Види ураження електричним струмом 2 страница

Роботи усередині ємності
-Для проведення робіт усередині ємності повинна призначатись бригада у складі не менше 3-х чоловік (працюючий, дублер і спостерігач). Перебування усередині ємності дозволяється, як правило, одній людині. При необхідності перебування в ємності більшої кількості працюючих повинні бути опрацьовані, внесені в наряд-допуск і додатково здійснені заходи безпеки, що передбачають збільшення кількості спостерігаючих (не менше одного спостерігача на одного працюючого в ємності), порядок входу і евакуації працюючих, порядок розміщення шлангів, забірних патрубків протигазів, сигнально-рятувальних мотузків, наявність засобів звязку і сигналізації на місці проведення робіт тощо.
-Роботи усередині ємності повинні виконуватись при температурі в ній не вище 30ºС. При необхідності ви конання робіт при більш високій температурі повинні бути розроблені додаткові заходи безпеки (безперервне обдування свіжим повітрям, застосування теплоізолюючих костюмів і взуття, часті перерви в роботі тощо); виконувати внутрішні роботи при температурі 50ºС і вище не допускається.
-До початку робіт усередині ємності особи, відповідальні за проведення технологічного процесу на даній дільниці і за ведення ремонтних робіт, зобовязані забезпечити: а) повне звільнення ємності від продуктів; б) надійне відєднання ємності від водяних, парових, продуктових і інших трубопроводів шляхом закриття вентилів, засувок або кранів і встановлення на трубопроводах заглушок з вибитими на їх хвостовиках, що виходять назовні, і порядковими номерами і наведенням тиску, на яке вони розраховані; в) вивішування на запірній і пусковій арматурі підвідних трубопроводів табличок з попереджувальним написом „Не відкривати! Працюють люди!”; г) відкриття верхнього та нижнього люків для попереднього провітрювання, а також на весь час роботи; д) проведення лабораторного аналізу повітряного середовища усередині ємкості з відбором проб у верхній зоні на відстані не менше 1 м від нижнього люка і в нижній на відстані не більше 0.2 м від днища; є) наявність і справність інвентарю, а для роботи в ємностях та інших небезпечних місцях, де може створюватися вибухопожежонебезпечне середовище, також заходів, які виключають іскроутворення при проведенні ремонтних робіт і очищенні устаткування; ж) наявність і справність переносних електросвітильників-напругою 12 В відповідного виконання; з) наявність і справність спецодягу, спецвзуття, захисних та запобіжних засобів, у тому числі киснево-ізолюючого апарату, шлангового протигазу, запобіжного поясу, сигнально-рятівної линви, що мають бирки з позначенням номера і дати випробування; и) наявність плакату з написом „Ремонт - працюють люди!”.
-Всі ємкості і трубопроводи після звільнення їх від продукту необхідно пропарити насиченою парою під тиском не більше 0.05 МПа (0.5 кгс/см2) для видалення парів мазуту, бензину та інших горючих рідин, а також двоокису вуглецю, промити водою і провітрити, при необхідності - продути інертним газом. Підвід інертного газу повинен здійснюватись стаціонарно з встановленням запірного вентиля та зворотного клапану.
