Телефонограма 1 страница

12.06.2011N 97 Тел. [phone] Київ

Засідання оргкомітету «Захист» переноситься на 15.06.2011 у конференц-зал готелю «Русь». Реєстрація учасників – з 12-00.

Початок роботи засідання о 13-00.

Голова (підпис) В. Білоус

Передав: Прийняв:

Референт Роговий Секретар Боярчук

тел.[phone] тел. [phone]

Дата передавання: 12.06.2011

Час передавання: 14-20

Факсограма

Факсограма — узагальнена назва різних за змістом документів, що передаються за допомогою телекомунікативного зв'язку та принтера.

Це електроний спосіб передавання графічної інформації.

Обов'язкові реквізити факсограми такі:

1. Місце відправлення.

2. Адресат.

3. Телефон місця відправлення.

4. Дата відправлення.

Розробка нормативно-правових документів. Закони. Класифікація законів.

Немає суспільства, яке б не намагалося закріпити інформацію про факти, події та явища об'єктивної дійсності й розумової ді­яльності людини. Основні явища об'єктивної дійсності і розумо­вої діяльності людини, що виникають та існують незалежно від держави і мають загальносоціальну природу, відображає право.

Як загальносоціальне явище право — це певні можливості суб'єктів суспільного життя, які об'єктивно зумовлюються рів­нем розвитку суспільства і мають бути загальними та рівними для всіх однойменних суб'єктів. Залежно від виду суб'єктів цих мож­ливостей розрізняють права людини; права сім'ї, нації (народу), інших соціальних спільностей (класів, прошарків, груп, громад­ських об'єднань, трудових колективів тощо); права людства.

Визначення нормативно-правового акта

Нормативно-правовий акт — це письмовий документ компе­тентного органу держави, в якому закріплено забезпечуване нею формально-обов'язкове правило поведінки загального типу. По­ширеність нормативно-правових актів пояснюється незапереч­ними перевагами такого способу вираження юридичних норм са­ме з погляду загальнолюдських принципів права.

Нормативно-правові акти неоднозначні з огляду на їх фор­мальну обов'язковість, зокрема тому, що приймаються різними суб'єктами. Ця властивість актів відображається поняттям їх юридичної сили.

Юридична сила — це специфічна властивість нормативно-пра­вових актів, яка розкриває їх співвідношення і взаємозалежність

за формальною обов'язковістю та визначається місцем правот-ворчого органу в апараті держави. За юридичною силою норма­тивно-правові акти можна поділити на закони і підзаконні акти.

Порівняно з іншими джерелами права, нормативно-правовий акт має ряд істотних переваг.

Зокрема:

♦ він найбільш чітко, повно і однозначно формулює права і обов'язки суб'єктів суспільного життя;

♦ дає можливість найшвидше і найповніше довести зміст норм права до суб'єктів суспільного життя;

♦ дає можливість та створює умови для адекватного (належно­го) і однакового розуміння норм права;

♦ дає можливість оперативно реагувати на потреби правового регулювання, змінюючи, встановлюючи чи скасовуючи від­повідну правову норму;

♦ нормативно-правові акти найбільш повно і легко можуть бу­ти систематизовані, що сприяє полегшенню користування ними, крім того, вони дають можливість для узгодження і впорядкування чинних правових норм.

Юридичні властивості нормативно-правових актів такі:

♦ вони є волевиявленням держави або всього народу, тобто приймаються тільки державними або іншими органами, які мають відповідні державно-владні правотворчі повноважен­ня, і є їхнім одностороннім волевиявленням;

♦ містять у собі правові норми;

♦ мають зовнішню форму у вигляді письмового документа встановленої форми;

♦ володіють юридичною силою, яка відображає їхнє співвід­ношення з іншими нормативно-правовими актами, місце і роль у системі законодавства та правового регулювання.

