Дозиметричний контроль. Способи та засоби проведення

Методом прогнозування

За даними радіаційної розвідки

Прогнозування радіаційної обстановки проводиться за допомогою розрахункових методик на основі вихідних даних, що поступають з місця аварії, а саме:

- потужності аварійного викиду;

- радіонуклідного складу;

- висоти викиду;

- швидкості та напрямку вітру;

- наявності опадів.

24. Радіаційна обстановка. Висновки з оцінки методом прогнозування.

Завершальним етапом оцінки радіаційної обстановки, шляхом прогнозування, є формування висновків, які визначають:

1. Вплив радіаційного забрудення на виробничу діяльність об’єктів економіки.

2. Найбільш доцільні дії персоналу об’єктів економіки, ліквідаторів, особового складу формувань ЦЗ щодо обсягів роботи з надання медичної допомоги, можливості та умов евакуації населення з радіоактивно забруднених територій.

3. Необхідність в проведенні спеціальної обробки людей, одягу, продовольства, води.

25. Радіаційна розвідка. Засоби проведення.

Організовує і проводить радіаційну розвідку: 1.Пости радіоактивної обробки. 2. Пости радіаційного спостереження.

Технічні засоби радіаційної розвідки, та завдання що вирішуються при їх застосуванні:

1. Індикатори радіоактивності (ДП-64, ІМД-1С)-призначені для виявлення іонізуючих випромінювань та сигналізація про перевищення порогу радіації.

2.Рентгенметри (ДП-зБ, ІМД-21) – призначені для виявлення іонізуючих випромінювань і вимірюввання рівнів радіації.

3. Радіометри-рентгенметри (ДП5А,Б,В, ІМД-1Р) – для вимірювання рівнів радіації і контролюрадіоактивного забруднення місцевості і поверхні різних об»єктів.

4.Дозиметри(ДКП-5А, ІП-1, ДП-70МП) – для вимірювання експозиційних та поглинаючих доз опромінення людей.

Основні методи:

1. Індивідуальний – полягає, в тому що, доза радіації, отримана особою, визначається показниками виданого йому дозиметра.

2. Груповий – доза радіації, що отримана групою ліквідаторів визначається за показниками 1-2 дозиметрів, виданих в групі.

27. Хімічно небезпечні об’єкти. Класифікація за ступенем хімічної небезпеки.

Хімічно небезпечні об’єкти в Україні в залежності від кількості населення, що може потрапити у зону хімічного забруднення, розподілені по ступенях хімічної небезпеки:

І ступінь – у зону можливого хімічного зараження може потрапити понад 75 тис. чол. (76 об’єктів.)

ІІ ступінь – у зону можливого хімічного зараження може потрапити від 40 до 75 тисяч чол.(60 об’єктів).

ІІІ ступінь – у зонах можливого хімічного зараження мешкає менше 40 тис. чол. – (1134 об’єкта).

ІV ступінь – у зону можливого хімічного зараження може потрапити персонал об’єкту. (540 об’єктів.)

28. Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР). Класифікація за клінічним проявом отруєння.

За клінічною картиною ураження виділяють 7 груп СДОР, які можуть викликати масові ураження людей при аваріях з їх викидом в навколишнє середовище:

1. Речовини переважно задушливої дії:

а) з вираженою припікаючою дією (хлор, трихлористий фосфор);

б) зі слабкою припікаючою дією (фосген, хлорпікрин, хлорид сірки).

2. Речовини переважно загальноотруйної дії (оксид вуглецю, синильна кислота, етиленхлорид).

3. Речовини, яким властиві задушлива та загальноотруйна дії:

а) з вираженою припікаючою дією (акрилонітрил);

б) зі слабкою припікаючою дією (сірководень, оксид азоту, сірчастий ангідрид).

4. Нейротропні отрути, тобто речовини, які порушують функції ЦНС та периферичної нервової системи (ФОС).

5. Речовини, яким властиві задушлива та нейротоксична дії (аміак).

6. Речовини, які порушують обмін речовин та структуру клітин (діоксин).

7. Метаболічні отрути (етиленоксид, діметилсульфат)

29. Сильнодіючі отруйні речовини Види осередків ураження.

