Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Поняття й основні критерії предмета та методу права соціального забезпечення




Для кожної самостійної галузі права визначальне значен­ня має дослідження її вихідних понятійних категорій, до числа яких відносяться предмет і метод правового регулю­вання.

Предметом галузі права визнаються стійкі, якісно од­норідні суспільні відносини, які можуть піддаватися право­вому регулюванню тільки певною системою правових норм (галуззю права).

Відособленим, «суверенним» предметом галузі права соціального забезпечення є відносини по соціальному забез­печенню. Усі вони якісно однорідні, оскільки виникають із приводу надання громадянам різних видів соціальних ви­плат і послуг, передбачених законодавством. Ці відносини до певного часу розвивалися й вивчалися в рамках тради­ційних галузей права — трудового, адміністративного, фінансового. Але під впливом великого законодавчого ма­теріалу, що відбив особливості соціального забезпечення, вони досягли такої високої зрілості, що відійшли від «ма­теринських» галузей права й утворили свій компактний предмет галузі права[15].

Предмет права соціального забезпечення становлять на сьогоднішній день декілька груп суспільних відносин. Усі вони перебувають у стадії реформування й розвитку.

Основним і головним видом суспільних відносин, що ста­новлять предмет права соціального забезпечення, є пенсійні відносини, які відносились раніше до предмета різних галу­зей права. Пенсійні відносини стали найважливішою части­ною галузі права соціального забезпечення.

Теоретичне обґрунтування предмета права соціального за­безпечення тісно пов'язане із з'ясуванням сутності самого по­няття соціального забезпечення, його обсягом, цілями, зав­даннями, функціями й т.д. Варто підкреслити, що й в умовах

ринкових відносин характер і зміст соціального забезпечення не змінюються, але змінюються його характер і умови надання.

У юридичній літературі висловлювалися різні точки зору. Одні автори включали в обсяг поняття соціального забезпе­чення всі соціально-економічні заходи, спрямовані на відшкодування громадянам втраченого заробітку внас­лідок настання непрацездатності й без еквівалентне їх забез­печення з державних джерел поза прямим зв'язком з резуль­татами їх праці. Інші — тільки ті відносини, які пов'язані із забезпеченням непрацездатних, хворих і сімей, що мають дітей. Треті вважають, що до предмета права соціального забезпечення повинні відноситися тільки ті суспільні відно­сини, які безпосередньо пов'язані із соціальним страхуван­ням працівників. Ця думка знаходить своє підтвердження й в офіційних документах органів державної влади.

Так, у Концепції соціального забезпечення населення України (1993 р.) відзначається, що «соціальне забезпечен­ня повинно поширюватися тільки на громадян, що працю­ють по найму, членів їх сімей і непрацездатних осіб... Для непрацездатних громадян гарантується матеріальне забез­печення й соціальне обслуговування за рахунок соціально­го страхування й виплат з Державного й місцевого бюд­жетів. На громадян, що самостійно забезпечують себе робо­тою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів, повинні поши­рюватися лише ті соціальні гарантії, у фінансуванні яких вони беруть участь».

З цього виходить, що коло осіб, які користуються правом на соціальне забезпечення, джерела фінансування, обсяг соціальних виплат і умови їх надання повинні бути чітко визначені законодавством. Причому, правовому регулюван­ню повинен піддаватися весь комплекс суспільних відно­син, що становлять предмет права соціального забезпечен­ня. Хоча, звичайно, визначити цей комплекс відносин пред­ставляє найбільші труднощі.

Уявляється, що в коло суспільних відносин, охоплюва­них предметом права соціального забезпечення, повинні входити такі компоненти: загальне поняття соціального забезпечення, коло забезпечуваних осіб, обсяг видів соці­ального забезпечення, рівень забезпечення, джерела фінан­сування, відносини, пов'язані з обов'язком держави й роботодавців по змісту й соціальному обслуговуванню певного контингенту непрацездатних громадян, та інші»

Важливою групою суспільних відносин, що становлять предмет права соціального забезпечення, є відносини по здійсненню загальнообов'язкового державного соціально­го страхування, формуванню й використанню Пенсійного фонду України, інших фондів соціального страхування, виплаті різних допомог сім'ям з дітьми, медичному й сана­торно-курортному обслуговуванню громадян, наданню пільг і переваг ветеранам війни й праці за рахунок держав­них джерел.

