Сторони колективного договору 2 страница

Військовослужбовці, звільнені з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, реєструються у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з дня поставлення на військовий облік військовими комісаріатами.

Громадяни, які втратили роботу внаслідок нещасного випадку на виробництві або настання професійного захворювання, і через це потребують професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації, реєструються у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів після звільнення.

У випадках, коли законодавством визначений певний строк реєстрації, а громадянин без поважних причин своєчасно не зареєструвався у державній службі зайнятості як такий, що шукає роботу, він втрачає передбачені пільги, а умови виплати допомоги по безробіттю та її розмір встановлюються на загальних підставах. Поважними причинами вважаються хвороба громадянина, смерть близьких родичів, догляд за хворою дитиною віком до 14 років відповідно до медичного висновку, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість, переїзд на інше місце проживання тощо.

Громадяни, які протягом семи календарних днів не зареєструвалися у державній службі зайнятості через хворобу чи з інших поважних причин, повинні звернутися до центру зайнятості на наступний день після хвороби чи іншої поважної причини і зареєструватися як такі, що шукають роботу. У разі порушення цього строку вони втрачають передбачені законодавством особливі гарантії, а умови виплати допомоги по безробіттю та її розмір встановлюються на загальних підставах. На загальних підставах реєструються також громадяни України, які працювали в зарубіжних країнах, у тому числі і країнах СНД.

Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з моменту реєстрації підбирається підходяща робота. Якщо громадянин в період пошуку роботи не відвідував центр зайнятості у призначені дні через хворобу або з інших поважних причин, що підтверджуються документами, строк підбору підходящої роботи відповідно подовжується на цей строк.

Громадяни, які зареєстровані на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і відмовилися в період пошуку роботи від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані безробітними. Такі особи знімаються з обліку, і їм протягом шести місяців надаються консультаційні послуги. Після закінчення шести місяців з дня зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу.

Працівники, які зареєстровані у державній службі зайнятості і мають особливі гарантії, у випадку відмови від двох пропозицій підходящої роботи в період пошуку роботи втрачають право на отримання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою переєстрацією на загальних підставах як таких, що шукають роботу.

Неповнолітні, які досягли 15 років і звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, можуть, як виняток, бути зареєстровані як такі, що шукають роботу, за згодою одного з батьків або осіб, що їх замінюють.

Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безработні зобов'язані сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені працівником цієї служби.

Гарантії забезпечення права громадян на працю

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:

— вільний вибір виду діяльності;

— безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з ураху-ванням суспільних потреб;

— надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів;

— безплатне навчання безробітних для набуття нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;

— компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу до іншої місцевості;

— правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

(Кодекс доповнено статтею 51 згідно із Законом № 263/95-ВР від 05.07.95)

1. Свобода завжди полягає у можливості вибору поведінки. Свобода праці проявляється в добровільному, вільному обранні конкретних форм застосування праці. При цьому повинні враховуватися особливості людини: покликання, здатність, професій-на підготовленість, освіта, а також суспільні потреби.

Свобода укладення трудового договору є категорією юридичною. Вона може бути реальною лише тоді, коли базується на праві на працю, яке проявляється в забезпеченості зайнятості. Право на працю містить здатність до праці як основний момент, що забезпечує особі, яка шукає роботу, саме таке робоче місце. Об'єктом обов'язку, що випливає з права на працю, є держава, а не суспільство. Предметом такого обов'язку держави є надання громадянину кваліфікованої роботи з оплатою відповідно до кількості і якості не нижче встановленого державою мінімального розміру. В разі відсутності можливості забезпечити працівника роботою йому виплачується грошова допомога за рахунок тих, хто працює і сплачує податки, тобто за рахунок суспільства.

2. Для працівника свобода укладення трудового договору означає можливість обирати собі місце і вид роботи з урахуванням власних інтересів, знань і намірів. Для підприємства свобода трудового договору означає можливість вибрати найбільш придатного працівника з точки зору ділових і кваліфікаційних якостей. Свобода працівника і свобода підприємства в трудових правовідносинах перебувають у постійному взаємозв'язку. При цьому кожна із сторін повинна сумлінно користуватися наданими їй правами.