Осередок хімічного ураження характеризуються стійкістю і швидкості дії СДОР на організм людини. Критерієм оцінки є 1 година (більше чи менше): стійкість і дія на людину більше 1 години – стійкі і сповільненої дії, менше 1 години – нестійкі і швидкої дії.

За цими критеріями виділяють 4 типи осередків ураження СДОР:

– стійкі, швидкої дії (ФОС, аналін);

– стійкі, сповільненої дії (сірчана кислота, етилсвинець);

– нестійкі, швидкої дії (хлор, аміак,синильна кислота, окис вуглецю);

– нестійкі, сповільненої дії (фосген, азотна кислота, гексахлоран).

30. Сильнодіючі отруйні речовини. Характеристика осередків ураження швидкодіючими СДОР.

- одномоментне (від кількох хвилин до кількох десятків хвилин) ураження значної кількості людей;

- швидкий прояв інтоксикації із значною кількістю тяжких уражень;

- дефіцит часу для органів охорони здоров’я для організації роботи. Вирішальне значення в цих умовах набуває само і взаємодопомога;

- потреба в евакуації постраждалих за один рейс.

31. Сильнодіючі отруйні речовини. Характеристика осередків ураження СДОР сповільненої дії.

- формування санітарних втрат йде повільно (декілька годин);

- наявність деякого резерву часу для корегування роботи закладів охорони здоров’я;

- необхідність активного виявлення постраждалих серед населення;

- евакуація здійснюється за декілька рейсів.

32. Сильнодіючі отруйні речовини. Принципи надання невідкладної медичної допомоги при отруєннях.

Надання невідкладної медичної допомоги при отруєннях під час хімічних аварій базується на 4 основних принципах:

1. Запобігання подальшого надходження отрути в організм та прискорення виведення її з органів та тканин - може бути здійснено такими прийомами, як надівання противогазу чи підручних засобів, змивання уражених ділянок шкіри водою з милом або застосування дегазуючих розчинів чи рецептур. При надходженні отрути в шлунок необхідно викликати штучне блювання, провести промивання шлунку, а в подальшому – спорожнення кішківника і проведення різноманітних видів діалізу.

2. Застосування протиотрут (антидотів) – це найбільш радикальний захід, але забезпечує свою ефективність тільки на початковій стадії отруєння.

3. Патогенетична та симптоматична терапія - при гострих отруєннях включає в себе використання як методів посиндромного лікування, так і методів детоксикації організму.

4. Попередження ускладнень. - передбачає використання антибіотиків широкого спектру дії, сульфаніламідних препаратів, введення розчинів глюкози, а також вітамінів групи В та аскорбінової кислоти тощо.

33. Хімічна обстановка. Визначення поняття та методи оцінки.

Хімічна обстановка – умови, які виникають після аварії на ХНО, внаслідок забруднення обєкта, навколишнього середовища СДОР. Методи оцінки:

1. Прогнозування (в штабах і формуваннях ЦЗ)

2. Дані хімічної розвідки (на обєктах економіки і місцевості).

34. Хімічна обстановка. Вихідні дані для проведення оцінки методом прогнозування.

1. Місце, час аварії.

2. Тип СДОР, його кількість на обєкті.

3. Метеорологічні умови, рельєф місцевості.

4. Ступінь захищеності персоналу обєкту населення забруднення району.

35. Хімічна розвідка. Технічні засоби проведення.

1. ВПХР(військовий прилад хім розвідки) – визначення СДОР у повітрі, намісцевості, на поверхні різних обєктів і предметів.
2. ПХР-МВ(прилад хім розвідки мед і ветерен служби) – визначення СДОР у воді, фуражі, повітрі і на різних предметах. Для збору підозрілих на забруднення проб води, продуктів, грунту і інших матеріалів.
3. МПХЛ(медична польова хім лабараторія) – якісне виявлення СДОР в пробах води, продовольства, фуражу, медикаментах; якісне і кількісне визначення антихолінестеразних отрут і якісного визначення неорганічних отрут у воді; кількісне визначення СДОР у пробах води; встановлення повноти дегазації питної води, продовольства і фуражу, медикаментів, тощо.; встановлення зараження питної води продовольства і фуражу невідомим ОР шляхом проведення біохім проб.

