Що таке договір лізингу?

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) пе­редає або зобов'язується передати іншій стороні (лізин-гоодержувачеві) у користування належне їй на праві власності майно, яке було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізинго­одержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові пла­тежі).

Предметом договору лізингу можуть бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відпо­відно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші при­родні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом.

До договору лізингу застосовують правила, що регулю­ють договори купівлі-продажу, поставки, найму (оренди), якщо інше не передбачено договором лізингу, законом, іншими нормативно-правовими актами.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом. Ризик випадкового знищення або випадкового по­шкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержу-вач, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як один із різновидів оренди лізингові операції на За­ході набули інтенсивного розвитку в період після Другої світової війни (США, Європа, Японія). Сьогодні вони стали невід'ємною частиною економіки в більшості промислово розвинутих країн та країн, що розвиваються.

Лізинг — це особлива форма оренди, пов'язана з переда­чею в користування машин, обладнання, інших матері­альних засобів і майна. Застосування лізингу дає мож­ливість підприємцям розширювати і модернізувати ви­робництво, не витрачаючи грошових коштів для інве­стицій у власний основний капітал, а сплачуючи лише лізингові платежі.

Відносини між суб'єктами лізингу регулюються Цивіль­ним кодексом України, Законом України "Про лізинг" (1997 р.) та укладеним відповідно до них договором лізин­гу. Залежно від особливостей відносин сторін, передбаче­них договором, лізинг може бути зворотним, фінансовим, оперативним або іншого виду.

За договором оперативного лізингу лізингоодержувач користується одержаним за договором з лізингодавцем май­ном протягом строку, який є коротшим від строку аморти­зації цього майна. По закінченні строку дії договору майно, як правило, повертається лізингодавцеві, який його здає в оренду іншому лізингоодержувачу. Тобто лізингодавець не розраховує на амортизацію всіх витрат за рахунок надхо­джень від одного орендаря і строки дії договору не охоплю­ють терміну фактичного зносу майна. Ризик псування або втрати майна несе в основному лізингодавець. В іноземній літературі оперативний лізинг називають лізингом з непов­ною окупністю.

На відміну від оперативного лізинг з повною окупністю має назву фінансовий лізинг (іноді вживають термін "інве­стиційний лізинг"). Переважну кількість лізингових угод у світовій і господарській діяльності становить саме ця фор­ма оренди, яку іноді розглядають як рівноцінну з надан­ням орендареві довгострокового кредиту. В операціях фіксованого лізингу на початкових стадіях беруть участь три суб'єкти:

• виробник або продавець устаткування, який,укдавши правочин купівлі-продажу або поставки, втрачає право влас­ності на зазначене устаткування;

• лізингодавець (лізингова компанія), який укладає до­говір купівлі-продажу (поставки) з виробником і стає влас­ником устаткування;

• лізингоодержувач, який отримує майно у володіння ї та користування і здійснює лізингові (орендні) платежі повної амортизації цього майна. Лізингоодержувач має право набути використовуване майно із закінченням строку орен­ди за встановлену строками ціну, що відповідає передбачу­ваній залишковій вартості майна.

Лізингоодержувач має стосовно продавця (постачальни­ка) майна (предмет лізингу) усі права вимоги, що виплива­ють із договору купівлі-продажу (поставки) цього майна, зокрема щодо якості та комплектності майна, строків його передання (поставки). Однак лізингоодержувач не має пра­ва припиняти або змінювати дію договору купівлі-продажу (поставки).

Право лізингоодержувача на ремонт і технічне обслуго­вування майна (предмет лізингу) визначається у самостійно­му договорі з продавцем (постачальником).

Це традиційна і найпоширеніша з погляду техніки про­ведення лізингова операція, яка повністю фінансується лізингодавцем, і тому називається прямою лізинговою опе­рацією (прямим лізингом). Разом з тим у комерційній практиці використовують непрямий лізинг, за якого до кола суб'єктів, що беруть участі у такій практиці, залучається банк, що фінансує угоду. При цьому важливо укласти договір про сумісну діяльність між банком та лізинговою компанією.

Ризик випадкового знищення або випадкового псування майна, що є предметом прямого лізингу, несе лізингоодер­жувач, коли інше не встановлено договором чи законом. Якщо лізингодавець або продавець (постачальник) простро­чили передання предмета договору лізингоодержувачу або лізингоодержувач прострочив повернення договору лізингу лізингодавцю, ризик випадкового знищення або випадко­вого пошкодження несе сторона, яка прострочила.

