Действие Правил распространяется на всех работников, в том числе и на тех, которые заключили трудовые договоры с гражданами. 3 страница

94. Визначення розміру шкоди, заподіяної роботодавцю, і порядок її відшкодування.

Для визначення розміру суми, що підлягає стягненню з працівника за завдану шкоду, необхідно встановити дійсний розмір шкоди. Саме розмір дійсної шкоди становить той критерій, за допомогою якого у подальшому з урахуванням виду відповідальності, конкретної обстановки, за якої було завдано шкоду, матеріального стану працівника точно встановлюється сума, що підлягає відшкодуванню.

Розмір заподіяної підприємству шкоди щодо майна, яке було в експлуатації і на яке передбачені амортизаційні відрахунки, визначається за фактичними витратами на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням фактичного зносу згідно з установленими нормами, але не нижче ніж на 50 відсотків від балансової вартості на момент встановлення такого факту з урахуванням індексів інфляції, які щомісячно визначає Міністерство статистики України, відповідно до розміру податку на додану вартість та розміру акцизного збору.

Таким чином, розмір прямої дійсної шкоди спочатку визначається в натурі, а згодом провадиться грошова оцінка вартості матеріальних цінностей. Необхідність визначення шкоди в натурі відпадає тільки тоді, коли має місце нестача грошових сум.

При розкраданні, нестачі, умисному знищенні або умисному зіпсутті матеріальних цінностей шкода визначається за державними роздрібними цінами. В разі відсутності на даний вид матеріальних цінностей роздрібних цін шкода визначається за цінами, що встановлюються Державними комітетом України по цінах.

Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 29 грудня 1992 р. роз'яснив, що, визначаючи розмір шкоди, суд має виходити з вартості матеріальних цінностей на день виявлення шкоди, а у випадку зміни цін — застосовувати ціни, що діють на день прийняття рішення про її відшкодування.

На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або нестачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.

Порядок визначення розміру шкоди повинен проводитись за формулою:

P3 = [(Бв - A) x Ішф + ПДВ + АЗБ] х 2,

де Р3 — розмір збитків (у гривнях); Бв — балансова вартість на момент встановлення факту розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей (у гривнях); А — амортизаційні відрахування (у гривнях); ІІНф — загальний індекс інфляції, який розраховується на підставі щомісячно визначуваних Міністерством статистики України індексів інфляції; ПДВ — розмір податку на додану вартість (у гривнях); АЗБ -розмір акцизного збору (у гривнях).

При визначенні розміру шкоди, завданої внаслідок псування майна, слід виходити з розміру зменшення його вартості. Якщо це майно було відремонтованим, то розмір шкоди становлять витрати на ремонт для поновлення майна в попередньому стані. Витрати на ремонт, що призвели до поліпшення стану майна в порівнянні з тим, яким воно було до ремонту, прямої дійсної шкоди не становлять і не можуть бути віднесені на рахунок працівника.

Вже зазначалося, що при визначенні прямої дійсної шкоди повинні враховуватись встановлені норми витрат, що розробляються і затверджуються відповідними міністерствами і відомствами. Практика застосування норм природних витрат свідчить, що ці норми не можуть застосовуватись у випадках, коли доведено, що матеріальні цінності були вкладені працівником.

При виявленні з вини працівника нестачі одних товарів і лишків інших нестача підлягає стягненню з винного, а лишки — оприбуткуванню на користь підприємства. Залік лишків та перекриття ними нестач допускаються як виняток за один і той же період, що перевіряється, у однієї і тієї ж матеріально відповідальної особи і відносно матеріально-товарних цінностей одного і того ж найменування.

Матеріальна відповідальність за трудовим правом — це до-льова відповідальність, при якій кожна особа, яка завдала шкоду, відповідає тільки за себе і відшкодовує збитки лише у певній частині (долі). Навіть при колективній (бригадній) матеріальній відповідальності настає дольова матеріальна відповідальність. Частка (доля) відповідальності кожного члена колективу (бригади) визначається залежно від терміну роботи в складі бригади і пропорційно розміру заробітної плати працівника. Члени бригади звільняються від відповідальності при доведеності вини когось із членів бригади у заподіянні шкоди або коли встановлений факт крадіжки матеріальних цінностей сторонніми особами.

Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови, якщо вироком суду встановлено, що шкода підприємству заподіяна спільними умисними діями кількох працівників, які мали спільну мету заподіяти шкоду і винні у вчиненні злочину. Солідарна відповідальність означає, що особи, винні у заподіянні шкоди, несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі, без визначення частки (долей) кожного. У порядку цивільного судочинства суд має право зобов'язати цих осіб відшкодувати шкоду солідарне, якщо при постановленні обвинувального вироку цивільний позов був залишений без розгляду або коли вирок в частині цивільного позову скасовано і справа в цій частині направлена на новий розгляд в порядку судочинства.

Встановлення солідарної відповідальності кількох осіб за заподіяну підприємству шкоду означає, що ця шкода може бути стягнута з одного із притягнутих до солідарної матеріальної відповідальності, який пізніше вимагатиме від інших осіб, які спільно з ним завдали шкоду, відшкодування в рівних долях, за винятком частини, що припадає особисто на нього.

Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови від 29 грудня 1992 р. роз'яснив, що при вирішенні позовів, у яких об'єднано декілька вимог про відшкодування працівником шкоди, розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, визначається по кожній з об'єднаних вимог з урахуванням відповідного їй виду і меж матеріальної відповідальності. Визначена в такий спосіб сума відшкодування по кожному випадку заподіяння шкоди включається до загальної суми, яка підлягає стягненню з працівника з урахуванням передбаченого ст. 233 КЗпП річного строку для заявления позову по кожній вимозі й поважності причин його пропуску.

При визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автотракторів, тракторів, автокранів тощо), що належать підприємству, з яким вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що така шкода, заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства, зокрема ст. ст. 203, 453 Цивільного кодексу України. У цих випадках шкода відшкодовується у повному розмірі, включаючи і не одержані підприємством прибутки від використання працівником технічних засобів.

В разі матеріальної відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається виходячи із заробітку за два останні календарні місяці роботи працівника, що передували дню виявлення шкоди, якщо шкода виявлена після його звільнення. В разі, коли працівник працював на даному підприємстві менше двох місяців, його заробіток обчислюється із заробітку за фактично відпрацьований час.

95. Матеріальна відповідальність роботодавця за шкоду,заподіяну працівникові

Матеріальна відповідальність підприємств, установ, організацій за шкоду, заподіяну працівникам

Закон передбачає матеріальну відповідальність за завдану шкоду не тільки працівників, а й підприємств. Така відповідальність на власника або уповноважений ним орган покладається відповідно до ст. 173 КЗпП при заподіянні шкоди здоров'ю працівника каліцтвом або іншим ушкодженням, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків.

На відміну від дисциплінарної відповідальності матеріальна відповідальність є двостороннєю: кожна сторона трудових відносин несе перед іншою відповідальність за завдану шкоду. Особливість відповідальності власника або уповноваженого ним органу перед працівником полягає у тому, що небезпечні та шкідливі умови праці можуть завдати моральної шкоди працівнику, порушити його нормальні життєві зв'язки і потребують додаткових зусиль для організації свого життя.

Тому власник або уповноважений ним орган може нести перед працівником не тільки матеріальне, а і моральне відшкодування завданих збитків.

Питання відшкодування заподіяного громадянинові ушкодження здоров'я цивільне право розглядає також як позадоговірну, деліктну відповідальність. В юридичній літературі триває дискусія щодо характеру норм, які регламентують покриття шкоди, заподіяної здоров'ю робітників і службовців. Зміст цієї дискусії зводиться до того, що цивілісти вважають ці норми інститутом цивільного права, а науковці в галузі трудового права — інститутом трудового права. Є третя точка зору, згідно з якою це «пограничний» між цивільним і трудовим правом інститут.

При вирішенні цього питання ми виходимо з того, що в рамках трудових правовідносин кожний суб'єкт має визначені законом і взаємною угодою права і обов'язки. Стаття 153 КЗпП передбачає створення для всіх працюючих здорових і безпечних умов праці, покладає такий обов'язок на власника або уповноважений ним орган.

Таким чином, право робітників і службовців на здорові і безпечні умови праці і обов'язок власника підприємства або уповноваженого ним органу створити такі умови є предметом регулювання трудового права. Це положення ні у кого заперечень не викликає.

Але коли власник або уповноважений ним орган порушує свій обов'язок, внаслідок чого робітнику чи службовцю завдається ушкодження здоров'я, висловлюються точки зору, згідно з якими відносини по відшкодуванню цієї шкоди є частиною цивільно-правового інституту зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.

