Методичні рекомендації до окремих тем курсу

Тема 1. Поняття та джерела сімейного права.

У літературі предмет сімейного права визначається як «особисті і похідні від них майнові відносини, що виникають між особами зі шлюбу і приналежності до сім’ї» (Матвеев Г.К. Советское семейное право. – М.: Юрлит, 1985. - С. 37.). Або як особисті і майнові відносини, що виникають між особами зі шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, прийняття дітей на виховання.

Визначення предмету сімейного права і характеристика відносин, що входять до предмету сімейного права, викликає дискусію в літературі. Так, більшість авторів вказують на такі специфічні риси відносин, що регулюються сімейним правом, як безоплатність, невідчужуваність, тривалий характер, чітко вказаний суб’єктний склад, довірчий характер. І це дає можливість віднести сімейне прав до самостійної галузі права. Інші автори (наприклад, Іоффе О.С., Антокольська М.В.) вважають, що ці ознаки притаманні і відносинам, що складають предмет цивільного права, тому сімейне право є інститутом цивільного права. Студенти повинні засвоїти обидві точки зору і вміти аргументувати свою думку з цього приводу.

Одна із особливостей сімейного права полягає в тому, що сімейні відносини регулюються диспозитивним і ситуаційним методом із значним збереженням імперативного начала.

Першими Декретами УРСР були Декрет «Про громадянський шлюб і про введення книг запису актів громадянського стану» і Декрет «Про розлучення» від 20.02.1919 року.

В 1926 році в УРСР був прийнятий Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану.

Студенти також повинні ознайомитися з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 року, який вирішив питання про виховання і державне аліментування дітей і анулював правовий зв’язок позашлюбної дитини з батьком.

Під сімейним законодавством слід розуміти систему нормативно-правових актів. До них, в першу чергу, відносяться Конституція України. особливу увагу слід приділити Сімейному кодексу України.

Тема 2. Поняття сім’ї. Сімейні правовідносини.

В зв’язку з тим, що сім’ю вивчають багато наук, можна знайти різні визначення поняття сім’ї. Зокрема існує загальне (соціологічне) і спеціальне (юридичне) визначення сім’ї. Потрібно запам’ятати, що існують деякі відмінності між даними визначеннями. В соціологічному розумінні сім’я – це союз осіб, який заснований на шлюбі, спорідненості, прийнятті дітей на виховання, що характеризується спільністю життя, інтересів, взаємною турботою. Сім’я в юридичному розумінні – це коло осіб, які пов’язані правами і обов’язками, що випливають із шлюбу, спорідненості, усиновлення або іншої форми прийняття дітей на виховання.

При вивченні даної теми потрібно звернути увагу на те, що сімейні правовідносини складають особисті та майнові відносини. Суб’єктами даних відносин можуть бути лише громадяни, а об’єктами можуть бути особисті немайнові блага, дії і речі. Сімейні правовідносини виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів. Потрібно запам'ятати, що за своїми правовими наслідками юридичні факти можна поділити на правопороджуючі, правозмінюючі, правоприпиняючі, правоперешкоджаючі.

Також студенти повинні ознайомитися з актами громадянського стану, а для цього доцільно вивчити Закон України «Про органи реєстрації актів громадянського стану» від 24.12.1993 р.

Дана тема включає в себе питання захисту сімейних прав. Для захисту сімейних прав законодавство встановлює строки позовної давності. Особливість сімейних правовідносин полягає в тому, що на них не поширюється за «загальним правилом» позовна давність. В певних випадках позовна давність застосовується судом відповідно до цивільного законодавства, якщо інше не встановлено законом.

Сім’я в юридичному значенні – це коло осіб (певна спільність), пов’язаних правами і обов’язками, що витікають зі шлюбу, спорідненості, прийнятті дітей на виховання, яка характеризується спільністю життя, інтересів, взаємною турботою.

Виникнення сім’ї пов’язується з історичним розвитком суспільства. Першою стадією в розвитку сім’ї був племінний період, з якого виникли дві форми групового шлюбу – кровноспоріднена сім’я і сім’я пуналуа (екзогамна). Із сім’ї пуналуа виникає парна сім’я, яку заступає патріархальна сім’я. Після розпаду патріархальної сім’ї з’являється моногамна сім’я.

Під час вивчення теми студенти повинні вивчити ст.ст. 3; 4 та гл. 3,4 СК України.

Тема 3. Поняття шлюбу.

При вивченні даної теми потрібно мати на увазі, що законодавство в ст. 21 СК визначає поняття шлюбу. В теорії шлюб визнається як моногамний, добровільний, рівноправний союз чоловіка і жінки, що укладається у встановленому законом порядку. Законодавство визначає дві основні умови вступу до шлюбу: взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку (для чоловіків – 18 років, для жінок – 18). У виняткових випадках, передбачених законодавством, допускається зниження шлюбного віку.

Також студенти повинні запам’ятати передбачені законодавством перешкоди до укладення шлюбу. Але щоб зрозуміти ці перешкоди, потрібно з’ясувати поняття «спорідненість» і свойства. Зокрема, спорідненість – це кровний зв’язок осіб, які походять один від одного, або від спільного пращура. Лінія спорідненості може бути прямою і боковою. Якщо спорідненість засноване на походженні однієї особи від іншої, то така лінія спорідненості називається прямою. Вона може бути низхідною (від пращурів до нащадків) і висхідною (від нащадків до пращурів). Рідні брати і сестри, які походять від спільних батьків і матері, називаються повнорідними, а від різних батьків або матерів - неповнорідними.

Укладення шлюбу не допускається: між особами, з яких хоча б одна перебуває вже в іншому шлюбі; між родичами по прямій і лінії, між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами, а також між усиновителями і усиновленими; між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства, а також в інших випадках, передбачених ст. 26 СК.

Від відносин спорідненості потрібно відрізняти відносини свойства. На відміну від спорідненості свойство не засноване на кровній близькості, на походженні. В його основі лежить шлюбний союз. Згідно з законодавством України шлюб реєструється в органах ДРАЦСу в місячний строк з моменту подачі заяви особами, які бажають одружитися. В деяких випадках цей строк може бути скорочений, або продовжений при наявності певних причин.

Тема 4. Недійсність шлюбу.

Недійсність шлюбу – це особливий вид сімейно-правової санкції, яка застосовується у випадках порушення передбачених законом умов укладення шлюбу. Потрібно пам’ятати, що недійсність шлюбу означає анулювання тих юридичних наслідків, які законом пов’язуються з дійсним шлюбом.

Питання недійсності шлюбу регулюється главою 5 СК. Новелою Кодексу є встановлення різного порядку визнання шлюбу недійсним в залежності від того, які саме умови укладення (вступу) шлюбу порушені. Так, ст. 39 СК передбачає нікчемність шлюбу, ст.40 СК вказує на порушення, за наявності яких шлюб визнається недійсним в судовому порядку, ст.41 СК передбачає випадки, за яких суд може визнати шлюб недійсним.

Підстави недійсності шлюбу (визнання його недійсним) чітко вказані в нормах СК і розширеному тлумаченню не підлягають. Такими підставами є: відсутність взаємної згоди осіб, що вступили до шлюбу; наявність іншого не припиненого шлюбу; укладення шлюбу з особою, визнаною в судовому порядку недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства; або з особою, яка не досягла шлюбного віку, якщо він не знижений у встановленому законом порядку; або з особою, яка на момент його реєстрації не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними; укладення шлюбу між родичами по прямій лінії спорідненості, між повнорідними та неповнорідними братами і сестрами, усиновителями та усиновленими; укладення шлюбу без наміру створити сім’ю; приховування хвороби, небезпечної для іншого із подружжя і (або) їхніх дітей.

Закон визначає коло осіб, які можуть звернутися до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним – це подружжя, особи, права яких порушені укладанням цього шлюбу, а також батьки неповнолітніх або органи опіки і піклування, прокурор.

Необхідно пам’ятати, що шлюб, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його укладення і тому всі питання майнового характеру, які можуть виникнути між особами, що перебувають у такому шлюбі, вирішуються на підставі цивільного законодавства, за винятками, встановленими ст. 46 СК.

Тема 5. Припинення шлюбу.

Тема, що підлягає вивченню, досить велика і складна. Потрібно підкреслити, що розірвання шлюбу у наш час – досить поширене явище. Під припиненням шлюбу розуміється припинення правовідносин між подружжям, які викликаються настанням певних юридичних фактів. В залежності від настання певного юридичного факту можна назвати наступні підстави припинення шлюбу: смерть одного з подружжя, оголошення в судовому порядку одного з подружжя померлим, розірвання шлюбу.

