Розділ VII. Прикінцеві положення

Розділ VI. Застосування Сімейного кодексу України до іно­земців та осіб без громадянства. Застосування законів інозем­них держав та міжнародних договорів в Україні.

Розділ V. Права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів.

Глава 21. Особисті немайнові права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів.

Глава 22. Обов'язок по утриманню інших членів сім'ї та ро­дичів.

Застосування норм Цивільного кодексу України щодо регу­лювання сімейних відносин:

Ø статті 25, ЗО - для визначення понять сімейної правоздат­ності та дієздатності;

Ø статті 55, 56, 58-61 - для встановлення опіки та піклування над малолітніми та неповнолітніми дітьми;

Ø ст. 242 - для встановлення законних представників (бать-

ків, усиновлювачів) малолітнім та неповнолітнім дітям; опіку­нів - для малолітньої особи, фізичної особи, визнаної недієздат­ною;

Ø статті 256-258, 261 - для застосування позовної давності до сімейних відносин;

Ø статті 626, 629, 651, 652 - при змінах або розірванні шлюб­ного договору та ін.

Правила застосування цивільного законодавства щодо сімей­них відносин визначені у статтях 8, 9 СК України, відповідно до яких цивільне законодавство застосовується, якщо:

сімейні відносини не врегульовані сімейним законодав­
ством або згодою сторін;

застосування норм цивільного законодавства не суперечить
змісту сімейних відносин.

Сімейна правоздат­ність– це здатність гро­мадянина мати особисті немайнові та майнові пра­ва та обов'язки:	· має кожний суб'єкт сімейних правовідносин; · виникає з моменту народження; · з досягненням певного віку її обсяг збільшу­ ється; · має абстрактний характер, тобто встанов­ люється законом та не залежить від волі, свідомості і дій учасників сімейних правовід­ носин; · наявність реальних та потенційних суб'єктів
Зміст сімейної право­здатності:	· це сукупність прав та обов'язків, які може ма­ти громадянин згідно з чинним сімейним за­конодавством
Сімейна дієздатність– здатність громадянина своїми діями набувати та здійснювати сімейні пра­ва, створювати для себе сімейні обов'язки та вико­нувати їх:	· повна сімейна дієздатність виникає з 18-ти років (до 18-ти років повна дієздатність вини­ кає при отриманні права на шлюб, напри­ клад,— за рішенням суду,— ч. 2 ст. 23 СК Ук­ раїни); · часткова сімейна дієздатність виникає до 18-ти років у випадках, передбачених зако­ ном: згода дитини на усиновлення,— ст. 218 СК України; неповнолітні батьки, які досягли чотирнадцяти років, мають право на звер­ нення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини,— ч. 2 ст. 156 СК України; по­ новлення батьківських прав,— ст. 169 СК Ук­ раїни та ін.; · обмежена сімейна дієздатність: обмежен­ ня права на усиновлення,— ст. 212 СК Украї­ ни; шлюбний договір не може обмежувати правоздатність та дієздатність подружжя,— ст. 93 СК України; · визнання громадянина судом недієздатним на підставах, передбачених ЦК України, ст. 39, тягне за собою втрату і сімейної дієздатності; обмеження дієздатності громадянина, який ставить себе та свою сім'ю в скрутне мате­ ріальне становище, так само обмежує і сімей­ ну дієздатність

Загальні ознаки юридичних фактів:

Ø юридичний факт - це явище реальної дійсності, яке наста­ло та тривало на момент його оцінки;

Ø юридичні факти існують незалежно від свідомості людей;

Ø юридичні факти визначають правові наслідки: виникнення, зміну, припинення правовідносин.

Специфічні ознаки юридичних фактів:

Ø передбачені нормами сімейного законодавства;

Ø у сімейному праві найчастіше визначені правові наслідки, пов'язані не з одним юридичним фактом, а з їх сукупністю -фактичним складом (так, батьківські правовідносини виника­ють у зв'язку із народженням дитини (подія) та реєстрацією на­родження в ДОРАЦСу (дія);

Ø у більшості випадків у сімейному праві як юридичні факти виступають стани (спорідненість, шлюб, усиновлення, опіка, піклування);

Ø стани мають тривалий характер та можуть одночасно бути підставами виникнення, зміни, припинення сімейних прав та обов'язків (так, стан спорідненості між батьками та дітьми по­роджує обов'язок батьків утримувати своїх неповнолітніх або непрацездатних повнолітніх дітей, а потім - обов'язок повноліт­ніх працездатних дітей утримувати своїх непрацездатних бать­ків, які потребують допомоги;

Ø суттєве значення у сімейному праві мають строки - як ви­ди юридичних фактів.

Класифікація юридичних фактів у сімейному праві здійс­нюється за різними підставами:

Ø вольовими ознаками;

Ø строками існування;

Ø правовими наслідками.