-Тривалість одноразового перебування працюючого в протигазі не повинна перевищувати 15 хвилин з наступним відпочинком на чистому повітрі не менше 15 хвилин.
-При роботі усередині ємності повинні застосовуватись лише безпечні світильники та прилади з джерелом живлення напругою не вище 12 В.
Вимоги до головних елементів конструкції
-Устаткування, що виділяє тепло, повинне бути теплоізольоване таким чином, щоб температура зовнішніх поверхонь не перевищувала 45ºС; застосування горючих теплоізоляційних матеріалів не допускається; устаткування з примусовим охолодженням повинне мати блокувальний пристрій, який виключає його пуск при відсутності холодоагенту.
-Устаткування або частини його, що є джерелами виділення вологи, газів та пилу, повинне бути у конструктивному відношенні укритим та герметизованим; герметичність у місцях введення в апаратуру та машини і виведення з них рухомих деталей, обертових валів тощо повинна забезпечуватись при допомозі ущільнювачів. В разі недостатньої герметизації устаткування повинне мати вбудовані місцеві відсмоктувачі або пристрої для уловлювання та видалення шкідливих речовин з очищенням повітря, і до викидається до атмосфери. За можливості ці процеси повинні бути автоматизованими та здійснюватись без участі у них людей.
-Вбудовані до устаткування аспіраційні та витяжні вентиляційні системи повинні бути зблоковані з пусковими пристроями устаткування.
-Фланцеві зєднання, сальники насосів та мішалок, крани та вентилі апаратів для жиророзчинювальних речовин з високою проникною здатністю (вуглеводів жирного та ароматичного рядів, чотирихлорисотого вуглецю тощо) повинні повинні виконуватись з відповідного матеріалу без використання жирних мастил та набивок для частин, що труться.
-Конструкція устаткування не повинна затруднювати вивантаження, повного видалення продукту та санітарної обробки устаткування, повинна забезпечувати безрозбірне миття та виключати утворення застійних зон.
-Очищення та миття повинні забезпечуватись, як правило, без знаходження людей усередині апаратів. Всі операції з обробки (видалення залишку, промивка, пропарювання, дегазація) повинні бути механізовані та безпечні для обслуговуючого персоналу.
-Ємності для зберігання рідких та харчових продуктів, що легко випаровуються при температурі вище 45ºС, і повинні мати розташовані у верхній частині оглядові люки та і бути обладнані надійно діючими приладами - покажчиками рівня продукту в ємності.
-Ємності для зберігання продуктів при температурі 45ºС та нижче повинні мати нижні самоущільнювані люки, що відчиняються усередину. Верхні люки ємкостей повинні мати запобіжні грати, розташовані під накривкою.
-Резервуари, збірники, апарати, мірники, які заповнюються шкідливими, вибухопожежонебезпечними та їдкими речовинами, повинні бути оснащені рівнемірами та переливними трубами з відводом до резервного збірника. Для ремонту або аварійного звільнення посудин, що працюють під тиском, повинна бути передбачена можливість передачі їх вмісту при допомозі насосів, самопливом та іншими засобами до складських резервуарів, технологічних апаратів та спеціально призначених для цієї мети аварійних або дренажних збірників. При цьому повинне бути забезпечене повне звільнення трубопроводів.