Певний інтерес з погляду перспектив застосування в господарській практиці України становить і так званий зворотний лізинг. У разі виникнення потреби в грошових коштах (наприклад, для повернення отриманого для при­дбання устаткування кредиту і процентів за ним) підприє­мець — володілець устаткування може продати його лізин­говій компанії з тим, щоб потім взяти це устаткування в оренду. Як правило, предметом такого виду лізингу є устаткування, що певний час експлуатувалося.

Видом лізингу, здатним задовольнити як підприємства — лізингоодержувачів, так і лізингові компанії, можна назва­ти компенсаційний лізинг. За цього виду лізингу лізинго­одержувач поставляє лізингодавцю частину продукції, що виробляється на орендованому устаткуванні. Заміна лізин­гових платежів у грошовій формі розрахунками виробле­ною продукцією особливо приваблива за міжнародного лізингу для товаровиробників, що не мають валютних коштів для розрахунків з іноземним лізингодавцем або для придбання імпортного обладнання в інофірми-виробника.

Лізингоодержувач зобов'язаний:

• належним чином користуватися майном, підтримува­ти його відповідно до умов договору, на яких воно було передане, з урахуванням його природного зносу та змін майна, погоджених сторонами;

• своєчасно та у повному обсязі за погодженим з лізин­годавцем графіком здійснювати лізингові платежі;

• у разі припинення договору, якщо він не реалізує своє право на купівлю (викуп) майна та не продовжить його використання, повернути майно у стані, зазначеному в до­говорі.

Лізингоодержувач має право:

• відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не і відповідає умовам договору, або затримувати належні лізин-годавцеві платежі до усунення ним порушення;

• вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, що виникли внаслідок його винних дій або упущень.

Що таке позичка?

За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. До договору позички застосо-^; вують правила Цивільного кодексу України, які регулюють відносини найму (оренди).

Позичкодавцями можуть бути фізичні та юридичні осо-| би. Однак юридична особа, яка займається підприємництвом, і не може передавати речі у безоплатне користування особі, І яка є її засновником, учасником, членом її органу управлін­ня або контролю. Особа, яка здійснює довірче управління, і може бути позичкодавцем лише за згодою власника.

Договір позички між юридичними особами, а також між юридичними та фізичними особами укладається письмово. Позичка транспортних засобів з участю фізичних осіб укладається письмово і посвідчується нотаріально. Договір позички речей побутового призначення між фізичними особами може укладатися усно.

У разі невиконання позичкодавцем обов'язку передати ^: річ у користування, друга сторона має право вимагати розі­рвання договору позички та відшкодування завданих ' збитків.

Коли сторони не встановили строку користування річчю, його визначають відповідно до мети користування нею.

Позичкодавець має право відчужити річ, передану ним у безоплатне користування. До нового власника речі переходять права та обов'язки позичкодавця. Новий власник має право вимагати розірвання договору, який укладено без зазначення строку. Про розірвання договору заздалегідь повинен бути повідомлений користувач.

Користувач не має переважного права перед іншими особами на купівлю речі, яка передана йому в користуван­ня. Він має право повернути річ у будь-який час, не очіку­ючи на закінчення строку договору. Однак, якщо річ потре­бує особливого догляду або зберігання, користувач зобов'я­заний повідомити позичкодавця про розірвання договору щонайменше за сім днів до повернення речі.

Користувач несе звичайні витрати щодо підтримання речі в належному стані. Він зобов'язаний користуватися річчю особисто і лише відповідно до мети, визначеної в договорі, та повернути її після закінчення строку договору в тому само­му стані, в якому річ була на момент її передання.

Позичкодавець має право вимагати розірвання дого­вору і повернення речі, якщо:

• річ самочинно передана у користування іншій особі;

• у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібна йому самому;

• користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору;

• у результаті недбалого поводження з річчю їй загро­жує небезпека знищення або пошкодження.

Договір позички припиняється у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи, якій майно було на­дано у користування.

Якщо після припинення договору користувач не повер­тає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих йому збитків.

Правовідносини між фізичними особами з приводу по­зички автотранспортного засобу можуть бути врегульовані таким чином.

Дата добавления: 2015-05-10