За вольовими озна­ками поділяються на:	· дії— реальні життєві факти, які є результатом свідомої діяльності людей: ð правомірні — що відповідають приписам пра­ вових норм (наприклад, визнання батьківства): – юридичні акти— д\ї, що спрямовані на вста­ новлення сімейно-правових наслідків (заява про вступ до шлюбу); – юридичні проступки — дії, що породжують правові наслідки незалежно від волі особи, яка їх здійснює (утримання пасинка поро­ джує право мачухи на отримання аліментів); ð неправомірні – що суперечать вимогам зако­ну (укладання шлюбу особою, яка перебуває в іншому нерозірваному шлюбі). · події— юридично значимі обставини, що вини­ кають незалежно від волі людей: ð абсолютні – взагалі не залежать від волі лю­дей (смерть одного з подружжя як підстава для припинення шлюбних правовідносин); ð відносні – виникають за волею людей, а в май­ бутньому розвитку від людей не залежать (стан споріднення)
За строками існуван­ня:	· короткострокові– існують нетривалий час та однократно породжують юридичні наслідки (на­ родження дитини, смерть будь-кого з сім'ї): ð дії; ð події. · довгострокові (тривалі) стани– існують три­ валий час і при цьому породжують правові на­ слідки (шлюб, спорідненість, нужденність)
За правовими наслід­ками:	· правовиникаючі (правопороджуючі)– юри­ дичні факти, настання яких визначає виникнення сімейних правовідносин (народження дитини, укладення шлюбу, встановлення батьківства); · правозмінюючі– юридичні факти, з якими нор­ ми чинного сімейного законодавства пов'язують зміну сімейних правовідносин (у шлюбному дого­ ворі подружжя мають право змінити встановле­ ний законом режим спільної власності майна, на­ бутого у шлюбі); · правоприпиняючі– юридичні факти, з настан­ ням яких норми сімейного права пов'язують при­ пинення сімейних правовідносин (смерть одного з подружжя або оголошення померлим визначає припинення подружніх правовідносин);

За правовими наслід-ками:

· правоперешкоджаючі– юридичні факти, на- явність яких перешкоджає розвитку правовідно­син відповідно до волі одного з його учасників (позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагіт­ності дружини та протягом одного року після народження дитини,- ст. 110 СК України); · правовідновлюючі– юридичні факти, з на-станням яких закон пов'язує відновлення прав та обов'язків, що втрачені суб'єктом сімейних правовідносин (поновлення батьківських прав,– ст. 169 СК України)

Якщо діти народжуються від спільних батьків, вони є повно-рідними.

Якщо спільним є тільки один з батьків, діти є неповнорідними.

Якщо діти походять від спільного батька і різних матерів, во­ни є єдинокровними.

Якщо спільна матір, але різні батьки, діти є єдиноутробними.

Зведені діти - діти кожного з подружжя від попередніх шлю­бів (між ними спорідненість не виникає).

Ступінь спорідненості - це коло народжень, що передували виникненню споріднення двох осіб, за винятком народження їх предка. Так, дід і онук перебувають у другому ступені споріднен­ня, оскільки для його виникнення потрібно два народження окрім народження діда:

• народження матері онука (доньки діда);

• народження самого онука.

Тітка та племінниця перебувають у третьому ступені спорід­нення, оскільки його виникненню передувало три народження, що враховуються при визначенні ступеня споріднення:

• народження тітки;

• народження батька або матері племінниці і, відповідно, бра­та або сестри тітки;

• народження племінниці.

Юридичні факти-стани:

· стан спорідненості; · шлюбний стан

Свояцтво - це відносини між людьми, які виникають зі шлюбного союзу одного з родичів: відносини між подруж­жям і родичами іншого з подружжя, а також між родичами по­дружжя.

Ознаки свояцтва:

Ø виникає зі шлюбу;

Ø не засновані на кровній близькості;

Ø виникає коли є живі родичі чоловіка і (або) жінки на мо­мент укладення шлюбу.

Свояцтво:

• свекор (свекруха) - батько (мати) чоловіка;

• сват, сват'я, свати - батьки подружжя;

• тесть (теща) - батько (мати) жінки;

• зять - чоловік доньки або сестри;

• дівер - брат чоловіка;

• зведені, зведениці - брати та сестри від попередніх шлюбів мачухи або вітчима;

• невістка - жінка сина;

• мачуха - жінка батька стосовно його дітей від попередніх шлюбів;

• вітчим - чоловік матері стосовно її дітей від попередніх шлюбів;

• пасинок - син одного з подружжя стосовно іншого одного з подружжя;

• падчерка - донька одного з подружжя стосовно іншого одно­го з подружжя;

• зовиця - сестра чоловіка;

• шурин - брат жінки;

• своячка - сестра жінки;

• свояк - чоловік своячки;

• ятрив - жінка дівера.

Класифікація строків у сімейному праві:

• залежно від виникнення прав та обов'язків:

Ø строки здійснення майнових сімейних прав (перетинаючі строки): так, право на аліменти на утримання неповнолітніх ді­тей зберігається до досягнення ними вісімнадцяти років;

Ø строки очікування (випробувальні): строки, до перебігу яких не можуть бути здійснені окремі сімейно-правові акти: укладен­ня шлюбу відбувається після спливу одного місяця з дня подачі заяви до ДОРАЦСу;

Ø строки, до настання яких не допускається виникнення прав та обов'язків: опікунами та піклувальниками можуть бути тіль­ки повнолітні дієздатні особи;

Ø мінімальні строки виконання особою сімейно-правового обов'язку як умови виникнення у цієї особи майнового права: так, якщо вітчим або мачуха належно виконували свої обов'язки, ви­ховуючи та утримуючи пасинків та падчерок не менше п'яти ро­ків, вони набувають право на отримання аліментів від пасинків, падчерок;

Ø строки, в межах яких юридичні факти встановлюють ви­никнення сімейних правовідносин: якщо на момент розірвання шлюбу жінці (чоловікові) до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п'ять років, вона (він) матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійно­го віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років;

Ø строки, що встановлюються для виконання обов'язкових
дій громадянами та державними органами: суд постановляє рі­
шення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від
дня подання заяви; розірвання шлюбу, здійснене за рішенням
суду, має бути зареєстроване у державному органі реєстрації
актів цивільного стану, за заявою колишньої дружини або чо­
ловіка;

• залежно від існування:

Ø строки існування прав та обов'язків (строки існування алі­ментних прав та обов'язків);

Ø дозвільні (місячний строк, після спливу якого з дня подачі заяви до ДОРАЦСу відбувається реєстрація шлюбу; місячний строк з моменту подачі до ДОРАЦСу заяви про розірвання шлюбу, потрібен для припинення шлюбу);

Ø заборонні (рік після народження дитини, протягом якого забороняється без згоди жінки порушувати справу про розі­рвання шлюбу);

Ø зобов'язальні (батьки зобов'язані невідкладно, але не пізні­ше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати на­родження дитини у ДОРАЦСу);

• залежно від суб'єктів:

Ø строки, передбачені законом;

Ø строки, встановлені судом;

Ø строки, встановлені учасниками сімейних правовідносин.

Обчислення строків:

Ø календарною датою (правочин, за якого сторони самостійно визначають число кожного місяця для сплати аліментів);

Ø періодами часу: роками, днями;

Ø подією, що настане у майбутньому (вагітність).

Значення інституту позовної давності у сімейному праві:

Ø стабілізує взаємовідносини учасників сімейних правовід­носин;

Ø знищує невизначеність у відносинах шляхом конкретизації у суді змісту прав та обов'язків учасників;

Ø сприяє відповідному здійсненню сімейних прав та обо­в'язків;

Ø забезпечує надання до суду об'єктивних доказів за сімейно-правовими спорами;

Ø полегшує встановлення об'єктивної істини за суттю справи;

Ø сприяє винесенню правильних рішень у справі.

Відповідно до ст. 20 СК України застосування позовної дав­ності до вимог, що випливають із сімейних правовідносин, здійс­нюється за правилами статей 253-255, 256, 257, 261, 267 ЦК Ук­раїни. Суть цих правил зводиться до такого:

Ø строки позовної давності не можуть бути зміненими за зго­
дою сторін;

Ø вимоги про захист порушеного права застосовуються до розгляду судом незалежно від перебігу позовної давності;

Ø суд застосовує позовну давність тільки за заявою сторони у спорі, зробленій до винесення судом рішення;

Ø початком перебігу строку позовної давності є день, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. Якщо строк встановлений нормою СК України, то перебіг почи­нається з часу, вказаного у статті;

Ø підстави призупинення, переривання та поновлення позов­ної давності встановлені у статтях 263, 264 ЦК України.

Сімейним кодексом України встановлені такі строки позов­ної давності:

Ø нотаріальне посвідченння згоди чоловіка (дружини) на
укладення правочину щодо розпорядження нерухомості або
правочину, що потребує обов'язкового нотаріального посвідчен­
ня і (або) реєстрації в установчому законом порядку, не було
отримано, чоловік (дружина) мають право вимагати визнання
правочину недійсним у судовому порядку протягом року з дня,
коли він (вона) дізналися або могли дізнатися про укладення
цього правочину;

Ø строк в три роки позовної давності застосовується до вимог подружжя про розподіл спільного майна;

Ø спеціальний строк позовної давності за позовами про ви­знання шлюбного договору недійсним встановлено ст. 103 СК України тощо.

Дата добавления: 2015-05-10