Організаційно-правові форми та види соціального забезпечення

Здійснення соціального забезпечення відбувається в дек­ількох організаційно-правових формах і видах, що пов'яза­не зі специфікою забезпечення окремих категорій громадян. Усі вони визначені Конституцією України, чинним законо­давством і характеризують соціальне забезпечення із зовнішньої сторони — з боку його організації.

В Україні розвиваються наступні форми соціального за­безпечення:

1) обов'язкове державне пенсійне страхання;

2) обов'язкове державне соціальне страхування праців­ників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності й господарювання;

3) соціальне забезпечення за рахунок прямих асигнувань з Державного бюджету України;

4) утримання непрацездатних громадян у державних, ко­мунальних та інших установах соціального призначення;

5) адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, непрацездатним громадянам за рахунок коштів Державно­го й місцевого бюджетів;

6) недержавне пенсійне забезпечення шляхом укладен­ня пенсійних контрактів з пенсійними фондами;

7) благодійна допомога непрацездатним громадянам за рахунок засобів суспільних об'єднань і фондів.

Для кожної із цих форм соціального забезпечення, як правило, специфічний: контингент забезпечуваних; джере­ло фінансування, з якого проводиться забезпечення; види забезпечення (обслуговування); органи управління.

Обов'язкове державне пенсійне страхування являє со­бою здійснювану державою, Пенсійним фондом України систему матеріального забезпечення непрацездатних громадян пенсіями, допомогами, іншими видами виплат і обслуговування, передбачених законодавством. Пенсій­не страхування має державно-обов'язковий характер: кожне підприємство, установа, організація, фізичні особи, що зай­маються підприємницькою діяльністю, підлягають обов'яз­ковій реєстрації як страхувальник, а всі працівники найма­ної праці з моменту надходження на роботу вважаються застрахованими, і їм видаються страхові посвідчення. Такий порядок передбачений Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р.

Основними засобами пенсійного фонду є внески страху­вальників на обов'язкове державне пенсійне страхування, розмір яких порівнюється сумою виплаченої заробітної плати й інших видів доходів[19].

За рахунок коштів Пенсійного фонду виплачуються тру­дові пенсії по старості, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника, за вислугу років та інші види соціальних виплат, передбачені законодавством[20].

Управління фінансами пенсійного забезпечення покла­дено на Пенсійний фонд України і його територіальні орга­ни в областях і районах, містах і районах у містах, які ут­ворюють загальну систему органів управління пенсійним забезпеченням у країні.

Другою суміжною формою соціального забезпечення є обов'язкове державне соціальне страхування працівників підприємств. Ця форма являє собою систему виплат і по­слуг працівникам підприємств і членам їх сімей у період соціально-трудових відносин. Джерелом фінансування в цьому випадку є фонди соціального страхування України.

Фонди соціального страхування утворюються за рахунок внесків страхувальників (фізичних і юридичних осіб в уста­новлених відсотках) до об'єктів оподатковування суб'єктів підприємницької діяльності й осіб, що працюють на умовах трудового договору[21]. За рахунок фондів виплачуються допомоги з безробіття, від нещасних випадків на виробництві, по тимчасовій непрацездатності, вагітності й родах, на народ­ження дитини й догляд за нею, а також виділяються кошти На придбання путівок на санаторно-курортне лікування пра­цівників і членів їх сімей.

Здійснення соціального страхування покладено на прав­ління й виконавчі дирекції фондів[22].

Соціальне забезпечення за рахунок прямих асигнувань з Державного бюджету України. Бюджетні кошти мають строго цільовий характер. Вони призначені для виплати державних пенсій військовослужбовцям офіцерського складу й прирівняним до них особам начальницького й ря­дового складу органів внутрішніх справ, державним служ­бовцям, науковцям, журналістам, суддям, прокурорським працівникам, підвищення пенсій і надання пільг ветеранам війни й деяким іншим категоріям громадян.

За рахунок прямих асигнувань із державного бюджету надаються різні види допомоги сім'ям з дітьми, медичне обслуговування, професійне навчання й працевлаштуван­ня інвалідів, протезування, забезпечення засобами пересу­вання та ін.

Практичне виконання цієї роботи з 1 січня 2007 року здійснюється територіальними — районними та обласними органами Пенсійного фонду України, а також місцевими орга­нами праці та соціального захисту населення.

Утримання непрацездатних громадян у державних, комунальних та інших установах соціального призна­чення. Утримання непрацездатних громадян в установах соціального захисту являє собою самостійну форму соціаль­ного забезпечення за рахунок прямих асигнувань з Держав­ного бюджету. Вона відноситься до сфери послуг людей по­хилого віку.

