Поняття та види представництва. Довіреність

Поняття, види та форми правочинів у цивільному праві.

Правочином є дія особи (юридичний факт), спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Ознаки правочину:

1. є вольовим актом (дією), що відрізняє його від подій;

2. є дією цілеспрямованою, тобто спрямований на досягнення певного правового результату, що відрізняє його від юридичних вчинків, які не є цілеспрямованими діями (знахідка, виявлення безхазяйної речі ін.);

3. лише спрямовується на настання певного правового результату, однак не завжди його породжує:

за співвідношенням із настанням правового результату правочин може

безпосередньо в момент вчинення створювати правовий результат;

створювати правовий результат через якийсь час після вчинення;

не створити правового результату на який він спрямовувався.

4. є завжди правомірною дією, що відрізняє його від правопорушень;

5. має мету та мотиви вчинення.

Види правочинів

1. За формою укладення:

· усні;

· прості письмові;

· письмові нотаріальні.

2. За кількістю сторін:

· односторонні (створюють обов'язки, як правило, лише для особи, яка вчинила; для інших осіб - у випадках встановлених законом (заповіт) або за домовленістю з цими особами);

· двосторонні (різноманітні договори);

· багатосторонні (погоджена дія трьох або більше сторін).

3. За наявністю або відсутністю майнового еквіваленту:

· оплатні (купівля-продаж, поставка, майновий найм, підряд);

· безоплатні (дарування, безоплатне користування майном).

o Форми виплатності:

· грошова;

· майнова;

· відробіткова.

4. За моментом виникнення та припинення прав та обов'язків

· строкові;

· безстрокові.

5. За умовами настання правових наслідків:

· безумовні;

· умовні.

6. За метою:

· казуальні (мета визначена);

· абстрактні.

7. За моментом дійсності:

· консесуальні (дійсні після досягнення сторонами згоди);

· реальні (після вчинення фактичної дії).

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Обсяг та характер повноважень представника залежать від тих юридичних фактів, з яких виникає представництво. Розрізняють такі види представництва:

1. представництво, яке грунтується на договорі;

2. представництво, яке грунтується на законі;

3. представництво, яке грунтується на адміністративному акті.

Договірне, або добровільне представництво виникає за волею особи, яку представляють і яка визначає особу представника. Особа, яку представляють, самостійно визначає повноваження представника шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору. Таким договором звичайно є договір доручення, за яким одна сторона (повірений) зобов’язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Різновидом добровільного є комерційне представництво. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Головна особливість комерційного представництва полягає в тому, що за згодою сторін та у випадках, передбачених законом допускається одночасне комерційне представництво різних сторін правочину. Повноваження комерційного представника може бути підтверджене письмовою угодою між ним та особою, яку представляють, або довіреністю.

Представництво, яке виникає на підставі закону та адміністративного акта є обов’язковим, оскільки воно встановлюється незалежно від волі особи, яку представляють.

Коли відносини представництва виникають за прямою вказівкою закону, цей вид представництва називають законним. Так, законними представниками неповнолітніх дітей виступають батьки, усиновителі та опікуни, а за осіб які були визнані недієздатними їх родичі, опікуни. Особливістю цього виду представництва є те, що особа, яку представляють, не бере участі у призначенні представника, а повноваження представника безпосередньо визначаються законом.

Представництво, при якому повноваження представника виникають із адміністративного розпорядження особи, яку представляють або із акта органу юридичної особи, являє собою представництво, яке грунтується на адміністративному акті. Таке представництво виникає, наприклад, внаслідок видання органом юридичної особи наказу про призначення працівника на посаду, пов’язану із здійсненням представницьких функцій, зокрема з укладенням угод.

Довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видає одна особа іншій особі для представництва перед третіми особами.

За своєю юридичною природою довіреність являє собою односторонню угоду, яка визначає повноваження представника. Тому її видача не вимагає згоди представника, а прийняття довіреності або відмова від неї є правом представника. Довіреність адресована третім особам та засвідчує повноваження представника перед третіми особами. Зміст довіреності визначається межами правоздатності особи, яку представляють. За загальним правилом, довіреність може видаватися тільки дієздатними громадянами. Неповнолітні громадяни можуть самостійно видавати довіреності в обсязі тих прав, які вони можуть здійснювати самостійно.

Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладення угод, що не суперечать її статутові (положенню) або загальному положенню про організації даного виду.

Оскільки довіреність є односторонньою цивільно-правовою угодою, вона має відповідати загальним умовам дійсності, яким повинні задовольняти цивільно-правові угоди. Разом з тим закон встановлює ряд особливих вимог щодо довіреності. Довіреність має бути укладена тільки в письмовій формі. Довіреність є завжди строковою угодою. У довіреності обов’язково має бути зазначена особа, якій вона видана.

Дата добавления: 2015-05-10