Правової держави

Подiл влади як принцип

Головна вимога принципу подiлу влади, сформульо-ваного ще Дж. Локком i Ш. Монтеск’є, полягає в тому, що для утвердження полiтичної свободи, забезпечення законностi та викорiнення зловживань владою з боку будь-якої соцiальної групи, установи чи окремої особи необхiдно подiлити державну владу на законодавчу (обрану народом і покликану виробити стратегiю роз­витку суспiльства шляхом прийняття законiв), вико­навчу (призначувану представницьким органом влади для реалiзацiї чинних законiв та оперативно-госпо­дарської дiяльностi) й судову (що виступає ґарантом вiд­новлення порушених прав, справедливого покарання винних). За таких умов буде забезпечено не просто формальний поділ влади, а її рівновагу. Причому кожна з цих гілок влади повинна здiйснювати свої функцiї че­рез особливу систему органiв і в специфiчних формах, будучи самостійною, такою, що стримує та врівноважує одна одну.

Поділ законодавчої, виконавчої та судової влади ґрунтується на тому, що в державі необхідно виконувати такі три основні функції, як прийняття законів, їх ви­конання та здійснення правосуддя. Це природна пере­думова поділу влади. Але існує також політична необ­хідність вирішення цього питання: треба розподілити ці три напрями державної діяльності між різними держав­ними органами, щоб не допустити концентрації, моно­полізації влади одним органом, однією людиною. Важ­ливо також і те, що ці три незалежні гілки влади можуть контролювати, урівноважувати, стримувати одна одну.

Інакше кажучи, ця система стримувань i противаг, уста­новлена в чинних законах, є сукупнiстю правових обме­жень вiдносно конкретної державної влади: законодавчої, виконавчої, судової.

Так, стосовно законодавчої влади використовується досить жорстка юридична процедура законодавчого процесу, що реґламентує основнi його стадiї. У системi противаг важливу роль покликаний відiгравати Пре­зидент, який має право застосовувати вето на випадок по­спiшних рiшень законодавця. Дiяльнiсть Конституцiй­ного Суду також можна розглядати як правостримуючу, позаяк вiн має право блокувати всi антиконституцiйнi акти.

Стосовно виконавчої влади використовуються обме­ження вiдомчого нормотворення й делеґованого законо­давства, заборони на прийняття нею актiв, що зачiпають такi відносини, якi мають бути вреґульованi лише законом. Сюди можна вiднести вотум недовiри уряду, заборону вiдповiдальним працiвникам виконавчих органiв обирати­ся до складу законодавчих структур, займатися комер­цiйною дiяльнiстю тощо.

Для судової влади також є свої правообмежувальнi способи, що відбиваються в Конституцiї, процесуальному законодавствi, а саме: презумпцiя невинностi, право на захист, рiвність громадян перед законом i судом, гласність і змагальність процесу тощо.

Таким чином, реалізуючи принцип поділу влади, ор­гани держави здійснюють свої повноваження самостійно, на підставах взаємодії та врівноваження один одного. Ніякий державний орган не має права виходити за межі, установлені для нього Конституцією та іншими законами. Взаємодія органів різних гілок влади реґулюється правом і, у свою чергу, покликана ґарантувати панування права, верховенство Конституції, правовий характер держави.

Принцип поділу влади був реалізований у тій чи іншій формі в багатьох державах. Зокрема, з перших часів існування Сполучених Штатів Америки він був покладений в основу формування та функціонування всієї державної системи й зараз діє досить успішно та послідовно.

У роки радянської влади в науці панувало досить критичне ставлення до принципу поділу влади, а одним з фундаментальних теоретичних положень була ідея поєднання законодавчих, виконавчих і контролюючих функцій у діяльності представницьких органів – рад народних депутатів. Згідно з чинним на той час законо­давством вони формально займали головне положення в системі державних органів. Але на практиці склався єди­ний партійно-державний механізм, яким керували партійні органи. З утворенням незалежної Української держави це положення ліквідовано, а з прийняттям Конституції 1996 ро­ку на законодавчому рівні було закріплено, що державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

У кожній державі здійснення принципу поділу влади має свої особливості. Повною мірою це стосується й України. Так, єдиним законодавчим органом Української держави є її парламент – Верховна Рада України. Кабінет Міністрів є вищим органом у системі органів виконавчої влади, а виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адмі­ністрації. Судочинство в Україні здійснюють Конститу­ційний Суд і суди загальної юрисдикції. Специфіка тепе­рішньої української системи поділу влади виявляється, зокрема, в особливостях становища Президента України як глави держави в системі державних органів. Таке ста­новище характерне для держав зі змішаною формою республіканського правління.

(Див. докладніше: Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах. – 2-е изд., перераб. и доп. / Отв. ред. проф. М.Н. Марченко. Т. 1. – М.: ИКД "Зерцало-М", 2001. – С. 382 – 405.)

Питання та завдання для самоконтролю

1. У чому полягає принцип поділу влади?

2. Розкрийте сутність системи стримувань і противаг.

3. Яким чином реалізується принцип розподілу влади в Україні?

Дата добавления: 2015-05-10