3. Для полегшення підшукання роботи і забезпечення підприємств кваліфікованими кадрами держава створила службу зайнятості. Політико-юридичне значення зайнятості полягає в

тому, що «кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття» (стаття 23 Загальної декларації прав людини 1948 p.). Служба зайнятості в Україні утворена постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1990 р. її діяльність визначена Законом України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. з наступними змінами і доповненнями.

4. Зайнятість громадян, які проживають на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення їх потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

Громадяни мають право на безплатне користування послугами державної служби зайнятості. За сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися всі незайняті громадяни, які не мають роботи і шукають її, мають роботу, але хочуть її змінити, праце-влаштуватися за сумісництвом чи у вільний від роботи час.

5. Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплата допомоги по безробіттю, а також умови надання матеріальної допомоги в період підготовки та перепідготовки визначений Положенням, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 578 від 27 квітня 1998 р.

6. Випускники вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, працевлаштовуються підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок за набутими спеціальностями. У разі відмови їм у прийнятті на роботу за місцем призначення, вони звертаються до органів служби зайнятості, подаючи скріплену печаткою замовника довідку про відмову у працевлаштуванні, форму якої затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 992 від 22 серпня 1996 р.

Аналогічний порядок встановлено також щодо випускників професійних навчально-виховних установ.

7. Молоді спеціалісти, які закінчили вищі навчальні заклади і в установленому порядку направлені на роботу на певне підприємство, в установу, організацію, у разі відмови у прийнятті їх на роботу можуть звернутись безпосередньо до міського суду з позовом про зобов'язання цих підприємств, установ, організацій

укласти з ними трудовий договір (пункт 2 частини 2 статті 232 КЗпП України).

8. У разі коли безробітному немає можливості підібрати підходящу роботу, при відсутності у громадянина необхідної кваліфікації; коли є необхідність змінити кваліфікацію у зв'язку з відсутністю роботи, яка відповідає професійним навичкам громадянина; коли втрачена здатність виконувати роботу за попередньою спеціальністю; коли громадянин вперше шукає роботу і не має професії, в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, служба зайнятості може направити цих осіб на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку.

Для того щоб направити громадянина, який потребує працевлаштування, на професійну підготовку чи перепідготовку, служба зайнятості укладає з навчальними закладами відповідні договори. Оплачує навчання служба зайнятості за рахунок місцевої частини державного фонду соціального страхування безробіття.

Під час професійного навчання громадянам виплачується стипендія.

9. Громадяни, зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу, проходять професійне консультування з метою ознайомлення з потребами ринку праці і вимогами, що ставляться до працівника. Під час консультування працівнику пропонується декілька доступних для нього варіантів вибору професії, з яких працівнику належить право вибору найбільш підходящої для нього. Таким чином, і при направленні на професійне навчання громадянину належить свобода вибору професії.

10. Між службою зайнятості та громадянином, який направляється на навчання, також укладається договір. Професійне навчання проводиться за професіями, які користуються попитом на ринку праці регіону, зокрема з направленням на конкретні робочі місця, за умови надання їх підприємствами відповідно до встановленої квоти. Робота, що надається, повинна бути підходящою, тобто відповідати рівню освіти працівника, його професії; бути в тій самій місцевості, де проживає працівник, і відповідати рівню заробітної плати, яку працівник мав за попереднім місцем роботи.

11. З метою забезпечення зайнятості населення і розвитку окремих регіонів України розробляються заходи щодо сприяння добровільному переселенню громадян і членів їх сімей з виділен-

ням відповідних матеріальних ресурсів та фінансових коштів. Порядок розробки і реалізації цих заходів, а також надання пільг цим громадянам визначається законодавством України про порядок переселення сімей та організований набір робітників.

Тим, хто виявив бажання переселитись, видається направлення на переселення. В це направлення на переселення вписуються всі члени сім'ї. Враховуються також тимчасово відсутні члени сім'ї, наприклад, військовослужбовці строкової служби, особи, які навчаються, тощо.