36. Транспортні катастрофи. Алгоритм огляду та надання медичної допомоги постраждалим (АВС).

До транспортних катастроф відносяться:

автотранспортні, катастрофи на залізницях, авіаційні катастрофи, катастрофи на річковому і морському транспорті.

На первинний огляд постраждалого передбачено витрачати не більше 40-60 секунд, що забезпечується певним алгоритмом огляду і надання медичної допомоги (АВС):

- ревізія порожнини рота і верхніх дихальних шляхів для відновлення функції зовнішнього дихання;

- оцінка частоти і характеру дихальних рухів, при необхідності штучне дихання “ із рота в рот ”, ручні дихальні апарати;

- визначення цілісності кровоносних судин і одночасно зупинка зовнішньої кровотечі;

- оцінка стану серцево-судинної системи (підрахунок пульсу, вимірювання АТ), непрямий масаж серця;

- оцінка стану органів чуття, насамперед органу зору.

37. Надзвичайні ситуації природного характеру. Класифікація.

Визначають три групи природних катастроф:

- Тектонічні катастрофи(землетруси, морехвилювання, зсуви, виверження вулканів)

- Топологічні катстрофи (повені, селі, снігові лавини)

Метеоролгічні катастрофи (бурі, урагани, засухи, пожежі

38. Землетруси. Класифікація за міжнародною шкалою Ріхтера.

Землетруси -це підземні поштовхи та коливання земної поверхні, які виникають внаслідок розривів у земній корі та передаються на велику відстань у вигляді пружних коливань. За даними світової статистики на долю землетрусів припадає 15,0% усіх природних катастроф, але за характером людських і матеріальних втрат вони посідають перше місце. Інтенсивність землетрусів оцінюється в балах міжнародної шкали Ріхтера.

Землетруси силою 1 бал реєструються лише спеціальними приладами;

2-3 бали – слабі;

4 бали – помірні;

5 балів – досить потужні;

6 – 7 балів – потужні;

8 балів – руйнівні;

9 – 10 балів – сильно руйнівні;

11 – 12 балів – катастрофічні

39. Землетруси. Медико-санітарні наслідки.

Землетруси можуть супроводжуватись пожежами, затопленням територій, пов’язаним з руйнуванням гребель і дамб. Особливу небезпеку мають руйнування хімічно небезпечних і радіаційно небезпечних об’єктів. Число постраждалих від землетрусу неможна передбачити. Воно залежить від сили підземних поштовхів і ступеню руйнування різних будівель. В результаті землетрусу можливі наступні види травм:

переломи різноманітних локалізацій;

травматичні ампутації;

синдром довготривалого стиснення чи розчавлення;

травми голови;

нервово-психічні розлади;

інфекційні захворювання.

40. Селі, зсуви та просідання ґрунту. Медико-санітарні наслідки.

Різновидом повені є сель. Це раптово виникаючий у гирлі гірських річок потік води, піску, глини, уламків каменів і валунів. Причиною селевих потоків бувають зливові дощі, інтенсивне танення гірського снігу і льодовиків, землетруси.

Зсуви – це переміщення поповзом мас гірських порід донизу по схилу під дією сили тяжіння. До 90,0% зсувів припадає на території, розташовані на висоті від 100 до 1700 метрів над рівнем моря. Вони виникають на схилах, що мають крутість понад 20градусів, здебільшого по берегах річок в Карпатах та Криму.

Головними причинами травмування та загибелі людей при селевих потоках і зсувах є:

- завалення людей ґрунтом, камінням, деревами;

- заподіяння травм предметами, що падають (камінням, деревами).

- завалення людей в зруйнованих будинках.

- захоплення людей бурхливими потоками води або селевої маси

41. Природні пожежі. Класифікація та медико-санітарні наслідки.

Пожежі – це стихійне, некероване людиною розповсюдження вогню. Вони класифікуються на природні пожежі (лісові, торф’яні, степові, польові), і пожежі в населених пунктах (окремі, масові, суцільні).

Залежно від характеру горіння природні пожежі поділяються на низові, верхові та ґрунтові.

