Поняття, мета, види покарань

Відповідно до ч. 1 ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Питання про мету покарання вирішено в ч. 2 ст. 50 КК, де вказано, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Наведений текст свідчить про те, що закон виходить із змішаних теорій, оскільки називає метою покарання:

1) кару як відплату за вчинене;

2) виправлення засудженого;

3) запобігання вчинення нових злочинів самим засудженим (спеціальне запобігання);

4) запобігання вчинення злочинів з боку інших осіб (загальне попередження).

Під системою покарань розуміють встановлений кримінальним законом і обов'язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості.

Поняття системи покарань має низку ознак, а саме:

а) система покарань встановлюється тільки законом.

б) система покарань представлена у вигляді їх переліку, який є обов’язковим для суду.

в) перелік покарань, що утворюють систему, є вичерпним.

г) система покарань припускає їх розташування в законодавчому переліку в певному порядку – за ступенем їх суворості. У статті 51 КК усі види покарань розташовані, починаючи від менш суворого до більш суворого.

Система покарань, встановлена в ст. 51 КК, передбачає 12 видів покарань, які можуть бути класифіковані за певними ознаками, закріпленими у кримінальному законі.

Покарання класифікуються за порядком (способом) їх призначення, за суб’єктом, до якого вони застосовуються, за можливістю визначення строку покарання та іншими підставами.

За порядком (способом) їх призначення усі покарання, що містяться в ст. 52 КК поділено на три групи: а) основні (ч. 1); б) додаткові (ч. 2); в) покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові (ч. 3).

Основні – це такі покарання, які призначаються у вироку лише як самостійні заходи впливу та за жодних умов не можуть застосовуватися на додаток до інших покарань, тобто не можуть приєднуватися до них. Особливість цих покарань полягає також у тому, що відповідно до ч. 4 ст. 52 КК за один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини КК.

До основних покарань ч. 1 ст. 52 КК відносить: громадські роботи (ст. 56 КК), виправні роботи (ст. 57 КК), службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК), арешт (ст. 60 КК), обмеження волі (ст. 61 КК), тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК), позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК), довічне позбавлення волі (ст. 64 КК).

Додаткові – це такі покарання, які призначаються шляхом їх приєднання на додаток до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть. Отже, додаткові покарання призначаються лише тоді, коли вироком суду призначений певний вид основного покарання, до якого вони і приєднуються. Особливість їх полягає також у тому, що, на відміну від основних, за один злочин суд має право призначити (приєднати до основного) не тільки одне, а й кілька додаткових покарань одночасно (ч. 4 ст. 52 КК).

До додаткових покарань згідно з ч. 2 ст. 52 КК належать позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК) та конфіскація майна (ст. 59 КК).

Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові (так звані «змішані» види покарань) – це штраф (ст. 53 КК) і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 КК). Особливість їх полягає у тому, що в одних випадках вони можуть бути призначені судом як основні, оскільки саме так передбачено в санкції статті Особливої частини КК, а в інших – приєднуються на додаток до основного покарання.

За суб’єктом, до якого застосовуються покарання, їх класифікують на загальні та спеціальні.

Загальні покарання є, так би мовити, універсальними заходами впливу, оскільки можуть бути застосовані, як правило, до будь-якої особи, яка вчинила злочин. До них належать штраф, громадські й виправні роботи, конфіскація майна, арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк і довічне позбавлення волі.

Спеціальні покарання, на відміну від загальних, не можуть застосовуватися до будь-якого суб'єкта злочину і призначаються лише певному (більш вузькому) колу осіб. Наприклад, тримання у дисциплінарному батальйоні може призначатися лише військовослужбовцям строкової служби (ч. 1 ст. 62 КК). До спеціальних покарань належать також позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного чину, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю і службові обмеження для військовослужбовців.

За можливістю визначення строку покарання і, отже, встановлення меж дії у часі тих правообмежень, які становлять зміст покарання, всі вони поділяються на строкові та безстрокові.

Строковими є такі покарання, щодо яких у законі встановлені мінімальні та максимальні межі їх застосування у часі. Особливість строкових покарань полягає у тому, що вийти за межі строків, які встановлені для них у нормах Загальної частини КК, суд права не має, за винятком випадків застосування ч. 2 ст. 71 КК щодо максимального строку позбавлення волі.

Безстроковими є такі покарання, межі дії яких у часі законом не встановлюються. До них належать штраф, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, конфіскація майна та довічне позбавлення волі.

Дата добавления: 2015-05-10