Закони

Закон — це нормативно-правовий акт органу законодавчої влади держави або самого народу, який приймається та змінюєть­ся в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших норма­тивно-правових актів.

В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всена­родного голосування (референдуму).

Встановлюються закони для регулювання найважливіших пи­тань суспільного і державного життя. Зокрема, як передбачено ст. 18 Конституційного договору: «Виключно законами визначаються: регулювання питань про права та свободи людини і громадянина, громадянство» і т.і. (всього 12 пунктів).

Закон має найвищу юридичну силу щодо всіх інших норма­тивних актів. Це положення знаходить своє вираження в тому, що акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим суб'єктом, який його встановив.

Для законів встановлюється особливий порядок їхнього прий­няття і введення в дію, який закріплюється в конституції та ін­ших спеціальних законах.

Закріплена в законах обов'язкова послідовність певних дій зі створення законів називається законодавчим процесом, порядок та стадії якого в Україні закріплені в Регламенті Верховної Ради України.

Стадії законодавчого процесу:

♦ законодавча ініціатива, суть якої полягає у внесенні до Вер­ховної Ради пропозиції про необхідність прийняття того чи іншого закону;

♦ розробка проектів законів;

♦ розгляд законопроектів у комісіях Верховної Ради України;

♦ розгляд законопроектів на сесії Верховної Ради у першому, другому та третьому читаннях;

♦ прийняття закону;

♦ опублікування закону;

♦ набрання законом чинності, або вступ закону в силу.

Класифікація законів

Закони розрізняють: • 1) за значенням і місцем у системі законодавства:

♦ конституційні, або основні. Це Конституція та закони з питань,
безпосередньо врегульованих Конституцією, наприклад «Шро
громадянство», «Шро загальний військовий обов'язок» та ін.

Конституція є основним законом держави, саме в цьому за­коні закріплюються основи суспільного, економічного і полі­тичного устрою країни, правове становище особи, її права та обов'язки, форма правління та форма державного устрою, по­рядок організації та компетенція органів законодавчої, вико­навчої та судової влади. Положення, закріплені в Конституції, конкретизуються у конституційних законах.

♦ звичажі, або поточні* Це всі інші чинні в державі закони з питань суспільного і державного життя;

♦ надзвичайні, тобто закони, які приймаються у певних, перед­бачених Конституцією, випадках, наприклад надзвичайний стан, війна тощо¹.'

2) за суб'єктами видання:

♦ Закони України (приймаються Верховною Радою України);

♦ Закони колишнього Союзу РСР (прийняті Верховною Ра­дою СРСР або з'їздом народних депутатів СРСР), які регу­люють відносини, ще не регламентовані законами України, і не суперечать Конституції і законам України;

♦ Закони Республіки Крим.

Головним видом правової інформації є господарське законо­давство. Господарські закони можна класифікувати як:

♦ загальні (Закон України «Про власність»; Цивільний кодекс, який регулює майнові та особисті немайнові відносини);

♦ закони про види і правовий статус господарюючих суб'єктів (Закон «Про підприємства в Україні», «Про господарські то­вариства»);

♦ закони про окремі види господарської діяльності (Повітря­ний кодекс України);

♦ закони про окремі відносини (наприклад, Арбітражний про­цесуальний кодекс України).

Основою господарського законодавства є система статусних, або компетенційних, законів, тобто таких, які визначають правове становище господарюючих суб'єктів. Ці закони класифікуються залежно від кола осіб, на які вони поширюються. Так, загальні за­кони — «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні» — поширюються на всі підприємства і на всіх підприємців.

Крім загальних законів, до статусних (компетенційних) нале­жать закони, які визначають правове становище окремих видів підприємств, галузей економіки.

Зразок оформлення закону України наведено в додатку 4.1.

Створення довідково-інформаційних документів. Заява. Довідка. Графік відпусток.