Практика показує, що потреба в різного роду послугах необхідна, у першу чергу, громадянам похилого віку, ба­гато хто з яких знаходить притулок у стаціонарних уста­новах системи соціального захисту населення. За допомо­гою в ці установи звертаються, як правило, громадяни похилого віку й хворі, які повністю втратили здатність до самообслуговування й мають потребу в постійному догляді. Такі люди становлять відносно невелику кількість в за­гальній чисельності осіб, що потребують додаткові послуги з боку суспільства й держави.

У стаціонарних установах (будинках-інтернатах для ста­рих і хворих) системи соціального захисту України перебу­ває більш 52 тис. громадян похилого віку. Кількість інтер­натів збільшилася за 2001—2003 р. до 314[23].

Статус і форми діяльності інтернатів регулюються Типо­вим положенням про будинки-інтернати для старих, інвалідів і дітей, затвердженим наказом Міністра соціального захисту населення України від 1 квітня 1997 року.

Сучасні інтернати державної системи соціального захи­сту ведуть своє походження від давніх установ (притулків), призначених для громадян, що не мають коштів для існу­вання. Зараз багато хто з тих, що проживають в інтернатах, мають свою невелику пенсію, що, звичайно, не покриває всіх витрат по утриманню пенсіонерів у цих інтернатах.

Поряд з інтернатами одержали розвиток територіальні центри соціального обслуговування непрацездатних. Це одна з найпоширеніших зараз форм надомного обслугову­вання самотніх старих і хворих, ветеранів, інвалідів. Надан­ням соціальних послуг займаються сьогодні 745 територі­альних центрів в Україні. У кожному регіоні функціонують такі установи. Вони надають допомогу вдома самотнім ста­рим і хворим. Комплексом соціальної допомоги користу­ються майже 800 тисяч громадян похилого віку[24].

Адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, непрацездатним громадянам за рахунок кошті» Державного й місцевого бюджетів. Це форма надання до­помоги конкретним непрацездатним, малозабезпеченим сім'ям з дітьми, пенсіонерам.

Розвиток адресної допомоги розглядається в Основних напрямках соціальної політики держави як один із першо­чергових заходів реформування системи соціального забез­печення населення.

Формування адресної допомоги як самостійної форми соці­ального забезпечення непрацездатних громадян супроводжується посиленням правового регулювання цього виду до­помоги. За останнім часом прийнято низку нормативно-пра­вових актів про умови й порядок надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям. Право на адресну допо­могу має сім'я, у якій рівень забезпечення нижче прожитко­вого мінімуму.

У 2002—2007 pp. збільшені розміри державної допомоги сім'ям з дітьми. Допомога, передбачена Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», призначається сьогодні в підвищених розмірах, установлених у Державно­му бюджеті України на кожний рік.

Диференційований підхід до різних груп населення й окремих непрацездатних осіб залежно від рівня їх забезпе­ченості й можливостей держави — у цьому, властиво, суть цільових адресних виплат малозабезпеченим, найменш соціально захищеним громадянам. Однак потрібна система адресної допомоги, і її можуть створити місцеві держадмі­ністрації й органи самоврядування. Цікавий досвід адрес­ної допомоги в Одеській області. За рішенням Одеської облради у Головне управління праці та соціальної політики обладміністрації розробило систему адресної допомоги малозабезпеченим категоріям населення області, щомає три рівні: базовий (село, селище), районний (місто, район) і обласний.

На рівні конкретного села, селища працівники територі­ального центра або відділення проводять обстеження кож­ної сім'ї, кожного мешканця. Так виявляються люди, яким необхідна соціальна підтримка, визначається вид можливої допомоги й хто її може зробити (сільський голова, сільгосп­підприємство, фермери, інтернат, працівники служби соці­альної допомоги, приватні особи й т.д.). Допомога ця не ра­зова, а постійна, і не будь її, людина не могла б вижити в повній самотності.

На рівні міста або району ведеться облік громадян, що по­требують допомоги, здійснюється керівництво роботою те­риторіальних центрів, контролюються витрати фінансових ресурсів, ведеться пошук позабюджетних джерел матері­альних коштів.

Обласний рівень визначається через бюджет області — основні статті витрат на соціальний захист населення. Обл­управління праці та соцполітики тримає все, що торкаєть­ся адресної допомоги, на рівні області. Воно координує, контролює, організовує всі заходи, пов'язані з наданням адрес­ної допомоги малозабезпеченим громадянам області.

Недержавне пенсійне забезпечення громадян за дого­вором з пенсійними фондами.

