Ознайомлення з дробами 2 страница

розв'язування задачі різними способами;

складання і розв'язування обернених задач;

порівняння відповіді з певним даним числом.

Аналіз задачі і відшукання способів її розв'язування. Пошук способу розв'язування здебільшого проводять у процесі розбору задачі від числових даних до запитання (синтетичний спосіб) або від запитання до числових даних (аналітичний спосіб).

3. Підібрати завдання для розширення й активізації словника учнів для уроку української мови (тема: «Дієслова-синоніми, дієслова-антоніми», за підручником М.С. Вашуленко «Рідна мова», 4 кл., ч. ІІ.).

Білет № 9

1. Зміст освіти: поняття, складові частини. Теорії освіти.

Зміст освіти – це система наукових знань, практичних умінь і навичок які закладають основу для розвитку і формування особистості.

Знання – це сукупність ідей людини, в яких виражається теоретичне оволодіння нею предметом.

Уміння – це оволодіння способами застосування засвоєних знань на практиці.

Навички – дії, доведені до автоматизму в результаті багаторазових повторень.

Елементи змісту освіти:

- уже здобуті суспільством знання про природу, суспільство, техніку, мислення, способи виконання дій;

- досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюється в уміннях, навичках особистості, яка засвоює цей досвід;

- досвід творчої, пошукової діяльності у розв’язані нових проблем, що виникають перед суспільством;

- досвід ставлення один до одного, до світу, тобто система емоційної, моральної, етичної, вольової вихованості.

Історичні концепції (теорії) освіти.

- Формальна (в кінці ХVІІ на початку ХІХ ст.): джерело знань – це розум людини, знання – витвір розуму. Провідне завдання освіти – розвиток розуму, у змісті освіти – навчальні предмети, які виконували функцію «гімнастики розуму».

- Матеріальна (ХІХ ст. – розвиток машинного виробництва дав поштовх для розвитку реальної освіти). У змісті освіти переважали предмети, спрямовані на озброєння практичними вміннями і навичками.

- Педоцентрична (в кінці ХІХ на початку ХХ ст.): зміст освіти визначається інтересами та здібностями дітей, а не соціально-педагогічними умовами й потребами суспільства (бесіди, ігри, заняття за інтересами).

- Комплексності (на сучасному етапі): зміст освіти має бути фундаментом для «формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного, морального здоров'я, забезпечення пріоритетності розвитку людини, відтворення й трансляції культури і духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків» (Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття»).

2. Суть диференційованого навчання у фізичному вихованні молодших школярів.

З метою здійснення диференційованого підходу до організації уроків фізичної культури всі учні загальноосвітніх установ за рівнем здоров'я і фізичної підготовленості поділяються на три медичні групи - основну, підготовчу і спеціальну медичну.

Заняття в цих групах розрізняються навчальними програмами, обсягом і структурою фізичного навантаження, а також вимогами до рівня засвоєння навчального матеріалу.

При розробці практичних завдань необхідно здійснювати диференційований підхід до учнів, враховуючи стан їх здоров'я, рівень фізичного розвитку і фізичної підготовленості.

а початку проходження програмного матеріалу по розділам, учнів необхідно розділити по відділеннях, в кожному з яких були б діти різного рівня підготовленості та організувати роботу таким чином:

а) комплектування відділень здійснювалося, виходячи з інтересів і можливостей дитини;

б) вибирався командир відділення, причому в кожній серії уроків він змінювався і в результаті кожен побував у ролі командира відділення;

в) завданням командира відділення була страховка, допомогу, виправлення помилок товаришів по відділенню;

г) рівень завдань (комбінацій) підбирався з урахуванням індивідуальних здібностей дітей;

д) якщо у займається слабкої групи комбінації на снарядах виходили, то йому пропонувалося виконати вправи наступної - середньої групи, і т. д. щодо інших груп.

Головна мета середній загальноосвітній школи — сприяти розумовому, моральному, емоційного й фізичного розвитку особистості, всіляко розкривати її творчі можливості, формувати заснований наобщчеловеческих цінностях світогляд, гуманістичні відносини, забезпечувати різноманітні умови для розквіту індивідуальності дитину поруч із урахуванням її вікових особливостей — це індивідуально-орієнтоване освіту. Будь-яке навчання за своїй суті є створення умов розвитку особистості. Особистість — це психічна, духовна сутність людини, виступає у різних узагальнених системах якостей.Личностно-ориентированное освітуориентированно на учня, з його особистісні особливості, для культури, на творчість як засіб самовизначення людини у культури і життя.

