Індивідуальні трудові спори і порядок їх вирішення

Індивідуальні трудові спори виникають переважно з трудових правовідносин. Індивідуальні трудові спори розглядаються в комісіях з трудових спорів (надалі КТС), якщо вони є на підприємстві, в організації, установі, а також у місцевому суді. Спори окремих категорій працівників є непідвідомчими ні КТС, ні місцевому суду, і вони розглядаються в порядку, установленому законодавством України. Зокрема, у ст. 222 КЗпП зазначається, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюються законодавством.

Так, відповідно до ст. 14 Дисциплінарного статуту прокуратури України[175] наказ про притягнення до дисциплінарного стягнення може бути оскаржений працівником Генеральному прокурору України в місячний строк з дня ознайомлення з ним.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про статус суддів»[176] рішення кваліфікаційної комісії суддів, загальних судів АРК, областей, міст Києва та Севастополя, господарських і військових судів можуть бути оскаржені у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України протягом 10 днів з дня вручення копії рішення комісії.

У ст. 43 Закону України «Про вищу раду юстиції»[177] зазначено, що Вища рада юстиції розглядає скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів спеціалізованих, апеляційних і місцевих судів, а також прокурорів не пізніше одного місяця з дня їх надходження, а у випадку додаткової перевірки обставин і матеріалів справи – не пізніше 3 місяців з дня надходження скарги.

За загальним правилом індивідуальні трудові спори вирішуються судом після розгляду в КТС, яка за своєю правовою природою є виборним органом трудового колективу підприємства, установи, організації з числа працюючих не менше 15 осіб. Вона обирається загальними зборами або конференцією трудового колективу. Комісія з трудових спорів зі свого складу обирає голову, заступників та секретаря. За рішенням загальних зборів КТС можуть бути створені в цехах, дільницях та в інших структурних підрозділах підприємства, установи, організації. Ці КТС обираються трудовими колективами відповідних структурних підрозділів і діють на тих самих засадах, що й КТС підприємств, установ, організацій. У комісіях з розгляду трудових спорів підрозділів можуть розглядатися трудові спори в межах повноважень цих підрозділів.

Загальні збори (конференція) підприємства, установи, організації визначають порядок, чисельність та термін обрання КТС.

До складу КТС повинно входити не менше половини робітників.

Організаційне та технічне забезпечення КТС здійснюється роботодавцем. До забезпечення такого характеру належить надання приміщення для засідань КТС, оргтехніки, літератури, забезпечення та організація діловодства, видача копій рішень тощо.

КТС має свою печатку встановленого зразка.

Визначаючи компетенцію та повноваження КТС, чинне законодавство встановлює, що КТС є обов’язковим первинним органом для розгляду всіх спорів, які виникають на підприємствах, крім тих, для яких встановлено спеціальний порядок. Право на звернення до КТС надане працівнику. При вирішенні індивідуального трудового спору в КТС інтереси найманого працівника може представляти як сам працівник, так і профспілкова організація. В інтересах працівника до КТС може звертатися також прокурор.

Працівник має право звернутися до КТС у тримісячний термін з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права. У разі пропуску вказаного строку з поважних причин (хвороба, відрядження) КТС може поновити пропущений строк. Заява, подана до КТС, підлягає обов’язковій реєстрації. Трудовий спір розглядається в КТС з участю працівника, який подав заяву (див. п. 14.4. цього розділу), представника виборного органу первинної профспілкової організації або адвоката (за бажанням працівника). Розгляд індивідуального трудового спору в КТС за відсутності працівника можливий лише за наявності письмової згоди працівника. У випадку, коли працівник або його представник відсутні, розгляд справи відкладається. Відсутність працівника під час розгляду справи без поважних причин тягне за собою зняття заяви з розгляду.

На засідання КТС можуть викликатися свідки, спеціалісти, експерти.

За рішенням КТС можуть бути призначені перевірки, проведені розрахунки, а також вчинені дії, необхідні для винесення законного і справедливого рішення.

Процес застосування права щодо послідовності дій КТС дає змогу виділити такі стадії:

1) встановлення фактичних обставин по справі;

2) вибір і аналіз норм права;

3) вирішення трудового спору.

