КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Укладення між працівником і власником письмового договору про повну матеріальну відповідальність (п. 1 ст. 134). 2 страница
У КЗпП регламентується обов'язок роботодавця відшкодувати працівникові шкоду, завдану незаконним переведенням працівника на іншу роботу, відстороненням від роботи, звільненням,
Матеріальна відповідальність сторін трудового договору неправильним формулюванням підстави звільнення у трудовій книжці, затримці виплати заробітної плати і розрахунку при звільненні. У таких випадках працівник втрачає певний заробіток, на який він мав право, і ця сума визнається як шкода, заподіяна працівникові. Ці відносини врегульовані статтями 117, 235, 236 та ін. КЗпП. На жаль, ці положення не встановлені у законі саме як відповідальність роботодавця. Зокрема, ст. 235 КЗпП передбачає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівника повинен поновити на попередній роботі орган, який розглядає трудовий спір. Виносячи рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує вимоги про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності до формулювання чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує вимоги про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Стаття 236 "Оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника" передбачає: "У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про Глава 14 виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки". Згідно зі статтею 237 суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі. Згідно з чинним трудовим законодавством власник зобов'язаний видати працівникові на його вимогу документи про роботу. До числа таких належать трудова книжка, довідка про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації, довідка про наявність стажу, про заробітну плату тощо (статті 47, 49 КЗпП).
Матеріальна шкода, заподіяна працівникові при порушенні власником цього обов'язку, виявляється в неможливості працевлаштування через відсутність трудової книжки, або через неправильне формулювання причини звільнення. Це може також потягти несвоєчасне призначення пенсії, втрату права на соціальну допомогу та ін. Щодо матеріальної відповідальності підприємства за шкоду, завдану майну працівника, слід зазначити, що в трудовому законодавстві не встановлено про це спеціальної норми. Згідно зі ст. 153 КЗпП, на підприємствах повинні створюватися безпечні та нешкідливі умови праці. До таких умов, серед іншого, належить створення на підприємствах, в установах, організаціях спеціальних місць, обладнаних для зберігання одягу та інших необхідних речей працівників. Незалежно від того, як організовано зберігання особистих речей працівників (обладнані спеціальні гардероби, кімнати зберігання речей тощо), власник зобов'язаний забезпечити збереження цього майна. Невиконання зазначеного обов'язку, що призвело до псування, знищення або розкрадання особистих речей працівника під час роботи, тягне за собою обов'язок відшкодування заподіяної шкоди. Окремо слід зупинитися на питанні про матеріальну відповідальність власника або уповноваженого ним органу за шкоду, завдану працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здо- Матеріальна відповідальність сторін трудового договору___________________ 475 ров'я. Стаття 173 КЗпП і ст. 11 Закону України "Про охорону праці" передбачає такий обов'язок роботодавця. Нині відбувається реформування юридичного механізму відшкодування працівникові шкоди, завданої його здоров'ю на виробництві. Відносини щодо відшкодування підприємством шкоди, завданої працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням його здоров'я, до 2001 р. регулювалися Законом України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 p.; Правилами відшкодування власником підприємства, установи й організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472 (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України №492 від 18 липня 1994 р.) (Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики України. — 1994. — № 9—10); від 3 жовтня 1997 р. № 1100 (Урядовий кур'єр. — 1997. — 25 жовтня; повний текст зі змінами див.: Відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсаційні виплати: нормативні акти, роз'яснення, коментарі // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — № 9—10. — С. 178—188). Нині Правила відшкодування власником шкоди від 23 червня 1993 р. втратили чинність.
