Матеріальна відповідальність роботодавця за шкоду, заподіяну працівнику 1 страница

У чинному КЗпП України передбачена лише відповідальність однієї сторони трудового договору – працівника. Глава IX зазначеного кодексу так і називається «Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації»; підстави та умови настання матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником, які б були відображені в окремій главі кодексу, відсутні. Окремі норми, які визначають матеріальну відповідальність роботодавця перед працівником, розпорошені по всьому кодексу. Як зазначає С.В. Дріжчана, недосконалість правового регулювання матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником, а з багатьох питань відсутність відповідей на них в кодексі не сприяє дотриманню роботодавцями норм трудового законодавства, призводить до труднощів вирішення трудових спорів у суді, а часто і до неможливості відшкодування працівникові заподіяної йому роботодавцем шкоди[165].

Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове правопорушення, що полягає у протиправному, винному невиконанні або неналежному виконанні роботодавцем обов’язку з управління працею, у результаті чого заподіяна майнова або немайнова шкода.

М.Б. Болотіна зазначає, що матеріальна відповідальність роботодавця здійснюється з урахуванням загальних принципів матеріальної відповідальності сторін трудового договору, один з яких передбачає відшкодування лише прямої дійсної шкоди. Для роботодавця це означає що майнова шкода складається із таких сум, на які працівник має право, але був позбавлений їх через незаконні дії роботодавця. Тобто до шкоди входить втрачений через незаконні дії роботодавця заробіток працівника. Крім того, на відміну від матеріальної відповідальності працівника, роботодавець зобов’язаний відшкодувати моральну шкоду, заподіяну працівникові порушенням його законних прав. Отже, така матеріальна шкода складається з двох частин: майнового і немайнового характеру[166].

Відповідно до чинного трудового законодавства роботодавцем можуть порушуватися права працівників: при укладенні трудового договору; при зміні умов трудового договору; при припиненні трудового договору.

Матеріальна шкода, яка може бути заподіяна роботодавцем найманому працівникові, складається зі: шкоди, заподіяної працівникові через порушення права на працю; шкоди, заподіяної майну працівника; шкоди, завданої працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’ю; моральну шкоду.

Розглянемо окремі можливі випадки притягнення роботодавця до відповідальності за нанесення матеріальної шкоди.

Стаття 51 «Гарантії забезпечення права громадян на працю» КЗпП передбачає правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу. У ст. 22 КЗпП теж зазначається, що забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»2 передбачено додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення щодо працевлаштування працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних конкурувати на ринку праці, а саме: жінкам, які мають дітей віком до 6 років; дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків; інвалідам які не досягли пенсійного віку. Перелік громадян не є вичерпним. Для працевлаштування зазначених категорій громадян (крім передбачених у п. «е» ст. 5) місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 осіб до 5% загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у т. ч. з гнучкими формами зайнятості (ст. 5).

Пунктом 3 ст. 5 (у редакції Закону України від 23. 02. 2006 р. № 3483-IV) встановлено, що в разі відмови у прийнятті на роботу зазначених категорій громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку) у межах установленої броні з підприємств, установ та організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову.

Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, – у кількості одного робочого місця. У разі незайняття інвалідом зазначених місць роботодавці сплачують адміністративно-господарські санкції.

У ч. 5 ст. 24 КЗпП зазначено, що особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Частина 2 ст. 232 КЗпП передбачає перелік працівників, які мають право звернутися до суду про відмову в прийнятті їх на роботу.

Як видно із зазначеного вище, роботодавець несе матеріальну відповідальність перед працівником у разі відмови в укладенні трудового договору.

