Основні види нормативних актів, що регулюють соціальне забезпечення

Найважливішим джерелом права в цілому, у тому числі права соціального забезпечення, є Конституція України, Основи законодавства України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», «Про загальнообов'язко­ве державне пенсійне страхування», інші закони, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів Украї­ни, накази й інструкції Міністерства праці та соціальної політики України, рішення правління Пенсійного фондуй фондів соціального страхування України, інших загально­державних органів.

Питання соціального забезпечення в Конституції Ук­раїни. Конституція України визначила основні характерні риси української держави, що відбилися в праві соціального забезпечення (преамбула); визначила економічну, політич­ну, соціальну спрямованість нової держави, що обумовили розвиток права соціального забезпечення (преамбула, стст. 1, 3,13,15, 17, 22, 24); встановила коло суспільних відносин по соціальному захисту, що становлять предмет права соці­ального забезпечення (стст. З, 8, 13,17, 22, 24, 46, 49, 51, 52, 92); закріпила правовий статус громадян у сфері соці­ального забезпечення (стст. 17, 24, 46, 49, 51, 52); сформу­лювала основні принципи правового регулювання відносин по соціальному забезпеченню (стст. 8,19, 22, 24,46,49, 51, 52, 55); встановила основні форми й види соціального забез­печення в Україні (стст. 17, 24, 46, 49, 51, 52, 92).

Для реформування законодавства по соціальному забез­печенню основне значення мають всі зазначені норми Кон­ституції. Однак при визначенні предмета права соціально­го забезпечення необхідно обов'язково враховувати поло­ження ст. 46 Конституції України, що закріпила гарантії права громадян на соціальний захист.

Основи законодавства України про соціальне забезпечення. Серед нормативних актів по соціальному забезпеченню важливе місце займають Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р.[45], де сформульовані основні принципи, форми й види соціального страхування працівників і членів їх сімей. У більш розгорнутому виді норми державного соці­ального страхування представлені в окремих Законах Ук­раїни: «Про загальнообов'язкове державне пенсійне стра­хування», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й профе­сійному захворюванні, які спричинили втрату працездат­ності» від 23 вересня 1999 р.[46]; «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р.[47]; «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою пра­цездатності й витратами, обумовленими народженням і по­хованням» від 18 січня 2001 р.[48]; «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 11 січня 2001 р.[49]; «Про внесення змін у Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 22 березня 2001 p., де практично всі норми належать до права соціального забезпечення.

У зазначених законах визначені види пенсій і допомоги, джерела їх фінансування, органи управління, а також відповідальність страхувальників, страховиків і органів, що надають соціальні послуги.

Нормативні акти, що регулюють діючу систему пен­сійного забезпечення в Україні. У регулюванні пенсійних відносин провідна роль належить Закону України «Про за­гальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 лип­ня 2003р. Закон складається із вступу й п'ятнадцяти розділів.

Розділ І. Загальні положення. У ньому визначена термі­нологія, застосована в Законі, структура системи пенсійно­го забезпечення, суб'єкти цієї системи, законодавство про пенсійне забезпечення, сфера чинності закону, принципи пенсійного страхування, право громадян на одержання пен­сійних виплат, особи, що підлягають загальнообов'язково­му державному пенсійному страхуванню, коло страхуваль­ників і платників страхових внесків, права й обов'язки стра­хувальників і застрахованих осіб, розмір страхових внесків, що направляються у пенсійний фонд, порядок вирахування й сплатистрахових внесків, персоніфікований облік страхових внесків, порядок розгляду пенсійних питань.

Розділ II. Страховий стаж у солідарній системі. У цьому розділі містяться норми про порядок нарахування страхо­вого стажу, коефіцієнт страхового стажу.

Розділ III. Пенсії за віком у солідарній системі. У ньому є норми про умови призначення пенсії за віком, про міні­мальний розмір пенсії за віком, про підвищення розміру пенсії у випадку відстрочки часу її призначення.

Розділ IV. Пенсії по інвалідності в солідарній системі. Умови призначення пенсії по інвалідності, розміри пенсій по інвалідності, період, на який вона призначається.

Розділ V. Пенсія у зв'язку із втратою годувальника. Умови призначення пенсії.

