Педагогіка епохи Просвітництва

Власне відлік педагогіки Просвітництва, та англійською зокрема, слід з вчення Джона Локка.

Джон Локк (1632–1704). Один з основоположників епохи Просвітництва, її ідеології й філософії, автор усесвітньо відомого педагогічного трактату «Думки вихованням», коли він заклав підвалини принципово нова форма теоретичного педагогічного свідомості – антропологічної, що виходить в поясненні проблем виховання з природи людини, витлумаченої як природна природа.

Його праці фактично складається з трьох часток, у яких викладає систему фізичного, морального і розумового виховання. Важливе значення він надає фізичному і моральному вихованню, менше – розумовому. Він став проти класичного освіти, пропонуючи замінити його практичним, реальним.

А загалом, англійське Просвітництво, найяскравішим представником якої у педагогіці був Джон Локк, поклало початок нового етапу педагогічного мислення, розуміє виховання переважно у рамках природничо-наукових поглядів на людині й людської природі. Відповідно, англійське Просвітництво серйозно переглянуло попередню педагогічну думку й освіту, особливо зміст, поставивши під сумнів доцільність класичної культури та висунувши перше місце практичне знання. Вона ж поставило під абсолютну цінність навчання, вважаючи найважливішим у формуванні людини виховання і стверджуючи, що саме має приділятися головну увагу.

XVIII століття – розквіт французького Просвітництва. Саме тоді мови у Франції творять десятки великих діячів у різних областях культури, від філософії до математично-природничої грамотності. Чимало з цих діячів надали помітне вплив на педагогіку, освіту й виховання, їхні праці ввійшли як У історію педагогіки Франції, але стали світовим надбанням. З відомих діячів французького Просвітництва, які зробили найбільший внесок у педагогіку, треба назвати творчістьШ.Л. Монтеск'є, Ф.М.Вольтера, П.О.Гольбаха, К.А. Гельвеція, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо.

Шарль Луї Монтеск'є (1689–1755). Одне з основоположників французького Просвітництва. У історію світової думки увійшов, як найбільший теоретик права, обосновавший принцип поділу влади. У своїй головною книзі «Дух законів» вихованню присвятив спеціальну частина. Основна ідея книжки у тому, що це державне пристрій суспільства визначає основні риси виховання.

Франсуа Марі Вольтер (1694–1778). Відомий як, драматург, письменник, історик, філософ. Вольтер не залишив спеціальних педагогічних творів, та й ідеї виховання зустрічаються досить рідко у творчості, однак уся його філософія і весь його ідеологія стали фактичної основою багатьох педагогічних концепцій, ідей установок у сфері виховання і гуманітарної освіти.

Поль АнріГольбах (1723–1789). У історію людській думці увійшов, як автор знаменитої книжки «Система природи, або про законах світу фізичного та світу духовного», у якій викладаються основні засади атеїстичного світорозуміння й у контексті – погляди в ролі і значення виховання.

Клод Андріан Гельвецій (1715–1771). Автор двох більших коштів та широковідомих книжок – «Про умі» і «Про чоловіка, його розумових здібностях та її вихованні», у яких говорить своє концепцію виховання. Вона зводиться до того що, що це або вони майже все розвиток людини визначається вихованням, і тому людина такий, яким його робить виховання. Правильне виховання, поГельвецию, має містити фізичне, розумовий і моральне виховання. Фізичне виховання має бути організовано типу давньогрецького виховання, розумовий – за прикладом професійного, а моральне то, можливо правильно влаштовано лише за зміні суспільного устрою або зміну уряду.

Дені Дідро (1713–1784). Став уособленням французького Просвітництва. У межах своїх творах часто звертався до питань виховання. Найвідоміша педагогічної роботою Дідро є книга «Систематичне спростування Гельвеція», де він показав важливого значення спадковості вчених людини. Він підготував для Катерини Великої «План університету чи школи публічного викладання всіх наук для Російського уряду». У роботі дав загальну програму розвитку, спрямовану виховання всього народу. Вона передбачала початкове навчання усіх громадян, потім – середнє і вище ще здатних. Систему освіти України, описувана Дідро, мала включати мережу початкових, середніх та вищих шкіл, зокрема і університет.