Незаконна відмова в прийнятті на роботу може бути оскаржена до суду. Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що суди мають розглядати позови про укладення трудових договорів не тільки у випадках, коли власник зобов’язаний був укласти трудовий договір (наприклад, з молодими фахівцями, направленими у встановленому порядку на дане підприємство; працівниками, запрошеними на роботу в порядку переведення; виборними працівниками після закінчення терміну повноважень; працівниками, яким надане право поворотного прийняття на роботу; інвалідами і неповнолітніми, направленими на підприємство в рахунок броні; особами, які були звільнені у зв’язку із призовом на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу, направленням на роботу за кордон, і повернулися після закінчення служби або роботи та ін.), а також у тих випадках, коли особа вважає, що їй було відмовлено в укладенні трудового договору всупереч гарантіям, передбаченим ст. 22 КЗпП (п. 4 Постанови № 15 Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 р.).

Пленум Верховного Суду України також роз’яснив судам, що якщо через відмову в прийнятті на роботу або несвоєчасне укладення трудового договору працівник мав вимушений прогул, його оплата має проводитися відповідно до правил ч. 2 ст. 235 КЗпП про оплату вимушеного прогулу незаконно звільненому працівникові (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9).

У кожному конкретному випадку суд має право, визнавши факт незаконної відмови у прийнятті на роботу, одночасно вирішити питання й про притягнення власника або уповноваженого ним органу до матеріальної відповідальності за заподіяну працівникові шкоду у вигляді втраченого заробітку. Доцільно передбачити у КЗпП норму про відповідальність власника за необґрунтовану відмову у прийнятті на роботу, а також за несвоєчасне укладення трудового договору і про обов’язок роботодавця відшкодувати втрачений заробіток.

Із змісту ст. 21 КЗпП випливає, що працівник зобов’язується виконувати будь-яку роботу, передбачену трудовим договором. Уст. 32 КЗпП зазначено, що переведення на іншу роботу на тому ж самому підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство допускається тільки за згодою працівника. Виходячи з цього, під переведенням на іншу роботу слід розуміти доручення працівникові роботи, яка не обумовлена трудовим договором. Таким чином, переведення працівника без його на те згоди на не обумовлену трудовим договором роботу є незаконним.

У такому разі, якщо працівник звернеться до суду, то останній згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі одночасно приймає рішення про виплату працівникові різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше ніж за 1 рік.

Роботодавець несе матеріальну відповідальність перед працівником у разі незаконного звільнення працівника з роботи, у разі затримки видачі працівникові трудової книжки з вини роботодавця. У такому разі роботодавець несе матеріальну відповідальність перед працівником у розмірі середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу, але не більш ніж за 1 рік. При цьому слід мати на увазі, що в разі затримки видачі трудової книжки КЗпП не встановлені межі відшкодування матеріальної шкоди за затримку видачі трудової книжки, оскільки без трудової книжки працівник, як правило, не може працевлаштуватися.

Роботодавець несе також матеріальну відповідальність за шкоду, завдану працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’ю. Стаття 173 КЗпП і ст. 11 Закону України «Про охорону праці» передбачають такий обов’язок роботодавця.

Відносини щодо відшкодування роботодавцями шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, регулюються Законами України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»[167], «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»[168] та іншими підзаконними актами.

Стаття 237¹ КЗпП передбачає відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 р. № 5) у п. 13 роз’яснив: "Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок з відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноваженого ним органу незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, передбачені укладеним сторонами контрактом, які погіршують становище працівника порівняно з положеннями ст. 237-1 КЗпП чи іншим законодавством, згідно зі ст. 9 КЗпП є недійсними"[169].

Таким чином, Пленум Верховного Суду конкретизував види порушень прав працівників у сфері трудових відносин, за наявності яких працівником може ставитися питання про відшкодування моральної шкоди.

У випадку травмування працівників, професійних захворювань або аварій на виробництві власник або уповноважений ним орган повинен провести розслідування. Порядок проведення розслідування регулюється Положенням, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р. № 1094 в редакції Постанови від 12 серпня 2002 року № 1363 та Постанови від 4 серпня 2003 року № 1402.