Безумовно, що всі перераховані групи відносин повинні враховуватися при визначенні предмета права соціального забезпечення. Це, і буде становити предмет галузі права соціального забезпечення.

У сучасний період право соціального забезпечення дина­мічно розвивається на основі нових концепцій і програм. Воно безпосередньо зачіпає інтереси всього населення країни.

Крім основних відносин соціально-забезпечуваного ха­рактеру, у предмет права соціального забезпечення входять процедурні й процесуальні відносини, які нерозривно пов'я­зані з основними суспільними відносинами. Вони носять похідний характер, обумовлені предметом права соціально­го забезпечення й виконують службову роль стосовно нього.

Диференцюючим критерієм розмежування галузей права юридична наука визнає метод правового регулю­вання суспільних відносин. «Він повинен бути справді нау­ковим, істинним, тобто випливати з досягнень практики, відбивати об'єктивні закони буття, ураховувати особливість предмета вивчення, адекватно відбиватися у свідомості суб'­єкта»[16].

На відмінність від предмета галузі права, що окреслює коло суспільних відносин, метод права дозволяє повніше охарактеризувати природу цих відносин, виявити їх відмітні юридичні ознаки й тим самим точніше визначити межі пра­вового регулювання.

Проблема методу права соціального забезпечення відно­ситься до числа складних і дискусійних. Проте, у юридичній літературі, навчальній і спеціальній, висвітлюються основні критерії визначення поняття методу правового регулюван­ня. Метод являє собою сукупність прийомів і засобів право­вого регулювання, юридичного впливу держави на формуван­ня суспільних відносин, на поводження людей, як учасників цих відносин, для того, щоб вони діяли відповідно до вимог законодавства.

Наукова розробка питання про метод привела вчених до плідних висновків про його поняття й структурні елемен­ти[17]. До структурних елементів належать: по-перше, право­ве положення учасників цих відносин (їх правовий статус, правосуб’єктність); по-друге, юридичні факти, на підставі яких виникають, змінюються й припиняються правовідно­сини по соціальному забезпеченню; по-третє, порядок фор­мування прав і обов'язків суб'єктів правових відносин; у- чет­вертих, засоби охорони прав і забезпечення виконання обо­в'язків. Сполучення зазначених елементів визначається специфікою матеріальних відносин, що входять до предмета галузі права.

Метод правового регулювання соціального забезпечення являє собою комбінацію імперативного й диспозитивного засобів та прийомів регулювання. Більшість норм у праві соціального забезпечення є диспозитивними, нормами за­борони й дозволу[18].

Імперативному засобу правового регулювання властивий метод влад» й підпорядкування, а диспозитивному — метод юридичної рівності. Диспозитивний метод регулювання знаходить своє втілення в такому різновиді, як метод соці­ально забезпечувальних вимог і їх задоволення. Метод пра­ва соціального забезпечення використовує обидва зазначе­них засобів у об'єднанні з іншими засобами регулювання: дозвіл і заборона.

Одним із засобів правового регулювання суспільних відносин у соціальному забезпеченні є дозвіл. Він застосовуєть­ся для регулювання поведінки фізичних осіб. Це означає, що громадянам надається можливість за своїм розсудом заявляти на той або інший вид соціального забезпечення на умовах, встановлених законом. Використовуються й такі засоби та прийоми, як заборона. Вони застосовуються, наприклад, при розподілі коштів Пенсійного фонду, фондів соціального страхування України. Законодавством заборонено використовувати страхові кошти не за цільовим призна­ченням.