На першій стадії необхідно встановити факти, що мають значення для вирішення справи і які повинні бути достовірними. Достовірність фактів – це повна відповідність знань щодо фактичних обставин, які є у КТС, саме цим обставинам. Встановлені факти мають бути підкріплені доказами.

На другій стадії вирішення спору проводиться пошук нормативних актів, вибір відповідних норм права, що відповідають обставинам справи, визначення чинності норм права та їх тлумачення.

Вирішення справи полягає в тому, що КТС, яка на підставі відповідних норм права, розглянула трудовий спір, повідомляє сторонам своє рішення щодо спору[178].

Комісія з трудових спорів не має права розглядати індивідуальні трудові спори, які підлягають розгляду безпосередньо судами. Питання підвідомчості індивідуального розгляду трудового спору вирішується на засіданні КТС. Якщо встановлено, що спір не належить до її компетенції, то комісія виносить відповідне рішення.

Комісія з трудових спорів зобов’язана розглядати індивідуальний трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви. Засідання КТС вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її складу членів. Працівник, роботодавець (їх представники) мають право заявити мотивований відвід будь-якому члену комісії, присутньому на засіданні комісії. Комісія розглядає питання заявленого відводу шляхом голосування. Член КТС, якому заявлено відвід, участі в голосуванні з відводу не бере.

Усі рішення КТС приймає більшістю голосів своїх членів, присутніх на засіданні. Керує засіданням КТС її голова або його заступник, а протокол засідання веде секретар КТС. У протоколі відображаються хід розгляду справи і всі питання, які виникали в процесі розгляду: заявлені клопотання сторін, їх аргументація, виступи сторін та свідків, експертів, оцінка письмових доказів, а також інших даних, які стосуються справи (див. п. 14.4 цього розділу).

Рішення повинне бути мотивованим і прийнятим на підставі чинного законодавства.

Член комісії має право на особливу думку щодо індивідуального трудового спору, яка повинна бути викладена в протоколі.

За своєю формою рішення повинне містити повне найменування підприємства, установи, організації, прізвище, ім’я та по батькові працівника, який звернувся до комісії, його представника, дату звернення до комісії і дату розгляду спору; суть спору; прізвище членів комісії, результати голосування і мотивоване рішення. Рішення підписується всім складом комісії, що розглядала спір.

Копії рішення комісії у триденний строк вручаються працівникові, власнику або уповноваженому ним органу.

У разі незгоди з рішенням комісії з розгляду трудових спорів працівник, роботодавець мають право оскаржити його до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск указаного строку не є підставою для відмови у прийнятті заяви. Визнавши пропущення вказаного строку поважним, суд може поновити цей строк і розглянути спір по суті. У разі відсутності підстав для поновлення пропущеного строку заява судом не розглядається.

Рішення КТС набуває чинності і підлягає виконанню роботодавцем у триденний строк по закінченні десяти днів, передбачених на його оскарження. Наприклад, керівник підприємства, отримавши рішення КТС і погодившись з ним, видає наказ про скасування раніше виданого наказу з порушенням чинного законодавства (див. п. 14.4. цього розділу).

У разі невиконання роботодавцем рішення у встановлений строк КТС видає працівникові посвідчення, що має силу виконавчого листа.

У посвідченні вказується: найменування органу, який виніс рішення, дата його прийняття і видачі посвідчення; прізвище, ім’я, по батькові працівника; рішення спору по суті. Посвідчення засвідчується підписом голови КТС або його заступника та скріплюється печаткою комісії з розгляду трудових спорів.

Посвідчення не видається, якщо працівник, роботодавець звернулися до суду зі скаргою на рішення КТС у встановлений законом термін.

Видане КТС посвідчення при невиконанні рішення комісії пред’являється працівником не пізніше тримісячного терміну з дня його отримання в державну виконавчу службу для виконання в примусовому порядку.

Якщо працівник пропустив термін пред’явлення рішення КТС у державну виконавчу службу для його примусового виконання, то КТС, яка видала посвідчення, може поновити цей строк.

Винесене рішення КТС може бути оскаржене до місцевого районного (міського) суду. У місцевих районних (міських) судах розглядаються трудові спори за заявою: працівника; роботодавця, якщо він вважає, що рішення комісії не відповідає чи суперечить чинному законодавству.