Дія цього Положення поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, на осіб, у т. ч. іноземців та осіб без громадянства, які є власниками цих підприємств або уповноваженими ними особами, фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства використовують найману працю (роботодавці), на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно за умови добровільної сплати ними внесків на державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а також на осіб, у т. ч. іноземців та осіб без громадянства, які працюють на умовах трудового договору (контракту), проходять виробничу практику або залучаються до праці (працівники).

Розслідування нещасних випадків (професійних захворювань), що сталися з працівниками, які перебували у відрядженні за кордоном, проводиться згідно з Положенням про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України.

Міноборони, МВС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Державний департамент з питань виконання покарань, МНС встановлюють за погодженням з Держнаглядохоронпраці порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підвідомчих підприємствах, у військових частинах, підрозділах, організаціях з урахуванням вимог Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві щодо осіб, які не перебувають з ними у трудових відносинах.

Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з учнями і студентами навчальних закладів під час навчально-виховного процесу, трудового і професійного навчання в навчальному закладі, визначається МОН.

Розслідуванню підлягають раптові погіршення стану здоров’я, поранення, травми, у т. ч. отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, інші ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш ніж на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві (нещасні випадки).

До гострих професійних захворювань і гострих професійних отруєнь належать випадки, що сталися після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу небезпечних факторів, шкідливих речовин.

Гострі професійні захворювання спричиняються дією хімічних речовин, іонізуючого та неіонізуючого випромінювання, значним фізичним навантаженням та перенапруженням окремих органів і систем людини. До них належать також інфекційні, паразитарні, алергійні захворювання тощо.

Гострі професійні отруєння спричиняються в основному шкідливими речовинами гостроспрямованої дії.

За висновками роботи комісії з розслідування визнаються пов’язаними з виробництвом (про що складається акт за формою Н-1) нещасні випадки, які сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов’язків, у т. ч. у відрядженнях, а також ті, що сталися під час:

- перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу, починаючи з моменту приходу працівника на підприємство до його виходу, який повинен фіксуватися відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, або за дорученням роботодавця в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні;

- приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу перед початком роботи і після її закінчення, виконання заходів особистої гігієни;

- проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі підприємства або на транспортному засобі іншого підприємства, яке надало його згідно з договором (заявкою), за наявності розпорядження роботодавця;

- використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця відповідно до встановленого порядку;

- провадження дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий, тобто дій, які не входять до кола виробничого завдання чи прямих обов’язків працівника (надання необхідної допомоги іншому працівникові, дії щодо попередження можливих аварій або рятування людей та майна підприємства, інші дії за наявності розпорядження роботодавця тощо);

- ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об’єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;

- надання підприємством шефської допомоги;

- перебування на транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у т. ч. під час змінного відпочинку, якщо причина нещасного випадку пов’язана з виконанням потерпілим трудових (посадових) обов’язків або з дією на нього небезпечних чи шкідливих виробничих факторів або середовища;

- прямування працівника до(між) об’єкта(ми) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об’єкта за дорученням роботодавця;

- прямування до місця відрядження та у зворотному напрямку відповідно до завдання про відрядження.

За висновками роботи комісії з розслідування визнаються пов’язаними з виробництвом (про що складається акт за формою Н-1) також випадки:

- природної смерті працівників під час перебування на підземних роботах (видобування корисних копалин, будівництво, реконструкція, технічне переоснащення і капітальний ремонт шахт, рудників, копалень, метрополітенів, підземних каналів, тунелів та інших підземних споруд, геологорозвідувальні роботи, які проводяться під землею) або протягом чотирьох годин після виходу на поверхню внаслідок гострої серцево-судинної недостатності;

- самогубства працівників плавскладу на суднах морського та рибопромислового флоту в разі перевищення терміну перебування їх у рейсі, обумовленого колективним договором, або їх природної смерті внаслідок впливу психофізіологічних, небезпечних та шкідливих виробничих факторів.