Термін «диференціація освіти» позначає поділ навчальних планів і програм, у спеціалізованих школах, класах чи старших класах середньої школи, здійснима на факультативах

Принцип диференційованого процесу творення якнайкраще сприяє здійсненню особистісного розвитку учнів й неоднозначно підтверджує суть і стала мети загальної середньоїобразования.

Основне завдання диференційованої організації навчальної діяльності — розкрити індивідуальність, допомогти їм розвинутися, устоятися, проявитися, розраховувати на вибірковість і опірність соціальним впливам.Дифференцированное навчання зводиться до виявлення і до максимальному розвитку задатків і здібностей кожного учня. Істотно важливо, що заодно, загальний рівень освіти буде у неповній середній школі має бути однаковий всім.

3. Описати методику роботи над задачею і розв’язати її:

Задача. Довжина ділянки 24 м, ширина 20 м. 1/5 її площі під полуницями, 1/4 – під смородиною, решта під малиною. Скільки квадратних метрів відведено під малину?

Білет № 10

1. Система освіти в Україні: поняття, структура, основні компоненти.

В Законі України „Про освіту” зазначено, що система освіти складається із закладів освіти, наукових і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування галузей освіти.

Структура (ланки) освіти: дошкільна,загальна середня,позашкільна,професійно-технічна,вища,післядипломна,аспірантура,докторантура,самоосвіта.

Освітні рівні: початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта.

Дошкільна освіта. Здійснюється у дитячих яслах, садках, яслах-садках, сімейних, прогулянкових дошкільних закладах компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також у садках інтернатного типу, дитячих будинках.

Мета дошкільної освіти: забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх різнобічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь і навичок, необхідних для подальшого навчання.

Загальна середня освіта.

Типи загальноосвітніх закладів:

- Середня загальноосвітня школа (загальноосвітній заклад І – ІІІ ступеня).

- Спеціалізована школа (загальноосвітній заклад з поглибленим вивченням окремих предметів).

- Гімназія (загальноосвітній заклад з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю, ІІ – ІІІ ступінь).

- Ліцей (загальноосвітній заклад з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою, ІІІ ступінь).

- Колегіум (школа філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілю, ІІІ ступінь).

- Загальноосвітня школа інтернат (навчальний заклад з частковим, або повним утриманням дітей, які потребують соціальної допомоги).

- Спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) (для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку).

- Загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) (це школа з відповідним профілем для дітей, що потребують тривалого лікування).

- Школа соціальної реабілітації (це школа у якій діти потребують особливих умов виховання, створюється окремо для хлопців і дівчат).

- Вечірня школа (це школа для людей, які не можуть навчатися вдень).

Мета загальної середньої освіти: оволодіння знаннями з основ наук і підготовку учнів до отримання професійної освіти.

Політехнічна освіта. Здобувається у професійно-технічних училищах.

Мета політехнічної освіти: ознайомлення з галузями виробництва, оволодіння певними вміннями і навичками обслуговування найпростіших технологічних процесів.

Вища освіта. Здобувається у вищих навчальних закладах І-ІV рівнів акредитації:

І-ІІ р.а.: технікуми, училища, коледжі та інші прирівняні до них ВНЗ.

ІІІ-ІV р.а.: інститути, консерваторії, академії, університети.

Освітньо-кваліфікаційні рівні:

- кваліфікований робітник;

- молодший спеціаліст;

- бакалавр;

- спеціаліст, магістр.

Післядипломна освіта. Забезпечують інститути післядипломної освіти, окремі підрозділи ВНЗ.

Мета післядипломної освіти: перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів.

2. Структура уроку фізичної культури та їх характеристика основних частин уроку.

Однією з найважливіших питань, що з уроком фізичної культури, є питання побудові уроку.

Під структурою уроку розуміється орієнтовний план, яких можна користуватися як основою під час упорядкування окремого уроку. Структура уроку допомагає вчителю в раціональному доборі вправ, найбільш правильному розташуванні матеріалу й визначенні можливої навантаження на уроці.

Побудова уроку залежить від поставленого завдання, що визначається відповідно до послідовним вивченням програмного матеріалу.

На виконання поставлених завдань підбирається відповідний навчальний матеріал, визначаються послідовність вивчення і методичні прийоми навчання.