Жан-Жак Руссо (1712–1778). Поруч із Дідро і Вольтером, Руссо одна із великих діячів епохи Просвітництва, визначив її основні ідеї, й проблематику. Він відомий як як філософ, соціолог, психолог, письменник, а й як великий педагог. Завдяки Руссо проблеми виховання стали суспільно значимими проблемами. Роман Ж.-Ж. Руссо «Еміль, або про вихованні» – це нова ідеологія і теорія виховання. Цей роман побудований у вигляді описи виховання з багатої сім'ї з його народження до повноліття. Руссо викладає теорію виховання чоловіки, здатного мислити «як філософ і як чоловік». Пропонує Руссо і системи виховання тоді, яка значно поступається чоловічому вихованню, особливо у освіті. Головне у жіночому вихованні, вважає Руссо, – підготувати ідеальну дружину майбутньої чоловіка.

Теорія виховання Руссо – це цілісна педагогічна система, що містить чимало закутків, ідей пропозицій, одні з яких зрозумілі і могли реалізуватися тільки через десятиліття, інші стали основою нових педагогічних теорій і систем, спонукали до діяльності багатьох відомих педагогів.

А загалом, діячами французького Просвітництва було написано ряд педагогічних трактатів, у яких викладено нове розуміння розвитку людини, запропоновані нові концепції виховання і гуманітарної освіти, розроблено нового змісту, форми й фізичні методи освіти та виховання уже.

XVIII в. – час розквіту американського Просвітництва. Його найвидатніші діячі – Б. Франклін, Т. Джефферсон – зіграли більшу роль розвитку американського освіти і педагогіки.

Бенджамін Франклін (1706–1790). Видатний американський філософ, учений, який зробив ряд відкриттів, громадський діяч. Франклін вніс величезний внесок у розробку ідеології, теорії та практики освіти і освіти американського народу. Він розробляв теорію освіти, і навіть методик викладання окремих предметів. Він також організував кілька шкіл, найвідомішої їх було академія Філадельфії. І його педагогічних робіт великий інтерес представляє проект «Нарис англійської школи». Він також багато зробив поширення наукових знань, запровадження трудового навчання.

Томас Джефферсон (1743–1826). Видатний мислитель, автор «Декларації незалежності». Багато чого зробив поширення ідей Просвітництва. Для педагогіки найбільше значення мають його роботи «Білль про загальним поширенні знань» і «Нотатки про Вірджінії». У роботі він обгрунтував своє концепцію освіти. Він пропонував систему загального обов'язкового народної освіти, що складається з цих двох шкіл – елементарної і граматичної. Щоб, закінчивши народну школу, учень міг вступати у середньої школи, витрати за бідних учнів, на думку Джефферсона, мало прийняти держава. Після закінчення школи учень міг вступати до університету. У 1825 року Джефферсон відкрив університет у Вірджінії. У цілому нині, американські просвітителі розробили ідеологію та філософію, основи забезпечення і організації американського освіти.

Вагомий внесок у розвиток духовної культури та філософії, науку й педагогіки, виховання і отриману освіту внесло німецьке Просвітництво, розквіт частку якого припадає наприкінці XVIII – початок в XIX ст.

Діячі німецького Просвітництва як створили класичну культуру Німеччини – її філософію і науку, літературу, і мистецтво, а й багато зробила розвитку педагогіки, виховання і безперервної освіти.

Найбільш впливовими у німецькій педагогіці Просвітництва були два течії: філантропічне інеогуманистическое. Найвідоміші представники філантропічного руху: І.Б.Базедов,Х.Г. Зальцман, І.Г.Кампе,Э.Х.Трапп, К.Ф. Барт, І.Штуве, П.Виллауме,Б.Г.Блаше та інших. Їм належать вчені праці, зокрема16-томний педагогічний трактат «Загальний перегляд всього шкільного і виховного справи суспільствомпедагогов-практиков», методичні керівництва, підручники і дитячих книжок. Чимало їх ми займалися безпосередньо практичної педагогічної діяльністю.

Однією з найзначніших діячів цього напряму був Йоганн Бернард Базедов (1729–1790), заснував знаменитий филантропин в Дессау, коли він хотів сформувати досконалу людину. Його досвід отримав неоднозначну оцінку у Німеччині й Європі, але поклав початок широким дискусіям з проблем виховання і привернув до виховання широке увагу громадськості.