Громадяни, які переселяються із радіоактивно забруднених територій за направленнями обласних державних адміністрацій, одержують ордери на заселення у надані їм житлові приміщення після пред'явлення виконкому місцевої ради довідки про здачу раніше займаного житла.

12. Працівникам у зв'язку з переведенням на іншу роботу, якщо це пов'язано з переїздом до іншої місцевості (інший населений пункт), відшкодовуються матеріальні витрати в порядку і розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 255 від 2 березня 1998 р.

13. Законодавство про працю України забороняє необгрунтовану відмову у прийнятті на роботу, будь-яке пряме чи непряме обмеження прав чи встановлення прямих чи непрямих переваг при укладенні трудового договору. Гарантією правового захисту є можливість судового оскарження такої відмови.

14. Трудові відносини за законодавством України є сталими, їх припинення можливе тільки у випадках, передбачених статтями 36—41 та 45 КЗпП України. Перелік випадків, передбачених цими статтями, є вичерпним.

32. Поняття зайнятості населення, категорії зайнятого населення

Поняття "зайнятість" має економічний, соціальний та правовий зміст і розглядається як тріада категорій: економічної, соціально та правової.

Зайнятість з економічної точки зору— це діяльність працездатного населення зі створення суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість має вирішальне значення для суспільства з точки зору корисності, що визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень та якість життя населення в цілому, а також добробут окремих громадян.

Зайнятість з соціальних позицій — це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

Правовий зміст зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини, яке гарантується громадянину України державою. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності; реалізує програму професійно-технічного навчального, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до потреб суспільства.

Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забезпеченням масштабів, умов І форм включення людей у суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів.

Концептуально виділяють:

- повну,

- ефективну

- раціональну види зайнятості.

Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов, які забезпечили б можливість працевлаштування працездатного населення. Поняття повної зайнятості працездатного населення розглядається в контексті зайнятості всіх видів ресурсів. Це означає, що кожен, хто хоче й може працювати, має бути забезпечений роботою; не повинні пустувати пахотні землі, простоювати обладнання й машини і т. п.

Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць професійно-кваліфікаційній робочій силі. Дана зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці, розподіл трудових ресурсів у територіальному та галузевому розрізах, за сферами прикладання праці та видами діяльності, який дає змогу в кожний момент одержувати найбільший приріст матеріальних і духовних благ і передбачає ефективне використання в трудовому процесі кожного зайнятого.

Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями та регіонами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення", зайнятість — не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно;

В Україні до зайнятого населення відносяться громадяни, що проживають на території держави на законних підставах.

а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

г) які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Крім того, законодавством України можуть передбачатися й інші категорії зайнятого населення.

Зайнятість населення в Україні визначається та аналізується за даними звітності підприємств, закладів та організацій виробничих і невиробничих галузей, яку вони складають на основі даних первинного обліку та регулярно подають органам державної статистики, Міністерства прані і соціальної політики України та Центру зайнятості, а також за результатами вибіркового обстеження домашніх господарств із питань економічної активності населення (тема ii).

33. Особливості укладання трудового договору з фізичною особою

Особливістю трудового договору з фізичною особою — роботодавцем є те, що наймачем-роботодавцем тут є фізична особа. При цьому вона може бути як підприємцем без створення юридичної особи, так і окремим громадянином, що не займається підприємницькою діяльністю. За правилами ст. 24 КЗпП такий договір укладається обов'язково у письмовій формі.

КЗпП передбачає його обов'язкову реєстрацію у державній службі зайнятості. Обов'язок щодо реєстрації покладається на роботодавця, який має у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати трудовий договір за місцем свого проживання.

Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою — роботодавцем регулюється наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 р. № 260.

На реєстрацію трудовий договір подається у трьох примірниках. Крім того, роботодавець зобов'язаний подати свій паспорт, довідку про присвоєний ідентифікаційний код, а якщо він є суб'єктом підприємницької діяльності — подається свідоцтво про державну реєстрацію. Працівник при цьому також подає паспорт, довідку про ідентифікаційний код і, якщо він раніше працював — трудову книжку.

