Завдання №13

А)Які ви знаєте основні напрямки релігійної філософії XX ст. Їхня суть та особливості

Напевно, найбільш поширеною та авторитетною у ХХ ст. постала філософська концепція неотомізму – оновленої філософії Фоми Аквінського, що у 1879 р. енциклікою Римського папи була проголошена офіційною філософською доктриною католицької церкви. Перш за все представники неотомізму наполягали на тому, що їх філософія являє собою рідкісну для ХХ ст. позицію послідовного реалізму: вони аргументували думку про те, що світ речей нам наданий реально, що він не являє і не може являти собою чогось на зразок марева або кажімості, адже Бог як Творець світу на інтригував і не намагався ввести людину в оману. Отже, світ є першою та справжньою реальністю. Цей світ може засвоюватися практично, у досвіді життя, може осягатися наукою, але ці види його засвоєння не можуть задовольнити людину, оскільки вони або не виходять за межі сприйняття, або зосереджуються на питаннях “Як пізнавати та описувати дійсність?”, залишаючи поза відповіддю основне питання – “Що є світ, що є дійсність, що є буття?”. Саме неспроможність науки дати відповідь на означені найважливіші для людини питання і зумовлюють необхідність звернення до авторитету Святого Письма та божественного об’явлення. Через це, на думку неотомістів, залишається в силі тлумачення Св. Фомою симфонії розуму та віри. Людина здатна пізнавати світ із допомогою науки, але вона також повинні усвідомити це, як божій дар. Виникають певні течії: тейярдизм, персоналізм. Персоналізм вважає христа історичною особою, яка є зразком для борців за свободу. Тому частини католистських священників у Латинській Америці, всупереч вимогам Ватикану, брала участь у збройних боях з неокалоніалізмом, співробітничала з різними революційними рухами під маскою персоналізму. Мета Персоналізму – примірити релігію, з деякими західними гуманістичними цінностями. В основі їх світогляду переконання в субстанціональності особистого начала як у людині, так і у бутті взагалі.

Б)В чому проявляється єдність та багатоманітність світу

В)Що таке «сенс історії». Хто є автором цієї концепції

Історичне мислення - важлива складова філософського освоєння світу. Історіософією займалися Геродот і Платон, Фукідід та Арістотель, Плутарх і Таціт, Ціцерон та Августин Блаженний. Філософія історичного процесу починається з визначення складу і статусу, соціальної ролі та історичної долі дійових осіб та виконавців історичних подій та вчинків. Філософія історії постає як наука про людей у просторі й часі, про їхні реальні дії та взаємовідносини. Історія людства, на думку філософа-екзистенціаліста Карла Ясперса (1883-1969), має єдину основу - духовну, яка грунтується на вірі. Історія починається із своєрідного осьового часу - з моменту формування світових філософій і релігій, що підняли дух людини до осмислення всезагального, забезпечили їй духовну самостійність і самість. У своїх працях "Психологія світоглядів", "Джерела історії та її мета", "Розум і антирозум у нашу епоху" та інших Ясперс доводить, що дійсну основу єднання людей становить дух, а не родова, природна чи економічна спільнота. Саме він забезпечує цілісність цивілізації, єднає людей у спільному прагненні до свободи, застерігає від раціоналістичних утопій. Мислитель обґрунтовує ідею духовної єдності людства як стрижня історичного процесу, як головного фактора, що спрямовує історичний поступ до свободи.

Дата добавления: 2015-05-08