Реформування системи соціального захисту припускає встановлення додаткової недержавної пенсії, що буде вип­лачуватися в основному за рахунок добровільних страхових внесків громадян недержавними пенсійними фондами. Такі фонди можуть створюватися роботодавцями або приватни­ми особами для паралельного недержавного пенсійного за­безпечення працівників при виході їх на пенсію.

Недержавна пенсія відрізняється від державної тим, що її розмір можна встановити за договором з недержавним фондом. Він залежить від того, скільки грошей людина вип­латила фонду у вигляді внесків. Вкладники коштів у недер­жавні фонди не втрачають державних пенсій, а лише одер­жують до них добавки.

Зовнішнім проявом волевиявлення сторін (пенсійного фонду й платника внесків) у сфері недержавного пенсійно­го забезпечення може стати пенсійний страховий договір між працівником і роботодавцем або пенсійним фондом. Його змістом повинні бути відповідні пенсійні ризики (старість, втрата годувальника, інвалідність), настання яких буде обумовлювати виникнення права учасника дого­вору (працівника) на додаткову недержавну пенсію. Укла­дання пенсійного договору може стати першим компонен­том юридичного (фактичного) складу пенсійних право­відносин.

Правовою підставою впровадження недержавного пен­сійного забезпечення повинні стати відповідні нормативні акти. Одним з таких актів є Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р.[25] Саме цей Закон є сьогодні правовою основою функціонування недержавних пенсійних фондів.

Недержавні пенсійні фонди відкривають можливості для акумулювання коштів на старість шляхом добровільного відрахування у фонди. В діючі недержавні пенсійні фонди (за даними 47 фондів України) надійшло за станом на грудень 2003 р. майже 16 млн грн.

Добровільними учасниками фондів стали більше ЗО тис. чол.[26] Станом на 01.11.2006р. в Україні зареєстровано 80 недержавних пенсійних фондів[27].

Кабінет Міністрів України 22 вересня 2004 р. затвердив Порядок створення недержавного пенсійного фонду праців­ників бюджетних установ[28].

Недержавна форма пенсійного забезпечення входить в за­гальну систему соціального захисту населення. Не треба її виділяти із загальних джерел фінансування. Цю форму за­безпечення необхідно розглядати як один з рівнів пенсійного забезпечення непрацездатних громадян, а їх, як відомо, три рівні. Головний критерій цієї форми забезпечення — її надійність, вірність зобов'язанням перед страхувальниками або вкладниками внесків у недержавні фонди.

Державні органи повинні дуже уважно стежити за діяль­ністю цих фондів, за тим, куди вони вкладають гроші своїх клієнтів, отримані від них у вигляді внесків.

Благодійна допомога непрацездатним громадянам за рахунок коштів суспільних об'єднань і фондів. Надання благодійної допомоги непрацездатним громадянам за раху­нок зазначених джерел носить додатковий, цільовий харак­тер. Вона виявляється найменні соціально захищеним гро­мадянам (хворим, старим, дітям), матеріальне становище яких є критичним.

Найбільш великими суспільними об'єднаннями й фон­дами розглянутої форми соціального захисту є Чорнобильсь­ка організація «Союз Чорнобиль України» і Фонд України соціального захисту інвалідів. Наприклад, Чорнобильська організація нараховує більше 1,5 млн людей і захищає інте­реси 4 млн потерпілих від Чорнобильської аварії. «Союз Чорнобиль України» має розгалужену мережу регіональних організацій, які мають статус юридичних осіб.

Допомога надається індивідуально, ураховується діагноз хвороби й матеріальний стан потерпілих[29].

Істотну допомогу інвалідам надає Фонд України соц­іального захисту інвалідів. Він є державною організацією соціальної допомоги. Цей Фонд створений і діє відповідно до Закону України «Про основи соціальної, захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 р.[30]. Бюджет фон­ду формується за рахунок коштів держбюджету, благо­дійних внесків підприємств, громадян і інших надход­жень.

Порядок і умови витрат коштів регламентується Поло­женням про фонд, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434[31].

Фонд має свої регіональні — обласні — відділення соці­ального захисту інвалідів. Вони працюють у тісному контакті з місцевими органами соціального захисту. Кошти, що є у них, використовуються на фінансування державних програм із соціального захисту інвалідів, їх професійної реабілітації, витрат на створення робочих місць, призначених для працев­лаштування інвалідів, надання грошової допомоги інвалідам на придбання засобів пересування, протезування, санатор­но-курортне лікування, установку квартирних телефонів, інші види соціальної допомоги.

Низку функцій соціального забезпечення у свій час вико­нували творчі союзи (літераторів, художників, музикантів та ін.), але сьогодні вони практично втратили ці можливості. Тому ми надалі не розглядатимемо їх соціальну діяльність, оскіль­ки вона грає невелику роль.