Трудовий договір підлягає реєстрації в день подання його на реєстрацію. При цьому посадова особа зобов'язана перевірити його зміст щодо відповідності чинному трудовому законодавству.

У разі припинення дії трудового договору відповідальна особа центру зайнятості протягом 3 днів з моменту отримання повідомлення про це повинна зняти трудовий договір з реєстрації.

На найманих працівників, які працюють у фізичної особи, заводяться трудові книжки.

Така трудова книжка ведеться роботодавцем, а зберігається у працівника.

Всі записи у трудову книжку вносяться роботодавцем і підтверджуються підписом посадової особи державної служби зайнятості, яка зареєструвала трудовий договір, і засвідчуються її печаткою. Підставою внесення запису у трудову книжку є записи про реєстрацію або про знаття з реєстрації трудового договору.

34. Поняття безробіття та його правовий статус

Понятие безработицы является важнейшей характеристи­кой рынка труда, поскольку позволяет анализировать динами­ку и распределение трудового фактора, а также проследить изменения в равновесии спросана рабочую силу и предложе­ния трудовых услуг.

Безработица — экономическая категория, которая являет­ся составляющим элементом экономически активного насе­ления страны и определяет общую величину трудоспособных лиц, которые по каким-либопричинам не смогли найти при­менение своим трудовым способностям. Безработными при­нято считать тех людей, которые хотят работать, но пока не относятся к занятым в производстве или иной сфере деятель­ности. В состав безработных входят также граждане, которые в настоящее время находятся на обучении по направлению служб занятости, студенты и пенсионеры, которые активно занимаются поисками работыи готовы в любой момент к ней приступить. Однако к безработным не относятся иждивенцы и те граждане, которые абсолютно не хотят работать. Они тем самым наносят большой урон трудовому потенциалу страны, поэтому не могут быть включены в состав рабочей силы.

Безработица и ее норма рассчитываются как для отдельной страны, так и для региона, области, города, т. е.любого насе­ленного пункта. Данные о безработице рассчитываются по отдельным категориям: возрасту, полу, семейному положе­нию, уровню образования и профессиональной принадлежно­сти. Для того чтобы определить степень влияния безработицы на экономическую и хозяйственную жизнь страны, применя­ют такой показатель, как норма безработицы. Норма безрабо­тицы определяется как отношение общего числа безработных на данной территории в определенный временной промежу­ток к абсолютной численности экономически активного насе­ления.

Каждая страна в соответствии с ее национальными и ины­ми особенностями имеет собственную структуруи особенно­сти безработицы, но в целом она может возникнуть вследствие проявления определенных факторов:

1) колебания спроса и предложения рабочей силы: число желающих работать превышает количество свободных мест, то рынок труда самостоятельно не может восстановить рав­новесие. В результате — безработица, которая отражает дис­баланс в формировании и распределении трудовых ресурсов;

2) экономические циклы, например сезонный цикл. Как известно, полевые работы сельскохозяйственной отрасли экономики приходятся главным образом на лето и осень. Соответственно, занятость достигает своего максимально­го значения. В остальное время года сезонные работники вынуждены искать другое применение своим трудовым способностям, что сделать крайне тяжело, так как рынок может быть полностью укомплектован;

3) технологические нововведения требуют новых знаний и навыков у рабочих, которые они могут приобрести толь­ко вследствие специального курса обучения;

4) нечестные методы конкурентной борьбы, т. е. несовер­шенная конкуренция, а также невысокая мобильность тру­довых ресурсов;

5) стремление предприятий, желающих минимизировать издержки производства, избавиться от лишнейрабочей силы и сократить штат служащих.