Серед щоденної кореспонденції підприємств, установ, органі­зацій, сотень документів, які висвітлюють різні аспекти їхньої ді­яльності, найбільшу питому вагу має довідково-інформаційна документація, якій за обсягом належить першорядне значення в усій системі діловодства.

Довідково-інформаційні документи містять інформацію про фактичний стан справ в установі, організації чи підприємстві, що є підставою для прийняття розпорядчих документів, а також ма­ють допоміжний характер відповідно до організації документації. Інформація, яка міститься в довідково-інформаційних докумен­тах, може спонукати до дії або бути лише доведеною до відома.

Документи, що виникають у процесі взаємовідносин підпри­ємств та організацій, а також у відносинах з громадянами, дуже різноманітні. Цим, зокрема, пояснюється різнобій у їх складанні та оформленні. Щоб його уникнути, деякі документи довідко­во-інформаційного характеру можна уніфікувати як за змістом, так і за формою. Це може помітно спростити їх складання, підви­щить інформативність та культуру документування.

Розглянемо основні види довідково-інформаційних документів.

Графік відпусток

Графік відпусток складається, зазвичай, на рік. Містить такі реквізити: найменування організації; індекс і дата; місце видання; код, візи затвердження і погодження; найменування структурного підрозділу; текст.

Текст графіка починається повідомленням, на який рік складено графік, а далі йдуть прізвища, посади співробітників та заплановані строки відпусток (місяці, числа, кількість днів, за який робочий рік, підпис працівника).

Підписується графік керівником підприємства чи його підрозділу і погоджується з профспілковим комітетом.

Довідка

Довідка — документ інформаційного характеру, що описує і засвідчує факти, події з життя й діяльності окремих громадян і різні обставини діяльності установ, організацій, підприємств чи їх структурних підрозділів: про стан виконання робіт, характерні показники, підтвердження тих чи інших фактів тощо.

У документаційному забезпеченні розрізняють внутрішні та зовнішні довідки.

Внутрішні довідки, зазвичай, містять узагальнені результати виконання яких-небудь службових робіт, проведення досліджень або перевірок, впровадження новітньої техніки та технологій тощо. Складаються внутрішні довідки у відповідь на запит керівництва і подаються у визначений термін.

Внутрішню довідку складає один працівник (укладач) або комісія, до складу якої може входити певна кількість працівників установи. Текст такої довідки має стосуватися одного питання службового характеру. Цей документ повинен об'єктивно розкривати стан справ, через що його складання вимагає ретельної перевірки відомостей, порівняння та аналізу одержаних даних. У ньому можуть наводитися таблиці, графіки тощо.

Стислий виклад тексту подають у заголовку, який має відповідати на питання про що.?Якщо є необхідність подати інформацію з кількох не пов'язаних між собою питань, то складають відповідну кількість довідок із кожного питання. Внутрішню довідку, підготовлену комісією, оформлюють на загальному бланку організації або на чистих аркушах паперу формату А4 з відтворенням основних реквізитів бланку.

У довідці відтворюються такі реквізити:

♦ назва організації;

♦ назва виду документа;

♦ дата документа;

♦ реєстраційний індекс до* мента;

♦ місце складання або видання документа (вказують, якщо воно не входить до назви організації);

♦ заголовок до тексту документа;

♦ текст документа;

♦ підпис (голови та всіх інших членів комісії);

♦ відмітка про виконання документа і направлення його до справи;

♦ відмітка про наявність документа в електронній формі (вказують у разі потреби).

Довідка, складена одним працівником або керівником структурного підрозділу для подання керівникові установи чи на розгляд колегіального органу, може бути оформлена на бланку структурного підрозділу, якщо такий заведено у відповідному підрозділі, або на чистому аркуші паперу (найчастіше формату АЗ} з обов'язковим відтворенням реквізиту 08 «Назва структурного підрозділу організації» (Додаток).