Пожежі можуть бути: окремі (горить один або декілька будинків), масові (горить до 20,0% будівель), суцільні (горить більше 20,0% будівель). Пожежі завдають великих матеріальних збитків і приносять шкоду людям – виникають опіки і травми, отруєння чадним газом, нервово-психічні розлади.

42. Повені.Класифікація та медико-санітарні наслідки.

Повені – це тимчасове затоплення водою значних ділянок місцевості внаслідок підняття рівня води в річках та інших водоймищах, пошкодження гідроспоруд та інше При катастрофічних повенях на затоплених територіях виділяють 4 зони затоплення в залежності від швидкості течії води, висоти хвилі і відстанню між греблею і населеними пунктами та часу проходження хвилі прориву

Перша зона – зона катастрофічного затоплення безпосередньо примикає до гідроспоруди або початку природного явища. Висота хвилі може досягати декількох метрів, а швидкість 30 км/год і більше.У середньому довжина цієї зони може бути до 10 км.Час проходження хвилі прориву 30-60 хвилин.

Друга зона – зона швидкої течії. Швидкість течії -15 –20 км/год. Довжина зони 15 – 25 км. Час проходження хвилі 1-4 години.

Третя зона – зона середньої течії. Швидкість течії 10 – 15 км / год, довжина 30 –50 км. Час проходження хвилі – більше 4 годин.

Четверта зона – зона слабкої течії (зона розливу). Швидкість течії 6 – 10 км / год. Довжина залежить від рельєфу місцевості і може складати 35 – 70 км. від гідроспоруди або природного джерела.

Серед потерпілих структура санітарних втрат формується за рахунок: утоплення (асфіксії), механічних травм, переохолодження, пневмонії, нервово-психічні реакцій, загострення хронічних захворювань. Погіршується санітарно-гігієнічна та епідемічна обстановка на затопленій території,що може призвести до масових спалахів інфекційних захворювань.

43. Перша медична допомога. Мета і зміст заходів.

Перша медична допомога - це комплекс найпростіших медичних заходів, що виконуються на місці ураження, переважно у порядку само - і взаємодопомоги особовим складом аварійно-рятувальних формувань немедичного профілю, бригадами швидкої медичної допомоги, лікарсько-сестринськими бригадами і медичними бригадами постійної готовності першої черги, з використанням табельних і підручних засобів.

Основною метою першої медичної допомоги є рятування життя постраждалих, усунення дії уражаючих факторів, попередження чи зменшення тяжких ускладнень і якнайшвидша евакуація з осередку ураження.Термін надання першої медичної допомоги не повинен перевищувати 30 хв. Заходи першої медичної допомоги:

- введення знеболюючого засобу за допомогою шприца-тюбика з аптечки індивідуальної (АІ-2);

- профілактика або усунення асфіксії шляхом звільнення верхніх дихальних шляхів від слизу, крові, сторонніх предметів; фіксація язика;

- штучна вентиляція легень за допомогою S- подібної трубки, методом" рот у рот", "рот у ніс", мішків Амбу;

- непрямий масаж серця;

- тимчасова зупинка зовнішньої кровотечі шляхом накладання кровоспинного джгута (стандартного чи імпровізованого), закрутки або тугої пов’язки, пальцевого притискання магістральних судин;

- накладання асептичної пов’язки на рану та опікову поверхню;

- накладання оклюзивної пов’язки при відкритому пневмотораксі з використанням оболонки індивідуального перев’язувального пакета;

- іммобілізація пошкодженої кінцівки найпростішими способами з використанням табельних та підручних засобів;

- одягання протигазу при знаходженні на місцевості, забрудненій СДОР;

- введення антидотів ураженим СДОР;

- часткова санітарна обробка відкритих ділянок шкіри та дегазація прилеглого до них одягу з використанням індивідуального протихімічного пакету (ІПП-8);

- застосування антибіотиків, протиблювотних та радіозахисних засобів із аптечки індивідуальної (АІ - 2);

- накладання джгутів на кінцівки при синдромі тривалого стиснення та роздавлювання;

- гасіння палаючого одягу;

- виніс уражених з важкодоступних місць, вогнищ пожежі та з- під завалів, з осередків хімічного, радіоактивного та бактеріального забруднення;

- штучне викликання блювоти при потраплянні хімічних або радіоактивних речовин у шлунок;

- беззондове промивання шлунка;

- забезпечення спокою;

- виніс постраждалих до місць збору, завантаження їх на транспортні засоби та евакуація у лікувальні заклади.