Метод права соціального забезпечення має й свої спе­цифічні особливості. Відзначимо наступні з них:

Громадянин, як учасник відносин по соціальному забез­печенню, наділяється не тільки галузевою правоздатністю, але й правом вимагати надання йому конкретного виду за­безпечення, а орган соціального захисту населення зобов'я­заний надати його на умовах, установлених законом. Це основна схема поводження учасників соціально забезпечувальних відносин. її відрізняє чітка правова формальність поводження сторін. Усі права й обов'язки суб'єктів право­відносин встановлені законом.

Органи Пенсійного фонду, праці та соціальної політики, які призначають різні види забезпечення, тільки застосову­ють норми права, але самі їх не встановлюють. Суб'єкти пра­вовідносин рівні в реалізації наданих їм прав і обов'язків, тому що між ними не встановлюються відносини влади й підпорядкування. Обидві сторони зобов'язані виконувати приписання закону. Рівність тут проявляється у виконанні волі законодавчої влади, що прагне за допомогою правово­го регулювання домогтися певних цілей.

Таким чином, у самому загальному виді, під методом пра­вового регулювання треба розуміти сукупність специфічних прийомів і засобів, використаних державою для регулювання Суспільних відносин по соціальному забезпеченню. Вони залежать від особливостей відносин, що входять до предмети галузі права й знаходять свій вияв у їх елементах. Наприк­лад, задоволення багатьох вимог громадян на соціальне за­безпечення засновано на умовах обов'язковості державного соціального страхування. Тому однією з основних ознак метод управа соціального забезпечення слід розглядати, на наш погляд, як сукупність засобів соціально-страхової компенсації втраченої працівником працездатності.

Наявність особливого предмета й методу регулювання права соціального забезпечення свідчить про автономний режим існування й розвитку самостійної й однієї з комплекс­ної галузей права, у якій втілюється соціальна політика дер­жави.

Динамічний розвиток права соціального забезпечення залежить від багатьох факторів, і насамперед, від економіч­ного потенціалу й зацікавленості держави в правовому ре­гулюванні суспільних відносин у сфері соціального забезпе­чення.

Визнаючи право соціального забезпечення з усіма юри­дичними ознаками самостійною галуззю права, необхідно відмежувати її від суміжних галузей, і насамперед, від трудового, адміністративного, інших галузей права. Однак, у силу структури предмета права соціального забез­печення неможливо вказати якийсь єдиний критерій відме­жування предмета цієї галузі від суміжних галузей права.

 

 

Тим більше, право соціального забезпечення, як і будь-яка інша галузь права, має свою галузеву специфіку регулюван­ня суспільних відносин, визнану в юридичній літературі. Галузева специфіка регулювання відрізняється відомою замк­нутістю, свого роду суверенністю, вона не застосовується до відносин, що лежать за межами галузі. У галузевому регу­люванні неможливе субсидіарне застосування юридичних норм.

Право соціального забезпечення в цілому має у своєму роз­порядженні достатній власний інструментарій для вирішення всіх основних практичних питань даної галузі права.

Г все-таки слід зазначити, що характерними ознаками розмежування суміжних галузей права прийнято вважати предмет і метод регулювання. Предмет права відповідає на запитання, що воно регулює, а метод — якими засобами здійснюється правове регулювання суспільних відносин. Так, основна відмінність відносин, регульованих трудовим правом, від відносин, що складають предмет права соціаль­ного забезпечення, полягає в тому, що перші пов'язані із трудовою діяльністю людини в громадській організації праці (незалежно від форм власності й видів господарсь­кої діяльності); другі — із соціальним захистом, матері­альним забезпеченням і обслуговуванням непрацездат­них громадян.

У трудових відносинах учасниками є працівник і робо­тодавець, а в соціальному забезпеченні — непрацездатний громадянин, з одного боку, і орган соціального захисту насе­лення — з іншого. Трудові відносини входять до складу ви­робничих відносин, а відносини по соціальному забезпечен­ню — до складу соціального захисту населення. По своїй природі вони близькі, але не ідентичні.

Важливою ознакою, що дозволяє відмежувати відноси­ни по соціальному забезпеченню від трудових відносин, є їх юридична основа, тобто конституційні права, які реалізу­ються в рамках кожної з галузей права.