СК України встановлює два способи розірвання шлюбу: в органах ДРАЦСу і судовий. В органах ДРАЦСу розриваються шлюби при взаємній згоді подружжя, які не мають спільних дітей. Студенти повинні знати, що в органах ДРАЦСу може відбутися розірвання шлюбу за заявою одного з подружжя, незалежно від наявності у подружжя дітей, якщо другий з подружжя: визнаний судом безвісті відсутнім; визнаний судом недієздатним внаслідок душевної хвороби або недоумства; засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше 3-х років.

Судом шлюб розривається у випадках, коли один з подружжя не згоден на розлучення, або коли у подружжя є діти.

Розірвання шлюбу впливає не тільки на особисті, але і майнові відносини бувшого подружжя. Майно, придбане після розлучення належить кожному з подружжя на праві особистої власності.

Тема 6. Особисті права і обов’язки подружжя.

Особисті відносини між подружжям займають значне місце і грають велику роль в житті подружжя. Але далеко не всі майнові відносини подружжя регулюються правом, тобто стають правовідносинами. Відносини кохання, поваги, відповідальності один за одного, дружби не підлягають правовому регулюванню. За межами права лежить і більшість відносин, які складають сутність повсякденного життя подружжя. Тому серед відносин подружжя, що регулюються правом, особистим відношенням відводиться значно менше місця, ніж майновим. Гл. 6 СК «Особисті права та обов’язки подружжя» складається всього із восьми статей 49-56.

Необхідно зупинитись на характерних ознаках особистих правовідносин подружжя. Одна із особливостей полягає в тому, що особистому праву кожного із подружжя кореспондує обов’язок іншого подружжя особистого нематеріального характеру. Він полягає в тому, що кожний із подружжя зобов’язаний не чинити перешкод іншому в здійсненні ним особистих прав.

Норми, що регулюють особисті немайнові відносини подружжя можна поділити на три групи:

1. Першу групу складають норми, які за своєю правовою природою є нормами конституційного права. Вони закріплюють право кожного подружжя на вибір місця проживання, повагу до своєї індивідуальності, звичок та уподобань (ст.51,52, 56).

2. До другої групи відносяться норми - декларації, позбавлені санкцій, що регулюють право подружжя рівноправно вирішувати питання сім’ї (ст. 49-50, 54-55 СК).

3. До третьої відносяться норми, що мають чисто сімейно-правовий характер. Вони стосуються права подружжя на вибір прізвища (ст. 53 СК).

Необхідно зупинитися на характеристиці і правовому значенні кожної з вказаних груп.

Тема 7. Майнові правовідносини подружжя.

ЦК України в ст.319 визначає право власності як врегульовані законом суспільні відносини по володінню, користуванню і розпорядженню майном. Такі відносини можуть складатися між різними суб’єктами, в тому числі і між подружжям.

Майнові правовідносини подружжя представляють собою комплекс взаємопов’язаних дій по володінню, користуванню і розпорядженню майном. Право визначає основні параметри поведінки подружжя в майновій сфері і закріплює, яке майно знаходиться у власності обох із подружжя або кожного із них, встановлює обсяг прав і обов’язків відносно майна, умови його реалізації, порядок придбання, відповідальність подружжя по спільним чи особистим зобов’язанням, порядок і умови надання утримання один одному. Майнові відносини подружжя регулюються нормами цивільного і сімейного законодавства, а також договорами, що укладаються подружжям між собою.

Традиційна для визначення права власності тріада володіння, користування, розпорядження майном характерна і для суб’єктивних майнових прав подружжя. Тому необхідно зупинитися на характеристиці майнових повноважень подружжя.

Згідно з діючим законодавством майно може належати подружжю на праві спільної або приватної власності. У свою чергу спільна власність може виступати у вигляді спільної сумісної або спільної часткової. Домінуюче значення в майні подружжя займає майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Майно, яке належить на праві власності кожному із подружжя, називається приватним майном.

До складу майна подружжя входять такі категорії об’єктів: 1) речі; 2) майнові права подружжя; 3) майнові зобов’язання подружжя. Ст. 61 СК містить примірний перелік речей, які можуть належати на праві власності подружжю.

Законодавство визначає види приватного майна, що належить кожному із подружжя, а також повноваження подружжя по володінню, користуванню і розпорядженню таким майном.