44. Перша медична допомога. Способи зупинки зовнішньої кровотечі.

При наданні першої медичної допомоги здійснюють тимчасову зупинку зовнішньої кровотечі.

Тимчасово кровотечу можна спинити одним із таких способів: накласти кровоспинний джгут або тугу пов’язку; притиснути пальцем магістральну судину вище місця кровотечі, притиснути і максимально зігнути кінцівку.

45. Пакет перев’язувальний індивідуальний (ППІ). Правила використання.

До складу входить: стерильний бинт, 2 ватно-марлеві пов»язки(одна з яких не рухома), шпильки. Використовується, як асептична пов»язка на раневі, опікові поверхні, а також для зупинки зовнішньої кровотечі та герметизації відкритого пневмотораксу.

46. Перша медична допомога. Іммобілізація кінцівок при переломах кісток

Іммобілізація кінцівки — це забезпечення нерухомості кісток у місці перелому; вона зменшує біль, що дає змогу уникнути травматичного шоку. Проводячи іммобілізацію, необхідно щадити постраждалого. Нерухомість кісток у місці перелому досягається накладанням спеціальних шин або підручних засобів і фіксацією двох найближчих суглобів (вище і нижче місця перелому). Така іммобілізація називається транспортною.

Підручними засобами для іммобілізації кінцівок можуть бути смужки фанери, палиці, тонкі дошки, різноманітні побутові предмети, за допомогою яких можна забез­печити нерухомість місця перелому.

47. Перша медична допомога. Серцево-легенева реанімація.

Непрямий масаж серця виконується у поєднанні зі штучним диханням.У цьому випадку допомогу постраждалому надають двоє або троє. Перший робить непрямий масаж серця, другий — штучне дихання способом «із рота у рот», а третій стоїть справа від постраждалого, підтримує його голову і має бути готовим замінити будь-кого з тих, хто надає допомогу, щоб штучне дихання і непрямий масаж серця здійснювалися безперервно. Під час вдування повітря натискати на грудну клітку не можна, це потрібно робити попе­ремінно: 4—5 натискань на грудну клітку (на видиху), потім один вдих.

Штучне дихання, у поєднанні з непрямим масажем серця, є найпростішим способом реанімації (оживлення) людини, котра перебуває у стані клінічної смерті.

48. Аптечка індивідуальна (АІ-2). Склад і призначення.

гніздо 1 — знеболюючий засіб, який використовується при переломах,

опіках, обширних ранах;

гніздо 2 — у пеналі червоного кольору таблетки проти фосфорорганічних

отруйних речовин (типу зарин). Вживаються по одній таблетці як засіб

профілактики перед входом у осередок зараження;

гніздо 3 —у великому білому пеналі таблетки (протибіологічний засіб №

2), які вживають після радіаційного опромінення, при шлунково-кишковом

розладі (7 таблеток для першої доби, по 4 таблетки на добу на 2-й і 3-й

дні;

Таблетки є засобом профілактики інфекційних захворювань у зв'язку із

послабленням захисних функцій опроміненого організму;

гніздо 4 — у двох пеналах рожевого кольору таблетки (радіозахисни засіб

№ 1). Вживаються для ообистої профілактики при загрозі радіоактивного

ураження за 30 – 60 хвилин до початку опромінення (6 таблеток одразу.

Повторне вживання 6 таблеток — лише через 5-6 год;

гніздо 5 — у двох пеналах антибіотик широкого спектра (протибіологічний

засіб № 1). Вживається при пораненнях і опіках для

проведення невідкладної профілактики в осередках інфекційних захворювань

(вживають по 5 таблеток два рази із перервою у 6 годин);

гніздо 6 — у пеналі білого кольору таблетки (радіозахисний засіб № 1).

