Вимоги, пропоновані до психолога, який здійснює психокорекційні заходи

Практичному психологу дуже часто надходять запити на здійснення корекційних впливів. Проведення корекційної роботи вимагає від фахівця, який її проводить, певної підготовки.

Основні компоненти професійної готовності до корекційного впливу

• Теоретичний компонент: знання теоретичних основ корекційної роботи, способів корекції і т.д.

• Практичний компонент: володіння конкретними методами і методиками корекції.

• Особистісна готовність: психологічна пропрацьованість у психолога власних проблем в тих сферах, які він має намір коректувати у клієнта.

Психолог, самостійно здійснює корекційну роботу, повинен мати базову фундаментальну підготовку в галузі психології та спеціальну підготовку в галузі конкретних методів корекційного впливу.

Теоретичний компонент передбачає: знання загальних закономірностей психічного розвитку в онтогенезі; знання періодизації психічного розвитку; знання проблеми співвідношення навчання та розвитку; уявлення про основні теоріях, моделях і типах особистості; знання про соціально-психологічні особливості групи; знання умов, що забезпечують особистісний ріст і творче розвиток.

У загальній професійній підготовці можливі три основних підходи: прихильність однієї теорії, одному підходу; еклектизм - прихильність багатьом підходам; загальний континуальний підхід.

Прихильність одному підходу дозволяє глибше проникнути в предмет, отримати вичерпні знання теорії і практики, але в той же час накладає певні обмеження, пов'язані якраз з можливостями одного підходу, одного методу.

Еклектизм веде до того, що фахівець знає дещо вибірково з різних теорій і практик. Робота такого фахівця може бути ефективною (особливо на початкових етапах), проте скоро він зіткнеться з недоліками поверхневої підготовки, з відсутністю основних, стрижньових, базових уявлень.

Загальний континуальний підхід-це професійний підхід, при якому фахівець спочатку є послідовником однієї теорії і вивчає все, що відомо в цій галузі, а потім, придбавши професійний фундамент і професійний досвід, починає виходити за межі базової для нього теорії. Такий професіонал може використовувати концептуальні уявлення одних теорій, а техніки та практичні підходи - інших.

Практичний компонент підготовки полягає в оволодінні конкретними методами і методиками корекції. Глибоке оволодіння конкретними методами і методиками дозволяє уникнути як непрофесіоналізму, так і професійної деформації особистості.

До останніх можна віднести "синдром згоряння". "Синдром згоряння" зустрічається у фахівців різного профілю, що працюють з людьми і використовують у своїй роботі ресурси власної особистості. Характеризується він емоційним, когнітивним і фізичним виснаженням, викликаним гіперстимуляції в роботі і професійної перевантаженням. До появи такого синдрому привертають: невирішені конфлікти власної особистості; низький рівень підтримки і високий рівень критичності колег; індивідуальна та групова робота з невмотивованими і мало мотивованими клієнтами; низька результативність роботи; заборона на інновації та творче самовираження, що носить найчастіше адміністративний характер; прагнення зберегти свої професійні секрети і боязнь бути викритим, коли дані секрети не містять декларованих методів; відсутність можливостей навчатися і вдосконалюватися; відсутність можливості і бажання узагальнювати та передавати свій досвід.

Профілактика розвитку зазначеного синдрому полягає в прийнятті на себе відповідальності за свою роботу, свій професійний результат і в делегуванні частини відповідальності клієнтам, в умінні не поспішати і давати собі час для досягнень в роботі і в житті. Велике значення має реалістична оцінка своїх можливостей і вміння програвати без самоприниження і бичування, так як професійні спади і навіть тупики - це природні етапи професійного розвитку справжнього фахівця.

У кожного фахівця може бути свій набір загальних і спеціальних варіантів, свідомо чи несвідомо використовуються для відновлення та розвитку професійних сил. До загальних відноситься наступне:

- Можливість вільно висловлювати свої почуття і емоції. Кожен психолог може отримувати від своїх клієнтів негативні почуття, які мають властивості накопичення і витіснення. Тому так важливо вільне вираження почуттів;

- Можливість виконувати тільки свої бажання. Багато психологів живуть у світі, де править "повинно" і "треба". Відновленню сприяє можливість виконувати свої бажання, де одне з найчастіших - бажання побути на самоті, у спокої.

