Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Розділ II 12 страница




Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюється державною службою зайня­тості за місцем постійного проживання (постійної або тимчасо­вої прописки) за умови пред'явлення паспорта і трудової книж­ки, а у разі потреби — військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють, а іноземних громадян і осіб без громадянства — тільки за наявності постійного проживання. Окремі категорії громадян, вказані в п. 4 Положення про поря­док реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги з безробіття, а також умови подання матеріальної допомоги в період професій­ної підготовки та перепідготовки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. №578 (Пра­ця і зарплата. — 1998. — № 10. — Травень), зобов'язані пред'я­вити й інші документи. Наприклад, випускники вищих навчаль­них закладів, підготовка яких здійснювалася за державним за­мовленням, котрим відмовлено у прийнятті на роботу за місцем призначення, подають направлення на роботу і скріплену печат­кою замовника довідку про відмову в працевлаштуванні або довідку про самостійне працевлаштування; особи, які отримують пенсію відповідно до законодавства України, — пенсійне по­свідчення або посвідчення інваліда і т. ін.

Для визначених категорій громадян передбачено спеціальний порядок реєстрації їх як таких, що шукають роботу. Так, у дер­жавній службі зайнятості повинні бути зареєстровані:


183

— працівники, трудовий договір з якими було розірвано з
ініціативи власника або уповноваженого ним органу за п. 1 ст. 40
КЗпП, — протягом 7 календарних днів після звільнення;

— працівники, звільнені з підприємств, установ і організацій
незалежно від форм власності у зв'язку з відселенням або само­
стійним переселенням з території радіоактивного забруднення, —
протягом одного місяця після звільнення;

— військовослужбовці, звільнені з військової служби у зв'яз­
ку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію, —
протягом 7 календарних днів з дня поставлення на військовий
облік військкоматами;

— громадяни, які втратили роботу внаслідок нещасного випад­
ку на виробництві або настання професійного захворювання, і
через це потребують професійної підготовки, перепідготовки чи
підвищення кваліфікації, на яких поширюються особливі га­
рантії, передбачені п. 1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість
населення", — протягом 7 календарних днів після звільнення.

За загальним правилом, до державної служби зайнятості осо­би мають право звертатися з 16 років, тобто з того віку, який дає право самостійно укладати трудовий договір. Однак, як виняток, можуть бути зареєстровані й неповнолітні, які досягли 15 років, за згодою одного з батьків або осіб, що їх замінюють.

Громадяни, зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і такі, що вже визнані безробітними, мають не лише права, а й обов'язки. Вони зобов'язані сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені працівником цієї служби.

Підходяща робота. Особам, які звернулися за працевлашту­ванням і зареєстровані службою зайнятості, протягом семи днів підшукується підходяща робота.

Закон України "Про зайнятість населення" дає визначення, що розуміти під "підходящою роботою". Визначення цього понят­тя має неабияке юридичне значення, оскільки від нього залежать інші права громадян, — на професійну підготовку, підвищення кваліфікації, на визнання безробітним. Адже можливе різне розуміння підходящої роботи особою і державною служби зай­нятості. Тому встановлення цього поняття на рівні закону ви-


ключає двозначність його розуміння, чим забезпечує єдність у правозастосуванні. Зауважимо, що для різних категорій грома­дян, які звертаються за працевлаштуванням до державної служби зайнятості, поняття підходящої роботи є дещо різним.

Для громадян, які втратили роботу і заробіток (трудовий дохід), підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спе­ціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же міс­цевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць.

При пропонуванні підходящої роботи враховуються трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безро­біття.

Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, або оплачувана робота (вклю­чаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує професій­ної підготовки, а для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, — робота за спеціальністю, що потребує попередньої перепідготов­ки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості її надан­ня — інша оплачувана робота за спорідненою професією (спеці­альністю).

Для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) понад шість місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за основною професією (спеціальністю) може бути підходящою за умови по­передньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації з ураху­ванням потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).

У разі неможливості надання громадянинові роботи за про­фесією (спеціальністю) протягом шести місяців безробіття підхо­дящою вважається робота, яка потребує зміни професії (спеціаль­ності) з урахуванням здібностей, здоров'я громадянина і колиш­нього досвіду, доступних для нього видів навчання та потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).

При зміні громадянами професії (спеціальності) за направлен­ням державної служби зайнятості підходящою вважається ро-


185

бота як за новою, так і за попередньою професією (спеціальніс­тю) за останнім місцем роботи.

Громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості як особи, що шукають роботу, мають право на безплатну професій­ну орієнтацію, консультацію, підготовку, перепідготовку, одержан­ня відповідної інформації з метою вибору виду діяльності, про­фесії, місця роботи, режиму праці. Такі права встановлено Зако­ном України "Про зайнятість населення" (ст. 9).

Стаття 24 цього Закону присвячена спеціально питанням про­фесійної підготовки і перепідготовки незайнятих громадян. За­уважимо, що державна служба зайнятості не несе обов'язку на­правляти усіх бажаючих на навчання до будь-якого навчально­го закладу чи для підвищення кваліфікації. Професійна підго­товка, підвищення кваліфікації і перепідготовка осіб, зареєстро­ваних у службі зайнятості як таких, що шукають роботу, безро­бітних, можуть провадитись лише в таких випадках: неможли­вості підібрати підходящу роботу через відсутність у громадя­нина необхідної професійної кваліфікації; необхідності змінити кваліфікацію у зв'язку з відсутністю роботи, яка відповідає про­фесійним навикам громадянина; втрати здатності виконання роботи за попередньою професією; пошуку роботи вперше і відсутності професії (спеціальності).

При цьому слід мати на увазі, що йдеться саме про професій­ну підготовку громадян. Положення про порядок надання Фон­дом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття послуг з професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, затверджене спіль­ним наказом Міністерства праці та соціальної політики Украї­ни та Міністерства освіти і науки України від 13 лютого 2001 р. № 53/59, детально регламентує процедуру надання таких соціаль­них послуг.

Законодавством передбачено особливості працевлаштування окремих категорій громадян. Щодо працевлаштування інвалідів потрібно звернутися до Закону України від 21 березня 1991 р. "Про основи соціальної захищеності в Україні", Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 трав­ня 1995 р. № 314. Цими актами передбачено, що працевлашту­вання інвалідів здійснюється державною службою зайнятості,


186

органами Міністерства праці та соціальної політики України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з ура­хуванням побажань, стану здоров'я Інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Працевлаштування випускників вищих навчальних закладів проводиться відповідно до Порядку працевлаштування випуск­ників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснюва­лася за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992, Поло­ження про сприяння в працевлаштуванні випускників держав­них вищих навчальних і професійних навчально-виховних за­кладів України, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 23 березня 1994 р. № 79. Працевлаштування вивіль­нюваних працівників здійснюється відповідно до ст. 49-2 КЗпП. Встановлено також особливості працевлаштування і деяких інших категорій громадян (осіб, звільнених з місць позбавлення волі, звільнених з рядів Збройних Сил або з альтернативної (не­військової) служби та ін.

Громадяни мають право займатися трудовою діяльністю у період тимчасового перебування за кордоном, якщо вона не су­перечить чинному законодавству України і країни перебування.

Інтереси громадян України, які тимчасово працюють за кор­доном, захищаються угодами, що укладаються між Україною та іншими державами (ст. 10 Закону України "Про зайнятість на­селення").

Україна уклала низку угод з урядами інших держав щодо пра­цевлаштування і соціального захисту громадян: Російською Федерацією (14 січня 1993 p.), Республікою Молдова (12 грудня 1993 p.), Республікою Польща (16 лютого 1994 p.), Литовською Республікою (28 березня 1995 р.) Республікою Білорусь (17 черв­ня 1995 p.), Республікою Вірменія (17 червня 1995 p.), Латвій­ською Республікою (21 листопада 1995 p.), Чеською Республікою (21 березня 1996 р.), Соціалістичною Республікою В'єтнам (8 квітня 1996 p.). Також укладено угоди щодо співробітництва в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів (СНД, 15 квітня 1994 p.), боротьби з незаконною мігра­цією (у рамках СНД, 6 березня 1998 p., ратифіковано Законом України від 17 березня 1999 р.).


187

7.4. Працевлаштування за допомогою посередницьких організацій

У західних країнах посередництво при працевлаштуванні здійснюють державні та приватні біржі праці. Державні біржі надають послуги з працевлаштування безкоштовно. їхня діяль­ність є факультативною, тому не завжди ефективною.

Нині на Заході відбувається інтенсивна приватизація та комер­ціалізація посередництва при працевлаштуванні (Киселев И.Я. Цит. соч. — С. 57). В окремих країнах, таких як США, Велико­британія, ФРН, приватні фірми відіграють активну роль у пра­цевлаштуванні музикантів, акторів, домашніх працівників, сільськогосподарських робітників, більшості конторських служ­бовців, певних категорій висококваліфікованих працівників: юристів, працівників керівного складу підприємств, програмістів. В останнє десятиріччя активізувалася діяльність приватних агентств з працевлаштування у сфері застосування праці тим­часових працівників.