Рішення будь-яких педагогічних завдань на уроці фізичної культури часто вимагає посиленою діяльності організму котрі займаються. До цієї роботи організм може бути відповідним чином підготовлений.

І. П. Павлов, нагадуючи про учений необхідність підготовки організму до вирішення складних завдань, говорив, що у клініці та педагогіці поступовість і тренування – основне фізіологічне правило.

Це вказівку зобов'язує вчителя вирішувати педагогічні завдання, потребують значних зусиль із боку котрі займаються, над початку уроку, а середині, після деякою підготовки. Рішення основних цілей уроку потребує уважного й відповідної організаційної підготовки котрі займаються, створення вони необхідного настрої та бажання взятися за виконання з завдань.

Коли проведена необхідна організаційна підготовка учнів і виконаноПавловское «фізіологічне правило» про поступовості, слід розпочати вирішення основної мети. Виконання основних педагогічних завдань найчастіше збігаються з найбільшим напругою і активністю котрі займаються.

Після загального щодо великого напруги організму, що, зазвичай, підвищеного емоційного стану учнів неприпустимий різкий перехід стану спокою. Тож у побудові уроку відбивається поступовий перехід до стану спокою і доцільно впорядковане завершення занять. Отже, у будівництві кожного уроку різняться частини; перша частина – організує,подготавливающая учнів до виконання найважчих завдань уроку, умовно називається ввідна; друга частина – спрямовано виконання основних цілей уроку, умовно називають основною; третя, під час якої організовано завершується урок, умовно називається заключній.

Розподіл на частини є відносним. кожен окремо узятий урок незалежно з його завдань із початку будівництва і остаточно може бути злитим, єдиним, і всі завдання й зміст уроку виконуються у тісному взаємозв'язку.

Впідготовчій частині уроку вирішуються завдання по підвищенню працездатності учнів (фаза впрацьовування). Це досягається за допомогою загальнорозвиваючих вправ, ходьби, стрибків, стройових прийомів, танцювальних кроків та ін. Для підвищення емоційного стану організму учнів і гарного настрою треба частіше застосовувати музичний супровід.

Зміст підготовчої частини уроку повинен бути співставлений з основною діяльністю учнів на уроці. Підбір вправ для цієї частини уроку за змістом i характером фізичних навантажень повинен відповідати особливостям (технічним, фізичним) основних вправ. Для цього в неї включають, окрім вище зазначених засобів, підвідні вправи, які сприяють розучуванню вправ основної частини уроку. Необхідність визначення послідовності вправ викликана явищем “післядії”, тобто позитивного впливу попередньо виконаних вправ на успіх наступних.

Тривалість підготовчої частини – від 7 до 12 хв.

Як правило, підготовчу частину уроку починають з виконання учнями стройових вправ, які супроводжуються командами: “Шикуйсь!”, “Розійдись!”, “Рівняйсь!”, “Струнко!” “Вільно!” й ін.

В основній частині уроку вирішуються завдання по: формуванню спеціальних i життєво необхідних знань, умінь i навичок; вдосконаленню фізичних i психічних якостей; навчанню учнів самостійно займатись фізичними вправами; вихованню моральних і естетичних якостей; покращанню рівня спортивної майстерності та оволодінню програмним матеріалом.

В цій частині уроку учні виконують вправи, що вимагають від учнів прояву значних фізичних i вольових зусиль. Тому найбільш складні вправи, що є принципово новим матеріалом, який характеризується діями великої координаційної складності, слід виконувати на самому початку основної частини уроку. А при вдосконаленні їх можна виконувати на фоні втом, тобто в кінці уроку. (2/3 відведеного часу – тобто 30 хв)

Заключна частина уроку характеризується поступовим зниженням функціональної активності організму. Чим значніші функціональні зрушення в основній частині уроку, тим більшою мірою його заключна частина повинна мати відновлювальну спрямованість. Збір знарядь, приладів в кінці уроку – це вже само собою заспокоює учнів, сприяє зниженню емоційності. Для заключної частини уроку підбирають легкодоступні вправи: малорухливі ігри, легкий біг, ходьбу, вправи на розслаблення м’язiв, танцювальні композиції тощо.

Тривалість заключної частини уроку – 3-5 хв.

3. Скласти фрагмент уроку математики для першого класу на тему: «Склад числа 7».

Білет № 11

1. Принципи навчання, їх характеристика.

Принципи навчання – це вихідні положення, система дидактичних вимог до навчання дотримання яких забезпечує його ефективність.