Випадки зникнення працівника під час виконання трудових (посадових) обов’язків розслідуються відповідно до Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві. Якщо комісія з розслідування, виходячи з конкретних обставин, дійде висновку, що зникнення працівника пов’язане з можливістю нещасного випадку під час виконання трудових (посадових) обов’язків, акт спеціального розслідування з такими висновками комісії з розслідування видається сім’ї цього працівника або його довіреній особі для звернення до суду із заявою про оголошення працівника померлим. Після оголошення судом працівника померлим роботодавець зобов’язаний відповідно до акта спеціального розслідування визнати цей нещасний випадок пов’язаним з виробництвом і скласти акт за формою Н-1.

Нещасні випадки, пов’язані із заподіянням тілесних ушкоджень іншою особою, або вбивство працівника під час виконання чи у зв’язку з виконанням ним трудових (посадових) обов’язків незалежно від порушення кримінальної справи розслідуються відповідно до Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві. Такі випадки визнаються пов’язаними з виробництвом і про них складається акт за формою Н-1, крім випадків з’ясування потерпілим особистих стосунків, якщо з приводу цих дій є висновок компетентних органів.

Нещасні випадки, що сталися внаслідок раптового погіршення стану здоров’я працівника, крім випадків, зазначених у п. 7 Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, визнаються пов’язаними з виробництвом і про них складається акт за формою Н-1 за умови, що погіршення стану здоров’я працівника сталося внаслідок впливу небезпечних чи шкідливих виробничих факторів або якщо потерпілий не проходив медичного огляду, передбаченого законодавством, а робота, що виконувалася, була протипоказана потерпілому відповідно до медичного висновку про стан його здоров’я.

Нещасні випадки, що сталися з працівниками на території підприємства або в іншому місці роботи під час перерви для відпочинку та харчування, яка встановлюється згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також під час перебування працівників на території підприємства у зв’язку з проведенням роботодавцем наради, отриманням заробітної плати, обов’язковим проходженням медичного огляду тощо, а також у випадках, передбачених колективним договором (угодою), розслідуються згідно з вимогами Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.

Такі нещасні випадки визнаються пов’язаними з виробництвом і про них складається акт за формою Н-1.

За висновками роботи комісії з розслідування не визнаються пов’язаними з виробництвом (прощо не складається акт за формою Н-1) нещасні випадки, які сталися з працівниками:

а) під час прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, який не належить підприємству і не використовувався в інтересах цього підприємства;

б) за місцем постійного проживання на території польових і вахтових селищ;

в) під час використання ними в особистих цілях транспортних засобів підприємства без дозволу роботодавця, а також устаткування, механізмів, інструментів, крім випадків, що сталися внаслідок несправності цього устаткування, механізмів, інструментів;

г) унаслідок отруєння алкоголем, наркотичними або іншими отруйними речовинами, а також унаслідок їх дії (асфіксія, інсульт, зупинка серця тощо) за наявності медичного висновку, якщо це не викликане застосуванням цих речовин у виробничих процесах або порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання і транспортування або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, був відсторонений від роботи згідно з установленим порядком;

д) під час скоєння ними злочинів або інших правопорушень, якщо ці дії підтверджені рішенням суду;

е) у разі природної смерті або самогубства, за винятком випадків, зазначених у п. 7 Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, що підтверджено висновками судово-медичної експертизи та органів прокуратури.

Якщо за висновками роботи комісії з розслідування прийнято рішення, що про нещасний випадок не повинен складатися акт за формою Н-1, про такий нещасний випадок складається акт за формою НТ (невиробничий травматизм) відповідно до Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 року № 270.

Про кожний нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу уповноважену особу підприємства і вжити заходів до надання необхідної допомоги.

Керівник робіт (уповноважена особа підприємства) у свою чергу зобов’язаний:

· терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому, у разі необхідності доставити його до лікувально-профілактичного закладу;

· повідомити про те, що сталося, роботодавця, відповідну профспілкову організацію;

· зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування в такому стані, у якому вони були на момент події (якщо це не загрожує життю і здоров’ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів до недопущення подібних випадків.