Розділ VI. Порядок визначення заробітної плати для на­рахування пенсії у солідарній системі. Призначення, перера­хунок і виплата пенсії.

Розділ VII. Пенсійні виплати за рахунок коштів накопи­чувального фонду.

Розділ VIII. Організація й порядок здійснення управлін­ня в солідарній системі.

Розділ IX. Кошти Пенсійного фонду України.

Розділ X. Суб'єкти накопичувальної системи пенсійно­го страхування.

Розділ XI. Зберігання пенсійних активів накопичуваль­ного фонду.

Розділ XII. Державне регулювання й нагляд у сфері за­гальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Розділ XIII. Порядок оскарження дій страхувальників і виконавчих органів Пенсійного фонду.

Розділ XIV. Відповідальність у сфері загальнообов'язко­вого державного пенсійного страхування.

Розділ XV. Прикінцеві положення.

На сьогоднішній день цей Закон є основним актом в сфері пенсійного забезпечення, що гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Пенсійного фонду шляхом надання пенсій у солідарній системі. Закон набув чинності з 1 січня 2004 р.[50].

У сфері пенсійного забезпечення діють і інші закони. Зок­рема, Закони України «Про пенсійне забезпечення військо­вослужбовців, осіб начальницького й рядового складу органів внутрішніх справ і деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 р.[51]; «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 p.; «Про пенсії за особливі заслуги перед Ук­раїною» від 1 червня 2000 p., інші.

Укази Президента України. Укази становлять другий по важливості вид нормативних актів. Вони приймаються з питань, віднесених до ведення Президента. До таких нале­жить, наприклад, один із перших указів Президента Украї­ни «Про соціальний захист населення в умовах лібералізації цін» від 27 грудня 1991 р.[52], яким уперше після прийняття Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопа­да 1991 р. був збільшений розмір державних пенсій, призна­чених до 1 січня 1992 p., на 100 відсотків.

У1991—2006 pp. було прийнято низку Указів Президен­та України про реформування системи пенсійного забезпе­чення[53]: збільшення розміру матеріальної допомоги малоза­безпеченим громадянам; соціальний захист багатодітних і неповних сімей[54]; грошове забезпечення, підвищення ок­ладів військовослужбовців,[55] інших.

У числі указів і розпоряджень Президента України є акти адміністративно-правового характеру: про структуру й статус органів соціального захисту населення, завдання і функції їх діяльності[56].

Постанови Кабінету Міністрів України. До підзаконних актів, що регулюють пенсійні й інші відносини із соці­ального забезпечення, належать численні нормативні акти, прийняті на основі й на виконання законів і указів Президен­та України, постанов Кабінету Міністрів України. Одні з них приймаються за дорученням Верховної Ради, Президента Ук­раїни, інші — без таких доручень, якщо вирішення даного питання не відноситься до виняткової компетенції Верхов­ної Ради або Президента України.

За дорученнями, що містяться в законах і указах Прези­дента України, Кабінет Міністрів прийняв велику кількість різних постанов: Про затвердження Положення про меди-ко-соціальну експертизу (МСЕК)[57], Списків № 1 і № 2 вироб­ництв, робіт, професій, посад і показників, які надають право на пенсію за віком (старості) на пільгових умовах,[58] визначив механізм корегування та перерахунку державної пенсії до набуття чинності Закону України «Про пенсійне за­безпечення»[59].

Кабінет Міністрів України прийняв нормативно-правові акти з питань пенсійного забезпечення й обов'язкового осо­бистого страхування військовослужбовців і осіб началь­ницького й рядового складу органів внутрішніх справ, пра­цівників прокуратури та митних органів, що мають персо­нальні звання[60].

Велику групу нормативно-правових актів становлять по­станови Кабінету Міністрів України про пенсійне забезпе­чення за вислугу років, державну службу[61].

Серед нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України є акти про періодичне підвищення й установлен­ня нових розмірів пенсій. Практично щорічно приймають­ся такі акти. Наприклад, в 2000—2006 рр. було прийнято декілька пакетів постанов Кабінету Міністрів України про підвищення пенсій[62].