1. Принцип систематичності і послідовності навчання: послідовний виклад навчального матеріалу, виділення основного, логічний перехід від попередньо-засвоєного до нового матеріалу.

Навчальний матеріал у початковій школі вивчається за двома варіантами:

- за принципом лінійності (новий матеріал на основі попереднього);

- за принципом концентричності (без повторення попереднього, але на більш високому рівні з кожним уроком, семестром, роком).

Цей принцип вимагає від учителя: опори на пройдене при вивченні нового матеріалу; розгляд нового матеріалу частинами; фіксування уваги учнів на вузлових питаннях; продумування системи уроків; здійснення внутрішніх і міжпредметних зв’язків у навчанні. Цей принцип вимагає від учня: систематичне відвідування школи; систематичне виконання домашнього завдання; уважність на уроках; систематичне повторення навчального матеріалу.

2. Принцип доступності: компенсування складнощів змісту навчального матеріалу майстерним його викладанням учителем або вдалою подачею автором підручника.

Вимоги щодо реалізації принципу: звертатися до вищої межі можливостей учнів; чим складнішим є матеріал, тим дохідливіше його слід подавати; пояснювати від простого до складного.

3. Принцип зв’язку навчання із життям: показати об’єктивні зв’язки між наукою і виробництвом, теорією і практикою.

Вимоги щодо реалізації принципу: використання на уроках життєвого досвіду учнів; розкриття практичної значимості знань; застосування теоретичних знань на практичних заняттях, участь у громадському житті.

4. Принцип свідомості і активності учнів у навчанні: спрямування і керування пізнавальною діяльністю учнів, завдяки активізації їх роботи, забезпечення осмислення і творчого підходу до опанування знань.

Вимоги щодо реалізації принципу: формування позитивного ставлення до навчання, інтересу до навчального матеріалу; єдність інтелектуальної і мовленнєвої діяльності учнів; наявність взаєморозуміння між учителем і учнями; використання проблемних ситуацій, диференціювання матеріалу відповідно до індивідуальних особливостей учнів; уміння вчителя враховувати психологічний стан учнів.

5. Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок: тривале збереження в пам’яті учнів набутих знань, умінь і навичок.

Вимоги щодо реалізації принципу: повторення матеріалу за розділами, частинами; запам’ятовування нового матеріалу повинно здійснюватися у поєднанні з пройденим; виділення не тільки за змістом, а й за формою головних ідей; організація самостійних робіт, щодо творчого застосування знань; нове групування матеріалу з метою його систематизації.

6. Принцип наочності у навчанні: навчання повинно ґрунтуватись на життєвому сприйманні конкретних предметів і явищ, або їх зображень.

Вимоги щодо реалізації принципу наочності: недопустимість перенавантаження навчання наочністю; потрібна чітка мета використання наочних засобів у структурі уроку (Коли ввести наочність? З якою метою? Який висновок буде зроблено?); вивішування заздалегідь наочності дезорганізує сприймання учнів, розсіює їх увагу.

7. Принцип індивідуального підходу до учнів: дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному учневі йти до оволодіння навчальним матеріалом своїм шляхом.

Вимоги щодо реалізації принципу: вивчення і врахування індивідуальних особливостей учнів; виявлення та усунення причин відхилення у поведінці та навчально-пізнавальній діяльності окремих школярів; організація індивідуальної роботи з відстаючими у навчанні учнями та з обдарованими дітьми.

8. Принцип емоційності: емоційний стан і почуття, які виникають в пізнавальній діяльності учнів повинні сприяти успішному засвоєнню знань.

Вимоги щодо реалізації принципу: керування формуванням емоцій, які виникають у навчально-пізнавальній діяльності; вихователь сам повинен володіти своїми емоціями, щоб не було негативних наслідків, їх передачі дітям; виховувати в учнів уміння володіти своїм настроєм, емоціями, переживаннями.

2. Характеристика ігрового методу організації діяльності учнів на уроці фізичної культури.

Ігровий метод включає ігрові моделі діяльності, в яких вихованці проявляють високу активність мислення і поведінки, вступають у взаємодію між собою, набувають звичок поведінки за відносно короткий термін.

Ігровий метод сприяє організації життя і діяльності вихованців шляхом включення їх в умовні захоплюючі події, ситуації, виконання ролей. В колективній грі відтворюються обставини, правила поведінки, які відповідають потребам дітей, їх інтересам і прагненням. Тому гра викликає у них високу психологічну активність, ініціативність, полегшує складний процес засвоєння норм і правил, умінь, звичок поведінки; включає дітей у вільну творчу діяльність, спілкування, формує зацікавленість у спільній справі, колективність, співробітництво, партнерство.