Зупинимося детальніше на особистісної готовності до корекційної роботи.

Якщо психолог афективний, він не може продуктивно працювати з клієнтами, що мають проблеми афективної сфери, коригувати до тих пір, поки не з'ясує причини і особливості власної ефективності.

Якщо психолог має слабкими вольовими зусиллями, його корекція вольової активності дітей буде носити формальний характер.

Якщо дорослий відчуває себе нелюбом і самотнім, йому буде важко виховати щасливих і люблячих дітей.

Особистісна непідготовленість може проявитися у вигляді психологічних бар'єрів до вимог корекційного спілкування. Якщо психолога в дитинстві строго карали або карали фізично і він пережив травму особистого приниження, то корекційна вимога - не принижувати клієнта (дитини), якого також карають фізично і який перебуває в стані депресії, таким психологом може ігноруватися. Дорослий може вважати цю вимогу необов'язковим: мене били в дитинстві, а я виріс гідною людиною. В результаті між психологом і клієнтом виникає емоційний резонанс.

Аналогічні емоційні стани у психолога і клієнта (наприклад, стресова реакція в подібних ситуаціях) можуть підсилювати один одного і заважати корекційного процесу.

Особливості особистісних проблем, емоційно-вольового складу дорослого репродукуються в зростаючих обсягах в особистості дитини. Відбувається нав'язування дитині, відтворення вже їм самим стереотипів дорослого. Особистісні проблеми дорослого збільшують його суб'єктивізм і упередженість в оцінці особистості дитини. Відбувається своєрідна екстраполяція упередженої оцінки в майбутнє дитини: "Якщо ти зараз так робиш, то що з тобою буде, коли ти виростеш?" Словесні негативні посилки сприймаються дитиною, запам'ятовуються і відтворюються їм у цьому і в майбутньому.

У романі "Герой нашого часу" М.Ю. Лермонтов пише: "Так, така була моя доля з самого дитинства! Всі читали на моєму обличчі ознаки поганих властивостей, яких не було, але їх припускали - і вони народилися. Я був скромний - мене звинувачували в лукавстві:

я став скритний. Я глибоко відчував добро і зло; ніхто мене не пестив, все ображали: я став злопам'ятний; я був похмурий, - інші діти - веселі й балакучі; я відчував себе вище за них, - мене ставили нижче. Я зробився заздрісний. Я був готовий любити весь світ-мене ніхто не зрозумів: я вивчився ненавидіти. Я говорив правду-мені не вірили: я почав обманювати ".

Даний уривок ілюструє ефект приписування. Дорослий може міркувати так: "Ця дитина з неповної сім'ї, отже, у нього присутні дефекти розвитку особистості" або "Ця дитина з неповної сім'ї, я сам теж з неповної сім'ї - я знаю, що з ним може бути, а чого - не може ".

Опрацьованість особистісних проблем дозволяє дорослому обрати адекватну позицію по відношенню до дитини. Наприклад, у виборі підстав для проведення корекційних заходів може бути присутнім мотив: "Ця дитина занадто гучний, рухливий, а цей - шкідливий, цей - загальмований і дратує мене, отже, їх поведінку слід коригувати". В даному випадку це позиція, центрована на дорослому, - дитина піддається змінам за потребою дорослого.

Особистісна готовність здійснювати корекцію передбачає наявність у дорослого потреби іти не від себе, а від дитини та її проблем.

Може існувати варіант центрації на моделі особистості, коли корекційна вплив здійснюється після співвіднесення особливостей переживання та поведінки дитини з певним зразком (віковим, статевим, культурним, національним і т.д.). В даному випадку дорослий займе як би нейтральну позицію по відношенню до змісту зразка, але способи впливу знову ж будуть залежати від особливості його особистості. В процесі природного спілкування дорослого і дитини повинна постійно здійснюватися взаємокоррекцію, тобто дорослий повинен проявляти гнучкість, неупереджено ставитися до реакцій дитини в процесі взаємодії і постійно пропонувати йому різноманітні варіанти реагування, проводити роботу над собою.

Дата добавления: 2015-05-08