Професор І.Я. Кисельов зазначає істотну диверсифікацію при­ватних компаній, які займаються працевлаштуванням. їх мож­на поділити на три категорії. По-перше, це агентства, які віді­грають роль посередника між попитом і пропозицією на ринку праці. По-друге, агентства, які укладають з працівниками зви­чайний трудовий договір і направляють їх на певний час під­приємствам на підставі договору підряду. По-третє, агентства, які надають різні кадрові послуги: агентства з пошуку та відбору працівників, агентства з працевлаштування вивільнюваних пра­цівників тощо.

Загалом у західних країнах накопичено цінний досвід здійснен­ня посередництва при працевлаштуванні: організація роботи бірж праці, надання допомоги громадянам у підборі підходящої робо­ти, їхньої профорієнтації та профконсультації, професійної під­готовки, організація самозайнятості (див. Никифорова А.А. Ры­нок труда: занятость и безработица. — М., 1991. — С. 147—166). Крім державної служби зайнятості, посередницьку діяльність у працевлаштуванні здійснюють суб'єкти підприємницької діяль­ності. Ст. 18 Закону України "Про зайнятість населення" перед­бачено, що суб'єкти підприємницької діяльності можуть нада-


188

вати платні послуги, пов'язані з профорієнтацією населення, посередництвом у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном лише на підставі дозволу (ліцензії). При наданні зазна­чених послуг без такого дозволу державна служба зайнятості стягує із суб'єктів підприємницької діяльності штраф у 50-крат-ному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожну особу, якій надавалися такі послуги, та припиняє цей вид їх діяльності. Одержані кошти спрямовуються до Фонду загаль­нообов'язкового державного соціального страхування на випа­док безробіття.

Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва Міністерства праці та соціальної політики № 155/534 від 19 грудня 2001 р. затверджено Ліцен­зійні умови провадження господарської діяльності з посередниц­тва у працевлаштуванні на роботу за кордоном. Слід зауважити, що згідно з цим наказом втратила чинність попередня Інструк­ція про умови і правила провадження підприємницької діяль­ності (ліцензійні умови) з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном та контроль за їх дотриманням, затвердже­на наказом Ліцензійної палати України, Державного центру зай­нятості від 22 лютого 1999 р. № 19/15.

Ліцензійні умови від 21 грудня 2001 р. є більш сучасним і досконалим актом, розроблені відповідно до Законів України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", "Про зайнятість населення", "Про зовнішньоекономічну діяльність" і встановлюють перелік організаційних та інших спеціальних ви­мог, обов'язкових для виконання при провадженні господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном. Посередником вважається суб'єкт господарювання, який в установленому законодавством порядку отримав ліцен­зію на посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордо­ном, а посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном розглядається як надання суб'єктами господарювання послуг з пошуку роботи відповідно до заявок роботодавців щодо незай­нятих робочих місць (вакантних посад) та надання інформацій­но-консультативних послуг щодо можливостей працевлаштуван­ня, умов та розмірів оплати праці, найменування та місцезнахо­дження роботодавців. Особа, яка з метою працевлаштування за кордоном звернулася до посередника, вважається "клієнтом".


Посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном як вид господарської діяльності повинно бути зазначено в установ­чих документах суб'єкта господарювання (для юридичної осо­би). Органом ліцензування цього виду господарської діяльності є Міністерство праці та соціальної політики України, яке видає, переоформлює та анулює ліцензії, видає копії та дублікати лі­цензій, веде ліцензійні справи та ліцензійні реєстри. Термін дії ліцензії становить три роки. Посередник не може передавати ліцензію або її копію іншій юридичній або фізичній особі для провадження посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном.

Посередник зобов'язаний: провадити посередництво у праце­влаштуванні на роботу за кордоном за умови наявності в нього ліцензії, укладення зовнішньоекономічного договору та дотри­мання цих Ліцензійних умов, законодавства та міжнародних до­говорів України; зареєструватись у місцевому центрі зайнятості за своїм місцезнаходженням як платник страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхуван­ня на випадок безробіття згідно з п. 2 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випа­док безробіття"; заповнювати реєстраційні картки громадян України за типовою формою № 1-ЕМ та подавати місцевим орга­нам державної служби зайнятості статистичну звітність за фор­мою № 1-ТМ у порядку, встановленому наказом Міністерства статистики України від 31 січня 1996 р. № 28 "Про затвердження форм державної статистичної звітності про зовнішню трудову міграцію для Міністерства праці України"; вести журнал єди­ного обліку клієнтів, яким надано послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, цей журнал повинен бути про­шнурований, пронумерований та завірений печаткою посередни­ка. При провадженні посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном посередник повинен мати службове при­міщення (офіс) та документ, що підтверджує право власності суб'єкта господарської діяльності або оренди ним приміщення для провадження діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном. У службовому приміщенні посередника, де прово­диться прийом, на доступному для клієнта місці мають бути нор­мативно-правові акти та документи про право на проведення такої посередницької діяльності.


