Види матеріальної відповідальності

Колективний договір і трудовий договір (контракт) можуть конкретизувати матеріальну відповідальність працівника та роботодавця, але слід враховувати, що договірна відповідальність роботодавця не повинна бути нижчою, а працівника – вищою, ніж це передбачено чинним трудовим законодавством України.

Залежно від того, хто заподіяв шкоду, розрізняють два види матеріальної відповідальності: матеріальна відповідальність працівника за шкоду, заподіяну роботодавцю, і матеріальна відповідальність роботодавця за шкоду, заподіяну працівнику.

Кожний із зазначених видів матеріальної відповідальності відрізняється один від одного нормативними актами, що їх регулюють, межею матеріальної відповідальності та порядком покриття шкоди.

У трудовому праві межа матеріальної відповідальності працівників диференціюється залежно від: форми вини працівника; характеру порушення обов’язку; виду робіт, що виконуються працівниками; виду майна, якому заподіяно шкоду; трудової функції працівника.

Трудове законодавство залежно від форми вини розрізняє два види матеріальної відповідальності: обмежену й повну.

Унаслідок того, що в процесі виконання трудових обов’язків працівник, використовуючи засоби й предмети праці, ризикує заподіяти майну роботодавця шкоду з необережності, основним видом матеріальної відповідальності працівників є обмежена матеріальна відповідальність, яка застосовується, якщо інше не передбачене законодавством (ст. 132 КЗпП України).

Повна матеріальна відповідальність залежно від характеру трудової функції, видів робіт, що виконуються працівниками, поділяється на індивідуальну та колективну (бригадну) матеріальну відповідальність (ст. 135² КЗпП України).

З метою охорони окремих видів майна (дорогоцінних металів, алмазів, золота, корунду, платини та інших цінностей), а також у разі, якщо фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір, спеціальними нормативними актами встановлено підвищену, кратну матеріальну відповідальність працівників.

Кожен з видів матеріальної відповідальності працівників (обмежена, повна, підвищена, індивідуальна чи колективна) застосовується у випадках, визначених законодавством України про працю.

Основний вид матеріальної відповідальності працівника – обмежена матеріальна відповідальність, яка полягає в обов’язку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, відшкодувати власнику (уповноваженому ним органу) пряму дійсну шкоду, але не більше його середнього місячного заробітку[156].

При обмеженій матеріальній відповідальності заподіяна шкода, що перевищує встановлену законом межу, не може бути покладена на працівника. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток працівника допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві (ч. 2 ст. 132 КЗпП України).

Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників визначені в ст. 133 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ст. 133 КЗпП України обмежену матеріальну відповідальність несуть працівники:

• за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у т. ч. при їх виготовленні;

• за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові для користування.

Матеріальна відповідальність для окремих категорій працівників та її підстави встановлені п. 2 ст. 133 КЗпП України.

Так, обмежену матеріальну відповідальність несуть керівники підприємств, установ, організацій та їхні заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їхні заступники, якщо шкоду заподіяно:

• зайвими грошовими виплатами;

• неправильною системою обліку та зберігання матеріальних або грошових цінностей;

• невжиттям необхідних заходів щодо запобігання простоям, випуску недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню та пошкодженню матеріальних або грошових цінностей.

Для встановлення загального принципу індивідуальної матеріальної відповідальності працівників на підприємстві будь-які накази адміністрації і договори не вимагаються. Ці питання регулюються трудовим законодавством (у деяких випадках – контрактом). Індивідуальна матеріальна відповідальність (у межах і за умов, установлених КЗпП України) настає для працівника через самий факт заподіяння збитку підприємству, поширюється на кожного працівника незалежно від займаної посади і виконуваної роботи (крім членів трудових бригад, з якими укладено відповідні договори про колективну відповідальність)[157].

Матеріальна відповідальність працівника може бути повною або частковою (повне або часткове відшкодування збитку).

Повна матеріальна відповідальність працівника полягає у покладенні на нього обов’язку відшкодувати пряму дійсну шкоду в повному обсязі без будь-яких обмежень. Цей вид відповідальності настає лише у випадках, що прямо передбачені законодавством[158].