Вживають у тих випадках, коли людина харчується у радіоактивно-ураженій

місцевості (по одній таблетці упродовж 10 діб). Таблетки перешкоджають

відкладенню у щитовидній залозі людини радіоактивного йоду, який

надходить у організм разом із продуктами харчування;

гніздо 7 — у пеналі синього кольору таблетки (протиблювальний засіб).

Вживають по одній таблетці (при ударі голови, при первинній реакції на

променеву хворобу, з метою запобігання блювоти).

49. Аптечка індивідуальна (АІ-2).Правила користування.

50. Індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8). Призначення та правила використання.

До хімічних засобів захисту людини відносяться індивідуальні

протихімічні пакети ІПП-8, які призначений для знешкодження

крапельно-рідких отруйних речовин, що потрапили на відкриті частини

шкіри, одяг та взуття. До комплекту ІПП-8 входить плоский скляний флакон

ємкістю 125-135мл. із дегазуючим розчином і 4-ма ватно-марлевими

тампонами. Флакон і тампони містяться в герметичній оболонці з

поліетелену. При використанні ІПП-8 тампони змочують дегазуючим розчином

із флакона і протирають ним заражені частини шкіри та одягу.

51. Конституція України про захист життя та здоров’я населення.

Ст.3. Людина її життя і здоров»я, честі і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Укр найвищою соціальною ціністю.

Ст.16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території Укр, подолання наслідків Чорноб. Збереження генофонду Укр народу є обов»язком держави.

Ст.49. Кожен має право на ОЗ, мед доп, та мед страхування.

Ст.50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров»я довкілля на відшкодування порушення цього права.

Ст. 106. Президент Укр приймає у разі необхідності рішення про введення в Укр надзвичайного стану.

Ст.133. Систему адміністративно-територіального устрою Укр складають: АКР, області, райони, міста, райони в містах і селищах.

52. Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров’я.” Медичне забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій.

Стаття 37. Подання медичної допомоги в невідкладних
та екстремальних ситуаціях

Медичні працівники зобов'язані подавати першу невідкладну
допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях. Медична
допомога забезпечується службою швидкої медичної допомоги або
найближчими лікувально-профілактичними закладами незалежно від
відомчої підпорядкованості та форм власності з подальшим
відшкодуванням витрат.

У невідкладних випадках, коли подання медичної допомоги через
відсутність медичних працівників на місці неможливе, підприємства,
установи, організації та громадяни зобов'язані надавати транспорт
для перевезення хворого до лікувально-профілактичного закладу. В
цих випадках першу невідкладну допомогу також повинні подавати
співробітники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, водії
транспортних засобів та представники інших професій, на яких цей
обов'язок покладено законодавством і службовими інструкціями.

У разі загрози життю хворого медичні працівники та інші
громадяни мають право використати будь-який наявний транспортний
засіб для проїзду до місця перебування хворого з метою подання
невідкладної допомоги або транспортування його в найближчий
лікувально-профілактичний заклад.

Подання безплатної допомоги громадянам в екстремальних
ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння,
епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне
забруднення тощо) покладається насамперед на спеціалізовані
бригади постійної готовності служби екстреної медичної допомоги з
відшкодуванням необхідних витрат місцевих закладів охорони
здоров'я в повному обсязі за рахунок централізованих фондів.

Громадянам, які під час невідкладної або екстремальної
ситуації брали участь у рятуванні людей і сприяли поданню
медичної допомоги, гарантується у разі потреби в порядку,
встановленому законодавством, безплатне лікування та матеріальна
компенсація шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну.

Відповідальність за несвоєчасне і неякісне забезпечення
подання медичної допомоги, що призвело до тяжких наслідків, несуть
органи влади і спеціальні заклади, які обслуговують лікувальні
заклади.

53. Закон України “Про правовий режим надзвичайного стану.” Захист населення за умов надзвичайних ситуацій.

54. Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. №343 “Про утворення Державної служби медицини катастроф”. Основні положення.