У формуванні позитивного досвіду поведінки особистості, її переконань, ставлень до навколишньої дійсності вирішальну роль відіграє діяльність. У зв'язку з цим організація діяльності школярів розглядається у педагогіці як серцевина виховного процесу.

Важливим завданням є виховання у школярів уважності, коректності, готовності прийти на допомогу, колективізму, чесності, безкорисливості, вимогливості, критичності, доброзичливості у відношенні до всіх людей. Хорошим засобом виховання зазначених якостей можуть служити різні рухливі ігри та змагання. Виконуючи в іграх ролі капітана команди, помічника керівника (провідного), ведучого, захисника, нападника, школярі вчаться не тільки добре виконувати свої власні обов'язки, а й керувати діями інших людей, організовувати їх на вирішення спільних завдань.

Важливе місце в заняттях фізичною підготовки займає ігровий метод, який дозволяє відвернути займаються від деколи безперервної монотонної роботи на уроці, підвищити емоційність занять, внести в них розмаїтість. Завдання полягає в тому, щоб з безлічі рухливих ігор, відповідним чином підібрати саме ті ігри, які допомогли у найкоротший термін підвищити техніку.

3. Описати методику роботи над задачею і розв’язати її:

Задача. Теплохід і катер підплили одночасно назустріч один одному від двох пристаней, відстань між якими 177 км, і зустрілися через 3 год. Швидкість теплохода 32 км за годину. Знайти швидкість катера.

Білет № 12

1. Характеристика наочних, словесних, практичних методів навчання.

Метод навчання – це спосіб упорядкованої, взаємопов’язаної діяльності вчителя та учнів спрямований на вирішення завдань освіти, виховання та розвитку у процесі навчання.

Прийом навчання – це деталь, складова частина методу, яка сприяє досягненню проміжної мети конкретного методу.

Словесні методи навчання.

Бесіда – це діалогічний метод навчання, що передбачає спонукання вчителем учнів відтворювати набуті знання, робити самостійні висновки на основі вдало поставлених запитань.

За призначенням в навчальному процесі поділяються на: вступні, повідомлення, повторення, контрольна. Різновидом бесіди є диспут і дискусія.

Диспут – це усна наукова суперечка, публічне обговорення якогось питання.

Дискусія – це широке публічне обговорення якогось спірного питання, проблеми.

Вимоги до питань: чіткі, лаконічні, дотримуватися послідовності, спонукати дітей до відповіді, врахування вікових та індивідуальних особливостей, не містити відповіді на запитання.

Вимоги до відповідей: повні, усвідомлені, аргументовані, правильно сформульовані, чіткі і лаконічні, складні запитання розбиваються на смислові частини.

Розповідь – послідовне розкриття змісту навчального матеріалу.

Буває: художня (образний переказ фактів, вчинків дійових осіб); опис (виклад ознак, особливостей предметів, явищ); науково-популярна (аналіз фактичного матеріалу, ґрунтується на теорії і абстракції).

Вимоги до розповіді: послідовність, насичення розповіді змістом, слідкування за оформленням думки, емоційність розповіді, доступність, достовірність, містить висновки, узагальнення.

Пояснення – словесне тлумачення явищ, подій, процесів, законів і т.д.

Використовується під час розкриття нової теми, складної за змістом, структурою, а також у процесі закріплення, коли учні чогось не зрозуміли.

Вимоги до пояснення:доказовість, врівноваженість, логіка викладу, переконливість, проведення додаткової словникової роботи, образність мови, темп.

Лекція – виклад великого за обсягом, складного за логічною побудовою навчального матеріалу.

Інструктаж – короткі чіткі, лаконічні вказівки, рекомендації, щодо виконання дій.

Види: вступний (перед початком самостійної роботи, екскурсії, щоб довести мету), поточний (допомогти окремим учням у процесі самостійної роботи), заключний (демонстрація кращих робіт, перспективи подальшої роботи).

Наочні методи навчання:

Демонстрування – це показ рухомих засобів наочності, приладів, дослідів, технічних установок.

Ілюстрування – оснащення ілюстраціями нерухомої наочності. У навчальному процесі ілюструють предмети в натурі і схематичні зображення предметів.