На робочих місцях основними технічними засобами охорони праці колективного захисту є захисні та блокувальні пристрої. Захисні пристрої застосовуються для виключення впливу на робочих шкідливих і небезпечних виробничих факторів. Вони поділяються на огороджувальні, блокувальні, запобіжні, спеціальні, гальмівні, автоматичного контролю і сигналізації, дистанційного управління (ГОСТ 12.4.125-83).

Огороджувальні пристрої - це захисна перешкода між небезпечними, шкідливими факторами і людиною: кожухи, екрани, щити, козирки та бар'єри і т. д.

Вони можуть бути стаціонарними, пересувними, знімними, рухомими і нерухомими. Вимоги до огорож викладені в (ГОСТ 12.2.062-82), ССБТ.

«Обладнання виробниче. Огородження захисні». Огорожа повинна бути забезпечене зручними ручками, скобами для зйомки, а поверхня забарвлюється у сигнальний колір із застосуванням попереджувального знаку.

Блокуванням називається сукупність методів і засобів, призначених для запобігання аварійних і травмонебезпечних ситуацій. За принципом дії вони поділяються на: механічні, електронні, електромагнітні, електричні, комбіновані та ін

Блокувальні пристрої виключають включення механізму без засобів захисту (знятий кожух).

Рис. 3.1.1. Схема дії захисного блокування з застосуванням фотоелемента:

1 - джерело світла; 2, 4 - лінзи, 3 - пучок паралельних світлових променів, 5 - приймач світлових променів; 6 - контрольне реле; 7 - підсилювач.

Рис. 3.1.2 Схема радіоактивної автоблокування:

1 - трубка Гейгера; 2 - тиратронах лампа, 3 - контрольне реле; 4 - аварійне реле.

Блокувальні пристрої служать засобом для розмикання магнітних датчиків при впливі на робочих і прилеглої до них території електромагнітних полів вище допустимих значень (час спрацьовування - 0,01 сек.). Блокувальні пристрої можуть спрацьовувати на замикання включення педалі, рукоятки, приводу при знаходженні людини або його частин тіла (рука, нога) в небезпечній зоні (фотоелектричний ефект).

До спеціальних пристроїв безпеки відносяться:

вловлювачі у ліфтах і підйомниках, система захисту від ураження електричним струмом, блок-замки, обмежувачі обертання або переміщення вантажу і т. д.

Запобіжні пристрої призначені для автоматичного відключення устаткування при виникненні аварійних ситуацій в працюючому обладнанні, внаслідок перевищення допустимих робочих параметрів: перевищення швидкості, тиску, температури, електричної напруги, механічних навантажень і т.д. (Запобіжні клапани, розривні мембрани плавкі вставки і т.д.).

Гальмівні пристрої призначені для уповільнення або зупинки рухомого обладнання або їх частин при виникненні небезпечних виробничих факторів (робочого, стоянкового, екстреного гальмування).

Світлова та звукова сигналізація попереджають про включення в роботу механізму, про роботу в небезпечній зоні, про досягнення граничної концентрації шкідливих речовин у робочій зоні, граничних температурах чи тиску в установках (комбіновані - светозвуковая сигналізація).

Кольори сигнальні та знаки безпеки регламентуються ГОСТ 12.4.026-76 *.

ГОСТ встановлює сигнальні кольори з наступними значеннями: червоний - "Стоп", "Заборона", "Явна небезпека"; жовтий-"Увага", "Попередження про можливу небезпеку"; зелений - "Безпека", "Дозвіл", "Шлях вільний"; синій - "Інформація". Для посилення контрастусигнальних кольорів, а також для виконання пояснювальних написів і символічних зображень на знаках слід застосовувати ахроматичні кольори: білий-на червоному, зелений - на синьому, чорний - жовтому і білому фонах.

Червоний сигнальний колір застосовують: а) у забороняють знаки; б) для виконання написів і символів на знаках пожежної безпеки; в) для позначення відключається пристроїв машин і механізмів, в тому числі аварійних; г) для позначення внутрішніх поверхонь кожухів і корпусів, огороджувальних рухомі елементи машин і механізмів, та їх кришок, рукояток кранів аварійного скидання тиску, пожежної техніки (вогнегасників, пожежного інвентарю тощо); д) для фарбування сигнальних ламп, що вказують порушення умов безпеки;

е) для окантовки щитів білого кольору, до яких прикріплюють пожежний інструмент і вогнегасники (ширина окантовки від 30 до 100 мм).

Жовтий сигнальний колір застосовують: а) у попереджуючих знаках, б) для фарбування огорож небезпечних зон, місць складуваннябудівельних конструкцій і матеріалів, позначення елементів будівельних конструкцій, які становлять небезпеку для працюючих (низьких балок, виступів і перепадів в площині підлоги, малопомітних ступенів, пандусів, країв люків і колодязів, звуження проїздів); в) для позначення крайок огороджувальних пристроїв, не повністю закривають небезпечні місця обладнання (наприклад, огородження абразивнихкіл, зубчастих коліс, приводних ременів, ланцюгів і ін), поручнів естакад розчинних вузлів, виносних прийомних майданчиків; г) для позначення елементів будівельних машин і механізмів, обойм вантажних гаків, захоплень і майданчиків вантажопасажирських (вантажних) підйомників, бамперів і бічних поверхонь навантажувачів, візків, зовнішніх бічних стінок ковшів екскаваторів; д) для фарбування рухомих монтажних пристроїв або їх елементів вантажозахоплювальних пристосувань, рухомих частин кантувачів, траверс, рухомих частин монтажних вишок і сходів; е) для фарбування ємностей, що містять речовини з небезпечними і шкідливими властивостями (фарбу наносять смугою шириною 50-150 мм в залежності від розмірів ємкості).