Указані суб’єкти індивідуального трудового спору правомочні звернутися до суду з позовною заявою про захист порушеного права в десятиденний термін з дня вручення сторонам копії рішення КТС. Пропуск вказаного терміну не є підставою для відмови в прийнятті позовної заяви. Прийнявши позовну заяву, місцевий районний (міський) суд зобов’язаний установити причину пропуску строку на оскарження рішення КТС. За наявності поважних причин суд поновлює строк і розглядає спір по суті.

Безпосередньому розгляду в місцевих районних (міських) судах підлягають спори за заявами працівників, де КТС не обирається:

- працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причин звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об’єднань громадян за рішенням органів, що їх обирали, та трудових спорів суддів та прокурорсько-слідчих працівників;

- керівника підприємства (філії, відділення та іншого відособленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових адміністрацій, яким присвоєні персональні звання, службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами;

- керівних працівників, які обираються, затверджуються і призначаються на посади державними органами, органами місцевого і регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об’єднаннями громадян з питань звільнення, зміни дати, формулювання причин звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладення дисциплінарних стягнень, за винятком спорів про дострокове звільнення від виборної платної посади та трудових спорів суддів – прокурорсько-слідчих працівників; роботодавця про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству;

- працівників з питань застосування законодавства про працю, коли спір відповідно до чинного законодавства попередньо був вирішений роботодавцем і виборним органом первинної профспілкової організації підприємства в межах наданих їм прав.

До безпосереднього розгляду в місцевих районних (міських) судах віднесені також спори про відмову в прийнятті на роботу:

- працівників, які запрошені на роботу в порядку переведення з іншого підприємства;

- молодих спеціалістів, які закінчили навчання у встановленому законом порядку і направлені на роботу на дане підприємство, в установу, організацію;

- вагітних жінок, жінок, які мають дітей у віці до трьох років або дитину-інваліда;

- одиноких матерів – за наявності дитини у віці до 14 років;

- виборних працівників після закінчення терміну їх повноважень;

- працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу;

- іншим особам, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов’язаний укласти трудовий договір.

З перерахованих вище підстав трудові спори розглядаються судами. Глава XV КЗпП України встановлює підвідомчість порядку розгляду індивідуальних трудових спорів.

Прийняття Конституції України та розширення права на судовий захист дозволяє говорити, що суду повинні бути підвідомчі всі індивідуальні трудові спори, які випливають з трудових правовідносин. Так, ст. 55 Конституції України визначає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. До посадових осіб за загальним правилом належать службовці підприємств, установ, організацій різних форм власності. Таким чином, дії чи бездіяльність роботодавця можуть бути оскаржені в судовому порядку без будь-яких обмежень або попередніх умов. Реалізація права на судовий захист трудових прав найманих працівників відповідає зобов’язанням Української держави, що виникли, зокрема, унаслідок ратифікації Україною Міжнародного пакту про громадські та політичні права, Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 1950), що згідно зі ст. 9 Конституції є частиною національного законодавства України.

Наводячи офіційне тлумачення вказаної норми, Конституційний Суд України у своєму рішенні вказав, що ч. 1 ст. 55 Конституції треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод громадян у судовому порядку.

Суд не може відмовити в правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права та свободи порушено або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (Рішення Конституційного Суду від 25 грудня 1997 р. № 9-3п у справі за конституційним зверненням громадян Проценко Р.М., Ярошенко П.П. та інших щодо офіційного тлумачення статей 54, 65, 124 Конституції України)[179].

Згідно зі ст. 124 Конституції правосуддя в Україні здійснюється виключно судами і не допускається делегування функцій судів, а також присвоєння цих функцій іншим органам чи посадовим особам. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі, у тому числі й ті, що виникають з індивідуальних трудових спорів.

Розгляд трудових спорів у місцевих районних (міських) судах здійснюються за загальними правилами цивільного судочинства, тобто відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України. Разом з тим, порядок розгляду трудових спорів має свої особливості. Вони полягають у тому, що за загальним правилом громадяни можуть особисто здійснювати свої процесуальні права за наявності в них процесуальної дієздатності, яка настає в повному обсязі у 18-річному віці, тобто по досягненні повноліття. Особливістю участі особи в розгляді трудового спору є те, що стороною трудового спору може бути особа, наділена трудовою правосуб’єктністю, яка виникає в особи з 16-річного віку, а в окремих випадках, встановлених законом, – з 15- та 14-річного віку.

