Поняття і види суб’єктів трудового права

Суб’єкти трудового права

Розділ 4

Суб’єкти трудового права – це учасники трудових відносин, які можуть мати трудові права й обов’язки, а також реалізовувати їх. До суб’єктів трудового права належать працівники, роботодавці, трудові колективи, профспілкові організації та інші органи, уповноважені трудовими колективами на представництво їх законних прав та інтересів, соціальні партнери на різних рівнях, інші суб’єкти. До інших суб’єктів можна віднести органи працевлаштування, організації роботодавців, органи з вирішення трудових спорів, органи з нагляду та контролю за дотриманням трудового законодавства.

Необхідною умовою для виникнення трудових відносин є трудова правосуб’єктність, як фізичної, так і юридичної особи.

Фізична особа, працівник набуває статусу суб’єкта трудових правовідносин з моменту укладення трудового договору. Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»[39] найманий працівник – це фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі й організації, у їх об’єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю.

Іншою стороною, одним із суб’єктів трудових правовідносин виступає роботодавець.

Згідно зі ст. 21 КЗпП роботодавцем визначається власник, підприємства, організації або уповноважений ним орган, а також фізична особа, яка використовує найману працю.

Термін «роботодавець» у КЗпП не вживається. Його визначення дано в Законах України «Про порядок вирішення трудових спорів (конфліктів)», «Про організацію роботодавців».

У Трудовому кодексі Російської Федерації сторонами трудових відносин визначено працівника і роботодавця: «Працівник – це фізична особа, яка вступила у трудові відносини з роботодавцем на підставі трудового договору, інших актів і особисто виконує роботу (трудову функцію) з підпорядкуванням правилам внутрішнього трудового розпорядку. Роботодавець – фізична або юридична особа (організація), яка перебуває у трудових відносинах з працівником на підставі укладеного трудового договору, інших актів і є стороною трудового договору. В установлених законодавством випадках роботодавцем може виступати інший суб’єкт, наділений правом укладати трудові угоди (ст. 20 ТК РФ)[40].

Як зазначає Карпенко Д.О., суб’єкти трудового права – це перш за все учасники трудових правовідносин. Але щоб стати учасником трудових відносин, потрібна наявність двох факторів – правоздатність і дієздатність конкретної особи, як фізичної, так і юридичної, тобто можливість бути суб’єктами трудового права зумовлена наявністю трудової праводієздатності, що включає право і дієздатність особи[41].

У трудовому праві право і дієздатність нерозривні, на відміну від цивільного права.

Згідно з ч. 2 ст. 25 Цивільного кодексу України правоздатність фізичної особи виникає в момент її народження.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 ЦКУ повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття).

У ч. 2 зазначеної статті в разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

Відповідно до ст. 188 КЗпП трудове право і дієздатність настає з 16 років, а за певних умов, передбачених законодавством, з 15, а то й 14 років. Неповнолітні, тобто особи, що не досягли 18 років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, установленими законодавством України.

Характерними ознаками учасників суспільно-трудових відносин є визначеність їх трудовим законодавством, володіння трудовими правами й обов’язками та можливістю їх реалізувати.

Щодо трудової праводієздатності, то вона визнається державою за конкретним суб’єктом трудового права і знаходить вияв за наявності відповідних умов. Це досягнення певного віку для працівників, а для роботодавців – майнової і оперативної відокремленості. Підприємство, установа, організація – роботодавець набуває права юридичної особи й трудової праводієздатності з дня державної реєстрації відповідно до закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»[42].

Роботодавцем може бути фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму працівників, яка також повинна бути зареєстрована відповідно до зазначеного вище закону.

Суб’єктивні трудові права й обов’язки сторін трудових правовідносин – найманих працівників і роботодавців – визначені в КЗпП, інших нормативно-правових актах, про що йшлося в попередніх розділах.

Важливим суб’єктом трудового права є трудовий колектив, що становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством, установою, організацією. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог КЗпП, іншим законодавством.

Важливим суб’єктом трудового права є також професійні спілки, які створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

Діяльність профспілок регулюється законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»[43], КЗпП, іншим законодавством.

Виходячи з вищевикладеного, слід зазначити, що коло суб’єктів трудового права достатньо широке, але основними серед них є наймані працівники і роботодавці.

Усі вони: і працівники, і роботодавці, і трудові колективи, і профспілкові організації й інші суб’єкти – чинять неоднаковий вплив на трудові правовідносини.

Нижче ми зупинимося на характеристиці окремих суб’єктів трудового права.

Дата добавления: 2015-05-10