Попереджувальну забарвлення об'єктів, зазначених у пунктах б, г, д, слід виконувати у вигляді похилих під кутом від 45 ° до 60 ° смуг шириною 30-200 мм жовтого і чорного кольорів при співвідношенні ширини смуг 1:1.

Зелений сигнальний колір застосовують у розпорядчих знаках, для фарбування пристроїв і засобів забезпечення безпеки, аварійних та рятувальних виходів, пунктів першої допомоги, аптечок, а також сигнальних ламп, що сповіщають про нормальному режимі роботи машин і механізмів.

Синій сигнальний колір використовують в вказівних знаках і для позначення елементів виробничо-технічної інформації (наприклад, в'їздів і виїздів на будівельному майданчику, робочих входів, місць стоянки автотранспорту, марок будівельних конструкцій в зоні складування і др.).

Сучасні умови будівельно-монтажних робіт вимагають швидкої віддачі і точної інформації про можливу виробничої небезпеки. Для цієї мети повинні застосовуватись знаки безпеки згідно з ГОСТ 12.4.026-76 *. Знаки безпеки призначені для привернення уваги працюючих до безпосередньої небезпеки, попередження про можливу небезпеку, припису та дозволу певних дій з метою забезпечення безпеки, а також для необхідної інформації. Але вони не замінюють необхідних заходів щодо безпеки праці і засобів захисту працюючих.

Знаки безпеки слід встановлювати в місцях, перебування в яких пов'язано з можливою небезпекою для працюючих, а також на виробничому обладнанні, що є джерелом такої небезпеки.

Знаки безпеки, встановлених біля в'їзду (входу) на об'єкт (ділянку), означають, що їх дія поширюється на об'єкт (ділянку) в цілому. При необхідності обмежити зону дії знаку відповідну вказівку слід приводити в пояснюючим написи, що розміщується під знаком.

Знаки безпеки повинні контрастно виділятися на навколишньому фоні і перебувати в полі зору людей, для яких вони призначені. Їх розташовують так, щоб їх було добре видно, не відволікали уваги працюючих і самі по собі не становили небезпеки. ” (номер знака 2.7. по ГОСТ 12.4.026-76*) рекомендуется устанавливать на высоте 0,5 м от верхнего горизонтального элемента ограждения опасной зоны до нижней стороны знака через 20-25 м. Знак безопасности “Вход (проход) воспрещён” (номер знака 1.3 по ГОСТ 12.4.026-76*) рекомендуется устанавливать у входа в опасную зону на высоте 0.5 м от верхнего элемента ограждения до нижней стороны знака. Так, знак безпеки "Обережно! Працює кран!" (Номер знака 2.7. За ГОСТ 12.4.026-76 *) рекомендується встановлювати на висоті 0,5 м від верхнього горизонтального елемента огородження небезпечної зони до нижньої сторони знаку через 20-25 м. Знак безпеки "Вхід (прохід) заборонено" (номер знака 1.3 за ГОСТ 12.4.026-76 *) рекомендується встановлювати біля входу в небезпечну зону на висоті 0.5 м від верхнього елементу огорожі до нижньої сторони знака.

