КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Розділ II 5 страницаТрудове право відрізняється від цивільного також і за методом правового регулювання. Про метод трудового права вже йшлося. Характерними рисами методу цивільного права є такі: юридична рівність сторін; ініціатива сторін при встановленні правовідносин; диспозитивність правового регулювання; можливість вибору варіанта поведінки, що не суперечить чинному законодавству (див. Цивільне право: визначення, поняття, зако- нодавство: Навч.-практ. довідник / За ред. Є.О. Харитонова. — X.: ТОВ "Одісей", 1998. — С. 6). Схожість трудового й адміністративного права виявляється в наявності спільних рис предмета і методу правового регулювання. Але саме за предметом і методом вони відрізняються. До предмета трудового права належать індивідуальні та колективні трудові відносини, яким рівною мірою притаманний організаційно-управлінський елемент, трудове право регулює управління в процесі праці всередині підприємства. Тут суб'єкти й об'єкти управління (висловлюючись мовою адміністративного права) пов'язані договірними відносинами. Щоправда, тепер організаційні відносини у сфері соціально-трудових відносин вийшли за рамки організацій, але суттєвою відмінністю у такому разі є відсутність владного припису, який видається органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування і є обов'язковим до виконання. До предмета адміністративного права входять відносини у сфері державного управління, які характеризуються владою і підпорядкуванням. Спільність трудового й аграрного права виявляється в тому, що вони регулюють відносини у сфері колективного процесу праці. Водночас трудове право регулює трудові відносини найманих працівників (несамостійна праця), а аграрне право — трудові відносини власників засобів виробництва: членів колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств. Трудове право пов'язане з правом соціального забезпечення, оскільки донедавна відносини щодо соціального забезпечення входили до предмета трудового права. Сьогодні це дві окремі галузі права, між якими є істотні відмінності. Предметом права соціального забезпечення є суспільні відносини, що виникають внаслідок реалізації громадянами права на соціальне забезпечення у випадку настання соціальних ризиків, внаслідок яких особа втрачає здоров'я, роботу та засоби до існування через незалежні від неї обставини, а трудові відносини виникають внаслідок реалізації права на працю. Трудове право має справу з громадянами, що працюють, а право соціального забезпечення спрямоване на регулювання відносин щодо надання матеріального забезпечення особам, які з об'єктивних причин не здатні здійснювати працю (непрацездатні особи). За трудовим правом виплачується заробітна плата працівникові за виконану ним роботу з фон- ду оплати праці підприємства (установи, організації), а правом соціального забезпечення передбачається виплата пенсій і допомог зі спеціальних централізованих соціальних фондів (Пенсійного фонду, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та ін.)- Крім того, є відмінності й у методі правового регулювання. Є зв'язок трудового права з цивільно-процесуальним правом. Трудові спори розглядаються судом на основі норм цивільно-процесуального права. Якщо в майбутньому буде створено спеціалізовані трудові суди, як у країнах з розвинутою ринковою економікою (СІЛА, Франція, ФРН та ін.), то доцільно буде знову повернутися до проблем трудового процесуального права. 2.5. Функції трудового права Нині в загальній теорії права немає єдності поглядів щодо питання про функції права. Численні позиції зводяться до того, що під функцією права розуміють або соціальне призначення права» або напрями правового впливу на суспільні відносини, або те й інше разом (Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.К. Бабаева. — М.: Юристъ, 1999. — С. 252). Функції трудового права — це основні напрями впливу його норм на поведінку (свідомість, волю) людей в процесі праці для досягнення цілей і завдань трудового законодавства. У літературі серед функцій трудового права виділяють виробничу і захисну (Иванов С.А., Лившиц Р.З., Орловский Ю.П. Советское трудового право: вопросы теории. — М.: Наука, 1978. — С. 27), економічну, соціальну, політичну, ідеологічну (виховну) (Советское трудовое право / Под ред. Пашкова А.С, Смирнова О.В. — М.:Юрид. лит., 1988. — С. 50—56). На думку П.Д. Пи-липенка, трудове право виконує соціальну функцію, а також спеціально-юридичні функції, до яких автор відносить захисну, виробничу і виховну (Трудове право України: Курс лекцій для студентів / За ред. П.