Методологiя теорiї держави та права

Теорiя держави й права, як i будь-яка iнша наука, має свою м етодологiю, підякоюрозуміють учення про ме­тоди, теоретичне обґрунтування способів пізнання дер­жавно-правових явищ, сукупність теоретичних принци­пів, логічних прийомів дослідження держави та права. Методи теорії держави та права як науки – це сукупність принципiв, правил, прийомiв наукового пiзнання, якi використовуються для отримання об’єктивних, реальних знань про державу і право.

Важливе місце в системі методології теорії держави та права посідають принципи дослідження державно-правових явищ. Потреба в доскональному й об’єктивному дослідженні різноманітних проблем держави і права припускає вико­ристання цілої низки загальних для всіх наук принципів. Насамперед серед них слід виділити такі:

- принцип усебічності дослідження держави та права. Його основний зміст полягає в тому, що всі дер­жавно-правові явища вивчаються в їх взаємозв’язку та взаємодії з іншими, співвідносними з ними, явищами;

- принцип історизму в дослідженні держави та права. Він означає розгляд державно-правових явищ, які існують, через вивчення їх минулого, сучасного й майбут­нього;

- принцип комплексності у вивченні держави та права. Суть цього принципу полягає в тому, що їх до­слідження здійснюється не лише з юридичної точки зору, а й з урахуванням досягнень інших суспільних наук, котрі вивчають державу і право.

Увесь накопичений у процесі функціонування дер­жавно-правових явищ досвід, усі притаманні державі та праву риси повинні бути враховані й відображені у використаних категоріях і поняттях. Тільки в цьому ви­падку вони отримують цілком визначений зміст, на­бувають методологічного значення як засоби пізнання держави та права.

Залежно вiд цiлей і обсягiв дослiдження методи подi­ляються на загальнi, що використовуються всiма або бiльшiстю наук (наприклад аналiз i синтез, моделювання тощо), окремі, тобто ті, що використовуються окремими групами наук, i спецiальнi, властивi будь-якiй конкретнiй науці. Чiткої межi мiж ними не iснує. Тим паче, що сьогоднi в умовах iнтеґрацiї наук спостерiгається взаємо­проникнення методiв. Наприклад, у правознавствi успiш­но використовуються методи кiбернетики, психологiї, полiтологiї та iнших наук.

Як і методи всіх наук, методи теорiї держави та права можна класифікувати таким чином:

1. Загальні методи. Серед них треба виділити:

а) з агальний філософський метод – це філософські, світо­глядні підходи, що відбивають найбiльш унiверсальнi принципи мислення. Сукупність цих принципів залежить від того, прихильником якого філософського вчення є до­слідник.

Серед загальних філософських методів можна видi­лити метафiзику (яка розглядає державу й право як вiчнi, незмiннi iнститути, глибоко не пов’язані мiж собою та з iншими суспiльними явищами) i дiалектику (матерiалiстич­ну й iдеалiстичну; остання, у свою чергу, може виступати як об’єктивний або суб’єктивний iдеалiзм).

Так, причини виникнення й самий факт iснування держави та права об’єктивний iдеалiзм пов’язує з божест­венною силою або об’єктивним розумом; суб’єктивний iдеалiзм – зі свiдомiстю людини, з узгодженням волi людей (договором); матерiалiстична дiалектика – з соцiально-економiчними змiнами в суспiльствi (появою приватної власностi та подiлом суспiльства на антагонiстичнi класи). З позицiй матерiалiстичної дiалектики кожне явище (у тому числi держава й право) розглядається в розвитку, у конк­ретнiй iсторичнiй обстановцi, у взаємозв’язку з iншими явищами;

б) з агальнонауковi методи – це прийоми, що не охоплюють усього наукового пiзнання, а застосовуються ли­ше на окремих його етапах на вiдмiну вiд загальнофіло­софського методу.

До загальнонаукових методiв відносяться:

- аналiз (умовний подiл складного державно-правового явища на окремi частини);

- синтез (пропонує вивчати явище шляхом умовного поєднання його складових частин).

Держава та право – це багатоаспектні соціальні явища, тому для їх усебічного пізнання застосовують як метод аналізу, так і синтезу. Наприклад, щоб з’ясувати устрій дер­жави, структуру її апарату, норми права тощо, здійс­нюється розчленовування цілого (у нашому випадку дер­жави, апарату держави, норми права) на складові частини. Одним із методів аналізу є класифікація державно-пра­вових явищ (наприклад прав і обов’язків громадян, пра­вових норм, юридичних фактів). Застосування синтезу доз­воляє об’єднати окремі ознаки, властивості, виявлені за допомогою аналізу. Так, на основі поєднання й узагаль­нення ознак, притаманних окремим державам, виділяють їх типи. Таким чином, синтез доповнює аналіз, більш того, ці методи нерозривно пов’язані між собою.