Зовнішні довідки, зазвичай, складають із метою засвідчення якогось юридичного факту, найчастіше для підтвердження факту роботи чи навчання, розміру заробітної плати, місця проживання тощо. Видають зовнішні довідки громадянам для подання до відповідних органів — податкової інспекції, пенсійного фонду, житлово-комунального управління тощо.

Зовнішні довідки службового характеру готують для подання до сторонньоої установи. Вони, зазвичай, містять узагальнені результати виконання установою певних робіт, проведення наукових досліджень або перевірок, впровадження нової техніки, інноваційних технологій й т.п..

Зовнішня довідка має особливості оформлення. Юридичної сили довідка набуває лише за наявності таких реквізитів:

♦ коду організації за ЄДРПОУ;

♦ коду форми документа за ДКУД;

♦ назви організації вищого рівня;

♦ назви організації;

♦ довідкових даних про організацію;

♦ назви виду документа (ДОВІДКА);

♦ дати документа;

♦ реєстраційного індексу документа;

♦ адресат (вказують місце подання довідки);

♦ тексту документа;

♦ підпису;

♦ відбитку печатки;

♦ прізвища виконавця і номера його телефону (вказують у разі потреби).

Якщо зовнішня довідка стосується фінансово-матеріальних питань, то її підписує керівник установи та головний бухгалтер.

Оформлюють зовнішні довідки на загальному бланку організації або на чистих аркушах паперу.

Довідку з місця роботи, що підтверджує трудовий стаж та оплату праці працівника, складають на бланку установи формату А5 (Додаток 4.22).

Текст довідки з місця роботи починається із зазначення у називному відмінку прізвища, імені та по батькові працівника, про якого подаються відомості, далі вказують посаду та розмір заробітної плати.

Якщо довідка не містить відомостей щодо заробітної плати, то головний бухгалтер її не підписує.

Якщо зовнішню довідку оформлено на чистих аркушах паперу, то у верхньому лівому куті лицьового боку першого аркуша обов'язково проставляють відбиток кутового штампа, на якому має бути відтворено назву організації, довідкові дані про організацію та її код за ЄДРПОУ.

Крім цього, у відбитку має бути зафіксовано місце для написання дати і вихідного реєстраційного індексу. Відбиток має бути чітким і добре читатися.

Дату та реєстраційний індекс на відбитку проставляють від руки.

Текст довідки, зазвичай, складається з двох частин — вступної та констатуючої або лише з однієї констатуючої частини.

Констатуючу частину можна поділити на пункти; у довідці також можуть міститися таблиці.

Оскільки ситуації, з приводу яких видають довідки, є досить типовими, то для їх оформлення можна використовувати трафаретні бланки, де постійну частину тексту надруковано заздалегідь, а для внесення змінних даних залишено місце.

Довідки, як і всі службові документи, підлягають обов'язковій реєстрації. Зовнішні довідки реєструють у базах даних, картках або журналах реєстрації вихідної документації. Внутрішні — в реєс-траційних формах, призначених для реєстрації внутрішньої документації.

Складаючи і оформлюючи текст довідки, слід мати на увазі, що:

♦ дату і реєстраційний індекс довідки проставляють у день її підписання;

♦ внутрішні довідки реєструють окремо від зовнішніх;

♦ місце складання не вказують лише на зовнішніх довідках, оформлених на бланках із зазначенням довідкових даних про установу.

Крім розглянутих вище, існує багато видів довідок: аналітичні, архівні, біографічні, медичні, довідки-об'єктивки тощо.

Біографічна довідка досить поширена в органах державної влади, працівники яких є державними службовцями. Готують біографічну довідку у разі потреби (подання про призначення на посаду органом вищого рівня, присвоєння рангу державного службовця тощо) на підставі даних, що містяться в особовій справі та трудовій книжці працівника.

Текст біографічної довідки складають у вигляді анкети. Відповіді на запитання у ній мають бути стислими, але вичерпними.

Скорочення слів, пропуски і виправлення в біографічній довідці не допускаються.