190

Посередники організовують надання послуг з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном на підставі договорів (контрактів), які укладаються в письмовій формі.

Національний посередник повинен укласти зовнішньоеконо­мічний договір (контракт) з іноземним суб'єктом господарювання (роботодавцем чи посередником) про посередництво у працевлаш­туванні за кордоном. При цьому слід мати на увазі, що сам по собі зовнішньоекономічний договір (контракт) про посередниц­тво у працевлаштуванні на роботу за кордоном не дає права суб'єкту господарювання надавати послуги з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном без наявності в нього відповідної ліцензії. Такий договір повинен відповідати вимо­гам законодавства України, зокрема вимогам Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". З укладенням зовніш­ньоекономічного договору посередник повинен отримати від свого іноземного партнера: копію дозволу на працевлаштування гро­мадян України, виданого роботодавцю уповноваженим органом країни працевлаштування, якщо зовнішньоекономічний договір укладено з роботодавцем (крім випадків посередництва у праце­влаштуванні моряків на судна іноземних власників); копію дозволу (ліцензії) на провадження посередницької діяльності у працевлаштуванні громадян України, виданого уповноваженим органом країни працевлаштування посереднику, якщо зовнішньо­економічний договір укладено з посередником; копію докумен­та (витяг із торговельного, банківського або судового реєстру), що підтверджує факт реєстрації іноземного суб'єкта господарської діяльності у країні місцезнаходження, якщо зовнішньоекономіч­ний договір передбачає тільки посередництво у працевлашту­ванні моряків на судна іноземних власників. Зазначені докумен­ти повинні бути засвідчені згідно із законодавством країни їх видачі та легалізовані в консульській установі України (можуть бути також засвідчені в посольстві відповідної держави в Україні та легалізовані в МЗС, якщо міжнародними договорами, в яких бере участь Україна, не передбачено інше); засвідчений інозем­ним роботодавцем проект трудового договору.

Проект трудового договору повинен відповідати законодавству держави працевлаштування та міжнародним договорам Украї­ни і містити основні реквізити роботодавця, професійні вимоги до працівника, відомості про характер роботи, умови праці, її


191

оплати та проживання на території країни працевлаштування, соціального захисту (зокрема страхування), термін дії договору, умови його поновлення та розірвання, порядок покриття транс­портних витрат тощо.

Документи, складені іноземною мовою, повинні бути перекладе­ні українською мовою та нотаріально засвідчені згідно з Інструк­цією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами Украї­ни, затвердженою наказом Міністерства юстиції України 14 черв­ня 1994 р. за №18/5.

Посередник під час надання клієнту послуг з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном зобов'язаний у письмовій формі укладати з ним договір, який повинен містити таку інформацію: дату, місце укладення договору; найменуван­ня посередника, номер та дату видачі ліцензії на посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном, місцезнаходження посередника; відомості про клієнта; визначення предмета дого­вору: надання послуг з пошуку роботи за кордоном; місце підпи­сання трудового договору з роботодавцем; права, обов'язки та відповідальність сторін; умови змін, розірвання та анулювання договору; порядок вирішення спірних питань; визначення форс-мажорних обставин та дії сторін у разі їх настання; перелік додаткових послуг, що можуть бути надані посередником за плату; термін дії договору; реквізити сторін договору. Цей до­говір укладається у двох примірниках: один видається клієнту, а другий залишається у посередника.

Ліцензійні умови регламентують також інформаційно-рекламну діяльність посередника. Посередник повинен указувати в рекламі своє повне найменування, адресу, зазначену в ліцензії, номери те­лефонів, серію, номер і дату видачі ліцензії та орган ліцензуван­ня — Мінпраці. Рекламні оголошення посередника в засобах ма­сової інформації повинні відповідати вимогам Закону України "Про рекламу". Посередник несе відповідальність за недобросо­вісну рекламу, включаючи інформацію про неіснуючі робочі місця.