Можно выделить несколько основных видов безработицы:

1) фрикционная (естественная, добровольная). Характеризу­ется тем, что субъекты, которые ранее были заняты какой- либо деятельностью, вследствие неудовлетворенности ее условиями в настоящий моментне включены в состав рабо­чей силы. Например, они могут менять место работы;

2) структурная. Может быть вызвана коренными перево­ротами в экономике, какими-либо ее структурнымиизме­нениями, например, появлением новых отраслей специа­лизации, когда прежние теряют свой весв производстве ВВП. В результате работники таких предприятий факти­чески оказываются без работы. Изменения могут касаться технологических разработок, когда на смену старой орга­низации производственной деятельности приходят новые, более совершенные и эффективные. В этом случаеперсонал оказывается неподготовленным (как теоретиче­ски, так и практически) к изменениям и приходитсятра­тить дополнительное время на переобучение, либо поиск новой работы;

3) циклическая. Имеет место в кризисной экономике, когда невозможно обеспечить все экономически активное население рабочими местами. Такая ситуация может воз­никнуть, например, в связи с инфляцией,макроэкономи­ческой нестабильностью или падением объемов произ­водства;

4) скрытая. Существуют случаи, когда индивид числится по трудовой книжке в составе рабочей силы конкретной организации или предприятия, но фактически не работает, не выполняет свои служебные обязанности и не получает заработную плату. Скрытая безработица опасна тем, что просто числящиесяв организации люди совсем не участву­ют в производстве товаров и услуг и создании ВВП, тем самым подрывая экономику.

Стаття 43. Статус безробітного, закону України «Про зайнятість населення»

1. Статусу безробітного може набути:

1) особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи;

2) інвалід, який не досяг встановленого статтею 26 закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію та інвалідам»;

3) особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників.

2. Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Порядок реєстрації перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу,, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.

37. Заборона примусової праці в Українії

Заборону примусової праці в Україні встановлено на конституційному рівні. Відповідно до ст. 43 Конституції використання примусової праці забороняється.Конституція, як й інші нормативні акти України, не містить визначення поняття примусової праці. Правовий зміст примусової праці викладено у ст. 2 Конвенції Міжнародної організації праці № 29 1930 р. (далі-Конвенція № 29 МОП): примусова або обов'язкова праця означає всяку роботу або службу, що вимагається від будь-якої особи під загрозою будь-якого покарання, для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг.

Поняття "примусова або обов'язкова праця не охоплює: будь-яку роботу або службу, що вимагається за законами про обов'язкову військову службу, що є частиною звичайних цивільних обов'язків; що вимагається від особи внаслідок вироку суду; що виконується внаслідок надзвичайних обставин, тобто війни або лиха або загрози лиха; дрібні роботи громадського характеру, які виконуються на користь громади.

У статті 43 Конституції України виключення з поняття примусової праці сформульовано як частину цих положень: не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Зміст примусової або обов'язкової праці, закріплений у Конвенції № 29 МОП, розширено Конвенцією №105 МОП, згідно з якою кожна держава - член МОП зобов'язується скасувати або не використовувати примусову або обов'язкову працю у формі способу політичного впливу або виховання або як спосіб покарання за політичні погляди чи переконання; як спосіб методу мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку; як спосіб підтримки трудової дисципліни; як спосіб покарання за участь у страйках; як міру дискримінації за ознаками расової, соціальної і національної приналежності або віросповідання.

В Україні, яка є учасницею цих міжнародних договорів, принцип заборони примусової праці реалізовано у багатьох нормативних приписах. Так, згідно із ст. 31 КЗпП України власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. Відповідно до ч. 1 ст. 32 Кодексу переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом із підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника.

Пленум Верховного Суду України у постанові № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.1996 p., надаючи роз'яснення щодо змісту норми ст. 43 Конституції про заборону примусової праці, висловив думку, що не можуть застосовуватись як такі, що суперечать Конституції, правила статей 32, 33, 34 КЗпП, відомчих положень чи статутів про дисципліну тощо, які передбачають можливість тимчасового переведення працівника без його згоди на іншу роботу в порядку дисциплінарного стягнення, у разі виробничої необхідності або простою, а також можливість виконання ним роботи, не передбаченої трудовим договором.

Дата добавления: 2015-05-10