Акти локального та договірного характеру як джерела трудового права

Локальні акти приймаються безпосередньо на підприємствах, в організаціях й установах або роботодавцем за погодженням з трудовим колективом чи профспілковим органом. Локальні акти роботодавець може приймати самостійно, зокрема – посадові інструкції. Підставою прийняття локальних актів є наявність загальної законодавчої норми, яка дозволяє зазначеним вище суб’єктам трудових правовідносин регулювати трудові правовідносини в межах їх повноважень. Як зазначає П.Д. Карпенко, суб’єкти локальної нормотворчості діють у певних межах, установлених законом, і зміст локальних норм полягає в розвитку загальних норм трудового права, поширюючи свою дію тільки на відносини, які складаються на конкретному підприємстві, установі чи організації, де вони прийняті[27].

Локальні норми як джерела трудового права – це норми, що містять правила загальнообов’язкової поведінки, санкціоновані державою, прийняті в установленому законом порядку безпосередньо на підприємстві, в установі, організації й діють у їх межах.

До локальних нормативно-правових актів належать колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про структурні підрозділи, посадові інструкції, договори про матеріальну відповідальність та ін.

Зазначені нормативно-правові акти чинні тільки в межах конкретного підприємства, організації, установи. Вони приймаються на певний строк і не повинні погіршувати становище працівників порівняно з чинним законодавством.

У той же самий час локальна норма, що встановлює тривалість робочого тижня на підприємствах 39 годин, не погіршує права працівників і не вступає в суперечність із відповідною нормою закону, яка виходить із 40-годинного робочого тижня.

Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів (ст.10 КЗпП).

Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи (ст. 11 КЗпП).

У ст. 142 КЗпП зазначається, що трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Відповідно до ст.13 Закону України “Про охорону праці” роботодавець створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій. Зазначені інструкції є локальними джерелами трудового права.

Нормативно-правові акти місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування можуть видаватися в межах їх компетенції. Наприклад, з приводу забезпечення реалізації державних гарантій у сфері застосування праці, соціального захисту працівників.

Як зазначає В.І. Прокопенко, завдяки локальному регулюванню трудових відносин розвиваються демократичні засади у виробничій діяльності. Співвідношення ж локального і централізованого регулювання є показником демократизму існуючої правової системи суспільства. При локальній нормотворчості здійснюється принцип “дозволено лише те, що визначено законом”[28].

Серед джерел трудового права виділяють акти договірного характеру, тобто такі акти, які приймаються уповноваженими органами шляхом підписання двосторонніх або багатосторонніх договорів (угод). Договір – це ефективний юридичний засіб для встановлення прав і обов’язків та правил взаємовідносин між сторонами, що його укладають, за умов становлення ринкових відносин роль договорів як інструмента саморегулювання значно зростає[29].

До актів договірного характеру належать генеральні, галузеві та регіональні угоди, які укладаються між профспілками (їх об’єднаннями) і роботодавцями. До актів договірного характеру також належать, як було зазначено вище, міжнародні договори, наприклад: конвенції Міжнародної організації праці, угода між Урядом України та Урядом Республіки Польща про взаємне працевлаштування працівників, Урядом України з Урядом Литовської Республіки, Урядом Словацької Республіки та урядом інших держав про взаємне працевлаштування громадян, їх соціальний захист тощо.

Важливе місце для правильного й однозначного застосування норм трудового законодавства посідають акти керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України. Роз’яснення Пленуму по суті не змінюють норму закону, а виконують виключно роль з’ясування їх змісту.

Дата добавления: 2015-05-10