З 1 квітня 2001 р. набрав чинності новий порядок відшкодування такої шкоди. В Україні упроваджено нову систему соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Тепер ці відносини регулюються таким нормативно-правовими актами: Законами України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV (Офіційний вісник України. — 1999. — №42. — Ст. 2080); "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 22 лютого 2001 р. № 2272-ІП (Урядовий кур'єр. — 2001. — № 55. — 28 березня); Порядком визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загально- Глава 14
Матеріальна відповідальність сторін трудового договору
обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2000 р. № 423; Порядком проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. № 826 тощо. Сутність реформи полягає в тому, що за часів функціонування попереднього законодавства підприємство мало обов'язок самостійно відшкодовувати збитки потерпілому. Згідно з новим порядком всі працівники вважаються застрахованими від нещасного випадку або професійного захворювання. Відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові, перекладено з роботодавця на страховика — спеціально утворений орган, корпоративний фонд підприємців, де працюватиме система солідарної відповідальності усіх роботодавців за потерпілого. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція.
Наповнення бюджету Фонду переважно здійснюється за рахунок страхових внесків роботодавців. Розмір внесків визначається для кожного підприємства окремо з урахуванням класу професійного ризику (від 0,84 до 13,8 %) Усього для підприємств і установ визначено 25 видів диференційованих тарифів. Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку. Кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не включаються до складу державного бюджету України, використовуються виключно за їх прямим призначенням і зараховуються на єдиний централізований рахунок Фонду. Суттєвим є те, що працівники вважаються застрахованими незалежно від сплати підприємством страхових внесків. Держава гарантує соціальний захист за цим видом соціального страхування. Сплативши певну суму внесків, підприємство не несе надалі матеріальних затрат у разі нещасного випадку. Потерпілий має звертатися безпосередньо до виконавчої дирекції Фонду, яка здійснює 12 видів соціальних виплат — лікарняного листка у разі стійкої втрати працездатності та пенсій по інвалідності, одноразової та щомісячної страхової виплати у разі тимчасової втрати працездатності, страхової виплати і пенсії в разі втрати годувальника, відшкодування на поховання, якщо нещасний випадок був зі смертельним наслідком, компенсації на лікування та реабілітацію потерпілих, санаторно-курортне лікування та ін. Таким чином, відносини щодо відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю працівника у зв'язку з трудовою діяльністю, змінили свою галузеву належність і перейшли зі сфери трудового права до сфери соціального забезпечення.
14.7. Відшкодування моральної шкоди У питаннях регулювання відносин щодо відшкодування роботодавцем моральної шкоди відбулися суттєві зміни. Ці питання регулювалися ст. 173-1 "Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди", яка містилася у главі XI "Охорона праці". Обов'язок щодо відшкодування моральної шкоди передбачався лише в тому разі, коли небезпечні або шкідливі умови праці призводили до моральних втрат потерпілого, до порушення його нормальних життєвих зв'язків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Тобто сфера застосування моральної шкоди обмежувалася лише порушеннями охорони праці. Вважалося, що інші порушення трудових прав працівників, зокрема, незаконне накладення дисциплінарного стягнення, переведення, звільнення, затримка заробітної плати, збільшення норм праці, що призвело до підвищеної інтенсивності праці тощо, — не спричиняють моральних втрат у працівника, отже, й не дають підстав для притягнення роботодавця до відшкодування моральної шкоди. І лише Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 24 грудня 1999 р. було кардинально змінено підхід до розуміння моральної шкоди у трудових правовідносинах. Цим Законом виключено статтю 173-1 і внесено нову статтю 237-1 "Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди", яка передбачає: "Від- Глава 14 шкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних інтересів призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством". Суттєвими змінами стало те, що статтю вміщено до глави VI "Індивідуальні трудові спори" і розширено обсяг поняття моральної шкоди шляхом встановлення більш абстрактного визначення її причин: "порушення законних прав працівника". Разом з тим поряд із безперечно позитивними зрушеннями, є й такі, що стримують широке застосування зазначеної норми. Стаття 237-1 вимагає, щоб порядок відшкодування моральної шкоди був визначений законодавством. Слід визнати, що на сьогодні в чинному трудовому законодавстві загальний порядок щодо відшкодування моральної шкоди не визначений. Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" дозволяє застосовувати відшкодування моральної шкоди лише у випадках, передбачених законодавством. У зазначених вище Правилах відшкодування власником або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків від 23 червня 1993 р. було встановлено розмір відшкодування моральної шкоди, — не більше 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від будь-яких інших виплат (п. 11 Правил у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1100 від 3 жовтня 1997 p.). Але цей нормативно-правовий акт втратив чинність (див.: Постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. № 807), На сьогодні порядок визначення моральної шкоди встановлено Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Закон встановлює, що сума страхової виплати за моральну (не-майнову) шкоду визначається в судовому порядку і не може перевищувати 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановле- Матеріальна відповідальність сторін трудового договору___________________ 479 ної на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат. Таким чином, визначений порядок стосується лише випадків ушкодження здоров'я. Щодо інших випадків, які можуть спричинити моральну шкоду у трудових правовідносинах, порядок відшкодування не визначений. Залишається недослідженою і неврегульованою у законодавстві проблема відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов'язків. Зокрема, така шкода може бути заподіяна шляхом розголошення комерційної таємниці, а також в інший спосіб. Контрольні запитання і завдання 1. Визначте поняття матеріальної відповідальності сторін 2. Назвіть відмінності матеріальної відповідальності праців 3. Що спільного і що особливого є у матеріальній відповідаль 4. Які види матеріальної відповідальності працівників вста о. Який порядок відшкодування шкоди, заподіяної працівником роботодавцю? 6. Назвіть випадки матеріальної відповідальності роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові, і дайте їх характеристику.
Теми рефератів 1. Підстава та умови матеріальної відповідальності праців 2. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність. 3. Визначення розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню 4. Матеріальна відповідальність роботодавця у трудових Література 1. Захаров МЛ., Коршунов Ю.Н., Цедербаум ЮЛ. Возмещение 2. Полетаев Ю.Н. Материально ответственные лица: трудо 3. Рогалева ГЛ. Материальная ответственность работника за 4. Стависский П.Р. Проблемы материальной ответственности 5. Стависский П.Р., Чанышева Г.И. Материальная ответствен 6. Сыроватская ЛЛ. Ответственность за нарушение трудово 7. Хуторян Н.М. Матеріальна відповідальність сторін трудо 8. Хуторян Н.М. Теоретичні проблеми матеріальної відпові 9. Чернадчук В. Право на відшкодування моральної шкоди:
Глава 15 ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА ЗДОРОВ'Я ПРАЦІВНИКІВ НА ВИРОБНИЦТВІ
15.1. Охорона праці: поняття, державна політика, правове регулювання Право кожної людини на належні, безпечні та здорові умови праці — конституційне право, встановлене ст. 43 Конституції України. Окрім цього, Конституція закріпила право людини на охорону здоров'я (ст. 49). Відповідно до ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права, держави, які беруть участь у цьому Пакті, мають визнати право кожного на справедливі та сприятливі умови праці, умови роботи, що відповідають вимогам безпеки та гігієни. Питанням охорони праці присвячено низку конвенцій і рекомендацій МОП. Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2002—2003 рік передбачено подати на ратифікацію до Верховної Ради України Конвенцію МОП № 155 про безпеку, гігієну та виробниче середовище, а також розглянути на засіданні Національної ради соціального партнерства питання про можливість ратифікації Україною Конвенції МОП № 184 "Про безпеку і гігієну праці в сільському господарстві". Кодекс законів про працю України закріплює право на здорові та безпечні умови праці (ст.2), ст. 6 Основ законодавства Глава 15 України про охорону здоров'я встановлює право на охорону здоров'я, що передбачає серед інших право на безпечні й здорові умови праці. Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення й окремих осіб (ст. 5 Основ законодавства України про охорону здоров'я). У широкому значенні під охороною праці розуміється сукупність правових норм, що охоплюють увесь комплекс питань застосування праці й належних до різних інститутів трудового права (трудового договору, робочого часу і часу відпочинку та ін.). До них належать норми, які забороняють необґрунтовану відмову в прийнятті на роботу, обмежують переведення та звільнення працівників, встановлюють граничну тривалість робочого часу, регламентують час відпочинку, та багато інших, спрямованих на створення сприятливих загальних умов трудової діяльності (Советское трудовое право: Учебник / Под ред. А.С. Пашкова, О.В. Смирнова. — М.: Юрид. лит., 1988. — С. 446). Л.О. Сироват-ська під охороною праці в широкому значенні розуміє трудове право загалом, оскільки всі його норми спрямовані на захист інтересів усіх працюючих (Сыроватская Л.А. Трудовое право: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Юристъ, 1998. — С. 252), У вузькому значенні термін "охорона праці" традиційно застосовується для позначення системи заходів щодо забезпечення для працівників здорових та безпечних умов праці на виробництві. Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. (в редакції Закону України від 21 листопада 2002 р.) у ст. 1 встановлює таке визначення: "Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності". Вимоги з охорони здоров'я часто не дотримуються підприємствами різних організаційно-правових форм, які використовують працю найманих працівників. Чимало керівників підприємств безвідповідально ставляться до обов'язків щодо створення здорових і безпечних умов праці, часто розглядають ці питання як Правове забезпечення охорони праці та здоров'я працівників на виробництві 483 другорядні. Лише за два місяці 1999 р. інспектори Держнагляд-охоронпраці виявили понад 340 тис. порушень правил безпечного ведення робіт. Через наявну загрозу життю заборонялася робота понад 17 тис. підприємств та об'єктів (Праця і зарплата. — 1999. — №8. — Квітень). Такий стан охорони здоров'я на виробництві пояснюється передусім складним економічним становищем держави, а також іншими об'єктивними і суб'єктивними причинами, які полягають у зносі основних виробничих фондів, у тому, що немає зацікавленості власників у поліпшенні умов і безпеки праці, в некомпетентності персоналу в питаннях охорони праці, в низькій трудовій і технологічній дисципліні, в недостатній ролі органів нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю й охорону здоров'я у процесі праці. В умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працює понад 3,4 млн осіб. Забезпеченість працюючих засобами індивідуального захисту не перевищує 40—50 %. Щорічні виплати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працюючих, сягають 400 млн грн. Особливу тривогу викликає зростання кількості аварій з груповими нещасними випадками. Під час аварій у 1998 р. було травмовано 712 працівників, з-поміж яких 279 — смертельно. У щорічній доповіді Уповноваженого з прав людини Н. Кар-пачової наводяться дані, які свідчать, що в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працює понад 3,3 млн осіб, у томі числі один мільйон жінок, при цьому забезпеченість засобами індивідуального захисту не перевищує 40—50 %, а щорічні виплати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працівників, становлять 40 млн (Карпчова Н. Стан дотримання і захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. — К., 2000. — С. 276). З 1 квітня 2001 р. в Україні почав діяти Фонд соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України. На 1 липня 2001 р. було зареєстровано 256 тис. потерпілих на підприємствах та членів їхніх сімей. В Основних напрямах соціальної політики на період до 2004 року йдеться про необхідність реформування системи охорони праці, основною метою якої є істотне зниження рівня виробничого травматизму і професійних захворювань, зменшення Глава 15 чинників шкідливого впливу на організм працюючих і вивільнення працівників з шкідливих і важких умов праці. Кабінет Міністрів України постановою від 10 жовтня 2001 р. № 1320 затвердив Національну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2001—2005 роки. Головною метою цієї програми є реалізація заходів загальнодержавного значення щодо створення належних, безпечних і здорових умов праці