Як виконується цивільний обов'язок?

Суб'єктивному цивільному праву відповідає юридичний обов'язок. В основі обов'язку лежать певні нематеріальні та матеріальні блага, результати творчої діяльності, послу­ги тощо. Зобов'язана особа повинна вчинити певні дії (ак­тивний обов'язок) або утриматися від них (пасивний обо­в'язок). При виконанні цивільно-правового обов'язку забез­печується інтерес уповноваженої особи.

Водночас у цивільному обов'язку виражений інтерес держави. Він виявляється в тому, що держава заінтересо­вана в певній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин. Тому держава встановлює певні норми поведінки фізичних і юридичних осіб. Метою поведінки зобов'язаної особи є припинення юридичного обов'язку. Цивільне законодавство встановлює, що зобов'язання припиняються виконанням, здійсненим належним чином.

Цивільний кодекс України визначає, що цивільні обо­в'язки виконуються в межах, встановлених договором, за­конами, іншими нормативно-правовими актами. Виконан­ня цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочен­ня та застосуванням санкцій, передбаченими договором, законами або іншими нормативно-правовими актами. Осо­ба не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Таким чином, виконання цивільно-правового обов'язку підпорядковано певним принципам, визначальним із яких є принцип належного виконання обов'язку.

Принцип належного виконання обов'язку означає, що повинні бути дотримані всі умови зобов'язання. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати у власність покупцеві майно відповідної кількості, якості, а покупець зобов'язується прийняти майно і спла­тити за нього певну грошову суму. Зазначені обов'язки по­винні бути виконані відповідно до всіх умов договору купівлі-продажу, тобто виконані належним чином в уста­новлений строк відповідно до вказівок договору, закону, а у разі відсутності таких вказівок — відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Принцип належного виконання обов'язку стосується також місця, строку та інших умов. Зобов'язання повинно бути виконано завжди в тому місці, яке зазначено в дого­ворі, законі, на підставі якого виникло зобов'язання, або виходячи з суті цього зобов'язання.

Строк виконання обов'язку також має важливе значен­ня. Він може бути встановлений сторонами правовідношен-ня або законом. Наприклад, строк договору майнового най­му визначається за погодженням сторін, якщо інше не вста­новлено чинним законодавством.

Прикладом встановлення законом строку для виконання обов'язку можна назвати правові наслідки нез'явлення за­мовника за одержанням виконаної роботи. Відповідно до договору побутового підряду замовник зобов'язаний забрати річ, виготовлену за договором, у строк, визначений у дого­ворі. Якщо замовник цього не зробив і після письмового попередження підрядника, то із закінченням двох місяців від дати такого попередження, підрядник може продати пред­мет договору за розумну ціну, а виторг, з відрахуванням усіх належних підрядникові платежів, внести на депозит нота­ріальної контори на ім'я замовника. В цьому разі мають місце два терміни: перший — погоджений сторонами в договорі, другий — встановлений Цивільним кодексом України.

Дострокове виконання зобов'язання допускається у ви­падках, передбачених договором або законом, а також за згодою кредитора. Прострочення виконання цивільно-пра­вового обов'язку може потягнути несприятливі майнові наслідки для порушника.

Як правило, виконання обов'язку не здійснюється ча­стинами. Але уповноважена особа має право прийняти ви­конання в частках, якщо інше не передбачено договором, законом або не випливає із суті цього зобов'язання.

З принципом належного виконання тісно пов'язаний принцип реального виконання обов'язку. Особливе значен-

ня цей принцип має в господарських відносинах. Відомо, що не завжди сплата штрафних санкцій може задовольни­ти інтереси суб'єкта господарської діяльності, а тому важ­ливу роль відіграє виконання обов'язку в натурі: виконати певні дії, передати річ. При цьому право вимагати виконан­ня в натурі має кредитор, і боржник не може відмовитись від виконання цього обов'язку, крім випадків неможливості виконання, передбачених законодавством.

Якщо принцип належного виконання обумовлює вико­нання обов'язку відповідно до всіх умов зобов'язання, то реальне виконання стосується лише однієї умови — пред­мета обов'язку. Під останнім розуміють певні блага, з яки­ми пов'язані обов'язки. З передачею предмета зобов'язання або здійснення інших дій уповноважена особа набуває благ, які й становлять мету цивільних правовідносин.

Після належного виконання юридичного обов'язку пра­вовідносини між конкретними особами припиняються, ос­кільки досягнуто мети певного правовідношення. Уповно­важена особа реалізувала суб'єктивне право, якому відпо­відав певний юридичний обов'язок. Отже, носієм цивільно-правового обов'язку є особа, до якої звернуто вимогу до­говору або закону щодо дотримання певної поведінки.

Основні ознаки юридичного обов'язку можна визначи­ти так:

• юридичний обов'язок — це необхідність певної пове­дінки;

• вимога певної поведінки забезпечується законом;

• виконання цивільно-правового обов'язку пов'язане із суб'єктивним правом уповноваженої особи.

Таким чином, юридичний обов'язок — це забезпечена законом необхідність певної поведінки особи, яка спрямо­вана на здійснення відповідного суб'єктивного права.

Дата добавления: 2015-05-10