Біографічну довідку складають за встановленою формою, скріплюють підписом керівника кадрової служби та відбитком печатки установи.

Біографічна довідка надсилається до установи вищого рівня.

Оформляються біографічні довідки на бланках або на чистих аркушах. Вони мають такі реквізити:

♦ назву виду документа;

♦ реєстраційний індекс документа;

♦ дату документа;

♦ текст документа;

♦ підпис;

♦ відбиток печатки.

У тексті довідки, зазвичай, зазначається назва установи, до якої вона подається.

Доцільно розпочинати текст довідки з прізвища, імені та по батькові особи, про яку подаються відомості, вказаних у називному відмінку.

Не рекомендовано вживати архаїчні звороти на кшталт «цим повідомляємо», «справді проживає», «справді працює».

Оскільки текст довідки особистого характеру типовий, то для її склаання бажано користуватися трафаретними бланками, виготовленими друкарським способом, в яких заповнюються лише ок-ремі частини реквізитів, скажімо, так, як наведено в додатку 4.22.

Заява

Заява — письмове звернення громадянина чи організації до керівника установи, її підрозділу або до громадської організації з приводу захисту його інтересів. Наприклад, заява про поліпшен­ня житлових умов, приймання на роботу, вступ до громадської організації, звільнення тощо.

Реквізити заяви:

♦ адресат;

♦ адресант (хто адресує);

♦ назва документа;

♦ текст документа;

♦ додаток до документа (якщо потрібний);

♦ підпис і дата подання заяви. Зразки заяв наведені в додатку 4.26.

Робота з листами, пропозиціями, заявами та скаргами громадян.

Порядок контролю за розглядом письмових та усних звернень громадян

Згідно із Законом України «Про звернення громадян» порядок контролю за розглядом письмових та усних звернень громадян регламентується Інструкцією з діловодства за зверненнями гро­мадян в органи державної влади і місцевого самоврядування, об'єднань громадян, в установах, організаціях, на підприємствах незалежно від форм власності.

Діловодство, пов'язане з пропозиціями (зауваженнями), скар­гами та заявами (клопотаннями) громадян, які звертаються до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ тощо, ведеться окремо від інших видів діловодства і покладається на спеціально призначених для цього посадових осіб.

Пропозиції, скарги і заяви громадян надходять в установи як усні, так і письмові.

Письмові заяви можуть пересилатися поштою, телеграфом, вру­чатися особисто або через експедиції чи спеціальні бюро скарг, створені у великих установах.

Усні заяви — висловлюються на особистому прийомі чи пере­даються по телефону. Останні узагальнюються письмово у вигля­ді довідки чи в іншій формі. Письмові та усні пропозиції, заяви, скарги мають однакову силу, якщо законом не встановлене інше, і підлягають ретельній перевірці.

Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертаєть­ся заявникові з відповідним роз'ясненням у термін не пізніше як через десять днів з дня його надходження.

На вільному від тексту місці першої сторінки звернення ста­виться відбиток штампу органу, на якому зазначається дата над­ходження звернення та його реєстраційний номер.

Реєстрації підлягають усі пропозиції, скарги і заяви, що надхо­дять, але особливістю індексації тут є те, що до індексу додається перша літера прізвища автора документа.

Наприклад, скаргу гр. Лисенко під №83 записують так: Л-83.

Усі пропозиції, заяви і скарги, що надійшли, повинні прийма­тися та централізовано реєструватися у день їх надходження на реєстраційно-контрольних картках, придатних для оброблення персональними комп'ютерами.

Конверти (вирізки з них) зберігаються разом з пропозицією, заявою, скаргою.

Повторні звернення громадян реєструються так само, як і по­передні. При цьому в правому верхньому кутку картки робиться позначка «Повторно» і до картки долучається все попереднє лис­тування.

