні батьки не можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, або коли вони є хронічними алкоголіками чи наркоманами, а також коли батьки вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось з них.

Досить часто позбавлення батьківських прав провадиться одразу з кількох підстав. Пияцтво батьків або одного з них, як правило, поєднане з розпустою, що обумовлює відсутність турботи про дітей, жорстоке поводження з ними, ухилення від виконання обов'язків по вихованню.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який застосовується лише тоді, коли усі інші не дають позитивних результатів. Позбавлення батьківських прав допускається лише щодо дітей, які не досягли 18-ти років.

Справи про позбавлення батьківських прав розглядаються за заявою одного з батьків, опікуна, піклувальника, особи, в сім'ї якої проживає дитина, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, в якому вона перебуває, органу опіки та піклування, прокурора, а також самої дитини, яка досягла 14-ти років.

Органи опіки та піклування, а також прокурор не тільки мають право пред'явити позови про позбавлення батьківських прав, але й зобов'язані взяти участь у розгляді кожної такої справи незалежно від того, хто є позивачем.

Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявив у діях батьків або одного з них ознаки злочину - порушується кримінальна справа.

Винесене судом рішення про позбавлення батьківських прав свідчить про те, що особа злісно не виконує обов'язки по вихованню дитини. Зрозуміло, що у такого батька чи матері не може бути залишена дитина, в зв'язку з чим виникає необхідність визначити її майбутню долю.

Якщо дитина проживала з тим із батьків, хто позбавлений батьківських прав, суд вирішує питання про можливість їхнього подальшого проживання в одному житловому приміщенні.

Суд може постановити рішення про виселення того з батьків, хто позбавлений батьківських прав, з житлового приміщення, у якому він проживає з дитиною, якщо буде встановлено, що він має інше житло, у яке може поселитися, або постановити рішення про примусовий поділ житла чи його примусовий обмін.

Дитина за бажанням другого з батьків може бути передана йому. Якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають за їхньою заявою баба та дід дитини, повнолітні брати та сестри, інші родичі. Якщо дитина не може бути передана бабі, дідові або іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органові опіки та піклування. Дитина, яка передана родичам, мачусі, вітчиму, органу опіки та піклування, зберігає право на проживання у житловому приміщенні, в якому вона проживала, і може у будь-який час повернутися до нього.

З позбавленням батьківських прав, в принципі, припиняються сімейні правовідносини між батьками і дитиною. Особа, позбавлена батьківських прав, втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;

перестає бути законним представником дитини; втрачає права на пільги та державну допомогу, що надається сім'ям з дітьми;

не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Позбавлення батьківських прав як наслідок винної поведінки батьків не може означати їх повного звільнення від батьківських обов'язків по утриманню дітей.

Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. Аліменти на дітей стягуються на користь другого з батьків (опікуна, піклувальника, особи, в сім'ї якої проживає дитина), а також організації, де дитина перебуває на вихованні.

Хоча позбавлення батьківських прав має безстроковий характер, але у разі, коли у способі життя недбалих батьків відбуваються суттєві зміни на краще, суд за їх заявою може поновити їх в правах.

Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом, або якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.

Правило, що міститься в законі про поновлення батьківських прав, є дійовим стимулом для зміни поведінки осіб, позбавлених батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, наявність обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. Такі справи розглядаються лише за заявою особи, позбавленої батьківських прав, а відповідачем може бути інший з батьків (опікун, піклувальник чи особа, в сім'ї якої проживає дитина) або орган опіки та піклування.

При розгляді позову про поновлення батьківських прав слід суворо дотримуватися принципу охорони інтересів дітей. Вирішуючи питання про поновлення в батьківських правах, необхідно з'ясувати думку другого з батьків (якщо він не позбавлений батьківських прав), інших осіб, з ким проживає дитина, щодо можливості поновлення позивача у правах. Така думка є вельми суттєвою, але не вирішальною при розгляді спору.

У разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із позовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішенням суду про таку відмову.

Батьки, поновлені у своїх правах, знову набувають батьківських прав і обов'язків у повному обсязі.

 

73. Предмет договору купівлі-продажу, ціна та оплата товару.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються правила про уступку вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

1. Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих умов, договір не може вважатися укладеним, незважаючи на погодження всіх можливих інших умов (строк, місце, спосіб виконання тощо). Предмет договору — це майно (товар), яке продавець зобов'язується передати покупцю. Предметом договору можуть бути як індивідуально визначені речі, так і визначені родовими ознаками. Це можуть бути як окремі речі, так і їх сукупність (об'єкти природи або створені людиною матеріальні блага), як рухоме, так і нерухоме майно (за винятком випадків, передбачених законом), цінні папери, а також певні зобов'язальні права, пов'язані з можливістю реалізації зафіксованих у них повноважень на отримання майнових вигод (зафіксованих, зокрема, у цінних паперах). Коментована стаття передбачає, що предметом договору купівлі-продажу може бути не тільки товар, який є у продавця на момент укладання договору, але й також товар, який буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути також і майнові права. При цьому до договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Ті майнові права, які тісно пов'язані з особою і є невіддільними від неї, не можуть бути предметом купівлі-продажу. Коментована стаття закріплює імперативну норму, згідно якої предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги у тому випадку, якщо вимога не має особистого Стаття 657 характеру (наприклад, відшкодування моральної шкоди). До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються правила про уступку вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (див. коментар до статей 512-516, 641 ЦК).

Окремої уваги заслуговує питання встановлення ціни у договорах купівлі-продажу.

Зважаючи на норму ч. 4 ст. 632 ЦКУ, слід пам'ятати, що ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін. Якщо ціна у ньому не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається за звичайними цінами, що склалися на аналогічні товари на момент укладення договору.

І суди при вирішенні спорів щодо неукладеності договорів за відсутності ціни виходять саме з факту непогодження ціни або порядку її визначення сторонами (наприклад постанова ВГСУ від 05.10.2006 р. у справі №30/106).

Разом з тим слід мати на увазі, що зазначену норму треба застосовувати лише до тих господарських договорів, за якими одна сторона зобов'язана сплатити іншій певну суму коштів. Якщо за умовами господарського договору сплата коштів не передбачається, то до такого договору ч. З ст. 180 ГКУ в частині ціни як істотної умови застосовуватися не може, бо зазначення ціни у такому договорі не створює прав та обов'язків сторін.

А як випливає з визначення договору купівлі-продажу, покупець не лише приймає або зобов'язується прийняти майно, яке продавець передає або зобов'язується передати покупцю, а й повинен сплатити за це майно певну грошову суму, що й надає право зробити висновок щодо ціни як істотної умови договорів купівлі-продажу.

Але це не означає, що відсутність ціни свідчить про неукладеність договору. Адже сторони можуть домовитися і про порядок її визначення.

Окреслимо кілька необхідних правил встановлення ціни у договорах або порядку її визначення.

1. Наприклад, укладається одноразовий договір купівлі-продажу товару. Якщо сторони так домовилися визначити її у грошовому виразі, то обов'язково слід зазначити її разом із ПДВ, визначивши суму податку окремо або в ціні товару (див. постанову ВАСУ від 15.02.2007 р. у справі №6/278а у «ДК» №35/2007).

2. Якщо ціна не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, то відповідно до ст. 632 ЦКУ вона визначається виходячи зі звичайних цін, що склалися на аналогічні товари. Утім, відсутність ціни у договорі ще не говорить про те, що сторони домовилися про звичайні ціни. Достатньо встановити, наприклад, порядок визначення (формування) ціни або зіслатися на специфікацію, яка додається до кожної партії товару та є невід'ємною умовою договору.

3. Нерідко, укладаючи договори купівлі-продажу, сторони користуються такою формою визначення ціни, як валютний еквівалент. Принаймні пункт договору такого змісту: «При остаточному розрахунку здійснюється перерахунок вартості обладнання з урахуванням валютного еквівалента згідно з курсом НБУ станом на день розрахунку» — ВГСУ у постанові від 15.02.2007 р. у справі №4/644-12/105 (див. «ДК» №35/2007) визнав цілком прийнятним. Адже, згідно зі ст. 198 ГКУ, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. За приписом ст. 179 ГКУ господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до ст. 524 ЦКУ, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Разом з тим, за ст. 533 ЦКУ, виконувати грошове зобов'язання слід у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, сторонам надано право при визначенні зобов'язання у валюті встановити у договорі відповідний порядок здійснення розрахунків, зокрема:

1) зобов'язання оплачується у гривнях за курсом НБУ відповідної валюти на день платежу;

2) зобов'язання оплачується у гривнях за курсом НБУ відповідної валюти на день укладення договору (додаткової угоди) тощо.

У ЦКУ закріплено право продавця зупинити подальшу передачу товару, який він зобов'язаний передати за договором, до повної оплати всього раніше переданого товару, хоча інше може бути встановлено договором або законодавством (ч. 5 ст. 692 ЦКУ).

 

74. Поняття та загальна характеристика договору банківського вкладу.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та у порядку, встановленому договором (ст. 1058 ЦК). Аналогічні положення містяться й у ст. 340 ГК України.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесено вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК), якщо інше не встановлено цивільно-правовими нормами про банківський вклад або не випливає із суті цих договірних зобов'язань. Однак схожість договору банківського вкладу з договором банківського рахунка є тільки із зовнішнього, технічного боку, оскільки обидва договори опосередковуються через відкриття відповідного рахунка в банку чи іншій фінансово-кредитній установі. Договір банківського вкладу та договір банківського рахунка мають різні цілі, не збігаються і їх кінцеві договірні результати.

Договір банківського вкладу слід визнати різновидом договору позики, договором, який має багато спільного із кредитним договором та договором банківського рахунка.

Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний, відплатний. Якщо вкладником виступає фізична особа, договір банківського вкладу вважається публічним (ст. 633 ЦК).

Сторонами договору виступають банк та вкладник. Банком виступає юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст. 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Вкладником може бути будь-яка особа, яка визнається учасником цивільних правовідносин відповідно до обсягу своєї правосуб'єктності.

Договір банківського вкладу може бути укладено на будь-яких умовах, що не суперечать закону. У банківській практиці найчастіше застосовують такі депозитні вклади: по-перше, це може бути договір, який укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу {вклад на вимогу), по-друге, на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку чи терміну (строковий вклад). Не виключено можливості укладення договору на інших умовах повернення грошової суми.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 408; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.011 сек.