За період дії Закону України «Про пенсійне забезпечен­ня» від 5 листопада 1991 р. було прийнято більше ста різних за назвою й змістом постанов Кабінету Міністрів України про пенсійне забезпечення й соціальне обслуговування громадян України. Найважливішими постановами Кабінету Міністрів України є постанови про підвищення рівня пенсій­ного забезпечення до прожиткового мінімуму.

Таким чином, прийняті Кабінетом Міністрів України нормативні акти з питань пенсійного забезпечення мають різні напрямки. Вони можуть конкретизувати норми за­конів, регламентувати порядок призначення окремих видів пенсій, встановлювати коло осіб, що мають право на пен­сію, визначати умови призначення пенсій і інші питання.

Нормативні акти, роз'яснення Міністерства праці та соціальної політики, Пенсійного фонду, фондів соціального страхування України. Підзаконні нормативні акти Міністер­ства праці та соціальної політики, Пенсійного фонду й фондів соц­іального страхування України мають важливе значення для пра­вильного розуміння й однакового застосування законодавства по соціальному забезпеченню. їх можна розділити на дві гру­пи. До першої групи належать накази, роз'яснення й інструкції, які видані Міністерством відповідно до наданих йому правом давати роз'яснення про порядок застосування окремих законів[63]. За своїм змістом такі роз'яснення носять характер офіційного тлумачення норм пенсійного забезпе­чення, оскільки даються уповноваженим на те органом. Вони є обов'язковими для всіх установ і організацій, що застосо­вують норми пенсійного законодавства.

Роз'яснення подібного виду найбільш характерні для пер­ших років після набрання чинності Закону. Однак слід за­значити, що роз'яснення, що надаються в порядку офі­ційного тлумачення, не містять нових правових норм, а лише визначають порядок застосування діючих норм, вста­новлених законом.

До другої групи належать роз'яснення керівного мето­дичного характеру й приймаються Міністерством у межах своєї компетенції у формі методичних листів і інструкцій з питань діяльності підлеглих йому органів праці та соціаль­ної політики, соціального обслуговування населення[64].

До під законних нормативних актів, що регулюють відносини з соціального забезпечення, належать накази, інструкції й роз'яснення, які приймаються іншими цен­тральними органами (Міністерством охорони здоров'я, Міністерством фінансів і Національним банком України). Вони приймаються самостійно або разом з іншими органами. Так, порядок огляду громадян і встановлення групи інвалід­ності, визначення характеру професійного захворювання регулюються в основному нормативно-правовими актами, прийнятими Міністерством охорони здоров'я України[65].

Багато актів, що видаються центральними органами, носить інформаційний, інструктивно-методичний харак­тер. Як правило, керівники відомств своїми наказами дово­дять до відома підвідомчих організацій і установ закони, укази, постанови. У ряді актів Міністерства праці та соці­альної політики конкретизуються порядок надання й роз­міри окремих видів соціальних виплат і послуг, в основно­му по побутовому обслуговуванню непрацездатних в інтер­натах, по працевлаштуванню, протезуванню інвалідів, забезпеченню їх засобами пересування, транспортом та ін.

У системі норм права соціального забезпечення функціонує незначне число різних видів локальних актів, прий­нятих підприємствами й організаціями в порядку стимулю­вання трудової діяльності працівників. Такі акти передба­чені ст. 9 Кодексу законів про працю України, у якому зазначено, що підприємства, установи й організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові, у порівнянні із законодавством, трудові й соціально-побутові пільги для своїх працівників.

Джерелами права соціального забезпечення є міжна­родно-правові акти — (договори, угоди), які Україна ук­лала з рядом зарубіжних країн або приєдналася до них, або в порядку правонаступництва підтвердила свої зобов'язан­ня по міжнародних договорах колишнього Союзу РСР про співробітництво у сфері соціального забезпечення й на які дана згода Верховної Ради України.

Одним із таких договорів є Угода «Про гарантії прав гро­мадян держав-учасників Співдружності Незалежних Дер­жав (СНД) у сфері пенсійного забезпечення» від ІЗберезня 1992 р.[66] Цією Угодою передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав СНД здійснюється по законодавству держа­ви, на території якої вони проживають.

Усі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забез­печення, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено дво­сторонніми угодами.

Призначення пенсій громадянам СНД проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам СНД враховується трудовий стаж, придбаний на території кожного із цих держав, а також на території колишнього Союзу РСР за час до набрання чинності цієї угоди. Обчислення пенсій проводиться із заробітку (доходу) за період роботи, що зараховується у трудовий стаж. При пе­реселенні пенсіонера в межах держав СНД виплата пенсії за колишнім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, перед­бачених угодою[67].

Україна підписала й ратифікувала Угоду між держава-ми-учасниками Співдружності Незалежних Держав «Про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників і інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на тери­торії інших держав і сімей загиблих військовослужбовців» від 15 квітня 1994 р.[68].

Окремі питання пенсійного забезпечення регулюються двосторонніми угодами України й Російської Федерації. Наприклад, Тимчасовою угодою між урядами України й Російської Федерації від 15 січня 1993 р. «Про гарантії прав громадян, що працювали в районах Крайньої Півночі й місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі»[69]. Російська сторона взяла на себе зобов'язання про пенсійне забезпечення громадян, що проживають нині в Україні, але раніше працювали в несприятливих кліматичних умовах на території Російської Федерації. Це означає, що Пенсійний фонд Російської Федерації буде перераховувати Пенсійно­му фонду України необхідні кошти для виплати пенсіоне­рам пенсій або частини їх, залежно від тривалості трудово­го стажу в зазначених районах[70].

Двосторонні міждержавні угоди про співробітництво у сфері соціального забезпечення громадян укладені між Ук­раїною й Королівством Іспанії. Угода підписана 07.10.96 р., ратифікована 17.12.97 p., набрала чинності 27.03.98 p., Договір між Україною й Латвійською Республікою про співробітництво в області соціального забезпечення. Підпи­саний 26.02.98 p., ратифікований 19.03.99 p., набрав чин­ності 11.06.99 р.

Міжурядові угоди укладені між урядом України й уря­дом Азербайджанської Республіки про співробітництво в області пенсійного забезпечення. Підписано 28.07.95 р. ратифіковано 07.05.96 р. набрало чинності 20.11.96 p.; Уго­да між урядом України й урядом Республіки Білорусь про га­рантії прав громадян в області пенсійного забезпечення. Підписана 14.12.95 р. набрала чинності 11.02.97р.; Угода між урядом України й урядом Республіки Грузія про співро­бітництво в області пенсійного забезпечення. Підписана в м. Тбілісі 09.01.95 p., ратифікована 22.11.95 р. Набрала чин­ності 22.12.95 р.

Договір між Кабінетом Міністрів України й урядом Ес­тонської Республіки про співробітництво в області соціаль­ного забезпечення. Підписаний ум. Києві 20.02.97 p., набрав чинності 28.01.98 р.

Угода між урядом України й урядом Республіки Молдова про співробітництво в області пенсійного забезпечення (з підсумковим протоколом). Підписано в м. Кишинові 29.08.95 p., ратифіковано 29.10.96 р. Набрало чинності

19.12.95 р.

Договір між Україною й Турецькою Республікою про співробітництво в області соціального забезпечення. До­говір між Україною й Республікою Болгарія про співробіт­ництво у сфері соціального забезпечення. Договір між Украї­ною й Республікою Югославія про співробітництво в області соціального забезпечення[71].

Розроблені з іншими країнами і підготовлені до підпи­сання проекти угод: Угода між Україною й Словацькою Республікою про соціальне забезпечення громадян; Угода між Україною й Чеською Республікою про соціальне забез­печення громадян; Адміністративний договір про виконан­ня Угоди між Україною й Королівством Іспанія про соціаль­не забезпечення. Такі угоди діють поки з 21 країною.

У списку держав, з якими немає угод: Німеччина, Ізраїль, Канада, СІЛА, які стали основними пунктами для українсь­ких емігрантів[72]. Але нині триває робота щодо напрацювання договорів щодо пенсійного забезпечення з Ізраїлем, Німеччи­ною, Португалією, Угорщиною, Румунією та країнами учас­ницями СНД.[73]

Відповідно до Конституції України (ст. 9) міжнародні до­говори є частиною національного законодавства України й застосовуються відповідно до правил, установлених для цього виду актів.

Дата добавления: 2015-05-10