Під час провадження посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном посередник зобов'язаний виконувати такі спеціальні вимоги: до укладення договору з клієнтом надавати йому інформацію у письмовій формі (засвідчену цим посередни­ком) про характер майбутньої роботи, загальні умови праці та проживання у країні працевлаштування; зберігати конфіденцій-


192

ність інформації, пов'язаної з наданням послуг із посередництва у працевлаштуванні за кордоном; надавати громадянам достовір­ну інформацію щодо характеру роботи, умов праці та проживан­ня на території країни працевлаштування; не дискримінувати клієнтів за віком, статтю, походженням, за релігійними та полі­тичними переконаннями, національністю, місцем проживання та іншими ознаками; не стягувати будь-які види попередніх оплат за послуги з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кор­доном до остаточного укладення клієнтом трудового договору з іноземним роботодавцем; не продавати клієнтам адреси інозем­них роботодавців, посередницьких фірм, державних органів зай­нятості інших країн, оприлюднені в засобах масової інформації (зокрема, у мережі Інтернет); не пропонувати посередництво у працевлаштуванні громадян на роботу за кордоном за видами діяльності, які заборонені або заняття якими тягне за собою відпо­відальність згідно з чинним законодавством України чи міжна­родними нормами.

7.5. Соціальний захист безробітного

У разі відсутності підходящої роботи за загальним правилом громадянинові надається статус безробітного.

Законом України "Про зайнятість населення" у 1991 р. упер­ше було визначено правовий статус безробітного. Згідно з чинною редакцією ст. 2 Закону безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шука­ють роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Рішення про надання громадянам статусу безробітних прий­мається державною службою зайнятості за їхніми особистими заявами з 8-го дня після реєстрації в центрі зайнятості за місцем проживання.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

а) у віці до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату);


б) які уперше шукають роботу і не мають професії (спеціаль­
ності), у тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі
відмови їх від проходження професійної підготовки або від опла­
чуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, що не
потребує професійної підготовки;

в) які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з
моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають
роботу;

г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства
України.

Громадяни, котрі зареєстровані на загальних підставах у дер­жавній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і відмо­вилися від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані безробітними. Такі особи знімаються з обліку і їм про­тягом 6 місяців надаються тільки консультаційні послуги. Після закінчення шести місяців з дня зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу.

Працівники, які зареєстровані в державній службі зайнятості згідно з п. 1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення" і відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи в період пошуку роботи, втрачають право на отримання статусу безробіт­ного строком на 3 місяці з подальшою перереєстрацією на за­гальних підставах як таких, що шукають роботу.

Згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове держав­не соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р., соціальне страхування на випадок безробіття — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахо­ваних осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Право громадян на соціальний захист у випадку безробіття з незалежних від них причин є конституційним правом громадян (ст. 46 Конституції України).

Страхування на випадок безробіття здійснюється на таких принципах: надання державних гарантій реалізації застрахова­ними особами своїх прав; обов'язковості страхування на випа­док безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору


194

(контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю; цільового використання коштів страхування на ви­падок безробіття; солідарності та субсидування; паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, пред­ставників застрахованих осіб та роботодавців та ін.

Суб'єктами страхування на випадок безробіття є застраховані особи,) а у випадках, передбачених цим Законом, також члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.

Застраховані особи — наймані працівники, а у випадках, пе­редбачених цим Законом, також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється страхування на випа­док безробіття. Особа набуває статусу застрахованої з дня укла­дення трудового договору.

Не підлягають страхуванню працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово пра­цюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжна­родними договорами України, згода на обов'язковість яких на­дана Верховною Радою України.

За загальним правилом, право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи. Разом з тим Закон також надає право на забезпечення за соціальним страхування на випадок безробіття й незастрахова-ним особам — військовослужбовцям Збройних Сил України, Прикордонних військ України, внутрішніх військ, військ Ци­вільної оборони, інших військових формувань, утворених відпо­відно до законів України, Служби безпеки України, органів внутрішніх справ України, звільнених з військової служби у зв'язку зі скороченням чисельності або штату без права на пен­сію, та особам, які вперше шукають роботу, іншим незастрахова-ним особам у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних. Особи, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами мають право на забезпечення за цим Законом за умови сплати страховику страхових внесків.


195

Страхувальниками є роботодавці та самі застраховані особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески. Згідно із Законом України "Про розмір внесків на окремі види загаль­нообов'язкового державного соціального страхування" від 11 січ­ня 2002 р. (із наступними змінами і доповненнями) (Офіційний вісник України. — 2001. — № 8. — С 309), на страхування на випадок безробіття у 2002 р. сплачують: роботодавці — 2,1 % суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників; наймані працівники — 0,5 % суми оплати праці, яка підлягає обкладанню прибутковим податком з громадян.

Страховиком є Фонд загальнообов'язкового державного соці­ального страхування України на випадок безробіття (далі — Фонд).




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 366; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.054 сек.