Місця та розташування інших знаків безпеки, їх число і варіанти розмірів встановлюються керівниками організацій. Для уточнення, обмеження або посилення дії знаків безпеки допускається застосовувати додаткові таблички прямокутної форми з пояснюючими написами або з вказівною стрілкою (голівка стрілки по ГОСТ 10807-78 *). Додаткові таблички розміщують горизонтально під знаком безпеки або вертикально праворуч від нього. Довжина додаткової таблички повинна бути не більше діаметра та довжини відповідної сторони знака безпеки.

Додаткові таблички повинні мати сигнальний колір знаку, разом з яких їх застосовують. Пояснюють написи і вказівні стрілки на них слід виконувати контрастним кольором.

Знаки безпеки бувають: забороняючі, попереджуючі, розпорядчі та вказівні.

Заборонні знаки призначені для заборони певних дій. Форма знака: коло червоного кольору з білим полем усередині, білої по контуру каймою і символічним зображенням чорного кольору на внутрішньому білому полі, перекресленим похилій смугою червоного кольору (кут нахилу 45 °, зліва зверху направо вниз). Ширина кільця червоного кольору повинна бути 0.09 - 0.1 зовнішнього діаметра, а ширина похилій червоної смуги - 0.08 зовнішнього діаметра, ширина білої облямівки по контуру знака - 0.02 зовнішнього діаметра.

Допускається застосовувати заборонні знаки з написом-, виконаної шрифтом чорного кольору. При цьому похилу червону смугу не завдають. На знаках пожежної безпеки написи, що пояснюють необхідно виконувати червоним кольором.

Попереджувальні знаки призначені для попередження працюючих про можливу небезпеку. Форма знака: рівносторонній трикутник з округленими кутами жовтого кольору, звернений вершиною вгору, з каймою чорного кольору шириною 0.05 сторони з символічним зображенням чорного кольору.

Розпорядчі знаки призначені для дозволу певних дій працюючих при виконанні конкретних вимог безпеки праці (обов'язкове застосування засобів захисту працюючих, вжиття заходів щодо забезпечення безпеки праці), вимог пожежної безпеки і для вказівок шляхів евакуації.

Форма знака: квадрат зеленого кольору з білою облямівкою по контуру завширшки 0.02 сторони квадрата і білим полем квадратної форми всередині його, сторона якого дорівнює 0.7 сторони квадрата зеленого кольору. Усередині білого квадратного поля повинні бути нанесені чорним кольором символічне зображення або пояснюючий напис. На знаках пожежної безпеки написи, що пояснюють необхідно виконувати червоним кольором.

Вказівні знаки призначені для зазначення місцезнаходження різних об'єктів і пристроїв, пунктів медичної допомоги, питних пунктів, пожежних постів, пожежних кранів, гідрантів, вогнегасників, пунктів сповіщення про пожежу, складів, майстерень. Форма знака: синій прямокутник, окантований білою облямівкою по контуру, шириною 0.02 меншої сторони прямокутника з білим квадратом з боку, що дорівнює 0.7 меншої сторони прямокутника. Усередині білого квадрата повинні бути нанесені символічне зображення або пояснюючий напис чорного кольору, за винятком символів і пояснюють написів пожежної безпеки, які необхідно виконувати червоним кольором.

Вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування є дуже травмонебезпечними роботами. Так, згідно зі статистичними даними 70% нещасних випадків зі смертельним результатом відбувається через падіння піднімається або переміщуваного вантажу, 18% з-за поразки електричним струмом, перекидання вантажів, вантажопідіймальних машин, падіння робітників з висоти і т.д.

Основними причинами травматизму, при цьому є: неправильна організація робіт, низька підготовка обслуговуючого персоналу, низький контроль з боку ІТР за веденням робіт. Невідповідність застосовуваного обладнання технологічного процесу вантажно-розвантажувальних і транспортувальних робіт, використання технологічного та вантажопідйомного обладнання, що не пройшов технічний огляд і випробування, робота без засобів індивідуального захисту.

Для ведення вантажно-розвантажувальних робіт допускаються особи не молодше 18 років, які пройшли медичний огляд і цільовий інструктаж з охорони праці. При веденні розвантажувальних робіт небезпечних вантажів (токсичних речовин, кислот і лугів, вибухових речовин і т.д.) робітники проходять спеціальне навчання з обов'язковою їх атестацією.

У залежності від ступеня небезпеки вантажно-розвантажувальні роботи поділяються на чотири групи:

група - малонебезпечні (метал, лісо-і будматеріали);

група - небезпечні (з урахуванням габаритів вантажів);

група - пилять і гарячі (цемент, вапно, крейда, гіпс, асфальт, бітум);

група - небезпечні (небезпечні за рахунок можливості вибуху, пожежі, отруєння, опромінення, опіку, хвороби та інші).

Небезпечні речовини поділяються на 9 класів:

1 - вибухові речовини;

2 - гази;

3 - легкозаймисті рідини (температура займання 61 ⁰ С і нижче);

4 - легкозаймисті речовини і матеріали, які можуть спалахнути в результаті тертя, нагрівання, вологи і т.д.;

5 - окисні речовини;

6 - отруйні та інфекційні речовини;

7 - радіоактивні;

8 - їдкі та корозійно-активні речовини;

9 - інші (речовини з відносно низькою небезпекою).

На небезпечні вантажі відповідно до ГОСТ 19433-88 наносять певні знаки небезпеки (два квадрати, окантовані чорною рамкою: у верхньому символ небезпеки, в нижньому напис небезпеки, нижче заходи безпеки при розвантаженні).

Залежно від маси вантажі поділяють: масою менше 80 кг; масою від 80 кг до 500 кг; масою понад 500 кг.

Станом вантажі поділяють: сипучі; гази; рідини; тверді матеріали.

За станом упаковки: контейнерна; насипом (цемент, пісок, щебінь); штучні (цегла); в упаковці по масі (мішки з піском, цементом і т.д.).

Відповідно до ГОСТ 12.3.009-76 * "Роботи вантажно-розвантажувальні. Загальні вимоги»вантажно-розвантажувальні роботи слід виконувати механізованим способом за допомогою підйомно-транспортного устаткування та засобів малої механізації. Піднімати і переміщати вантаж вручну необхідно при дотриманні норм, встановлених законодавством. Нормативами встановлено граничні норми підіймання і переміщення вантажів одним працівником вручну: для чоловіка (старше 18 років) - 50 кг (допускається перенесення на прямій ділянці вантажу до 80 кг до 25 м за умови підйому і зняття вантажу іншими вантажниками); для жінок старше 18 років - 10 кг при чергуванні з іншими видами робіт, 7 кг при постійній перенесенні ваги протягом зміни; для юнаків та дівчат 16-17 років при короткочасній роботівідповідно 14 кг і 7 кг, 17-18 років - 16кг і 8 кг; підлітки до 16 років до перенесення і підйому тяжкості не допускаються.

Безпека виробництва вантажно-розвантажувальних робіт досягається:

механізацією і автоматизацією вантажно-розвантажувальних робіт;

застосуванням пристроїв і пристосувань, що відповідають вимогам безпеки;

експлуатацією виробничого обладнання відповідно до діючої нормативно-технічною документацією та експлуатаційними документами;

застосуванням знаковою та інших видів сигналізації при переміщенні вантажів підйомно-транспортним обладнанням;

правильним розміщенням і укладанням вантажів у місцях виконання робіт і в транспортних засобах;

дотриманням вимог до охоронних зон електропередачі, вузлам інженерних комунікацій та енергопостачання.

Вантажно-розвантажувальні роботи необхідно проводити при безпосередньому керівництві працівників ІТП (відповідальних за виконання робіт).