Серед загальних методів вивчення державно-пра­вових явищ важливе місце посідає історико-логічний ме­тод, який поєднує в собі конкретно-історичні й абст­рактно-теоретичні засоби вивчення держави та права. За такого підходу історичне аналізується як реальний про­цес розвитку держави, права або їх елементів з усіма його проявами, з урахуванням усіх випадкових і закономірних явищ, а логічне – лише як необхідний. У логічному до­слідженні держави й права треба відхилятися від істо­ричних випадків, окремих фактів, особливостей, що мали місце в той чи інший час. З історії державно-правових явищ виділяється тільки закономірне та необхідне. Це дозволяє вия­вити в історичному процесі розвитку дер­жавно-правових явищ найбільш вагомі, суттєві якості, тобто закономірне, і виразити їх у наукових категоріях теорії держави та права. Прикладом застосування історико-логічного методу є уявлення про процес виникнення дер­жави й права, загальну характеристику монархії, респуб­ліки тощо.

Заслуговує на увагу метод сходження від абстрактного до конкретного, хоча останнім часом його несправедливо критикували. Цей метод передбачає опрацювання ре­зультатів досліджень, прямування від елементарних по­нять до уявлень про конкретне як багатоманітне явище, перевірку отриманих знань на практиці. При цьому термін "абстрактне" розуміється як однобічне, неповне знання, яке не розкриває всієї сутності об’єкта в цілому. У теорії держави й права змістом абстрактного знання є окремі сторони, властивості та зв’язки державно-пра­вових явищ. На відміну від цього, термін "конкретне" використовується для визначення всебічного, повного знання про державу й право, виступає як протилежність абстрактному, тобто неповному, однобічному. Метод сходження від абстрактного до конкретного в теорії дер­жави та права робить можливим узагальнення досягнень інших, насамперед юридичних, наук, використання на­копичених ними знань для вивчення не лише держави й права, але також їх елементів.

Сходження від абстрактного до конкретного являє со­бою загальну форму руху наукового знання. Відповідно до цього методу пізнання здійснюється в два етапи: від конкретного в дійсності до його абстрактних визначень, а потім від абстрактного до конкретного в мисленні. На першому етапі пізнання об’єкт сприймається як нероз­членоване ціле. За допомогою аналізу об’єкт у мисленні розчленовується на частини й описується за допомогою безлічі абстрактних визначень. Наприклад, правова дійс­ність у процесі аналізу розчленовується на складові час­тини – норми права, правовідносини, суб’єктивні юри­дичні права й обов’язки, правосвідомість тощо. Кожна з них є юридичною абстракцією, відображає правову дійс­ність односторонньо, неповно. Щоб одержати цілісне уявлення про правову дійсність, недостатньо мати безліч абстрактних визначень її частин. Увесь їхній загал не дає знання про правову дійсність як єдине соціальне явище, не може пояснити їх загальну природу, внутрішні закони взаємодії.

Науковий розгляд будь-яких складних явищ вимагає не лише обліку їхніх різних сторін, але й виокремлення провідної ланки. Так і в аналізі різних сторін правової дійсності не розкривається головного – способу з’єднання цих частин. На другому етапі відбувається перехід від отриманих абстракцій до системного теоретичного знан­ня, тобто до конкретного в мисленні. Досягається це за допомогою синтезу, що у процесі вивчення різних ас­пектів правової дійсності розкриває те загальне, що визначає цілісність певного явища, загальне як закон йо­го розвитку та функціонування. У результаті правова дійсність з’являється як одне ціле, конкретне відтво­рюється в логічно цілісній теорії в усій її повноті, у єдності глибинних взаємозв’язків і різноманітних форм їхнього прояву.

2. Окремонауковi методи. Це прийоми, що виступають наслiдком засвоєння теорiєю держави й права досягнень гуманітарних, природознавчих та інших наук. До цих методів належать:

а) системний (орiєнтує на розкриття цiлiсностi об’єкта, на виявлення рiзноманiтних типiв зв’язків у ньому). Цей метод виходить з того, що державно-правові явища роз­глядаються як системи, котрі формуються визначеним типом середовища та створюють з ним єдність, являють собою частину системи вищого порядку, виступають як цілісний комплекс взаємопов’язаних елементів.