Національне виховання – педагогічне протягом Німеччини кінця XVIII – на початку ХІХ століття, оказавшее помітне вплив в розвитку освіти і традиції виховання. Воно висунуло вимога побудови системи освіти, відповідає конкретним умовам розвитку Німеччини. Із цією ідеями виступалинеогуманист У.Гумбольдт, просвітителі іфилантропистиВиллауме,Кампе та інших. Були й теоретики, які представляли суворо національному вихованні, наприкладК.Л.Лахмен,Р.Б.Яхман та інших. Але як особливе педагогічне рух воно склалося під час боротьби німецького народу за своє визволення від навали Наполеона. Найбільшим представником і теоретиком національного виховання став Йоганн Готліб Фіхте (1762–1814). Взимку 1807-08 рр. він читав лекції на Берлінському університеті, отримали потім назва «Промови до німецької нації», у яких виклав програму національного виховання. Вона у собі вимога загального навчання дітей і передбачала моральне, розумовий, естетичне, фізичну й трудове виховання, причому трудовому вихованню відводилася значна роль.

Отже, педагогічна думку Німеччини епохи Просвітництва представлена кількома напрямами педагогіки: філантропізмом, неогуманізмом, національним вихованням, певною мірою романтизмом, які надали дуже впливає в розвитку педагогіки, виховання й життєздатного утворення у Німеччині, а й у більшості європейських держав.

Величезне значення для педагогіки Просвітництва мало творчість великого швейцарського педагога Йоганна Генріха Песталоцці (1746–1827). Йому людство зобов'язане створенням теорії та практики сучасної народної (початковій) школи. Завдяки його трудам народна школа знайшла сучасний вигляд, ним було обгрунтований принцип навчання. І.Г. Песталоцці як розробив сучасне зміст початкового навчання (рідна мова, математика, читання, малювання тощо.), а й методики їх викладання, основу яких лежав принцип навчання.

Основу теорії навчання Песталоцці становила теорія елементарного навчання. З ідеї, що освіта повинна гармонійно розвивати дитини, навіщо би мало бути гармонійно розвинені розум, серце й рука, Песталоцці створює концепції розумового, морального, трудового, фізичного і естетичного виховання, основу яких лежить принцип сходження від простого до складнішого.

Теоретичні становища вчення Песталоцці, його практичного досвіду було потім використані з організацією народної освіти ряді держав Європи.

Коротко розповімо про найзначніших представників педагогічної думки ХІХ ст., що розділяли ідеї Просвітництва.

Герберт Спенсер (1820–1903). Його твори як визначали розвиток освіти та виховання уже Англії, а й надали помітне впливом геть педагогічну думку інших країнах у другій половині ХІХ століття.

Серед найважливіших ідей Спенсера – ідеї морального, фізичного, розумового освіти. Центральне питання – розробка сучасного змісту освіти. Спенсер – одне із зачинателів педагогічного утилітаризму, який вважає, що відсотковий вміст шкільної освіти має обмежитися предметами, службовцями безпосередньо практичним цілям. І цих цілей відповідають предмети навчання, то меншу місце вони мають обіймати у шкільної програми.

Серед дидактичних ідей, обґрунтованих Спенсером, найбільше значення мають такі, як відповідність навчання віковим особливостям дитини, враховувати інтереси, максимальна самостійність дитини на навчанні.

Отже, найважливішими заслугами діячів педагогіки Просвітництва стало обгрунтування самодостатньою антропологічної форми теоретичного педагогічного свідомості. Початок цього розуміння виховання було покладено вченням Дж. Локка, істотно розвинене Ж.-Ж. Руссо і І. Кантом. Вони обгрунтували цілі й принципи виховання, виходячи з природи людини; затвердили виховання як найважливішого пояснювального принципу формування та розвитку людини; сформували у свідомості розуміння вирішальну роль освіти й у поліпшенні й удосконаленні суспільства; розробили найрізноманітніші теоретичні і практичні, реальні і утопічні нові проекти та моделі навчально-виховних установ; запропонували безліч варіантів змісту освіти, найбільш життєвими у тому числі виявилося неокласичне і втратило реальний зміст; запровадили школу низку нових предметів: трудове навчання, фізичне виховання тощо.; написали дуже багато нових підручників; істотно вдосконалили технології навчання і виховання – у шкільництві пропонувалося вживати такі форми та фізичні методи, які, наскільки можна, виключали б насильство, але дозволяли дитині реалізувати свої інтереси, схильності й уміння.

Дата добавления: 2015-05-08