на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності (далі — підприємства) шляхом виконання конкретних завдань з організаційного, матеріально-технічного, наукового та нормативно-правового забезпечення їхньої діяльності у сфері охорони праці, подальшого вдосконалення системи державного управління та нагляду за охороною праці. У Національній програмі зазначається, що реалізація права працівників на належні, безпечні та здорові умови праці не забезпечується повною мірою. Відсутність відповідних нормативно-правових актів щодо охорони праці на підприємствах, випадковий добір кадрів, стійка тенденція до зменшення коштів для забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці — це основні причини, які не дають змоги істотно знизити рівень виробничого травматизму і професійної захворюваності. Так, у 1999 р. в цілому по Україні було травмовано на виробництві 39 844 особи, з них 1388 — зі смертельним наслідком, у 2000 р. травмовано 34 556 осіб, з них 1325 — зі смертельним наслідком. Рівень професійної захворюваності залишається досить високим, при цьому переважають захворювання пилової та хімічної етіології, опорно-рухового апарату, віброшумова патологія. Найбільшу кількість постраждалих зареєстровано на підприємствах вугільної, металургійної, машинобудівної, хімічної промисловості, а також у будівництві та сільському господарстві. Найбільш негативно позначаються на стані охорони праці такі чинники: незадовільні умови праці на виробництві; недостатнє забезпечення працюючих засобами індивідуального та колективного захисту; недостатній рівень підготовки працюючих та фахівців з питань охорони праці; відсутність впровадження в необхідному обсязі науково-технічних розробок у сфері охорони праці; недостатня організація роботи з інформаційного забезпечення охорони праці. Національна програма передбачає комплексне розв'язання Правове забезпечення охорони праці та здоров'я працівників на виробництві 485 проблем охорони праці, забезпечення пріоритету здоров'я працівників, їх соціального захисту, створення належних, безпечних і здорових умов праці на виробництві. Концептуальні положення щодо поліпшення стану охорони праці ґрунтуються на аналізі сучасних тенденцій науково-технічного прогресу, проблем охорони праці, а також змін у системі державного управління. Основними завданнями Національної програми є такі: усунення шкідливих і небезпечних факторів на робочих місцях; створення засобів діагностики устаткування та запобігання аваріям на об'єктах підвищеної небезпеки, засобів та систем колективного захисту працівників; здійснення заходів із захисту людей від ураження електричним струмом, шумових, вібраційних та інших навантажень; удосконалення нормативно-правової бази з питань охорони праці; розв'язання проблем медицини праці; інформаційне забезпечення органів державної влади та населення з питань охорони праці. Виконання визначених завдань сприятиме поліпшенню стану охорони праці, а також зменшенню кількості аварій, нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Передбачені програмою заходи спрямовано на поступове приведення національного законодавства у відповідність до актів законодавства ЄС. Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням від 21 серпня 2001 р. №391-р затвердив комплексні заходи профілактики травматизму невиробничого характеру на 2001—2005 pp. Серед іншого було рекомендовано роботодавцям та профспілкам передбачати в колективних договорах і угодах усіх рівнів вирішення найважливіших питань запобігання травматизму невиробничого характеру і забезпечити безумовне виконання заходів, розроблених комісіями з розслідування групових нещасних випадків невиробничого характеру. З метою посилення наглядової функції за станом з охорони праці в Україні Указом Президента України від 18 вересня 2002 р. № 834/202 утворено на базі Державного департаменту з нагляду за охороною праці, що діє у складі Міністерства праці та соціальної політики України, Державний комітет України з нагляду за охороною праці як центральний орган виконавчої влади (Праця і зарплата. — 2002. — № 36). Найважливіші норми щодо охорони здоров'я працівників на виробництві закріплені в Законі України "Про охорону праці", Глава 15 у трьох главах КЗпП (глава XI "Охорона праці", глава XII "Праця жінок", глава XIII "Праця молоді"), а також у підзаконних актах — положеннях, правилах, інструкціях, актах соціального партнерства, локальних нормативно-правових актах.
Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 363; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |