Договір - це угода між правогворчнми су­б'єктами, у результаті якої виникає нова норма права

Нормативний логовір

Поняття нормативного договору. Ще одним джерелом права є нормативний договір.

Не підлягає сумніву, що договір відіграє роль одного з найва­жливіших джерел міжнародного права. Історичні приклади свід­чать, що така роль неодноразово випадала і на долю договору в інших галузях права; досить згадати, що договори відігравали значну роль в утворенні норм дернсавного права. Так, напри­клад, феодальні держави не знали писаних конституцій. Саме тому досить тривалий час державний лад феодальних країн ви­значався різного роду угодами королів, князів та їх васалів, ко­ролів і міст, договорами сеньйорів з їх васалами тощо. Так, на­приклад, договори Новгородської республіки з князем Олексан­дром Ярославичем Невським 1240 та 1241 років були норматив­ними. Досить відомим прикладом нормативного договору е до­говір між англійським королем Йоганном Безземельним та його баронами в 1215 році, що визначив державний лад середньовіч­ної Англії і отримав назву Великої хартії вольностей.

24 Теорія держави І права

368 РОЗДІЛ 4. ТЕОРІЯ ПРАВА

до Конституції США у справах стосовно сегрегації в школах, не викликала заперечень Ейзенхауера. Однак він висловився про­ти подання суду, згідно з його запитами до міністерства юстиції, висновків щодо цих справ. Виходячи з принципу поділу влади, Бйзенхауер вважав, що це - відмова від виконання своїх обов'яз­ків. «Як я розумію, - заявив він Браунеллу, - суди були встано­влені Конституцією, щоб інтерпретувати закони; обов'язком виконавчого органу (міністерства юстиції) є виконання цих за­конів*. Президент вирішив, що суд намагається ухилитися від розгляду найбільш гострої соціальної проблеми в США і що «в цьому питанні Верховний Суд діяв, виходячи із спонукання, яке не є строго функціональним»¹.

Браунелл вважав, що сегрегація на основі расової ознаки є антиконституційною. Однак Ейзенхауер побоювався впливу нор­мативного акту, що ставить сегрегацію поза законом. Однак, вва­жаючи себе президентом усіх американців, у тому числі і чорно­шкірих, у своєму «Посланні про становище країни», він оголосив про використання всіх своїх повноважень, щоб покінчити з сегрега­цією в, окрузі Колумбія та у збройних силах, що і було виконано.

- грудня 1953 року Верховний суд США почав розглядати
справу щодо сегрегації «Браун проти Топека». 17 травня 1954
року він виніс рішення про неконституційність поділу дітей у
школах за расовою ознакою.

- вересня 1957 року губернатор Арканзасу Орвал Фаубус рі­
шуче відмовився забезпечити виконання судового рішення. Ви­
кликавши національних гвардійців свого штату, він розташував
їх навколо центральної середньої школи Літл-Року і наказав не
допускати на її територію дванадцять чорношкірих учнів. Піс­
ля низки юридичних маневрів 20 вересня федеральний суддя
заборонив губернатору і національним гвардійцям втручатися
в процес інтеграції навчання в центральній середній школі.
Фаубус поставив під сумнів повноваження федерального суду.

Ранком у понеділок 23 вересня величезна юрба расистів си­ломіць спробувала перешкодити процесу десегрегації в централь­ній середній школі Літл-Року. Його мер Вудрау Вільсон Макн у відповідь на це звернувся по допомогу безпосередньо до прези­дента Ейзенхауера, який був змушений віддати наказ генералу Тенлору про застосування сили. Того ж дня за наказом генера­ла в Арканзас було перекинуто близько тисячі парашутистів зі складу 101-ї повітряно-десантної дивізії. Наступного дня вони

¹ Амброа С. Зйзеакауер. Солдат й президент. - М., 1993. - С. 302.

Глава 18. Форма права

Слід мати на увазі, що згідно зі статтею 2 Віденської конвен­ції 1969 року про право міжнародних договорів, останні визна­чаються як врегульовані міжнародним правом угоди, укладені між державами та іншими суб'єктами міжнародного права в письмовій формі, незалежно від того містяться такі угоди в од­ному, двох чи декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від їх конкретного найменування.

Міжнародні договори можуть бути різними за назвами (підсум­ковий акт міжнародної конференції, обмін нотами, протокол, трак­тат, пакт, конвенція тощо), але вони мають єдину сутність як джере­ло міжнародного права. Структура міжнародного договору склада­ється з преамбули, основної частини та прикінцевих положень.