Порядок здійснення подружжям прав власності відносно приватного майна полягає в тому, що кожний із подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Для характеристики спільної сумісної власності подружжя важливим є визначення моменту її виникнення.

Характерною ознакою спільної власності подружжя є її безчастковий характер. Це означає, що при існуванні спільної сумісної власності частки в майні подружжя не визначаються і кожен із них володіє, користується і розпоряджається майном в цілому. Спільна сумісна власність подружжя характеризується рівністю прав подружжя на спільне майно незалежно від розміру вкладу кожного з них його придбання.

Договірний режим майна подружжя може виникати у випадку укладення шлюбного договору (глава 10 СК). Необхідно відзначити, що недостатня урегульованість шлюбного контракту на законодавчому рівні викликає ряд труднощів в практичному застосуванні договірного режиму майна подружжя. Шлюбний договір може розглядатись в якості окремого виду цивілістичних договорів, направлених на встановлення чи зміну правового режиму майна. Особливістю шлюбного договору є його комплексний характер. Шлюбний договір є угодою з відкладальною умовою, він вступає в силу тільки з моменту укладення шлюбу. Суб’єктами цього договору можуть бути лише особи, які вступають у шлюб або подружжя. Шлюбний договір обов’язково повинен бути укладеним в письмовій формі і нотаріально посвідченим.

Майно подружжя включає в себе і майнові зобов’язання подружжя. Якщо подружжя не може виконати свої зобов’язання, то кредитори мають право в судовому порядку вимагати звернення стягнення на майно подружжя. Звернення стягнення полягає у виявленні, арешті, вилученні і продажу майна боржника. На яке саме майно подружжя (спільне чи приватне) буде звернене стягнення залежить від того, спільними чи особистими є борги подружжя.

У теорії сімейного права під аліментами слід розуміти кошти на утримання, які в передбачених законом випадках один член сім’ї зобов’язаний сплачувати на користь іншого члена. Аліментні зобов’язання подружжя виникають як правило за наявності сукупності наступних умов:: 1) непрацездатність того із подружжя, який претендує на аліменти; 2) його нужденність; 3) спроможність іншого із подружжя надати аліменти. Разом з тим СК передбачає і спеціальні умови виникнення аліментних зобов’язань (ст.. ст.. 84, 86, 88, п. 4 ст. 76)

Тема 8. Встановлення походження дітей.

Юридичним фактом, на підставі якого виникають правовідносини між батьками і дітьми, є походження дітей від батьків, засвідчене в установленому законом порядку. Необхідно звернути увагу на існування двох концепцій батьківства: біологічного (кровного) та соціального.

Походження дитини від батьків, які перебувають між собою в шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків. Батько і мати, які перебувають у шлюбі між собою, записуються батьками в книзі народжень за заявою будь-кого з них. У цьому випадку діє презумпція батьківства чоловіка матері дитини. Батьківство цієї особи припускається і доказуванню не підлягає. Але це не означає, що особа, записана батьком, не має права оспорити проведений запис.

Походження дитини від батьків, які не перебувають між собою у шлюбі може бути встановлена у добровільному порядку шляхом подачі спільної заяви батьком і матір’ю дитини, або в судовому порядку за заявою одного з батьків, опікуна або піклувальника дитини, самої дитини після досягнення повноліття, а також особи, на утриманні якої знаходиться дитина.

При встановленні батьківства суд бере до уваги будь-які відомості, зібрані відповідно до ЦПК. Необхідно звернути увагу на правове значення експертизи та генної дактилоскопії при встановленні батьківства. Слід підкреслити різницю між встановленням батьківства, встановленням факту батьківства і встановленням факту визнання батьківства.

Особливу увагу слід приділити питанням встановлення батьківства і материнства при застосуванні штучних методів репродукції людини.

Тема 9. Особисті права і обов’язки батьків та дітей.

У теорії сімейного права не існує однозначного підходу до визначення особистих прав батьків. Але вчені однозначно погоджуються з тим, що батьківські права є одночасно і обов’язками батьків по вихованню дитини. Особисті права батьків і дітей мають ряд особливостей: 1) вони носять строковий характер, існують по відношенню до неповнолітніх дітей; 2) надаються матері і батьку на паритетних началах; 3) в них поєднуються інтереси батьків і дітей, але перевага надається інтересам дитини; 4) держава здійснює контроль за належним виконанням батьківських прав.