Такі твердження не можна визнати послідовними. Якщо права і обов'язки є предметом регулювання однієї галузі права, то і невиконання чи порушення цих прав і обов'язків, правові норми, що визначають наслідки такого порушення, відносяться до цієї ж галузі права.

Оскільки права і обов'язки щодо створення здорових і безпечних умов праці визначаються трудовим правом, то і наслідки їх невиконання також регулюються трудовим, а не цивільним правом.

Порядок відшкодування шкоди, заподіяної робітникам і службовцям, регулюється Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р.

Ці Правила встановлюють порядок розгляду заяв потерпілих або їх утриманців. Заява подається власнику, з вини якого заподіяна шкода. Власник протягом 10 днів з дня надходження заяви зобов'язаний розглянути її та прийняти відповідні рішення. Спори між потерпілими або іншими зацікавленими особами і власником щодо права на відшкодування шкоди та її розмір вирішуються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів. Саме цією вказівкою на порядок розгляду спорів Кабінет Міністрів України визнав галузь права, якою регулюються ці відносини.

Цивільним правом регулюються ті випадки, коли каліцтво чи інше ушкодження здоров'я завдано підприємством, яке не зобов'язане виплачувати за потерпілого страхові внески, тобто тоді, коли між сторонами відсутні трудові правовідносини.

Розмір відшкодування втраченого потерпшим заробітку встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності, що визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК), і середньомісячного заробітку, який він мав до ушкодження здоров'я. Втрачений заробіток або його частина відповідно до ступеня втрати професійної працездатності виплачується власником в повному розмірі, тобто без урахування розміру пенсії по інвалідності, а також незалежно від одержуваних потерпілим інших видів пенсій та заробітку.

Потерпілому від нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога, розмір якої встановлюється колективним договором, відшкодовуються витрати на медичну і соціальну допомогу, якою вважається додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний та звичайний догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо.

МСЕК може бути встановлена потреба у догляді за потерпілим і характер цього догляду.

Суми відшкодування шкоди не підлягають оподаткуванню. Обов'язкові відрахування з них провадяться у тому порядку, що й відрахування із заробітної плати.

Матеріальна відповідальність роботодавця перед працівником

Матеріальна відповідальність за трудовим правом є двосторонньою, тобто не тільки працівник несе матеріальну відповідальність перед роботодавцем за заподіяну йому шкоду, а й роботодавець несе матеріальну відповідальність перед працівником за шкоду, заподіяну йому у зв'язку з виконанням останнім своїх трудових обов'язків. Ця відповідальність настає у певних випадках, установлених КЗпП України (крім того, трудове законодавство передбачає гарантійні і компенсаційні виплати працівникові). Слід зазначити, що чинне законодавство про працю не визначає підстав та умов настання матеріальної відповідальності роботодавця, а лише констатує в рамках КЗпП України випадки настання відповідальності роботодавця (наприклад, у разі незаконного звільнення, незаконного переводу на іншу роботу, затримання видачі трудової книжки чи несвоєчасних розрахунків при звільненні, незаконного відсторонення від роботи тощо).

Оскільки ст. 153 КЗпП України зобов'язує роботодавця створювати для всіх працюючих безпечні і нешкідливі умови праці, то на нього покладено і матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові порушенням установлених цією статтею обов'язків.

Трудовим законодавством передбачено також покладення матеріальної відповідальності на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, невиконання або затримання виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі, і заподіяння тим самим матеріальної шкоди (статті 236,237 КЗпП України) та в інших випадках заподіяння працівникові матеріальної шкоди.

У ст. 237і КЗпП України встановлено також відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівникові в разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

При розгляді трудових спорів щодо грошових вимог, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітної плати за час виконання нижчеоплачуваної роботи (ст. 238 КЗпП України), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних йому сум без обмеження будь-яким строком.

Статья 173. Возмещение собственником или уполномоченным им органом ущерба работникам в случае повреждения их здоровья.

Специальным законодательством здесь являются статьи 11-13 Закона Украины «Об охране труда», Правила возмещения собственником предприятия, учреждения, организации или уполномоченным им органом ущерба, причиненного работнику повреждением здоровья, связанным с выполнением им трудовых обязанностей. Эти Правила утверждены постановлением Кабинета Министров Украины от 23 июня 1993 № 472. Изменения в них были внесены Постановлениями от 18 июля 1994 года № 492 и от 3 октября 1997 года № 1100.

Дата добавления: 2015-05-10