Загальна характеристика водоохоронних зон

Питання

1. Загальна характеристика природно-заповідного фонду України.

2. Загальна характеристика природних територій та об’єктів природно-заповідного фонду України.

3. Загальна характеристика штучних територій та об’єктів природно-заповідного фонду України.

4. Поняття та види курортів.

5. Правовий режим курортних та лікувально-оздоровчих територій.

6. Загальна характеристика рекреаційних зон.

Методичні рекомендації:

Під час самостійної роботи студент повинен ознайомитися з рекомендованою літературою і нормативним матеріалом.

Суспільні відносини щодо організації територій та об’єктів природно-заповідного фонду регулюються: Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року;Законом України “Про природо-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року тощо.

Природо-заповідний фонд України – це система природних комплексів та об’єктів, що перебувають під особливою охороною. До природно-заповідного фонду віднесено 7169 територій і об’єктів загальною площею 2757,4 тис. гектарів, що становить 4,57 відсотка території України. Природо-заповідний фонд України охороняється законодавством України як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Об’єкти природно-заповідного фонду України – це ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об’єкти яких мають особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та здійснення фонового моніторингу довкілля, вилучені з господарського використання повністю або частково, і у встановленому законодавством порядку оголошені територією чи об’єктом природно-заповідного фонду України.

Види територій та об’єктів ПЗФ:

1. природні заповідники;

2. біосферні заповідники;

3. національні природні парки;

4. регіональні ландшафтні парки;

5. заказники;

6. пам’ятки природи;

7. заповідні урочища;

8. ботанічні сади;

9. дендрологічні парки;

10.зоологічні парки;

11.парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Залежно від походження розрізняють: природні території та об’єкти (перші сім визначених категорій);штучно створені об’єкти (останні чотири категорії).

За рівнем охоронного режиму об’єкти ПЗФ поділяються на: загальнодержавного значення (природні заповідники, національні природні парки);місцевого значення (регіональні ландшафтні парки, заповідні урочища);можуть бути або загальнодержавного, або місцевого значення (заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва);міжнародного значення (біосферні заповідники).

За юридичним статусом: є юридичними особами: (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки загальнодержавного значення);не є юридичними особами: (заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища); можуть утворюватися як юридична особа, так і без прав юридичної особи: (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва).

Крім того, заказники залежно від елементів природних комплексів поділяють на: ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні, карстово-спелеологічні. Пам’ятки природи залежно від особливостей їх природних комплексів поділяють на: комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Охорона курортів регулюється: Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року (ст. 62); Основами законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року; Законом України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 року; Водним кодексом України від 6 червня 1995 року (гл. 12); Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року (гл. 8); Законом України “Про курорти” від 5 жовтня 2000 року тощо.

Курорт – це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси (мінеральні і термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об’єкти і комплекси зі сприятливими для лікування кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань), необхідні для їх експлуатації будівлі, споруди з об’єктами інфраструктури, яка використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань, поліпшення здоров’я людей та для рекреації і підлягає особливій охороні. На такій території розташовані санаторно-курортні заклади, заклади відпочинку і культури, видовищні підприємства, підприємства громадського харчування, торгівлі і побутового обслуговування, призначені для обслуговування осіб, що прибувають на курорт для лікування і відпочинку.

Правовий режим охорони курортів передбачає поділ території курорту (округу санітарної охорони курорту) на три зони:

а) перша зона (зона суворого режиму);

б) друга зона (зона обмежень);

в) третя зона (зона спостережень).

Порядок створення курортів визначається Законом України „Про курорти” від 5 жовтня 2000 року.

Підставами для започаткування перебігу утворення курортів є:

- виявлення на певних територіях природних лікувальних ресурсів або чинників шляхом проведення комплексних медико-біологічних, кліматологічних, геолого-гідрологічних, курортологічних та інших дослідних робіт;

- визначення можливості їх використання для організації профілактики, лікування, оздоровлення населення.

Рекреаційні зони – це території (акваторії), призначені для організації відпочинку населення, туризму та для проведення спортивних заходів. Це зони відпочинку населення.

Охорона рекреаційних зон регулюється: ст. 63 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року;Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року;Лісовим кодексом України у редакції від 8 лютого 2006 року;Водним кодексом України від 6 червня 1995 року;Законом України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року;Законом України “Про туризм” у редакції від 18 листопада 2003 року;Законом України “Про фізичну культуру і спорт” від 24 грудня 1993 року;Законом України “Про музеї та музейну справу” від 29 червня 1995 року тощо.

Рекреаційні зониможуть бути створені і не на земельних ділянках рекреаційного призначення, а на землях водного фонду, лісогосподарського та ін. призначення. Вони належать до ключових територій екологічної мережі України. Рекреаційні зони можуть перебувати в приватній, державній і комунальній власності. Правовий режим рекреаційних зон визначається місцевими радами в актах локального характеру (локальні ресурсовпорядні документи). Ст. 63 Закону „Про охорону навколишнього природного середовища” забороняє у межах рекреаційних зон: господарську та іншу діяльність, що негативно впливає на довкілля; зміну природного ландшафту; проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за призначенням.

Глава 18 ВКУ для охорони вод передбачає встановлення правового режиму охоронних зон таких видів:

Водоохоронні зони – встановлюються навколо водойм для забезпечення сприятливого режиму водних об’єктів, запобігання їх забрудненню, вичерпанню, знищенню навколоводних рослин і тварин, зменшення коливань стоку. Частиною водоохоронної зони з особливим режимом є прибережні захисні смуги. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486.

Смуги відведення – встановлюються для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження каналів на меліоративних системах, гідротехнічних та гідрометричних систем, а також водойм і гребель на річках.

Берегові смуги водних шляхів – встановлюються на судноплавних водних шляхах за межами міських поселень для проведення робіт, пов’язаних з судноплавством. Порядок установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 347.

Зони санітарної охорони – встановлюються для охорони водних об’єктів у районах забору води для централізованого водопостачання, лікувальних і оздоровчих потреб. Зони санітарної охорони водних об’єктів поділяється на три пояси: суворого режиму, обмежень і спостережень. Правовий режим зон санітарної охорони водних об’єктів визначається Законом України „Про питну воду та питне водопостачання” від 10 січня 2002 року.

Завдання для самостійної роботи:

1.Співвідношення курортів і рекреаційних зон.

2.Чи може курортом бути оголошений цілий населений пункт? Чи є місто Одеса курортом?

3.Правове регулювання створення рекреаційних зон у межах населених пунктів.

4.Правове регулювання створення рекреаційних зон на водних об’єктах.

5.Співвідношення правових режимів водно-болотних угідь міжнародного значення, об’єктів природно-заповідного фонду і водних природних комплексів.

6.Співвідношення правових режимів виключної (морської) економічної зони України і континентального шельфу.

7.Співвідношення науково цінних природних комплексів і природно-заповідного фонду.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІІ. ПРАВО ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

ТЕМА 11. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Дата добавления: 2015-05-10