Самостійне спостереження – це безпосереднє сприйняття явищ дійсності. Під час самостійного спостереження учень здобуває знання із життя, власних спостережень, дослідів, він ніби стає експериментатором, аналізує цей процес, втручається в нього, щоб краще пізнати.

Практичні методи навчання.

Вправи – це цілеспрямоване, багаторазове повторення учнями певних дій для формування певних дій і навичок.

Вимоги: вправи не повинні бути випадковими, повинні бути подані у певній системі, поступове ускладнення вправ, аналізувати результати виконання вправ, не слід переривати на довгий час виконання аналогічних завдань.

Лабораторні роботи – це вивчення явищ за допомогою спеціального обладнання.

Практичні роботи – застосування знань у певних ситуаціях наближених до життєвих.

Графічні роботи – відображають знання у кресленнях, схемах, таблицях.

Дослідні роботи – це пошукові завдання з метою збільшення обсягу знань з певних тем.

2. Загальна характеристика типів уроків фізичної культури у початковій школі.

Шкільні уроки фізичної культури розрізняють за змістом і педагогічними завданнями. За змістом розрізняють комплексні уроки та уроки з акцентом на певний вид навчального матеріалу. В І-IV класах у більшості випадків проводять комплексні уроки, які передбачають рухливі ігри, вправи з основної гімнастики, легкоатлетичні вправи або вправи з лижної підготовки. Можна проводити уроки, що передбачають один вид вправ.

Наприклад, лижної підготовки, плавання чи рухливих ігор.

Залежно від поставлених педагогічних завдань, уроки фізичної культури поділяють на вступні, уроки ознайомлення з новим матеріалом, вивчення нового матеріалу, повторення вивченого матеріалу та удосконалення у виконанні, уроки мішаного типу, контрольні та підсумкові.

Будь-який урок фізичної культури має відповідати типовій структурі, але кожен з них має свої особливості.

Вступні уроки проводять на початку навчального року, чверті або перед вивченням матеріалу нових розділів програми, наприклад, плавання, лижної підготовки. На вступному уроці вчитель проводить бесіду – ознайомлює учнів із завданням і змістом уроків на навчальний рік або чверть, а також з вимогами, що ставляться до уроків (порядок приходу на урок, поведінка, одяг, взуття та ін.). Бесіда має бути виразною і викликати у дітей інтерес до занять фізичною культурою.

Вступний урок завжди починається в класі, а продовжується в спортивному залі, на майданчику або в іншому місці, де заплановано провести його практичну частину.

Учителеві треба звернути особливу увагу на підготовку і проведення уроку для учнів 1 класу на початку, навчального року. Перший урок фізичної культури має велике значення в житті дітей, тому його треба ретельно підготувати і добре провести.

Уроки ознайомлення з новим матеріалом можуть бути поодинокими з кожного виду фізичних вправ, тому що на вступних уроках діти виконуватимуть вже знайомі вправи. Особливість таких уроків - розучування нових вправ.

Учитель повинен дібрати цікавий матеріал, який легко сприймається і засвоюється.

Уроки вивчення нового матеріалу проводять після вступних уроків і уроків ознайомлення з новим матеріалом.

Уроки повторення та вдосконалення пройденого матеріалу сприяють удосконаленню техніки виконання тих або інших вправ шкільної програми, формують правильні рухові навички. У школі найчастіше проводять уроки мішаного типу, де поряд з вивченням нового матеріалу учні вдосконалюють техніку виконання вправ і рухових дій, що вивчались раніше. Спочатку вивчають новий матеріал, а потім удосконалюють виконання вивченого раніше.

Контрольні уроки проводять як після вивчення певної вправи, так і після проходження розділу програми в цілому. На цих уроках після прийняття на оцінку навчальних нормативів програми можна вдосконалювати вивчені раніше вправи.

Під час проведення контрольних уроків рекомендується завчасно підготувати місця занять, щоб вимірювання результатів не забирало багато часу. Перевірку слід проводити оперативно протягом одного уроку.

Підсумкові уроки проводять в кінці кожної чверті і навчального року: на них підбивають підсумки виконаної роботи і визначають завдання на час канікул. Головна увага приділяється самостійним заняттям, виконанню режиму дня, заняттям у спортивних гуртках та секціях. Учитель дає поради учням щодо навчання плавання і фізичних вправ у позаміських та міських оздоровчих таборах.

3. Описати методику навчання розв’язування рівняння: 526 × (b – 145) = 12 624

Дата добавления: 2015-05-08