Щодо класифікації міжнародних договорів, то залежно від кількості сторін вони можуть бути двосторонніми або багатосто­ронніми. Прикладом двостороннього міжнародного договору є Договір про ненапад між СРСР та Німеччиною 1939 року. При­кладом багатостороннього договору є Віденська конвенція 1980 року про міжнародну купівлю-продаж товарів. За рівнем укла­дання розрізняються міждержавні, міжурядові та відомчі догово­ри. Прикладом міждержавного договору е Хартія глобального інформаційного суспільства, що була підписана 22 липня 2000 року на острові Окінава (Японія). Прикладом міжурядового до­говору є Містобудівна хартія Співдружності Незалежних Держав, що була підписана у м. Мінськ 4 червня 1999 року. Прикладом відомчого договору є Меморандум про співробітництво між Голов­ним управлінням державної служби України і Міністерством кадрів Китайської Народної Республіки у сфері державної служ­би та управління людськими ресурсами, що був укладений у м. Пе­кін 15 січня 2003 року. Зо сферою дії договори поділяються на політичні, економічні та зі спеціальних питань. Прикладом полі­тичного договору є Комюніке глав держав та урядів, що було під­писане у м. Генуї 22 липня 2001 року. Прикладом економічного договору є Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-про-дажу товарів від 11 квітня 1980 року. Прикладом договору зі спеціальних питань є Меморандум про співробітництво між Гене­ральною прокуратурою України і Прокуратурою Республіки Бол­гарія, що був підписаний у Києві 1 червня 2001 року.

Крім того, є договори, які підлягають ратифікації, і такі, які не підлягають.

Ратифікація - це міжнародно-правовий акт, за допомогою якого держава через свої компетентні (як правило, законодавчі) органи дає згоду на обов'язковість міжнародного договору.

24*

РОЗДІЛ 4. ТЕОРІЯ ПРАВА

НОРМАТИВНИЙ ДОГОВІР

Міжнародний договір

Союзний договір

Конституційний договір

Колективний договір

Постійні договори	Тимчасові договори
договори про утворення федерації	договори про розмежування повноважень федерального центру та суб'єктів федерації

Рис. 18.2. Класифікація нормативних договорів

Навіть законодавство Середніх віків спочатку було результа­том угоди між окремими носіями політичної влади. Недаремно писане право того часу, на відміну від звичаїв, називали угодами.

Значення нормовстановлюючих договорів і сьогодні визна­ється у всіх правових системах. Однак на відміну від договорів-угод дані угоди не носять персоніфікованого, індивідуально-ра­зового характеру, їх зміст складає загальні правила поведінки (норми). На відміну ж від нормативно-правових актів дані дого­вори — результат угоди рівноправних суб'єктів з приводу діяль­ності, що представляє їх загальний інтерес.

Найбільше значення нормативний договір має для трьох сфер права. Це насамперед міжнародне публічне право, де договори між державами завжди є нормативними. Нормативний договір є джере­лом у сфері державного (конституційного) права, де існують такі договори, як конституційний і федеративний. Третьою сферою є трудове право, до джерел якого належать колективні договори.

На Заході існують нормативні договори у сфері міжнародно­го приватного права. Це, зокрема, загальні умови бізнесу, що вво­дяться комерційними організаціями; норми про мирову угоду та третейський суд, що приймаються торговими палатами та ін­шими структурами тощо.

Проте на сьогодні договір як форма права може існувати у вигляді колективного, союзного, конституційного та міжнарод­ного (див. рис. 18.2).

Міжнародний договір. Основним джерелом міжнародного права є міжнародний договір.

Міжнародний договір - це угода між двома або більше держа­вами чи за участю інших суб'єктів міжнародного права (напри­клад, міжнародних організацій) про встановлення, зміну або при­пинення взаємних прав та обов'язків у міжнародних відносинах.