Стаття 134 КЗпП України встановлює вичерпний перелік підстав повної матеріальної відповідальності працівника, яка настає в таких випадках:

- між працівником і підприємством укладено письмовий договір про повну матеріальну відповідальність за встановленою формою;

- товарно-матеріальні цінності отримано працівником у підзвіт за разовим дорученням чи за іншими разовими документами (накладна, квитанція, рахунок-фактура тощо);

- збиток заподіяно діями, що містять ознаки карного злочину (адміністративні правопорушення не враховуються, потрібен відповідний вирок суду або постанова слідчого про припинення кримінальної справи за так званими «нереабілітуючими підставами»);

- збиток заподіяно у нетверезому стані;

- збиток заподіяно внаслідок нестачі, навмисного знищення або псування товарно-матеріальні цінностей, у т. ч. під час їх виготовлення, а також інструментів, спецодягу, виданого працівнику в користування;

- повна матеріальна відповідальність передбачена іншими законодавчими актами;

- збиток заподіяно не при виконанні трудових обов’язків (поза робочим часом чи під час використання службового автомобіля, комп’ютера в робочий час, але в особистих цілях та ін.);

- збиток, заподіяний посадовою особою (керівником), винним у незаконному звільненні або переведенні працівника (виплати за вимушений прогул, за затримку розрахунку тощо) – фактично йдеться про керівника, який підписав відповідний наказ або дав усне розпорядження[159];

- керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Підвищена матеріальна відповідальність працівників – це обов’язок працівників покрити заподіяну майну роботодавця шкоду у встановленому законом розмірі й у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Законом України "Про визначення розмірів збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей" від 6 червня 1995 р. визначено:

• суб’єкти підвищеної матеріальної відповідальності;

• перелік окремих видів майна та інших цінностей;

• умови, за яких настає підвищена матеріальна відповідальність;

• порядок визначення розміру шкоди.

До суб’єктів підвищеної матеріальної відповідальності належать:

• працівники, які виконують операції, пов’язані із закупівлею, продажем, обміном, перевезенням, доставкою, пересиланням, зберіганням, сортуванням, пакуванням, обробкою або використанням у процесі виробництва дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, ювелірних, побутових і промислових виробів та матеріалів, виготовлених з використанням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, відходів та брухту, що містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, а також валютні операції, і які є винними у розкраданні, знищенні (псуванні), недостачі або наднормативних їх втратах (крім втрат унаслідок непередбачених порушень технологічного процесу);

• особи, безпосередньо не пов’язані з виконанням операцій, зазначених у ст. 1 Закону України "Про визначення розмірів збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей", але визнані винними в розкраданні, знищенні (псуванні), недостачі або втраті дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, валютних цінностей.

До цінностей належать:

• дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння, ювелірні, побутові й промислові вироби та матеріали, виготовлені з використанням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, відходів та брухту, що містять дорогоцінні метали й дорогоцінне каміння;

• валютні цінності.

До випадків, у яких настає підвищена матеріальна відповідальність, належать:

• недбалість у роботі, порушення спеціальних правил, інструкцій;

• визнання винними в розкраданні, знищенні (псуванні), недостачі або втраті дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, валютних цінностей.

Розмір заподіяної шкоди залежить від виду майна та цінностей.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність є різновидом повної матеріальної відповідальності працівників, що базується на договорі між роботодавцем та працівником.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність може застосовуватися лише за умов, передбачених законодавством. Зокрема, відповідно до ст. 135² КЗпП України до них належать такі умови:

1) виконувана бригадою робота повинна бути пов’язана зі зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих бригаді цінностей;

2) указана робота здійснюється спільно членами бригади;

3) відсутність розмежування обсягу матеріальної відповідальності кожного члена бригади та неможливість укладення з кожним працівником договору про індивідуальну повну матеріальну відповідальність.

Така відповідальність, як це визначено законодавством, встановлюється роботодавцем за погодженням з профспілковим комітетом.

Умови застосування колективної (бригадної) матеріальної відповідальності визначаються чинним законодавством та письмовим договором, укладеним між роботодавцем та всіма членами бригади на підставі «Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність», затвердженого наказом Міністерства праці України від 12 травня 1996 р. № 43[160]. Цим же наказом затверджено і «Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність». Зокрема, до таких робіт належать: виконання касових операцій, прийом від населення платежів, прийом і відпуск матеріальних цінностей на складах, базах, автозаправних станціях, продаж товарів, роботи, пов’язані з прийманням та обробкою для доставки вантажу, поштових відправлень, інших матеріальних, грошових цінностей та ін. Укладення договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність з працівниками на посадах і роботах, не передбачених Переліком, позбавляє його юридичної сили.

У випадку відмови працівника від укладення договору про колективну (бригадну) відповідальність роботодавець за згодою працівника може перевести його на іншу роботу, а в разі відмови працівника від іншої роботи або її відсутності звільнити його.

Дата добавления: 2015-05-10