Правове становище банків в Україні. Види банківських послуг

Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року (далі—Закон про банки) банк—це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття й ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківська діяльність згідно з банківським законодавством є залученням у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб, розміщенням зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриттям й веденням банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Вказані операції належать до виключно банківських операцій, здійснювати які в сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Банк має право здійснювати також інші операції та угоди, закріплені положеннями статті 47 Закону про банки (операції з валютними цінностями; емісію власних цінних паперів; організацію купівлі й продажу цінних паперів за дорученням клієнтів та деякі інші визначені операції). Законом передбачений перелік операцій, які банки мають право здійснювати за умови отримання письмового дозволу Національного банку України (наприклад, здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб, здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та Іншої грошової лотереї тощо). Банк може здійснювати інші угоди згідно із законодавством України.

Національний банк України має право встановити спеціальні вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, стосовно певного виду банківської діяльності.

Законом передбачені певні обмеження щодо здійснення банківської діяльності. Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника. Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку. Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку, хоча це обмеження не поширюється на приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій; майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставо-держателя відповідно до умов договору застави; майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Держава не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором. Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом.

Банки створюються на акціонерних або пайових засадах юридичними та фізичними особами, а саме у формі відкритого акціонерного товариства або кооперативного банку. Законодавство про господарські товариства поширюється на банки у частині, що не суперечить Закону "Про банки і банківську діяльність".

Учасниками банку можуть бути юридичні й фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Успіх діяльності будь-якого банку залежить від широти асортименту операцій та послуг, які він здійснює. Розрізняють традиційні і нетрадиційні банківські операції та послуги.

До традиційних банківських операцій відносять операції та послуги, пов'язані з формуванням банківських ресурсів, їх розміщенням в активи та здійснення розрахунків між клієнтами.

Розвиток нетрадиційних банківських операцій і послуг сприяє диверсифікації ризиків, отримання прибутку з інших джерел, поліпшенню структури балансу банку, його ліквідності. Згідно з Положенням про порядок видачі банком банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою № 275 Правління НБУ від 17.07.2001 р., банк, отримавши ліцензію на здійснення операції із приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб, відкриття, ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів та розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, мають право без отримання письмового дозволу здійснювати такі операції та угоди: надання гарантій, поручительств та інші зобов'язання третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі і надання консультацій та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Саме ці послуги і являють собою сутність нетрадиційних операцій та послуг.

Виникнення і розвиток нових, нетрадиційних для банків операцій та послуг зумовлене такими причинами:

• зниженням рівня дохідності традиційних банківських операцій та послуг. Розвиток ринкової економіки, зростання кількості банків, конкурентна боротьба між ними неминуче приводять до зменшення процентних ставок за кредитами і депозитами, до розширення сфери розрахунково-банківських операцій без зростання їх вартості;

• загостренням конкуренції між банківськими та небанківськими установами. Прихід на ринок банківських продуктів небанківських установ (кредитних спілок, ломбардів, пенсійних фондів тощо) із послугами, дещо відмінними від традиційних банківських послуг, об'єктивно змушує банківську систему теж надавати аналогічні послуги в боротьбі за клієнта;

• необхідністю диверсифікації банківських доходів, розширення та вдосконалення структури ресурсної бази банку, підвищення ліквідності та платоспроможності;

• необхідністю підвищення якості обслуговування своїх клієнтів. Це виявляється в тому, що відбувається закріплення за кожним солідним клієнтом окремого менеджера, який надає йому весь комплекс послуг і здійснює необхідні операції.

До нетрадиційних послуг належать такі:

• фінансовий інжиніринг;

• трастові (довірчі) послуги;

• послуги зі збереження цінностей із наданням клієнтам у розпорядження сейфів та з прийняттям цінностей клієнта на збереження без їх доступу;

• консультаційні та інформаційні послуги зі створення певної міжбанківської бази даних;

• гарантійні та посередницькі послуги.

Під трастовими розуміють послуги, засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа-засновник передає своє майно в розпорядження іншій особі – довірительному власникові, для управління в інтересах третьої особи-бенефіціара.

Трастові послуги на користь фізичних осіб, як правило, включають такі послуги:

1) управління майном згідно з договором або прижиттєвий траст: довіритель передає банкові в управління майно, який зберігає його, інвестує, розпоряджається доходом, одержаним від майна, у визначеному договором порядку. Управління майном передбачає ухвалення рішень щодо його розміщення, оформлення, страхування і внесення страхових платежів, депозитні операції готівкою, облікові операції; виплату доходу бенефіціарові, аналіз ефективності використання майна;

2) розпорядження спадщиною, або заповідальний траст, тобто розпорядження майном клієнта після його смерті, може здійснюватися відповідно до письмового заповіту, залишеного померлим, у якому зазначений виконавець заповіту, або за рішенням суду, коли заповіт не був складений. 6 обох випадках розпорядником спадщини може бути трастова компанія чи траст-відділ банку. Розпорядження майном включає: одержання рішення суду; збір та інвентаризація майна; забезпечення схоронності спадщини; сплату адміністративних витрат; здійснення розрахунків із кредиторами; реалізацію майна, яка не підлягає тривалому зберіганню; контроль за здійсненням комерційних операцій; розподіл майна між спадкоємцями;

3) опікунство та забезпечення зберігання майна передбачає набір операцій, аналогічний управлінню майном. Зазначений вид трастових послуг поширений переважно на неповнолітніх, які вважаються недієздатними для управління та володіння майном. Опікунство та забезпечення зберігання майна існує у двох формах: опікунство індивіда (неповнолітнього, недієздатного) та опікунства майна у випадках, якщо власник майна фізично неспроможний самостійно здійснювати управління ними;

4) агентські послуги характеризуються тим, що одна особа (агент) учиняє як юридичні, так і фізичні дії за дорученням і за рахунок іншої особи. Кінцевою метою агентських послуг є встановлення договірних зобов'язань між принципалом і третьою особою. Агентські послуги включають: збереження активів, наприклад цінних паперів; одержання доходів за ними та повідомлення клієнта; купівлю-продаж цінних паперів та доставляння їх до клієнта; обмін цінних паперів; погашення облігацій; сплату податків; оформлення трастових полісів; оплату рахунків; укладення від імені клієнтів договорів на отримання кредитів; купівлю-продаж іноземної валюти та дорогоцінних металів.

Дата добавления: 2015-05-10