Тема 17

Види правових норм

Правові норми розрізняються:

1) за суб'єктом правотворчості — норми органів державної законодавчої влади; норми глави держави; норми органів державної виконавчої влади; норми органів місцевого самоврядування; юридичні норми, встановлені громадськими об'єднаннями, трудовими колективами, населенням (народом або територіальною громадою);

2) за предметом регулювання — конституційні, цивільні, адміністративні, кримінальні та ін. (ця класифікація збігається з поділом структури права на галузі);

3) за способом встановлення диспозиції, норми — імперативні (диспозиція формулюється органом держави); диспозитивні (держава дозволяє суб'єктам домовитись щодо правила взаємної поведінки), яке вона буде забезпечувати, але передбачає ще й «резервне» правило поведінки на той випадок, якщо суб'єкти не скористаються зазначеним дозволом);

4) за характером диспозиції — уповноважу-вальні (дозволяючі), які вказують на можливу, припустиму поведінку; зобов'язальні, що вказують на необхідну з точки зору держави поведінку; забороняючі, котрі вказують на неприпустиму, не-дозволену поведінку;

5) за ступенем визначеності змісту — абсолютно визначені; відносно визначені (альтернативні, ситуаційні, норми з оціночними поняттями та ін.);

6) за роллю, призначенням у правотворчості — первинні; похідні (доповнюючі, конкретизуючі);

7) за функціями у правовому регулюванні — матеріальні (лише називають, позначають права, обов'язки або заборони); процесуальні (встановлюють порядок, процедуру, «регламент» здійснення прав або виконання обов'язків, встановлених у матеріальних нормах);

8) за дією в часі — постійні (норми невизначеної в часі дії); тимчасові (норми визначеної в часі дії);

9) за сферою територіальної дії — загальні (загальнодержавні); місцеві (локальні);

10) за дією на коло суб'єктів — загальні (діють на всіх однойменних суб'єктів, наприклад, на всіх громадян); спеціальні (діють на певну групу однойменних суб'єктів, наприклад, тільки на студентів); виняткові (у передбачених законом випадках вилучають, усувають дію норм щодо певних суб'єктів).

Специфічні регулятивні особливості юридичної норми, які виявляються, зокрема, за допомогою наведеної класифікації, конче мусять братись до уваги всіма, хто застосовує або реалізовує ту чи іншу норму права.

Отже, засвоєння теоретичних положень про юридичну норму, викладених у даному питанні теми, виступає неодмінним чинником формування практичних умінь впровадження її в життя.

Правомірна поведінка і реалізація правових норм. Законність та правопорядок

Практичне значення наукових уявлень з питань правореалізуючої діяльності зумовлюється насамперед її універсальною поширеністю, життєвою необхідністю для всіх і кожного — адже жодна людина або група людей у сучасному суспільстві не можуть її уникнути.

Проте результативність правореалізуючої діяльності, її ефективність та інші бажані показники безпосередньо залежать від дотримання низки умов і вимог, від рівня досконалості вмінь та навичок здійснення найрізноманітніших правореалізуючих вчинків, акцій, операцій. Формуванню саме таких умінь і навичок активно сприятимуть теоретичні положення, викладені у даній темі.

Окрім того, викладений теоретичний матеріал покликаний озброїти всіх громадян, насамперед професійних юристів, а також інших службових осіб, чіткими критеріями, орієнтирами правомірності поведінки. Важливо, щоб ці орієнтири (зокрема, принципи соціально-демократичної законності) не тільки засвоювалися теоретично, а й беззастережно, неухильно запроваджувалися у практику.

Цьому найбільше сприятимуть положення про юридичні гарантії законності, оскільки засвоєння саме таких положень — неодмінна умова вироблення практичних навичок забезпечення та захисту законності.

1. Загальна характеристика правомірної поведінки

Правомірна поведінка — це такі вчинки (діяння), які не суперечать приписам правових норм або основним принципам права певної держави.

Види правомірної поведінки:

1) за суб'єктами — діяльність громадян (людей), державних організацій (зокрема, органів держави), громадських об'єднань, соціальних спільностей;

2) за сферою суспільних відносин — економічна, політична та ін.

3) за об'єктивною стороною (тобто за формою зовнішнього прояву) — активна (вчинення дії), пасивна (утримання від неї);

4) за суб'єктивною стороною (тобто належно від психологічного ставлення особи до своїх діянь) — принципова, зумовлена особистим, внутрішнім переконанням у необхідності поводитися правомірно; звичаєва, зумовлена особистою звичкою без роздумів і сумнівів виконувати будь-який державний припис; пристосувальна (конформістська), викликана прагненням не відрізнятися від інших суб'єктів, які поводяться правомірно; маргінальна, що пояснюється загрозою відповідальності у разі вчинення правопорушення;

5) залежно від зафіксованості у законодавстві — врегульована законодавством, не врегульована законодавством;

6) залежно від ставлення держави до правомірної поведінки — схвалювана, стимульована (заохочувана), допустима;

7) за формою зовнішнього прояву — фізична (діяльнісна), вербальна (усна), письмова (документована).

2. Загальна характеристика реалізації правових норм

Реалізація правових норм — це здійснення їх приписів у практичних діях (бездіяльності) суб'єктів.

Соціальна сутність реалізації правових норм — задоволення учасниками суспільного життя своїх потреб соціально прийнятними (допустимими) способами, засобами, які змодельовані, «сконструйовані» державою.

Форми реалізації правових норм залежно від характеру їх диспозиції розподіляються за такими видами:

використання — форма реалізації уповноважу-вальних юридичних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється за їх власним бажанням (наприклад, реалізація законодавства про право на вищу освіту);

виконання — форма реалізації зобов'язальних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними незалежно від їх власного бажання (наприклад, реалізація законодавства про державні податки);

дотримання — форма реалізації забороняючих юридичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, вчинюваній незалежно від їх власного бажання (наприклад, непорушення водіями транспортних засобів обмежень швидкості руху в місті).

3. Загальна характеристика законності та правопорядку

Законність — це режим (стан) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам держави, який утворюється в результаті їх неухильного здійснення всіма суб'єктами права.

Соціальна сутність законності — це узгоджування певних реальних суспільних відносин з їх законодавчими моделями, інакше кажучи, розповсюдження «панування» волі законодавця на всю територію держави, на все суспільство.

Основні принципи законності у державі соціально-демократичної орієнтації:

- єдність — однаковість нормативно-правового регулювання на всій території країни; тотожність застосування юридичних норм щодо всіх однойменних суб'єктів права;

- соціально-демократична доцільність — відповідність закону цілям забезпечення прав людини і прав нації (народу), соціальної демократії і прогресивного розвитку суспільства; необхідність вибору в межах закону найбільш ефективного (оптимального) засобу досягнення мети закону;

- реальність — забезпеченість законності дієвими, досконалими гарантіями.

Наслідком законності є встановлення в суспільному житті правопорядку.

Правопорядок — це режим (стан) упорядкованості, організованості суспільних відносин, який складається за умов законності.

4. Загальносоціальні гарантії законності

Гарантії законності — це система засобів, за допомогою яких у суспільному житті впроваджується, охороняється і, в разі порушення, відновлюється законність. Види загальносоціальних гарантій законності: економічні, політичні, ідеологічні.

Розглянемо докладніше лише останню групу гарантій, зокрема правову культуру особи.

Правова культура — це така властивість особи, яка характеризується загальною повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх здійснювати, а також активною правомірною поведінкою в усіх життєвих ситуаціях.

Правове виховання — це цілеспрямована діяльність державних органів, громадських об'єднань і трудових колективів, а також інших суб'єктів щодо формування у громадян і службових осіб високої правової культури.

Засоби правового виховання: правове навчання (зокрема юридичний всеобуч); правова пропаганда; юридична практика державних органів та інших організацій; правомірна поведінка громадян, їх особиста участь у здійсненні та охороні юридичних норм; самовиховання.

Юридичний всеобуч — це єдина загальнодержавна система вивчення законодавства, яка охоплює всі верстви населення і всіх державних службовців.

Крім загальносоціальних гарантій законності, існують також гарантії спеціально-соціальні, зокрема юридичні.

5. Юридичні гарантії законності

Юридичні гарантії законності — це передбачені законом спеціальні засоби впровадження охорони і, в разі порушення, відновлення законності.

Види юридичних гарантій законності:

1) за найближчими цілями — превентивні, або попереджувальні, (спрямовані на запобігання правопорушенням); відновлювальні (спрямовані на усунення чи відшкодування негативних наслідків правопорушень);

2) за суб'єктами застосування гарантій — парламентські, президентські, судові, прокурорські, муніципальні, адміністративні (управлінські), контрольні;

3) за характером юридичної діяльності — пра-вотворчі; правороз'яснювальні; правозастосовні; правореалізаційні;

4) за онтологічним статусом у правовій системі — нормативно-документальні (норми права, а також роз'яснювальні (інтерпретаційні) юридичні акти загального характеру); індивідуально-документальні (правозастосовні акти, спеціально спрямовані на забезпечення та охорону законності, а також роз'яснювальні юридичні акти індивідуального характеру); діяльнісні (діяльність певних суб'єктів щодо: а) застосування юридичних норм; б) реалізації нормативних та правозастосовних актів, що гарантують законність).

Дата добавления: 2015-05-10