Насиченість України хімічно-, вибухо-, та пожежо-небезпечнимиоб'єктами, а також фізико-географічні особливості території створюютьпередумови для виникнення різних НС з ураженням населення. Такіобставини стали поштовхом для утворення в Україні Державної службимедицини катастроф (ДСМК), згідно з Постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 14 Квітня 1997 р. за № 343 «Про утворення державної службимедицини катастроф» та затвердженими цією Постановою «Положенням продержавну службу медицини катастроф» та «Положенням про координаційнікомісії державної служби медицини катастроф».

55. Державна служба медицини катастроф (ДСМК). Визначення та основні завдання.

ДСМК – особливий вид державної аварійно - рятувальної служби, основною метою якої є надання безоплатної мед доп постраждалим при НС техногенного і природного характеру, рятувальникм і особам що беруть участь у ліквідації наслідків НС.

ДСМК відповідно до покладених на неї завдань: надає потерпілим в екстремальних ситуаціях безплатну екстрену медичнудопомогу на догоспітальному і госпітальному етапах; організовує і проводить комплекс санітарно-гігієнічних тапротиепідемічних заходів у районах, де трапилися НС; координує роботу, спрямовану на забезпечення готовності лікувальнихзакладів, системи зв'язку й оповіщення медичних та спеціалізованихформувань і закладів ДСМК до дій в екстремальних ситуаціях; забезпечує збереження здоров'я персоналу, який бере участь у ліквідаціїнаслідків екстремальних ситуацій; здійснює збирання, аналіз, облік і надання інформації промедико-санітарні НС; забезпечує створення та раціональне використання резервуматеріально-технічних ресурсів для проведення заходів ДСМК; бере участь у підготовці медичних і немедичних працівників, на якихвідповідно до законодавства покладено надання медичної допомоги у разівиникнення НС; проводить науково-дослідну роботу, пов’язану з удосконаленням форм іметодів організації надання екстреної медичної допомоги ураженим під часрізних НС; бере участь у міжнародному співробітництві з проблем медицини катастроф.

56. Державна служба медицини катастроф Організаційна структура.

Органи управління. Керівництво наданням екстреної медичної допомоги підчас ліквідації медико-санітарних наслідків катастроф здійснює: на державному рівні — Міністерство охорони здоров'я України; на територіальному рівні — Міністерство охорони здоров'я автономноїРеспубліки Крим, обласні, а також Київське і Севастопольське міськіуправління охорони здоров'я.

57. Державна служба медицини катастроф. Координаційні комісії, поняття та основні завдання.

Для координації дій медичних сил і засобів, що входять до складу ДСМК,створюються міжвідомчі координаційні комісії державного ітериторіального рівнів. Керівництво наданням медичної допомоги у разі катастроф здійснюютьоперативні групи, що призначаються на державному рівні міністром охорониздоров'я України, на територіальному — керівником охорони здоров'явідповідної адміністративної території. До органів управління потрібно віднести також територіальні центриекстреної медичної допомоги, на які покладено функції управління ДСМКадміністративної території.

58. Державна служба медицини катастроф. Медичні формування.

Медичні загони формуються з лікарсько-сестринських бригад лікувальнихзакладів одного міста для надання невідкладної першої лікарськоїдопомоги потерпілим на догоспітальному етапі.

59. Державна служба медицини катастроф. Медичні бригади постійної готовності першої черги, їх склад та призначення.

Бригади постійної готовності першої черги – це формування ДСМК, щопризначені для надання екстреної медичної допомоги потерпілим удогоспітальний період та їх госпіталізації в лікувальні заклади. Бригадипостійної готовності ДСМК першої черги можуть бути позаштатними чиштатними, входити до складу ДСМК територіального та державного рівнів. 1 бригада на 50 тис населення, максимальна кількість бригад не повина перевищувати 20% загальної кількості БШМД даної адміністративної території.

60. Державна служба медицини катастроф. Спеціалізовані бригади постійної готовності другої черги, їх склад та призначення.

Спеціалізовані бригади постійної готовності ДСМК другої черги призначенідля підсилення лікувальних закладів другого етапу медичної евакуаціївисококваліфікованими фахівцями. Спеціалізовані бригади, як правило,формуються вузькопрофільними: хірургічні, терапевтичні, гематологічні,реанімаційні, токсикотерапевтичні, психоневрологічні, педіатричні,акушерсько-гінекологічні тощо. Надання спеціалізованої медичної допомоги на другому етапі евакуації, 1 бригада на 200 тис чол.; штатні – при територіальних центрах екстреної мед доп; позаштатні – база лікарень ШМД, міських і центральних районих лікарень.