Таким чином, указані особи, вступаючи в трудові правовідносини, мають право особисто захищати свої трудові права та інтереси в суді.

Процесуальною особливістю є участь профспілок у розгляді трудових спорів, які виникають між найманим працівником та власником або уповноваженим ним органом. Профспілки через своїх представників на прохання працівників чи з власної ініціативи мають право звернутися до суду із заявами та представляти інтереси працівників при розгляді індивідуальних трудових спорів.

Особливістю розгляду трудових спорів у судах є також те, що по справах щодо незаконного звільнення чи незаконного переведення працівник за власною ініціативою може залучити до участі в справі як третю особу на стороні відповідача посадову особу, винну в незаконному звільненні.

Посадова особа, яка залучена до справи як третя особа на стороні відповідача, одночасно може бути відповідачем щодо роботодавця. Якщо судом буде встановлено, що звільнення чи переведення на іншу роботу було проведене з порушенням закону, то в цьому самому процесі він повинен покласти на винну особу обов’язок відшкодувати власнику збитки, які були заподіяні у зв’язку з оплатою за час вимушеного прогулу чи за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Такий обов’язок покладається, якщо звільнення працівника або його переведення на нижчеоплачувану роботу були проведені з порушенням закону або якщо роботодавець затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі[180].

Звернення до суду як до другої інстанції із заявою про оскарження рішення КТС проводиться за ініціативою роботодавця, працівника або прокурора, які не згодні з рішенням КТС. Указані суб’єкти можуть оскаржити рішення КТС у десятиденний термін з дня вручення виписки з протоколу засідання комісії або її копії. Пропуск вказаного терміну не є підставою для відмови в прийнятті заяви. Якщо причини пропуску визнано поважними, суд може поновити цей термін і розглянути заяву по суті. У тих випадках, якщо пропущений термін судом не поновлено, заява не розглядається і залишається в силі рішення КТС.

Подана позивачем заява до суду повинна відповідати вимогам ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України. Вона повинна містити:

- назву суду, до якого подається заява;

- точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також назву представника позивача, дату, коли позовна заява подається представником;

- зміст позовних вимог; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

- зазначення доказів, що підтверджують позов;

- зазначення ціни позову;

- підпис позивача чи його представника із зазначенням часу подання заяви (див. п. 14.4 цього розділу).

Заява власника або уповноваженого ним органу до суду повинна мати довільну форму, у якій перед судом ставиться клопотання про розгляд спору, що був предметом розгляду КТС, з рішенням якої власник або уповноважений ним орган не згоден. Це не позовна заява, бо власник або уповноважений ним орган позову не заявляє, тому при розгляді спору в суді, хоча із заявою звернувся власник або уповноважений ним орган, суд розглядає позов працівника до власника в такому самому обсязі, у якому він був заявлений для розгляду в КТС. Заява прокурора також не є позовною; це вимога про розгляд справи, по якій винесено рішення, що, на думку прокурора, не відповідає чи суперечить чинному законодавству.

Працівники, які подають заяву до суду, звільняються від судових витрат – оплати держмита тощо. Відповідно до ст. 126 ЦПК України при розгляді трудових спорів встановлюється альтернативна підсудність. Тобто позивач має право вибору, до якого суду звернутися за захистом свого права: за місцем знаходження відповідача (органа управління) або за місцем свого проживання.

Під час розгляду справи необхідно дотримуватися строків давності. Так, відповідно до ст. 233 КЗпП можна звернутися із заявою про вирішення трудового спору до місцевого районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися, що його право порушено. А у справах про звільнення – у місячний термін з дня вручення йому копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, встановлюється строк в один рік з дня виявлення шкоди, заподіяної працівником.

У разі пропуску вказаних строків за наявності поважної причини суд може їх поновити.

Порядок обчислення строків визначається КЗпП України і ЦПК України.

При розгляді індивідуальних трудових спорів у місцевих (районних) міських судах суд може задовольнити позов у повному обсязі, задовольнити позов частково або відмовити в задоволенні позовних вимог.

Судове рішення може бути оскаржене в місячний термін до апеляційного суду, який розглядає справу в повному обсязі.

Дата добавления: 2015-05-10