Наприклад, тип політичної системи визначається залежно від того, у якому середовищі вона формується. Якщо соціальне середовище намагається урівнювати основи економічного життя, то в ньому розвиваються недемократичні, зокрема тоталітарні, політичні системи. Навпаки, якщо соціальне середовище базується на рин­кових товарно-грошових відносинах, вільному підприєм­ництві, у ньому формуються демократичні (ліберально-демократичні) системи. При цьому, якою б не була політична система суспільства, вона являє собою лише один з елементів суспільства, яке може бути представлене у вигляді різних взаємопозв’язаних систем, а саме еко­номічної, ідеологічної, соціальної, правової тощо. На­решті, політична система – це сукупність державних органів, політичних партій, громадських організацій, засобів масової інформації;

б) соцiологiчний. Цей метод узагальнює державно-пра­вову практику, яка охоплює різноманітну правову ді­яльність. Він використовується для визначення резуль­тативності дій держави, ефективності правового реґу­лювання, виявлення суперечностей у законодавстві тощо. Соціологічний метод дозволяє за допомогою анкету­вання, інтерв’ювання, спостереження й iнших прийомiв отримати данi про фактичну поведiнку суб’єктів у державно-правовiй сферi;

в) статистичний (дозволяє отримати кiлькiснi показни­ки того чи iншого державно-правового явища). Він широко використовується при дослідженні державно-правових структур суспільства, вимагає застосування математичних засобів і складається з кількох стадій. На першому етапі згідно з визначеними критеріями здійснюється відбір конк­ретного матеріалу та його опрацювання, реєструються по­одинокі явища, що мають державно-правове значення, які потім класифікуються за певними ознаками і на цій під­ставі робляться висновки;

г) моделювання. Його сутність полягає в тому, що між різноманітними державними або правовими явищами іс­нує певна схожість, завдяки якій, коли знаєш властивості й ознаки однієї з них (тобто моделі), можна достатньо точно судити про інші. Тобто метод моделювання ба­зується на послідовному вивченні та порівнянні великої кількості схожих явищ. Наприклад, ефективність дії інституту Президента або інституту виборчого права України неможливо встановити без порівняння з ана­логічними інститутами інших країн. Цей метод вико­ристовується як при визначенні наукових категорій теорії держави та права, так і пошуку оптимальних схем функціонування держави (організації державного апа­рату, ефективності його діяльності) або права (форму­ванні законодавства, ґарантування й захист прав гро­мадян).

Можливості моделювання, як і накопичення й узагаль­нення інформації про державно-правові явища, значно розширилися завдяки застосуванню математичних, кібер­нетичних методів, які дозволяють проаналізувати або уза­гальнити великий обсяг матеріалу стосовно різноманітних проблем держави та права, прискорити його опрацю­вання.

Серед окремонаукових слiд видiлити два методи, що є суто юридичними:

- формально-юридичний (дозволяє визначати юридичнi поняття, виявляти їх ознаки, здійснювати класифiкацiю, тлумачити змiст правових приписів тощо). Дослідження типології держави, її устрою, структури права, правових норм, аналіз чинного законодавства, тлумачення норматив­но-правових актів – усе це прояви застосування формально-юридичного методу;

- порiвняльно-правовий (дозволяє, зокрема, порiвняти рiзнi правовi системи або їх окремi елементи – право, юридичну практику тощо з метою виявлення їх загальних та особливих властивостей).

Головна особливість юридичних методів полягає в тому, що вони притаманні саме теорії держави та права, а також іншим юридичним наукам і використовуються лише цими науками. Специфіка юридичних методів полягає в тому, що вони є способами правового моделювання пі­знаваної дійсності, способами її пізнання з позицій і в межах права й держави. При цьому в ході пізнання дійс­ності застосування юридичних методів не тільки дозволяє одержати юридичні знання, але також побудувати їх у вигляді теоретичної наукової системи.

Сукупність зазначених прийомів наукового пізнання створює методологію теорії держави та права.

(Див. докладніше: Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.К. Бабаева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2006. – С. 17 – 26.)

Питання та завдання для самоконтролю

1. Що розуміють під методом науки?

2. Що розуміють під методологією науки?

3. Назвіть методи, притаманні теорії держави та пра­ва.

4. Як можна використовувати методи теорії держави та права при вивченні конкретних державно-правових явищ?

Дата добавления: 2015-05-10