Відносини по соціальному забезпеченню виникають при реалізації громадянином свого конституційного права на соціальний захист при настанні певних страхових випадків. У рамках же трудових відносин громадянин реалізує кон­ституційне право на працю, що включає можливість за­робляти собі на життя працею, що він вільно обрав або на яке вільно погодився (ст. 43 Конституції України).

Між трудовим правом і правом соціального забезпечен­ня існують не тільки відособленість правового регулюван­ня, але й певний зв'язок і взаємодія. Це виражається насам­перед у тому, що право соціального забезпечення у своєму генезисі є галуззю, що виділилася у свій час не з однієї (як, наприклад, трудове право), а з декількох галузей права. Правовому регулюванню трудових відносин і відносин по соціальному забезпеченню властива наявність ряду загаль­них понять. До їх числа можна віднести наступні: «трудо­вий стаж», «трудове каліцтво», «професійне захворюван­ня», «заробітна плата» іін.

Трудові відносини виникають раніше відносин по соці­альному забезпеченню або існують поряд з ними.

Наявність трудових відносин у минулому або в сього­денні є, як правило, умовою реалізації права на матеріаль­не забезпечення, а також підставою встановлення диферен­ційованих розмірів забезпечення працівників. Однак є види соціальних виплат, які призначаються незалежно від тру­дових відносин громадян у минулому (допомога сім'ям з дітьми).

Право соціального забезпечення стикається й з адміністра­тивним правом у сфері управління соціальним захистом населення. Так, через владно-організаційні відносини, регульовані адміністративним правом, визначається соціаль­на політика держави у сфері соціального забезпечення, приймаються нормативні акти, що встановлюють умови, розмір і порядок надання забезпечення; визначаються дже­рела фінансування соціального забезпечення.

Адміністративне право забезпечує організаційні зв'язки у відносинах по соціальному забезпеченню. Але ці зв'язки не аналогічні владно-організаційним відносинам в адміні­стративному праві, тому що положення учасників цих відносин — державних органів і громадян — не дає можли­вості розглядати останніх як управляємих суб'єктів, що пере­бувають у відносинах влади — підпорядкування з відповідним державним органом.

Відносини по наданню громадянам окремих видів забез­печення обумовлені соціальною функцією (обов'язком) дер­жави здійснювати й розвивати різні форми соціального за­хисту населення. Однак на практиці іноді важко відрізни­ти відносини по соціальному забезпеченню, регульовані адміністративним правом або правом соціального забезпе­чення. Тому рекомендується відмежовувати їх не за змістом соціального забезпечення, а по характеру виникаючих соці­ально-забезпечувальних відносин (тобто по предмету права).

У числі галузей, що стикаються із правом соціального за­безпечення, — фінансове право. Під егіду його регулюван­ня підпадає частина суспільних відносин, що складаються в процесі акумулювання й розподілу страхових внесків, необхідних для соціального забезпечення. За допомогою норм фінансового права забезпечується функціонування фондів пенсійного забезпечення й соціального страхування. Вирішуються розрахункові, кредитні, страхові й інші пи­тання фінансового контролю за раціональним і ефективним використанням коштів по прямому цільовому призначен­ню. Дотримання й точне виконання фінансово-правових приписань забезпечується шляхом застосування різних санкцій. Застосування норм фінансового права дозволяє виявити специфічні особливості й ознаки тієї предметної сфе­ри, до якої вони причетні.

Відзначаючи основні моменти взаємодії права соціально­го забезпечення із зазначеними галузями права, варто підкреслити, що цим не вичерпується й не виключається зв'язок даної галузі права з іншими галузями права, на­приклад, із цивільним, сімейним правом. Усе залежить від того, під сферу якого юридичного режиму підпадає конкрет­на життєва обставина.

З'ясування загальних положень, що характеризують пра­во соціального забезпечення як самостійну галузь права, має не тільки теоретичне, але й практичне значення. Чітке уяв­лення про юридичні критерії даної галузі права сприяє розк­риттю поняття, структури, форм і сутності соціального за­безпечення.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 728; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.026 сек.