44. До основних джерел радіоактивних забруднень належать:

• ядерні вибухи;

• ядерні реактори різних типів;

• радіонукліди, використовувані на підприємствах;

• підприємства ядерно-паливного циклу;

• місця переробки і поховання радіоактивних відходів.

Найбільшою потенційною небезпекою для навколишнього середовища і загрозою існуванню людської цивілізації є ядерна зброя.

Другим за ступенем небезпеки джерелом радіоактивних забруднень є ядерні реактори. У результаті викиду за межі АЕС тільки 3,5% радіонуклідів із реактора РБМК1500 четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС більше ніж 31 тис. км² території виявилися в зоні радіоактивного зараження з поверхневою активністю по цезію-137 понад 5 Ки/км².

Радіонукліди, використовувані як закриті джерела ІВ у промисловості (наприклад, у дефектоскопії, при автоматизації виробничих процесів тощо), у медицині, сільському господарстві, здатні створювати небезпеку навколишньому середовищу в результаті їх халатного зберігання і накопичення, коли вони можуть з'явитися в зовнішньому середовищі. Найбільше забруднення навколишнього середовища створює мережа радіаційних лабораторій, де використовують радіонукліди.

При нормальній роботі АЕС та інших підприємств ядерного паливного циклу відбуваються невеликі, але регулярні газоаерозольні викиди радіаційних речовин в атмосферу і скидання рідких радіоактивних відходів.

Загальні принципи нормування і захисту навколишнього середовища від радіоактивного забруднення

У зв'язку з неухильним підвищенням радіоактивного фону в глобальному масштабі, що зумовлене антропогенними факторами, виявом синергізму при комбінованому впливі на організми інших шкідливих агентів, стає актуальною розробка екологічного принципу нормування ІВ. Його основне завдання — охорона біологічних ресурсів планети, збереження генофонду живих організмів у біосфері Землі, забезпечення нормального середовища існування людини.

При нормальній практичній експлуатації антропогенних джерел Ш живі організми зазнають впливу малих доз. Проведені дослідження показали стимулюючу дію на рослини і тварин малих доз ІВ. Так, виводимість курчат із яєць, опромінених дозою 0,14-2,9 бер, збільшилася на 3-6%, підвищилася їхня життєстійкість. Доза 5-25 бер підвищує імунітет тварин. Регулярне опромінення пацюків дозами 0,8 бер на добу збільшила тривалість їхнього життя на 31%. Передпосівне опромінення насіння сільськогосподарських культур прискорює їх проростання на 1—2 тижні, скорочує вегетаційний період і підвищує врожайність на 10-20%.

І тільки починаючи з деякого граничного значення дози відзначається поява небажаних ефектів впливу ІВ. У той же час існує експериментально не доведена, але не спростована остаточно "безпорогова" концепція, відповідно до якої ризик Я появи небажаних віддалених наслідків опромінення лінійно зростає з дозою, починаючи з нульового рівня. Це так звані стохастичні канцерогенні та генетичні ефекти, що можуть бути виявлені при тривалому спостереженні за великими групами населення.

Для оцінки можливої шкоди населенню регіону, яке зазнало радіоактивного забруднення, й імовірності виникнення стохастичних ефектів опромінення використовується величина колективної еквівалентної дози:

де N(H)dH - кількість людей, що одержали дозу від Н до Н+dН; f(Н) - статистична щільність розподілу еквівалентної дози серед осіб, що опромінюються; N0 - повна кількість осіб, що опромінюються.

Одиницями вимірювання колективної еквівалентної дози є людино-зиверт (люд.-Зв) у СІ та позасистемна - людино-бер (люд.-бер).

В основі сучасних концепцій нормування ІВ лежить принцип обмеження дози на людину, й оскільки радіочутливість людського організму - одна з найвищих у природі, вважається, що заходи радіаційної безпеки, які застосовуються для захисту персоналу, працівника з джерелами ІВ, та населення, яке зазнає впливу ІВ, достатні, щоб одночасно захистити усі інші види живих організмів. Інакше кажучи, захист людини від опромінення гарантує захист для окремих біоценозів і біосфери в цілому. Такий принцип нормування радіаційного впливу називається радіаційно-гігієнічним.