61. Державна служба медицини катастроф. Лікарсько-сестринські бригади, їх склад та призначення.

Організовуються при мед закладах міністерства оборони і МВСУ, є два види ЛСБ: ЛСБ для надання першої лікарської допомоги і ЛСБ для надання кваліфікованої мед доп.

До штату ЛСБ першої лікарської доп входять: лікар загальної практики – 1 посада; фельдшер(медсестра) – 2 посади; санітар – 1 посада; водії-санітари – 2 посади; всього – 6 посад; оснащення: 100-150 уражен. 1 санітарний автомобіль та 1 автоперев»язочна, АІ-2, розрахована на роботу від 1 до 3 діб.

До штату ЛСБ кваліфікованої мед доп входить: лікар-хірург – 1 посада; лікар-терапевт – 1 посада; лікар-анастезіолог – 1 посада; операційна медсестра – 1 посада; медсестра анастезистка – 1 посада; санітар – 2 посади; санітари-водії – 3 посади; всього – 10 посад.

62. Лікувально-евакуаційне забезпечення у системі ДСМК. Визначення поняття та мета.

Лікувально – евакуаційне забезпечення (ЛЕЗ) в системі Державної служби медицини катастроф – це система заходів з надання медичної допомоги постраждалим, їх евакуації та лікування. Воно є важливою складовою частиною медичного забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій.

Основною метою ЛЕЗ є організація і проведення своєчасних і послідовних заходів щодо надання медичної допомоги постраждалим на етапах медичної евакуації з транспортуванням їх з осередку катастрофи у лікувальні заклади в залежності від характеру ураження, збереження їх життя та найшвидше відновлення працездатності.

63. Лікувально-евакуаційне забезпечення у системі ДСМК. Завдання.

Успішне здійснення лікувально - евакуаційних заходів досягається вирішенням наступних завдань:

- створенням угрупувань сил та засобів ДСМК відповідно до конкретної обстановки та завданням, що вирішуються, їх умілим та професійним використанням, а також максимально можливим приближенням до осередків найбільших санітарних втрат;

- розшуком, збором та вивозом (виносом) постраждалих, своєчасним наданням повноцінної першої медичної допомоги;

- своєчасною підготовкою етапів медичної евакуації, організацією їх чіткої роботи;

- проведенням медичного сортування постраждалих;

- наданням першої лікарської, кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги постраждалим;

- проведенням медичної евакуації постраждалих;

- веденням медичної документації;

- активним впровадженням у практику ефективних методів діагностики та лікуванням постраждалих.

64. Етап медичної евакуації, визначення поняття та завдання.

Етап медичної евакуації – це сили і засоби державної служби медицини катастроф, що розгорнуті на шляхах медичної евакуації для прийому, медичного сортування, надання медичної допомоги, лікування і підготовки до подальшої евакуації постраждалих.

65. Види медичної допомоги у системі ДСМК. Поняття.

Вид медичної допомоги - це перелік лікувально-профілактичних заходів, що надається при ураженнях і захворюваннях людей шляхом само- та взаємодопомоги або медичними працівниками в осередку ураження і на етапах медичної евакуації. Вид медичної допомоги визначається місцем надання, підготовкою осіб, що її надають, наявністю відповідного оснащення.

66. Обсяг медичної допомоги. Поняття та фактори, що впливають на його визначення.

Обсяг медичної допомоги - це сукупність лікувально-профілактичних заходів, що надають постраждалим та хворим на даному етапі медичної евакуації. Обсяг медичної допомоги в залежності від обстановки, яка виникає на етапах, може бути повним або скороченим.

Повний обсяг медичної допомоги містить невідкладні заходи, та заходи, проведення яких може бути вимушено відкладено.

Скороченй обсяг медичної допомоги передбачає проведення тільки невідкладних заходів, тобто за життєвими показаннями.

Дата добавления: 2015-05-08