Д. Пилипенка. — Л.: Вид-во Львівського нац. ун-ту імені Івана Франка, 2002. — С. 18—21). У доповіді В. Єгорова, головного спеціаліста Департаменту Міжнародного бюро праці (МБП), "Реформа трудового законодавства: порівняльні аспекти", зробленій у квітні 2002 р. в Міністер- стві праці та соціальної політики України, а також у розробленому спеціалістами МОП Керівництві з розробки трудового законодавства (Міжнародне бюро праці, Женева, 2002) було наголошено, що засобами трудового права має бути забезпечений баланс між соціальним захистом та економічною ефективністю. Таким чином, фактично визнається існування двох напрямків (функцій) впливу трудового права на розвиток суспільних відносин — економічного і соціального захисту. Останніми роками багато уваги приділяється розвиткові соціальної функції трудового права. Вчені наголошують на тому, що соціальна функція вже не може обмежуватися лише охороною праці, як би широко це поняття не трактувалося, а зазнає розширення шляхом включення до сфери трудового права найбільш повного закріплення і послідовного розвитку прав людини у сфері праці. Трудове право має виконувати місію гаранта здійснення широкого комплексу соціально-економічних прав і свобод людини у сфері праці. Окрім того, як вказує І.Я. Кисельов, важливою функцією трудового права є визначення і фіксація рухливого балансу між економічною ефективністю виробництва і соціальною захищеністю працівників, рівнем умов їх праці (Киселев И.Я. Цит. соч. — С. 31—33). Соціальна функція трудового права, на нашу думку, реалізується за трьома напрямами: соціальний захист працівника; соціальний захист роботодавця; забезпечення соціального партнерства між найманими працівниками і роботодавцями. Трудове право виникло як право захисту найманого працівника. Визнання державами соціально-економічних прав нарівні з особистими і політичними правами справило позитивний вплив передусім на трудове право і наповнило його новим змістом. Встановлення на законодавчому рівні певних обмежень щодо тривалості робочого часу, віку прийняття на роботу, застосування праці підлітків і жінок на небезпечних та шкідливих роботах, встановлення мінімальної заробітної плати, і зрештою проголошення права людини на працю і його державних гарантій заклало основу для такого правового явища, як соціальна стандартизація. Соціальні стандарти як мінімальні загальнообов'язкові норми "проникли" у всі правові інститути трудового права. Сьогодні звичним стало розуміння необхідності приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних за- гальновизнаних соціальних стандартів, у тому числі й у сфері праці. Метою соціальних стандартів є забезпечення умов праці, гідних людини. Соціальна функція вийшла за межі охорони праці, вона дедалі більше розширює свій зміст за рахунок визнання державою цілого комплексу трудових прав працівників і встановлення їх гарантій. Актуальною для трудового права України є адаптація національного трудового законодавства до міжнародно-правових стандартів. Слід визнати, що чинне трудове законодавство у багатьох випадках ще не приведено у відповідність до ратифікованих за радянських часів конвенцій МОП, Міжнародних пактів про економічні, соціальні та культурні права; про громадянські і політичні права (ООН, 1966 р.). У зв'язку з прийняттям України в члени Ради Європи необхідною є підготовка до ратифікації Європейської соціальної хартії, підписаної від імені України. Соціальна функція також виявляється у тому, що засобами трудового права має забезпечуватися захист прав роботодавців у сфері соціально-трудових відносин. Ця справа нова для трудового права України. Фактично вона розпочалася з ухвалення спеціального Закону України "Про організації роботодавців" (24 травня 2002 р.). У Законі встановлено, що роботодавці мають право на свободу об'єднання в організації роботодавців для здійснення і захисту своїх прав та задоволення соціальних, економічних та інших законних інтересів (ст. 2 Закону). Якщо організації роботодавців отримали свій правовий статус, хоча й можна назвати декілька зауважень щодо цього, то правовий статус окремого роботодавця в трудовому праві поки що не визначено. Залишається сподіватися, що в новому Трудовому кодексі України цей недолік буде усунуто. Соціальна функція трудового права виявляється й у регламентації відносин між найманими працівниками та їх представниками і роботодавцями та їх представниками (організаціями та об'єднаннями роботодавців) і державою у сфері соціального партнерства. Йдеться про організаційно-правові форми співпраці — консультації, переговори, укладання колективних договорів та колективних угод на виробничому, регіональному, галузевому та національному рівнях, а також про вирішення колективних трудових спорів із застосуванням примирно-третейської процедури. В Україні 1993 р. утворено спеціальний консультативний орган — Національну раду соціального партнерства з тристороннім представництвом, започатковано практику укладання колективних угод, у тому числі й на національному рівні. У 1998 р. прийнято Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)''. Правове регулювання соціального партнерства в Україні ще не завершено, очікується прийняття Закону "Про соціальне партнерство", а також передбачається введення в новому Трудовому кодексі спеціальної Книги сьомої "Соціальне партнерство", де буде встановлено комплекс норм щодо соціально-партнерських процедур, форм роботи, органів. Контрольні запитання і завдання 1. Які суспільні відносини виступають предметом трудо 2. Дайте характеристику індивідуальних трудових відно 3. Хто такі "наймані працівники", працівники, "подібні до 4. Яка сфера дії трудового права? Праця яких суб'єктів ре 5. Які суспільні відносини вважаються колективними тру 6. Спробуйте сформулювати поняття трудового права як 7. Проаналізуйте суспільні відносини, що виникають у сфері 8. Що таке метод галузі права? 9. У чому виявляються особливості методу трудового пра
10. Окресліть систему трудового права, її структурні части 11. Які правові норми становлять загальну частину трудо 12. Які правові інститути входять до складу індивідуаль 13. Які правові інститути утворюють колективне трудове 14. Наведіть інші думки науковців щодо предмета, методу Теми рефератів 1. Предмет трудового права України. 2. Метод трудового права України в умовах формування рин 3. Система трудового права України. 4. Конституційні засади права людини на працю в Україні.
10. Процевсъкии О. Новий зміст права на працю — основа 11. Удосконалення трудового законодавства в умовах ринку/ 12. Чанишева Г., Болотіна Н. Окремі теоретичні проблеми 13. Чанишева Г.І. Колективні відносини у сфері праці: тео- 14. Ярошенко О. Правове регулювання праці іноземців в Украї
Література 1. Александров Н.Г. Трудовое правоотношение. — М., 1948. 2. Воловик В. Про галузеву належність правовідносин, пов'я 3. Воловик В. Про трудоправовий статус державних служ 4. Жернаков В. Свобода праці як принцип сучасного трудо 5. Зуб И.В. Трудовое право России и Украины: общие про 6. Иванов СА., Ливщиц Р.З., Орловский Ю.П. Советское тру 7. Коментар до статей 1, 2 КЗпП України // Стычинский B.C., 8. Мацюк А.Р. Трудовые правоотношения развитого социа 9. Пилипенко ПД. Проблеми теорії трудового права Украї
Глава 3 ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ
3.1. Поняття і значення основних принципів трудового права Принципи права — керівні засади, ідеї, які зумовлені об'єктивними закономірностями існування, рівнем розвитку суспільства і визначають зміст та спрямованість правового регулювання. Значення принципів права полягає в тому, що вони у стислому вигляді, концентровано, відображають найсуттєвіші риси комплексу правових норм у конкретній сфері суспільних відносин. Сучасний розвиток наукових досліджень проблеми принципів права свідчить про визнання існування принципів права як певних соціальних цінностей ще до того, як вони втілюються в юридичні норми. Зокрема, виділяють загальнолюдські принципи права і принципи права юридичного. На думку A.M. Коло-дія, що дослідив проблему принципів права, в абсолютній більшості випадків кожний принцип права спочатку існує як загаль-носоціальний, а потім, за використання його юридичною практикою й осмислення юридичною наукою, як принцип правосвідомості, перетворюючись у результаті процесу правоутворення на принцип права (Колодій A.M. Принципи права України. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 23). Загальносоціальне право розуміється як право, яке формується усіма соціальними інститутами громадянського суспільства, 93 воно виникає стихійно і створюється безпосередньо людьми. Це право зумовлено природною свідомістю людей та їхніми життєвими потребами. Норми загальносоціального права виступають основою, керівними ідеями для юридичного права, що створюється державою в особі її державних органів. Отже, принципи загальносоціального права виступають первинною категорією, а принципи юридичного права — вторинною, похідною. При цьому система чинних юридичних норм має відповідати принципам загальносоціального права, інакше ці норми втрачають свою регулятивну здатність. Норми залишаються, але не застосовуються й утворюють так зване мертве право. Принципи права юридичного відображені в нормативно-правових актах у вигляді окремих положень — норм-принципів, норм-декларацій, норм-концепцій, або існують у прихованому вигляді в інших юридичних нормах, у їх сукупності, й становлять собою керівні ідеї, положення, на яких базується юридичне право. За допомогою юридичних принципів виявляються закономірності та властивості права як самостійного соціального явища, удосконалюються система, структура права і правове регулювання. Правові принципи важливі для нормотворчої і правозасто-совчої діяльності. Вони слугують тим правовим орієнтиром, виходячи з якого законодавець формулює галузеві норми, вносить зміни і доповнення до чинних, нормативних актів. Правові принципи допомагають глибше зрозуміти значення конкретних норм і визначають тенденції розвитку законодавства. Заслуговує на увагу тісний зв'язок принципів права з правами людини. Європейська соціальна хартія (переглянута) об'єднує разом права та принципи, щодо яких держави мають взяти зобов'язання для їх здійснення. Права та принципи поставлено на один щабель щодо їх суспільного та державного значення. У новому Трудовому кодексі Російської Федерації стаття 2 "Основні принципи правового регулювання трудових і безпосередньо пов'язаних з ними відносин" до числа принципів віднесено основні трудові права людини — свободу праці, право на працю, на захист від безробіття, рівність прав і можливостей працівників тощо. За сферою дії принципи права класифікують на такі: загально-правові, притаманні усім галузям права; міжгалузеві, що відоб- 94 ражають загальні риси кількох галузей права; галузеві, які характеризують специфіку конкретної галузі; внутрішньогалузеві, які стосуються окремих інститутів. До загальноправових юридичних принципів, спільних для усіх галузей права, належать: закон системно-структурної організації права; відповідності об'єктивного і суб'єктивного права; внутрішньої несуперечності правової системи; верховенства права, верховенства закону стосовно нормативно-правових актів іншого порядку тощо (Колодій A.M. Принципи права України. — С. 45). Міжгалузеві принципи характерні для кількох галузей права, які можуть утворювати певну правову спільність. Зокрема, серед вчених європейських країн досить поширеною є думка про те, що трудове право входить до такої правової спільності, як соціальне право. Європейське соціальне право розглядається науковцями як системна правова структура, до складу якої входять трудове право, право соціального забезпечення та інші норми, що регулюють захист соціальних прав людини. Визнання соціального права як такого вважається французькою доктриною соціального права, спрямовуються зусилля на вироблення єдиної соціальної політики ЄС (Право Европейского Союза: правовое регулирование торгового оборота: Учеб. пособие / Под ред. проф. В.В. Безбаха, доц. А.Я. Капустина, проф. В.К. Пучинско-го. — М.: ЗЕРЦАЛО, 1999. — С. 74—79; Топорнин Б.Н. Европейское право: Учебник. — М.: Юристъ. — С. 225; Junker A. Arbeits-und Sozialrecht in der Europalschen Union // Juristen Zeitung. — 1994. — № 6 (18 Merz). — P. 277). Ця ідея знаходить підтримку і серед правознавців Російської Федерації, наприклад, Є.І. Доморацька під соціальним законодавством розуміє сукупність норм, які регулюють суспільні відносини в галузі праці, соціального забезпечення, освіти, охорони здоров'я та у сфері соціального обслуговування населення (Доморацкая Э.И. Социальное законодательство Франции. — М.: Наука, 1975. — С. 9). Соціальному праву в цілому притаманні такі принципи, як соціальна справедливість, соціальна солідарність, соціальна стандартизація (встановлення на рівні закону мінімальних нормативів забезпечення), державне гарантування забезпечення соціальних прав і державних соціальних стандартів, соціальне партнерство та деякі інші. Частина цих принципів властива й трудовому праву як галузі соціального права. _95 Принципи трудового права досліджували вчені-трудовики Н.Г. Александров, M.I. Бару, В.В. Жернаков, Р.З. Лівшиць, С.П. Маврин, В.І. Нікітінський, О.В. Смірнов, О.С. Пашков, П.Д. Пилипенко, В.І. Прокопенко та ін. Під принципами трудового права, на думку О.