Питання. 1. Поняття та основні складові екологічної мережі України

1. Поняття та основні складові екологічної мережі України.

2. Принципи формування, збереження та використання екомережі.

3. Управління у сфері формування, збереження та використання екологічної мережі.

4. Право власності на природні ресурси екомережі.

5. Порядок формування, збереження та використання екологічної мережі.

6. Засоби забезпечення формування, збереження та використання екомережі.

Методичні рекомендації:

Під час самостійної роботи студент повинен ознайомитися з рекомендованою літературою і нормативним матеріалом.

Формування екологічної мережі України регулюється:Законом України “Про екологічну мережу України” від 24 червня 2004 року;Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки, затвердженою Законом України від 21 вересня 2000 року;Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року (стаття 60); Генеральною схемою планування території України, затвердженою Законом України від 7 лютого 2002 року тощо.

Екологічна мережа – це єдина територіальна система, яка включає природні комплекси, що підлягають особливій охороні: території та об’єкти природно-заповідного фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об’єкти інших типів, що визначаються законодавством України, і є частиною структурних територіальних елементів екологічної мережі – природних регіонів, природних коридорів, буферних зон.

Національна екологічна мережа включає частину земель країни, на яких збереглися майже незмінені чи частково змінені природні ландшафти.

Екологічна мережа утворюється для забезпечення здатності екосистем до відтворення, сталого розвитку, створення сприятливих умов для розмноження і збереження об’єктів тваринного і рослинного світу, забезпечення екологічної рівноваги на теренах України.

Органом управління формуванням екологічної мережі є Мінприроди.

Складові екологічної мережі України визначаються:Законом України “Про екологічну мережу України” від 24 червня 2004 року;Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки, затвердженою Законом України від 21 вересня 2000 року.

Екологічна мережа це єдина територіальна система, яка складається із структурних елементів 4-х типів:

1. Природні регіони – це природні територіальні утворення значної площі, що включають ключові території і виконують регіональну екологічну стабілізуючу роль (зберігаються в незміненому або частково зміненому стані).

Ключові території – території та об’єкти, віднесені законодавством України до категорії природних територій та об’єктів особливої державної охорони. Включають:

а) території та об'єкти природно-заповідного фонду;

б) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони;

в) ліси;

г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до лісів;

ґ) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами;

д) землі рекреаційного призначення;

е) земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;

є) території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного та рослинного світу, занесених до Червоної книги України;

ж) деякі категорії сільськогосподарських угідь екстенсивного використання (пасовища, сіножаті, ділянки степової рослинності, кам’яні розсипи, піски, солончаки, що мають особливу природну цінність);

з) інші природні території та об'єкти, що мають особливу природну цінність.

2. Сполучні території (природні коридори) – ділянки природних ландшафтів витягнутої конфігурації, різного розміру протяжності, які з’єднують ключові території природних регіонів, забезпечують міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу (річки, полісся, моря Чорне та Азовське).

3. Буферні території – це місцевості з природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточують найбільш цінні ділянки екомережі і створюються з метою забезпечення захисту ключових та сполучних територій від дії зовнішніх негативних чинників природного походження або спричинених діяльністю людини (охоронні зони заповідників).

4. Відновлювані території – включають території, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відновлення первинного природного стану. Це ураженні екосистеми:

а) законсервовані землі (виведені з господарського обігу на певний термін для здійснення заходів щодо відновлення їх природного стану);

б) території, що являють собою порушені, деградовані і малопродуктивні землі, що не використовуються та підлягають охороні як природні регіони з окремим правовим режимом;

в) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні як природні регіони з окремим правовим режимом (зона екологічного лиха).

Завдання для самостійної роботи:

1. Співвідношення Червоної та Зеленої книг України.

2. Стан виконання Загальнодержавної програми розвитку національної екологічної мережі України.

3. Державний моніторинг екологічної мережі та облік її природних комплексів.

4. Проблема подвійного правового режиму використання природних ресурсів у природних комплексах екологічної мережі.

ТЕМА 10. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ КОМПЛЕКСІВ

Дата добавления: 2015-05-10