Лікувально-профілактичний заклад про кожне звернення потерпілого з посиланням на нещасний випадок на виробництві без направлення підприємства повинен протягом доби про кожного потерпілого повідомити засобами зв’язку (або надіслати екстрене повідомлення за встановленою формою):

- підприємство, де працює потерпілий;

- відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- відповідну установу (заклад) державної санітарно-епідеміологічної служби – у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння).

Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок, крім випадків зі смертельним наслідком та групових:

- повідомляє про нещасний випадок відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду за формою, що встановлюється цим Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; якщо потерпілий є працівником іншого підприємства, – це підприємство; у разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі, – відповідні органи державної пожежної охорони, а в разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) – відповідні установи (заклади) державної санітарно-епідеміологічної служби;

- організує його розслідування і утворює комісію з розслідування.

До складу комісії з розслідування включаються: керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа (спеціаліст), на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова цієї комісії), керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст, представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, інші особи.

Керівник робіт, який безпосередньо відповідає за охорону праці на місці, де стався нещасний випадок, до складу комісії з розслідування не включається.

У разі настання нещасного випадку з можливою інвалідністю до складу комісії з розслідування включається також представник відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

У разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) до складу комісії з розслідування включається також спеціаліст відповідної установи (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби та відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

На підприємствах, де немає структурних підрозділів або головних спеціалістів, до складу комісії з розслідування включається представник роботодавця.

На суднах морського, річкового та рибопромислового флоту під час плавання або перебування в іноземних портах комісія з розслідування утворюється капітаном. Про це повідомляється власник судна.

Потерпілий або його довірена особа має право брати участь в розслідуванні нещасного випадку.

У разі настання нещасного випадку з особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, за умови добровільної сплати нею внесків на державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання розслідування організує відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Головою комісії з розслідування призначається представник відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а до складу цієї комісії включається потерпілий або його довірена особа, спеціаліст з охорони праці відповідної місцевої держадміністрації або виконавчого органу місцевого самоврядування, представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий.

Комісія з розслідування зобов’язана протягом трьох діб:

- обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, які причетні до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

- визначити відповідність умов і безпеки праці вимогам нормативно-правових актів про охорону праці;

- з’ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначити, пов’язаний чи не пов’язаний цей випадок з виробництвом;

- визначити осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів про охорону праці, а також розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

- скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 у двох примірниках, а також акт за формою Н-1 або акт за формою НТ про потерпілого у шести примірниках і передати його на затвердження роботодавцю;

- у випадках виникнення гострих професійних захворювань (отруєнь) крім акта за формою Н-1, складається також карта обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5.

У випадках, зазначених у п. 32 Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, термін розслідування продовжується до одержання матеріалів відповідних державних органів нагляду за безпекою руху.

До першого примірника акта розслідування нещасного випадку за формою Н-5 (акт розслідування нещасного випадку) додаються акт за формою Н-1 або НТ, пояснення свідків, потерпілого, витяги з експлуатаційної документації, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують стан робочого місця (устаткування, машини, апаратура тощо), у разі необхідності також медичний висновок про наявність в організмі потерпілого алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин.

Нещасні випадки, про які складаються акти за формою Н-1 або НТ, беруться на облік і реєструються роботодавцем у спеціальному журналі.

Роботодавець повинен розглянути і затвердити акти за формою Н-1 або НТ протягом доби після закінчення розслідування, а щодо випадків, які сталися за межами підприємства, – протягом доби після одержання необхідних матеріалів.

Затверджені акти протягом трьох діб надсилаються:

- потерпілому або його довіреній особі разом з актом розслідування нещасного випадку;

- керівникові цеху або іншого структурного підрозділу, дільниці, місця, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам;

- відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань разом з копією акта розслідування нещасного випадку;

- відповідному територіальному органу Держнаглядохоронпраці;

Дата добавления: 2015-05-10