Пропозиції, заяви і скарги одного й того самого громадянина з одного й того самого питання, що надіслані різним адресатам і надійшли на розгляд до однієї і тієї самої організації (дублетні), обліковуються за реєстраційним номером першої пропозиції, за­яви, скарги з доданням порядкового номера, що проставляється через дріб. Наприклад: Т-78/1, Т-78/2, Т-78/3.

Звернення від громадян з одного й того самого питання, на­діслані органами вищого рівня за належністю для їх вирішення до органу, установи, повторними не вважаються Повторними вважаються звернення, в яких: оскаржується рі­шення, прийняте за попереднім зверненням, що надійшло до ус­танови; повідомлення про несвоєчасне вирішення попереднього звернення, якщо з часу його надходження не минув установле­ний законодавством термін розгляду.

Щодо кожного звернення не пізніше як у 5-денний термін має бути прийняте одне з таких рішень: прийняти до провадження, передати на вирішення в підпорядкований чи інший орган; на­діслати за належністю до іншого відомства, якщо питання, пору­шені у зверненні, не входять до компетенції даного органу. Про пересилання звернення до іншого органу чи відомства обов'яз­ково повідомляється заявникові.

Заповнюється контрольна картка в двох примірниках, один з яких надходить до контрольної картотеки, а другий — разом із зверненням вручається виконавцеві.

Картотека заяв, пропозицій і скарг ведеться окремо від карто­теки інших видів документів. Картки розташовуються за прізви­щами заявників в алфавітному порядку. За потреби алфавітну картотеку можна поділити за адміністративно-територіальною ознакою, а всередині — за прізвищами (згідно з алфавітом).

Уряді випадків ведуться журнали реєстрації пропозицій, заяв і скарг. Заповнення граф журналу проводиться аналогічно до за­повнення граф єдиної реєстраційної картки.

Про надходження та результати розгляду пропозицій, заяв і скарг громадян в установах І і II категорій щомісяця складаєть­ся окреме зведення, III і IV категорій — заповнюється спеціальна графа в єдиній щомісячній довідці про виконання документів. Ці дані використовуються для узагальнення і аналізу.

Після реєстрації всі пропозиції, заяви, скарги передаються ке­рівникові установи, який призначає виконавця.

Розгляд пропозицій, заяв і скарг

Для розгляду пропозицій, заяв і скарг велике значення мають строки виконання.

Термін розгляду заяв і скарг громадян в усіх органах не повинен перевищувати 1 місяця. При цьому заяви і скарги, що не вимага­ють додаткового вивчення і перевірки, підлягають розгляду не­відкладно, в усякому разі не пізніше 15 днів з дня надходження.

Керівник установи може продовжити строк розгляду заяви чи скарги, але не більше ніж на 1 місяць, повідомивши про це заяв­ника в п'ятиденний строк. Строк розгляду питань, що містяться у пропозиціях, заявах тощо, рахується з моменту їх надходження до організації.

Звернення, в яких порушуються важливі питання діяльності органу, установи, беруться на особливий контроль і вирішуються насамперед. У цих випадках на листах і картках проставляється штамп «Особливий контроль». Рішення за результатами перевірки звернень приймаються керівництвом того органу, до якого вони надійшли.

Звернення військовослужбовців, а також членів їхніх сімей вирішуються в міністерствах у термін до 15 днів від дня їх надход­ження, а в підпорядкованих установах — невідкладно, але не піз­ніше ніж через 7 днів.

Усі скарги, заяви, пропозиції треба розглядати вчасно, без зай­вої тяганини. Категорично забороняється направляти скарги гро­мадян для розгляду посадовим особам, дії яких оскаржуються.