Глава 18. Форма права 373

1. сторонами (суб'єктами) конституційного договору можуть
бути найвищі органи та їх законні представники відповідно
до гілок державної влади: президент, парламент, вища судо­
ва адміністрація, що представляє судову владу тощо;

2. конституційний договір завжди ґрунтується на вільному во­
левиявленні сторін і передбачає добру волю і взаємні поступ­
ки суб'єктів у пошуку узгодженого на основі компромісу ва­
ріанту змісту цього договору;

3. конституційний договір укладається на певний термін, тобто
він є тимчасовим актом; строк його дії фіксується в самому
акті, де також визначаються можливі варіанти і порядок його
пролонгації чи дострокового припинення;

4. на період дії конституційного договору тимчасово припи­
няється чинність тих правових норм (у тому числі консти­
туційних), що суперечать відповідним положенням цього
договору;

5. зміст конституційного договору випливає з його предмета,
формулюється у вигляді нормативно-правового матеріалу,
який відповідно подається у вигляді різних норм права: де­
фініцій, конкретних регуляторів суспільних відносин, прин­
ципів тощо. Співвідношення цих норм залежить від специ­
фіки предмета конституційного договору і має забезпечувати
функціонування цього договору як нормативного акте. Отже,
у ньому повинні переважати норми - конкретні регулятори
суспільних відносин;

6. об'єктом правового регулювання є питання влади, саморегу­
лювання, що потребують договірної форми. Крім того, нор­
мативний договір може бути підставою для прийняття ін­
ших нормативи о-правових актів, а також договорів;

7. норми права, що є змістом конституційного договору, розра­
ховані на широке використання, невизначену кількість ви­
падків і загальновизначених суб'єктів;

8. конституційний договір є частиною національного законодав­
ства, його юридична сила залежить від місця державного орга­
ну, що його видав, у системі органів державної влади.

Як свідчить практика, потреба в укладенні конституційного договору виникає в країнах, які перебувають на перехідному ета­пі розвитку. Прикладом такого конституційного договору є Кон­ституційний договір між Верховного Радою України і Президен­том України від 8 червня 1995 року, який до прийняття Кон­ституції 1996 року надав можливість українському суспільству уникнути протистояння між зазначеними структурами, сприяти розвитку конституційного процесу і врешті-решт прийняти су­часну українську Конституцію.

372 РОЗДІЛ 4. ТЕОРІЯ ПРАВА

Ратифікація можлива лише у двох випадках, а саме:

7) коли вона передбачена самим договором;

8) якщо представник держави підписав договір на умовах ра­
тифікації.

В Україні згідно зі статтею 85 Конституції України лише Верховна Рада України наділена правом давати згоду на рати­фікацію міжнародних договорів України шляхом ухвалення спеціального закону про ратифікацію, який підписується Голо­вою Верховної Ради України. Так, прикладом такого закону е Закон Верховної Ради України № 833-ХІУ від 6 липня 1999 року «Про ратифікацію Протоколу про внесення поправок до Угоди про Міжурядовий фельд'єгерський зв'язок», де було за­значено: «Верховна Рада України постановляє:

Протокол про внесення поправок до Угоди про Міжурядо­вий фельд'єгерський зв'язок, підписаний 27 березня 1997 року ум. Москві, ратифікувати»¹.

Щодо договорів, які не підлягають ратифікації, то згода на їх обов'язковість може надаватися шляхом підписання, обміну документами, які утворюють договір, приєднання до договору чи іншим способом, про який домовилися сторони.

Конституційний договір. Конституційний договір за своєю суттю є тією особливою формою права, у створенні якої можуть брати участь усі гілки державної влади.

Конституційний договір - це угода між різними гілками влади, у результаті якої з'являються нові норми права, що регу­люють засади функціонування політичної системи суспільства, встановлюють засади державного ладу, організації і діяльності ключових ланок державного механізму, визначають принципи територіальної організації держави, закріплюють основи право­вого статусу особи, її взаємовідносини з державою.

Конституційний договір має низку специфічних ознак, а саме:

- предмет (об'єкт) конституційного договору становлять сус­
пільні відносини, виникнення яких пов'язане з найважли­
вішими (можна сказати, фундаментальними) аспектами ор­
ганізації та функціонування держави, зокрема, влади і ста­
тусу її гілок, розподілу, перерозподілу, уточнення повнова­
жень найвищих органів різних гілок влади, делегування
повноважень тощо;

¹ Про ратифікацію Протоколу про внесення поправок до Угоди про Міжурядо­вий фельд'єгерський зв'язок. Закон України № 833-XIV від 6 липни 1999 року // ВВР. - 1999. - № 34. - Ст. 297.

374 РОЗДІЛ 4. ТЕОРІЯ ПРАВА

Дата добавления: 2015-05-10