Використовувана останнім часом гіпотеза про безпорогову дію ІВ припускає, що будь-яка доза може бути шкідливою для людини. Тому джерела ІВ слід застосовувати лише в тих сферах людської діяльності, де це економічно і соціально виправдано.

Регламентація допустимих меж опромінення ґрунтується на концепції прийнятного ризику. МКРЗ рекомендує при нормуванні ІВ визначати прийнятний ризик шляхом порівняння з ризиком від інших видів виробничої діяльності. Рекомендована МКРЗ і прийнята у нашій країні дозова межа - 5 бер на рік для персоналу — встановлена на основі гіпотези лінійної безпорогової дії малих доз випромінювання й зумовлює нижчий середній рівень ризику смертельного наслідку від професійного захворювання, викликаного впливом ІВ, ніж від впливу шкідливих виробничих факторів у найбільш безпечних сферах людської діяльності.

Будь-яка діяльність людини в умовах впливу шкідливих виробничих факторів повинна мати правове обґрунтування у вигляді законодавчих документів, що регламентують таку організацію технологічних процесів, яка забезпечує безпечні умови праці персоналу і життєдіяльності населення. Основними нормативними документами, що визначають умови праці у сфері впливу ІВ, є "Норми радіаційної безпеки України НРБУ-97" та "Основні санітарні правила роботи з РВ й іншими джерелами ІВ ОСП-72/87" (ОСП). їх дотримання є обов'язковим для всіх підприємств, установ та організацій відповідно до чинного законодавства. На підставі цих документів і в строгій відповідності з ними розробляються відомчі і галузеві правила, де враховується специфіка використання джерел ІВ у цій галузі: на підприємствах і в установах розробляються "Положення із забезпечення радіаційної безпеки", де конкретизуються заходи і засоби з організації безпечних умов праці, а також методи контролю за дотриманням нормативних рівнів.

В основу "Норм радіаційної безпеки України" (НРБУ) закладено три принципи:

• неперевищення встановленої дозової межі;

• виключення будь-якого необґрунтованого опромінення;

• зниження дози опромінення до якомога нижчого рівня;

Нормами встановлено три категорії осіб, що опромінюються:

— категорія А - персонал, який постійно чи тимчасово працює безпосередньо з джерелами ІВ;

— категорія Б - обмежена частина населення, що безпосередньо з джерелами ІВ не працює, але за умовами проживання чи розміщення робочих місць може зазнавати дії ІВ;

— категорія В - інше населення.

Оскільки радіочутливість окремих органів і тканин людини різна, вводиться поняття критичного органа. Критичним органом називається орган, тканина, частина тіла чи все тіло, опромінення якого в таких умовах нерівномірного опромінення організму завдає найбільшої шкоди здоров'ю певної особи чи її потомству.

Для категорії А встановлені річні гранично допустимі дози (ГДД), для категорії Б - річні граничні дози (ГД) (табл. 3.8).

Таблиця 8.8. Дозові межі

Критичні органи	ГДД*, мЗв/рік, (бер/рік) (категорія А)	ГД, мЗв/рік, (бер/рік) (категорія Б)
1. Усе тіло, гонади, червоний кістковий мозок	50 (5)	5(0,5)
2. Органи і тканини, які не ввійшли до пп. 1 ІЗ	150(15)	15 (1,5)
3. Шкіра, кісткова тканина, кисті, передпліччя, гомілки, стопи	300 (30)	30 (3)

Примітка: ГДД - найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, що при рівномірному впливі протягом 50 років не викликає в стані здоров'я персоналу (категорії А) несприятливих змін, які виявляються сучасними методами.

Дата добавления: 2015-05-08