Певну роль у соціальному захисті окремих категорій громадян відіграють благодійні фонди, гуманітарні акції «Милосердя». Добродійна діяльність регламентується За­коном України «Про добродійність і благодійні організації» від 16 вересня 1997 р. Форми здійснення добродійної діяль­ності можуть бути різні: від надання одноразової або сис­тематичної фінансової, матеріальної й іншої підтримки до прийняття на себе благодійною організацією витрат по без­коштовному, повному або частковому утриманні об'єктів добродійної діяльності[32].

Держава в особі її органів влади заохочує, гарантує й за­безпечує захист прав і законних інтересів фізичних і юри­дичних осіб, що займаються добродійною діяльністю.

Щорічно в країні проводиться Всеукраїнська благодійна акція «Милосердя». Ця гуманна акція буде проводитися в Україні щорічно з вересня до листопада включно. Вона співпадає з Міжнародним днем людей похилого віку й Міжна­родним днем інвалідів.

Проведення Всеукраїнської благодійної акції почато в

1999 році. За перший, 1999 рік, у рамках цієї акції грошо­ву й натуральну допомогу у вигляді продуктів харчуван­ня, медикаментів, одягу, взуття, палива одержали близько 2,6 млн малозабезпечених громадян похилого віку й інвалідів на загальну суму 74,6 млн грн. У 2000 p., у ході акції було зібрано грошову й матеріальну допомогу на 106,4 млн грн, у 2001 р.—138,5 млн грн, 2002 р.— на благодійні цілі на­ дійшло — 142 млн грн., 2003 р.— 185 млн грн.[33]

За рішенням організаційного комітету благодійної акції в Державному казначействі України відкритий спеціаль­ний рахунок, на який в 1999 році надійшло від підприємств, установ, організацій, окремих громадян 42,2 тис. грн, в 2000 році — 160,4 тис. грн. добровільних внесків, які спря­мовані на задоволення потреб підопічних будинків-інтернатів і територіальних центрів[34].

Усі існуючі форми організації соціального забезпечення непрацездатних громадян мають певні переваги й недоліки. Але всі вони доповнюють одна одну й у цілому становлять розгалужену систему соціального захисту населення.

Види соціального забезпечення. Перелік найважливі­ших видів соціального забезпечення визначений Конститу­цією України (стст. 46, 92).

Під видами соціального забезпечення розуміються соці­альні виплати, пільги, послуги, що надаються непрацездат­ним громадянам безкоштовно або на пільгових умовах за рахунок спеціальних джерел фінансування.

Соціальні виплати надаються у вигляді (пенсій, допомо­ги), у натуральному вигляді (одержання харчування, техніч­них засобів пересування, протезування, працевлаштування громадян, що частково втратили працездатність, утримуван­ня непрацездатних у будинках для людей похилого віку й інвалідів та інше).

Найважливішим видом соціального забезпечення є пенсії.

Визначення поняття пенсії в юридичній, літературі носить дискусійний характер. Тому автор пропонує детально розг­лянути цей вид забезпечення у відповідному розділі особли­вої частини підручника.

Пенсії потрібно відрізняти від допомоги як іншого виду соціального забезпечення. Якщо для пенсій характерна регулярність виплат, то допомоги являють собою однора­зові або періодичні, обмежені в часі платежі. Деякі види допомоги не порівнюються із заробітком і виплачуються в установлену законодавством розмірі.

У той же час допомога має й багато загальних рис із пенсіями. Як і пенсії, допомога є матеріальний (грошовий) вид соціального забезпечення. Вона видається у вигляді пла­тежів. Виплати допомоги проводяться зі спеціальних фондів соціального страхування або держбюджету.

На відміну від пенсій, допомоги мають соціальну мету — не постійне забезпечення непрацездатних громадян або ма­лозабезпечених сімей, а надання їм матеріальної допомоги у визначених законодавством випадках. Перелік допомоги соціального призначення в нашій країні досить великий. Про це мова буде йти спеціально в окремих розділах підручника.

Третім видом соціального забезпечення є пільги або по­слуги соціально-побутового характеру. Вони можуть бути різними. Законодавство називає такі з них, як оплата жит­лово-комунальних послуг, проїзд на транспорті, санаторно-курортне, медичне обслуговування й лікування, соціально-трудова реабілітація інвалідів, допомога сім'ям з дітьми й ін.

Численні види пільг і послуг соціального призначення на­даються ветеранам війни, ліквідаторам Чорнобильської аварії, воїнам-афганцям, деяким іншим категоріям громадян.

Дата добавления: 2015-05-10