Посадові особи, вирішуючи питання, зазначені у пропозиці­ях, заявах і скаргах, зобов'язані:

♦ уважно розібратися з їх суті та прийняти обгрунтовані рі­шення;

♦ забезпечити їх оперативне і правильне виконання;

♦ повідомляти громадян про свої рішення;

♦ вчасно виявляти та усувати причини порушення прав грома­дян, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх пере­вірки;

♦ направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин;

♦ вживати інших заходів для об'єктивного вирішення постав­лених автором звернення питань, з'ясування й усунення причин та умов, які спонукають авторів скаржитись.

За результатами перевірки звернення складається мотивова­ний висновок, який має містити в собі об'єктивний аналіз зібра­них матеріалів.

Якщо під час перевірки виявлені порушення прав громадян, недоліки в діяльності установи, зловживання посадових осіб вла­дою або службовим становищем, то у висновку має бути зазначе­но, яких конкретно заходів вжито щодо усунення цих порушень і покарання винних. Висновок підписується особою, яка прово­дила перевірку, і затверджується керівником органу, підрозділу, структури.

Відповідь за результатами розгляду звернення обов'язково да­ється тим органом, який його отримав і до компетенції якого вхо­дить розв'язання порушених у зверненні питань за підписом ке­рівників або осіб, що виконують їхні обов'язки. Рішення про від­мову в задоволенні вимог, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на закон і викладенням мотивів відмови, а також роз'ясненням щодо ос­карження прийнятого рішення. При цьому зазначається, яких вжито заходів, або наводиться причина відмови в задоволенні скарги. На прохання громадян їм роз'яснюється порядок оскар­ження прийнятого рішення.

Після закінчення перевірки і фактичного виконання прийня­того рішення звернення разом з матеріалами перевірки поверта­ються до секретаріату (канцелярії) установи з написом «До спра­ви» і підписом посадової особи, яка прийняла рішення.

Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна до­відка, яка додається до матеріалів перевірки звернення. У картці обліку фіксується, що про наслідки перевірки заявника повідом­лено в особистій бесіді.

Робота з документами, що містять комерційну таємницю. Умови віднесення інформації до конфіденційної. Заходи щодо захисту комерційної таємниці.

Визначення основних понять

В умовах конкуренції між фірмами, підприємствами, устано­вами актуальною проблемою стає збереження інформації, що становить їхню комерційну таємницю.

Комерційна таємниця — один із видів таємниці, яка охороняєть­ся кримінально-правовими засобами (поряд з таємницею держав­ною, службовою, голосування, усиновлення тощо). Під комерцій­ною таємницею підприємства маються на увазі відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінан­сами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таєм­ницею, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам.

Комерційна таємниця — це виробнича, науково-технічна, уп­равлінська, фінансова та інша інформація, що використовується для досягнення комерційної мети (одержання прибутку, уник­нення збитків, чесного здобуття переваги над конкурентами) і вважається конфіденційною. До конфіденційної інформації на­лежать також ідеї, винаходи, відкриття, технології, індивідуальні особливості комерційної діяльності, які дають змогу успішно конкурувати.

Умови віднесення інформації до конфіденційної

Умовно інформацію, що становить комерційну таємницю під­приємства, можна поділити на ділову та науково-технічну (тех­нологічну) інформацію.

До ділової інформації належать: відомості про розміри прибут­ків, собівартість випущеної продукції; плани та обсяги реалізації продукції (плани маркетингу, дані про характер та обсяг торго­вельних операцій, рівні цін, наявність товарів); відомості про фі­нансовий аспект діяльності підприємства (за винятком фінансо­вих звітів); плани рекламної діяльності; списки торговельних та інших клієнтів, посередників, конкурентів, відомості про їхнє фі­нансове становище тощо.

До науково-технічної інформації належать: методи та способи виробництва (особливо нові розробки), нові технології, напрями модернізації відомих технологій та процесів, відомості про конс­трукції машин та обладнання, креслення, схеми, програмне за­безпечення ПОМ, ПК тощо.

Основні умови віднесення інформації до комерційної таємниці:

♦ дійсна або потенційна комерційна важливість інформації;

Дата добавления: 2015-05-08