В. Смирнова, потрібно розуміти закріплені в чинному законодавстві основоположні керівні засади (ідеї), які виражають сутність норм трудового права і головні напрями політики держави в галузі правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з функціонуванням ринку праці, застосуванням і організацією найманої праці (див. Трудовое право: Учебник. — М.: Статус ЛТД+, 1996. — С. 23). Р.З. Лівшиць виділяє два різновиди принципів права — прин-ципи-норми та принципи, які виводяться з норм. На його думку, одні правові принципи прямо закріплюються в нормах, після чого стають принципами-нормами. Інші принципи прямо не закріплюються в конкретних нормах, формулювання правового принципу не переходить у формулювання однієї конкретної норми, але переходить у численну кількість норм, ніби розчиняється у них. У таких випадках ми маємо справу з принципами, які виводяться з норм (Лившиц Р.З. Теория права: Учебник. — М,: БЕК, 1994. —С 196). Проблема принципів сучасного трудового права є актуальною проблемою, особливо щодо підготовки нового Трудового кодексу України. Поки що відкритим залишається як питання про перелік принципів, так і про їхній зміст в умовах перехідного періоду. Принципи як керівні ідеї мають надзвичайно важливе значення для ефективного функціонування всієї системи норм певної галузі права. За допомогою принципів не тільки формулюється сучасний державний підхід до правового регулювання праці, а й визначається сутність майбутніх правових норм. Це дуже важлива проблема для держави в перехідному періоді. Не менш важливим є те, що правильно сформульовані принципи дають можливість усувати прогалини в законодавстві при застосуванні правових норм. Сучасне законодавство про працю України в багатьох питаннях є незавершеним, неповним і суперечливим. Ринкові засади, впроваджувані в економіку України, породили нові відносини, що не знайшли ще свого адекватного регулювання. І в цій справі значення принципів трудового права важко переоцінити. Ще один аспект заслуговує на увагу. Принципи мають утворювати певну систему, бути узгодженими між собою, а також із загальними принципами права і принципами державної політики. Сьогодні необхідно говорити і про їх узгодженість з принципами міжнародно-правового регулювання праці, в тому числі регіонального, на рівні Ради Європи, Європейського Союзу. 3.2. Загальна характеристика принципів трудового права Галузеві принципи трудового права виражають загальні сут-нісні властивості норм певної галузі права. Такі принципи конкретизуються і виявляються в окремих інститутах і нормах залежно від їх змісту і цільової спрямованості. У літературі сучасні принципи трудового права поділяють на чотири групи (Трудове право: Учебник / Отв. ред. проф. О.В. Смирнов. — М.: Статус ЛТД+, 1996. — С. 23—24): 1) ті, що виражають політику держави в галузі правового ре 2) ті, що містять керівні засади в галузі встановлення умов 3) ті, що визначають правове регулювання застосування праці 4) ті, що відображають головні напрями правової політики в Виходячи з класифікації суспільних відносин, які є предметом сучасного трудового права України, принципи трудового права можна поділити, на нашу думку, на 2 види: принципи правового регулювання індивідуальних трудових відносин і принципи правового регулювання колективних трудових відносин. Окрім того, можна виділити принципи, спільні для трудового права в цілому. До принципів індивідуального трудового права належать основні засади правового регулювання індивідуальних трудових відносин, основними серед них є такі: свобода праці й заборона примусової праці; захист прав людини у сфері застосування праці; рівність прав і можливостей та заборона дискримінації; право на справедливі й безпечні умови праці, право на справедливу заробітну плату, що забезпечує рівень життя, гідний людини, для самого працівника і членів його сім'ї; принцип соціальної стандартизації і державного гарантування; принцип сприяння. У ст. 43 Конституції України закріплено принцип свободи праці й заборони примусової праці: "Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується". У цій же статті йдеться про заборону використання примусової праці: "Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан". Сучасний розвиток цивілізації на одне з перших місць висуває принцип захисту прав людини у сфері застосування праці. Цей постулат, закріплений у загальновизнаних міжнародних актах, а також у Конституції України, має знайти належну конкретизацію в нормах трудового права. Цей принцип включає в себе соціальний і юридичний захист прав найманого