Батьківські права є абсолютними правами, які виникають у батьків дитини в результаті її народження. В той же час батьківські права є одночасно і обов’язками батьків по вихованню дитини. Тобто батьківські права є не тільки мірою можливої, але і мірою необхідної поведінки. Студенти повинні знати, що в юридичній літературі до особистих батьківських прав відносять: право на виховання дітей; право на визначення дитині імені, прізвища, по-батькові, місця проживання; право на відібрання дітей від будь-яких осіб, які незаконно їх утримують; право на представництво і захист інтересів дітей; право давати згоду на усиновлення своєї дитини іншою особою.

Батьки мають право і зобов’язані визначати дитині прізвище, ім’я по батькові. При розгляді спорів про дітей суд виходить з інтересів дітей: умов їх нормального розвитку і виховання.

У тому випадку, коли батьки неналежним чином виконують свої зобов’язання по вихованню дитини і тим самим наносять моральну шкоду своїм дітям необхідно вживати міри сімейно-правового захисту.

Такими мірами захисту інтересів дітей є позбавлення батьківських прав (ст.. 164 СК) та відібрання дітей без позбавлення батьківських прав (ст. 170 СК).

Тема 10. Майнові права і обов’язки батьків та дітей.

Майнові відносини виникають з приводу майна, яке знаходиться у власності батьків і дітей, або з обов’язку утримувати один одного.

Основний принцип цих майнових відносин полягає в тому, що майно батьків і дітей є роздільним. Батьки вправі розпоряджатись майном своїх неповнолітніх дітей в якості їх законних представників.

Аліментне зобов’язання в літературі визначається як правовідношення, в якому одна сторона зобов’язана при наявності умов, передбачених законом, утримувати іншу сторону, члена своєї сім’ї або родича, а остання вправі вимагати виконання даного обов’язку.

Аліменти можуть сплачуватися в добровільному і судовому порядку. Розмір аліментів встановлюється в залежності від кількості дітей, яким сплачується це утримання, у частковому співвідношенні до заробітку (доходу).

Виходячи із взаємності обов’язків батьків і дітей закон встановлює, що діти у тих випадках, коли батьки є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, повинні їх утримувати. Крім цього, закон встановлює правило, в силу якого, у випадку відсутності батьків, або якщо батьки з поважних причин не в змозі утримувати дітей, обов’язок по утриманню дітей може бути покладено на інших родичів.

Тема 11. Форми влаштування дітей, що залишилися без піклування батьків. Усиновлення в Україні.

Згідно з вимогами норм міжнародного права, дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, має право на особливий захист і допомогу, що надається державою (ст. 20 Конвенції прав дитини).

В СК загальні положення про захист прав і інтересів дітей, які залишились без турботи батьків містяться в гл. 18 - 20. Формами влаштування (виховання дітей), які залишились без батьківського піклування є: 1) усиновлення; 2) встановлення опіки і піклування з передачею у сім’ю опікуна (піклувальника) або дитячого будинку сімейного типу; 3) передачу до спеціалізованих навчально-виховних закладів (інтернатів); 4) патронат. Але пріоритетними залишаються форми сімейного виховання.

Усиновлення можна розглядати як правовий інститут, який призваний створити між усиновителем і усиновленим відносини близькі до тих, що виникають між батьками і рідними дітьми.

Усиновлення виступає також юридичним актом прийняття в сім’ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки. Усиновлення має одночасно правовстановлююче і правоприпиняюче значення.

Тема 12. Опіка і піклування над дітьми. Влаштування дітей у сім’ї.

Поняття опіки та піклування за цивільним та сімейним законодавством України. Органи опіки та піклування в Україні. Особи, над якими встановлюється опіка та піклування. Порядок встановлення опіки та піклування. Вимоги до особи опікуна (піклувальника). Права та обов’язки опікунів і піклувальників стосовно дитини. Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування. Звільнення опікунів і піклувальників від виконання їхніх обов’язків. Підстави та порядок припинення опіки і піклування.

Поняття патронату над дітьми. Особливості договору патронату. Правовий статус патронатного вихователя. Права дитини, над якою встановлено патронат. Припинення патронату над дитиною. Влаштування дитини в дитячий будинок сімейного типу. Передача дитини в прийомну сім’ю.

Дата добавления: 2015-05-10