Проблема антропосоціогенезу. Тлумачення антропосоціогенезу в релігії, філософії, науці

Виділення людини з тваринного світу - такий же грандіозний стрибок, як і виникнення живого з неживого. Адже йдеться про утворення такого роду живих істот, всередині якого з невідомого моменту припиняється процес видоутворення і починається «творча еволюція» абсолютно особливого типу.

Передісторія людства до цього дня залишається такою ж загадковою і таємною, як і виникнення життя. І справа тут не просто в невистачанні фактів. Справа ще в нових і нових відкриттях, які деколи абсолютно бентежать; парадоксальних, які коливають теорії, що ще недавно здавалися стрункими і переконливими. Недивно, що сучасні наукові уявлення про становлення людини покояться в основному на гіпотезах. Більш менш достовірними можна вважати лише загальні (але якраз філософськи значущі) контури в тенденції цього процесу.

До питання про походження людини антропологи і філософи підходять з різних і зовні навіть протистоячих одна одній позицій. Антропологи стурбовані пошуками «бракуючої ланки» в біологічній еволюції від мавпоподібного предка людини до Homo sapiens. Філософи прагнуть виявити і змалювати сам «розрив поступовості» - революційний скачок, який мав місце в процесі людського становлення. Це сприяє правильному розумінню світоглядного масштабу проблеми, перед якою стоїть антропологічне дослідження, і надає на нього евристичну дію.

Давно визнано, що перетворення тварин (гоминідів) в людей не могло бути якоюсь миттєвою, одноактною подією. Безсумнівно, повинен існувати тривалий період становлення людини (антропогенезу) і становлення суспільства (соціогенезу). Як показують сучасні дослідження, вони є двома нерозривно пов'язаними сторонами єдиного по своїй природі процесу - антропосоціогенезу, який тривав протягом 3 - 3,5 млн. років, тобто майже в тисячу раз довше, ніж вся «писана історія».

Важливу роль в поясненні загального значення антропосоціогенезу грала і грає трудова гіпотеза, описана Ф. Энгельсом в роботі «Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину», детально обгрунтована радянськими антропологами і археологами. Ця гіпотеза знайшла визнання і в багатьох антропологів - немарксистів, виступаючих проти ідеалістичних тлумачень становлення людини.

Разом з тим визначальне значення праці в процесі антропосоціогенезу не можна тлумачити у дусі натуралістичних (тим більше механістичних) уявлень про причинні залежності. Найважливіша риса антропосоціогенезу - його комплексний характер. Тому принципово невірно було б стверджувати, що, скажімо, «спочатку» виникла праця, «потім» - суспільство, а «ще пізніше» - мова, мислення і свідомість. Теза про визначальне значення праці виділяє останню як центральний (і саме в цьому значенні первинного) чинник антропогенезу, у зв'язку з яким формуються і проживання разом, і членороздільна мова, і початки раціонального мислення. Але праця і сам має генезис, перетворюючись на повноцінну предметно-практичну діяльність лише у взаємодії з такими чинниками соціалізації, як мова, свідомість, моральність, міфологія, ритуальна практика і т.д.

Дата добавления: 2015-05-08