працівника. Слід констатувати, що ці принципи соціального захисту найманого працівника в умовах кризового стану економіки України мають багато в чому декларативний характер. Низька заробітна плата, сталий рівень безробіття, невідповідність умов праці вимогам техніки безпеки, заборгованість роботодавців перед працівниками із заробітної плати, мізерні розміри допомоги по безробіттю — все це зводить нанівець проголошення таких принципів. Існує також проблема судового захисту трудових прав працівників, виконання судових рішень. Замало проголосити принцип, необхідно узгодити його реалізацію в цілому комплексі заходів щодо його забезпечення. Принцип рівності прав і можливостей та заборона дискримінації у сфері праці належить до основних принципів, закріплених у міжнародних актах. Останнім часом цій проблемі приділяють особливу увагу. Це стосується тендерних досліджень, спрямованих на подолання нерівності прав чоловіків та жінок, і створення рівних можливостей у доступі до праці, просуванні по службі, оплаті праці тощо. Проблема рівності набула особливого значення стосовно трудових прав неповнолітніх, осіб з обмеженими фізичними даними, осіб похилого віку, працівників- 98 мігрантів. Принцип рівності також включає в себе такий аспект, як рівність прав і можливостей між працівником і роботодавцем. Потрібно визнати, що в умовах становлення ринкових відносин, наявності безробіття та економічної нестабільності працівник і роботодавець фактично не є рівними суб'єктами. Працівник завжди є слабшою стороною, і необхідна ціла система правових заходів щодо вирівнювання економічних і юридичних можливостей між цими суб'єктами. Не зайвим буде ознайомитися з оцінкою цього питання на міжнародному рівні. У доповіді Генерального директора Міжнародного бюро праці підкреслювалося таке: "Основна мета розвитку трудового законодавства і системи трудових відносин протягом багатьох десятиріч полягала в тому, щоб покінчити з фікцією цивільного права XIX століття, яка проголошувала, що сторони індивідуального договору найму мають рівну силу, і тому вони повинні цілком самостійно визначати свої взаємовідносини" (див. Меняющийся мир труда; главные проблемы будущего: Доклад Генерального директора МВТ на 72-й сессии МОТ. — Женева, 1986. — С. 56). Право на справедливі й безпечні умови праці, на справедливу заробітну плату, що забезпечує рівень життя, гідний людини, для самого працівника і членів його сім'ї як принцип індивідуального трудового права випливає з численних конвенцій і рекомендацій МОП, з положень Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права та інших міжнародно-правових актів. Стаття 43 Конституції України закріпила право кожного на належні, безпечні й здорові умови праці. Щодо права працівника на справедливу і гідну заробітну плату, то слід зазначити, що цей принцип не знайшов ще належного закріплення ні в Конституції, ні у трудовому законодавстві. Відбулася підміна цього принципу іншим — згідно зі статтею 43 Конституції України розмір заробітної плати не може бути нижчим від визначеного законом, тобто мінімальної заробітної плати. Така юридична позиція не сприяє зростанню заробітної плати, оскільки в цьому принципі "закладено" орієнтацію на межу виживання, а не розвитку людини. Сучасний рівень заробітної плати не здатний забезпечити навіть відтворювальної її функції. У доповідях перших осіб держави неодноразово визнавалося, що мати роботу в Україні ще не означає бути соціально захищеним. _99 Принцип соціальної стандартизації і державного гарантування закладено новою системою соціальних стандартів, що упроваджується в Україні. Закон України "Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії" (2000 р.) створив правову основу для прийняття соціальних стандартів у сфері праці й установлення для них державних гарантій. Такими стандартами та гарантіями виступають мінімальна заробітна плата, гранична межа тривалості робочого дня і робочого тижня, мінімальна щорічна відпустка, обов'язкові вимоги щодо прийняття на роботу та звільнення працівника, вимоги щодо охорони праці тощо. Ці правила, встановлені у законодавстві, є обов'язковими для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду господарювання, в тому числі й для роботодавця — фізичної особи. Система соціальних стандартів у сфері праці слугує захисту інтересів найманого працівника і забезпечує стабільність його соціального статусу.
Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 376; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |