Поняття та структура правовідносин

Джерела (форми) права.

Джерела (форми) права - це офіційні способи зовнішнього вираження й закріплення норм права.

Види основних джерел (форм) права:

а) нормативно-правовий акт;

б) нормативно-правовий договір;

в) правовий звичай;

г) правовий прецедент.

Нормативно-правовий акт - це вихідний, як правило, від компетентного органа держави акт-документ, що містить норми права.

У сучасних державах нормативно-правовий акт являє собою найпоширеніше джерело права. Він установлює, змінює, скасовує норми права, уводить їх у дію. Основними суб'єктами права, які приймають і видають нормативно-правові акти, є відповідні правотворчі органи держави.

Нормативно-правовий договір - це, як правило, спільний акт-документ, що містить норми права, що є результатом добровільного, взаємопогоджуваного волевиявлення правотворчих органів.

Правовий звичай - це санкціонований державою звичай, що здобуває в чинність загальнообов'язкого значення.

Санкціонування того або іншого звичаю державою означає визнання їм певного звичаю як загальнообов'язкове правило поводження, адресованого відповідним суб'єктам права.

У сучасних державах, включаючи Україну, сфера суспільних відносин, регульованих правовими звичаями, помітно мала й обмежена, на відміну від сфери дії законодавства.

Правовий прецедент - це рішення державного органа по конкретній юридичній справі, що являє загальнообов'язковий приклад рішення наступних аналогічних справ.

Види правових прецедентів:

а) судовий;

б) адміністративний.

Розходження цих прецедентів пов'язане з існуванням у механізмі держави судових і адміністративних органів.

У ряді сучасних держав судовий прецедент займає помітне місце серед джерел права. До числа таких держав насамперед ставляться Англія і США. Однак правила й межі дії судового прецеденту в цих країнах неоднакові.

В Україні судовий прецедент не є джерелом права, оскільки суди не ставляться до числа правотворческих органів. Публикуемые в Україні збірники рішень конкретних юридичних справ вищими судовими інстанціями служать орієнтиром правильного розуміння й однакового застосування норм матеріального й процесуального права.

Правові відносини — це юридичний зв’язок між учасниками відносин, який регулюється нормами права і характеризується наявністю суб’єктивних прав та обов’язків. Правові відносини по суті здійснюються на основі чіткого дотримання принципу законності. Це особливий вид суспільних відносин, які, маючи самостійне значення, у той же час є формою фактичних життєвих відносин, виникають і здійснюються в процесі економічного, політичного, соціального та іншого виду діяльності людей.

Умови виникнення, зміст правових відносин, засоби їх забезпечення визначаються нормами права. У правовідносинах право однієї сторони нерозривно пов’язано з обов’язком іншої.

Залежно від галузевої належності норм, на основі яких виникають правові відносини, виокремлюють конституційно-правові, адміністративно-правові, цивільні, господарські, трудові, сімейні та інші правовідносини.

Під складом правовідносин розуміють їх внутрішню будову, сукупність елементів, до яких належать зміст, суб’єкти та об’єкти правовідносин.

Зміст правовідносин умовно поділяється на матеріальний та юридичний. Матеріальний характеризує фактичну поведінку сторін у межах даного правового зв’язку. Юридичний зміст — це ті права та обов’язки, що виникають у конкретних осіб на основі норм права, які регулюють у загальній формі даний вид суспільних відносин.

Суб’єктивне право — це міра можливої поведінки особи, гарантована законом. Суб’єктивне право являє собою персональну можливість особи діяти певним чином. Особа може нею скористатися або ні.

Складовою юридичного змісту правовідносин є також юридич­ний обов’язок, тобто встановлена законом міра необхідної поведінки однієї особи, яка відповідає суб’єктивному праву іншої особи. Як і суб’єктивне право, він встановлюється загальною нор­мою права, має персональний характер і забезпечується заходами державного примусу. Але, на відміну від суб’єктивного права, юридичний обов’язок полягає не в можливості, а в необхідності для певної особи поводитись чітко визначеним чином.

Суб’єктивне право та юридичний обов’язок нерозривно пов’я­зані між собою. Володіти суб’єктивним правом можна тільки стосовно зобов’язаної особи. Юридичний обов’язок виконується відносно того, кому він необхідний у зв’язку зі здійсненням свого суб’єктивного права.

Учасники суспільних відносин, які виступають носіями суб’єк­тивних прав та юридичних обов’язків, називаються суб’єктами права.

Для того, щоб особа могла бути носієм суб’єктивних юридичних прав та обов’язків, брати участь у правових відносинах, вона повинна володіти особливими юридичними якостями: правоздатністю та дієздатністю. Правоздатність — це встановлена законом здатність особи мати права та нести обов’язки. Дієздатність — встановлена законом здатність самостійно здійснювати права та обов’язки.

Організації (державні і недержавні) як юридичні особи також визнаються суб’єктами права. Їх правоздатність і дієздатність виникають та припиняються одночасно. Обсяг і характер правоздатності організації обмежується тими цілями, відповідно до яких вони створені. Дієздатність організацій реалізується через їх органи або представників.

Особливим суб’єктом права є держава. Як суб’єкт політичної системи вона у всіх випадках має право здійснювати свої політичні, владні функції.

Об’єкти правовідносин — це матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких суб’єкти права вступають у правовідносини. До них належать власність, національна рівноправність, праця, відпочинок, недоторканість особи, здоров’я, результати юридично значимих дій і т. п.

Виникнення, зміна та припинення правовідносин завжди пов’язано з певним життєвими обставинами, фактами. Закріплені в правових нормах такі обставини набувають значення юридичних.

Таким чином, юридичні факти — це закріплені в гіпотезах правових норм певні життєві обставини, з якими закон пов’язує виникнення, зміну або припинення правових відносин.

Залежно від джерела походження всі різноманітні юридичні факти поділяються на дві великі групи — події та дії. Події — це такі фактичні обставини, які відбуваються незалежно від волі людей. Подіям надається значення юридичних фактів у тих випадках, якщо вони впливають на відносини, що регулюються нормами права. Д ії — це юридичні факти, які залежать від волі та свідомості осіб.

Юридичні дії поділяються на правомірні та неправомірні. Правомірні відповідають правовим приписам. До них належать індивідуальні правові акти, юридичні дії, з якими норми права пов’язують юридичні наслідки в силу самого факту такої дії, а також результативні дії, тобто такі, що породжують юридичні наслідки в силу досягнення певного практичного результату. Неправомірні дії порушують правила правових норм, встановлений законом правопорядок. За ступенем суспільної небезпеки неправомірні дії поділяються на злочини та проступки. Неправомірні дії тягнуть за собою виникнення необхідності застосування юридичної відповідальності.

Дата добавления: 2015-05-10